Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція  характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, «вибух». Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний — рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей. Форми роботи: групи взаємо підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефонії «Довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії.

2.3. Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

Основна цінність демократичного суспільства — це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї  повинно стати одним з напрямків  роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Таку роботу сьогодні здійснює за власною ініціативою в Україні американський «Проект Гармонія», який проводить навчальні семінари для працівників державної соціальної сфери і силових структур з цієї проблеми; міжнародний гуманітарний центр «Розрада», який проводить навчальні семінари для психологів і соціальних педагогів, видає і розповсюджує з метою інформування дітей і батьків буклети і брошури з прав дитини, членів сім'ї, проводить психологічні консультації; Дитячий Християнський фонд, який на своїх семінарах для психологів, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, викладачів соціальної роботи і соціальної педагогіки, державних службовців, які працюють в соціальній сфері організують навчання з окремих аспектів попередження насильства в сім'ї (усвідомлене батьківство, фостерні сім'ї, психологічна підтримка сім'ї в кризовій ситуації), розповсюджують літературу з цих питань. Існує проект Закону України щодо попередження насильства в сім'ї, який грунтується на світовому досвіді розв'язання цієї проблеми. Отже, необхідні будуть методики роботи по практичній реалізації цього Закону.

Для дитини важливими є  довіра до батьків, почуття захищеності  в сім'ї. Вони втрачаються при  насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе — нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов'ю. Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження [6. 95]. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров'я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки [6. 95]. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків, але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні [46. 84 ].

За офіційними даними [10. 28], насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [6. 95.]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [19. 216 ]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів. Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви. Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм [27. 106 ]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини — право кожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я [28. 17]. Дослідження з проблеми приводять до висновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечує безпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів — програми екстренної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної л корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т. ч. дітей [22. 117]. Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї — безпеку існування кожного її члена [22. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї.

Розрізняють таки типи насильства в сім'ї: пряме фізичне насильство; психологічне насильство; позбавлення ресурсів, необхідних для підтримання фізичного і психологічного добробуту; трактування особистості члена сім'ї як товару [6. 95,19. 216] Причини виникнення насильства в сім'ї різні: прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його добитися, раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо), афект, невміння вчасно загальмувати свою поведінку, приклад власних батьків, психічні хвороби. Причиною насильства в сім'ї є також тендерні стереотипи суспільства: уявлення про стать у суспільстві, соціокультурне сприйняття статі, яке диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу, психологічні якості: здібності, види діяльності, професії.

Форми насильства: ігрове, реактивне, із помсти, компенсаторне, архаїчне (жага крові), на основі релігії. Насильство є також формою виявлення агресії (тенденцій, які виявляються в реальній поведінці чи фантазії з метою нанесення втрат, лиха іншому) [22. 117].

Насильство здійснюється циклічно:

1. Збільшення психологічного напруження (емоційне та ін., нефізичні

види насильства.

2.Фізичне насильство в  різних формах.

3.Примирення.

4.Збільшення психологічного  напруження і початок нового  циклу. З часом період примирення зменшується, може зовсім зникнути, а

період насильства збільшується [13. 138].

Робота з сім'єю, як з  системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами:

1. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини.

2. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії і програми роботи з сім'єю.

3. Індивідуальна психотерапія  дитини.

4. Індивідуальна психотерапія  батьків.

5. Групова психотерапія  батьків.

6.Тренінги з дітьми. Емоційна  корекція. Формування соціальних навичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки.

7. Тренінг для батьків.  Навчання навичкам конструктивної  взаємодії з дітьми.

Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікро середовищі, виявлення змін у її стані [16. 98].

Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною  сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

1. Порівняння даних психодіагностичного  і педагогічного обстеження дитини  до і після роботи:

- наявність адекватної  самооцінки;

- зниження рівня тривоги;

- поліпшення соціометричного статусу.

2. Порівняння даних психодіагностичного  і педагогічного обстеження дитячо-батьківських  стосунків до і після роботи:

- зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

- зменшення впливу патологічних  факторів (несформованість батьківських  почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

3. Експертні оцінки:

- оцінка батьками і  педагогами змін у поведінці  і настрої дитини, її адаптивних  можливостей; 

- оцінка членами сім'ї  своїх досягнень, які сталися  під час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

Опис методики проведення інтерв'ю з дітьми, які зазнали  насильства, наведено у посібнику по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми [24. 124].

Наслідками сексуального насильства над дитиною є:

1) порушення сексуального розвитку, яке виявляється у ненормальній або передчасній сексуальній активності, нечіткій сексуальній ідентифікації, сексуальному збудженні з відхиленнями;

2) безсилля: безпорадність  та страх; 

3) стигматизація: дитина відчуває себе неповноцінною і прагне сама нести відповідальність за те, що сталось (це викликає почуття провини, сорому, зниження самооцінки);

4) розчарування після наруги людиною, якій дитина довіряла, чекала любові та захисту. Це приводить до недовіри та ворожості до інших людей [46. 84]. Чим більше наслідків, тим серйозніше стан людини. Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть вести себе непомітно, вони можуть мати проблеми з інтимністю та сексуальністю, із вступом у стосунки з людьми і підтримкою їх; можуть відмовляться від їжі чи переїдати, мовчати, завдавати собі біль. Усе це важливо для виявлення ознак насильства.

З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї: просвітні кампанії — в школах, на робочих місцях, в неурядових на урядових організаціях, громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах; законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем; обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав; написання нових законів і критика старих; пошук факторів та підготовка звітів — забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [10. 130].

Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити «я Вас розумію»; інформування про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою  чи за допомогою родичі чи знайомі  жертви: поговорити з нею самою, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів, обговорити з тими, хто прийшов  повідомити про жертву, чому їх так  турбує ця ситуація та обговорити можливі  дії з її змінення. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Необхідно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, її розміщення у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості), це - право та обов'язок кожної людини [6. 95].

2.4. Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату

Одним з типів неблагополучної  сім'ї є та, що пережила втрату (члена  сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

Стресові ситуації — це ті, з яких людині важко знайти вихід  і які негативно впливають  на її існування. Оскільки сім'я має мету, засоби життєдіяльності, які забезпечують її існування і виконання функцій, то стресова ситуація для сім'ї — це та, з якої вона не може вийти без втрат чи негативних змін. Бувають ситуації, коли стресова ситуація об'єктивно незначна, але сприймається сім'єю та її членами як загрожувальна [8. 249].

Р. Паже розрізняє втрати:

1) пов'язані із становленням  особистості, її ростом, розвитком  (втрати зв'язку з матір'ю, але  набуття зовнішнього світу; втрати уваги, часу спілкування і набуття колективу). Це втрати, без яких не можна обійтися, людина стає через їх переживання більш досвідченою;

2) пов'язані з ситуацією, несподіванкою [20. 20].

Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один — втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгнутість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи — мстивість.