Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

- як правова освіта  у дитячих навчальних закладах з метою ознайомити дітей з їх правами та обов'язками, дати загальне уявлення про право нашої країни;

- як правова освіта  у навчальних закладах неюридичних спеціальностей для ознайомлення з умовами майбутньої роботи, конкретними професійними обов'язками та правами, трудовим законодавством;

- як правова освіта  у навчальних закладах юридичного  профілю для підготовки висококваліфікованих юристів;

- як правова пропаганда  для населення з метою ознайомлення  зі зміна ми в чинному законодавстві, роз'яснення громадянам їх прав та обов'язків;

- як самоосвіта громадян.

Формами правової освіти є: навчальна та публічна лекції, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, «круглі столи» з правових питань.

Правова просвіта передбачає не тільки надання знань про право, але й вироблення до нього позитивного  ставлення та уміння співвідносити свої дії з чинним законодавством. Цьому сприяють такі форми як ділові ігри, ситуації вибору, вікторини, конкурси з правової тематики тощо.

Звичка правової поведінки  формується через правову практику, що контролюється фахівцями: загони юних пожежників, ДНД, юних друзів міліції, «Голубий патруль», «Зелений патруль» тощо. Тут молодь виявляє свою правову культуру у конкретних діях по забезпеченню законності та правопорядку.

Критеріями ефективності правового виховання є: глибина та міцність правових знань; повага до права; переконаність та впевненість у значущості та справедливості норм права; інтерес до вивчення права; непримиренність до правопорушень; правова активність.

Правова активність — це готовність особи до корисної діяльності у сфері правового регулювання.

Форми та методи правового виховання:

Методи правового виховання — це способи педагогічної діяльності, які спрямовані на реалізацію завдань правового виховання. Вони передбачають спільні зусилля вихователів, вихованців, сім'ї, колективу.

Форми правового виховання -- це способи організації виховного процесу. Розрізняють індивідуальні та колективні форми. Один і той же метод може виступати у індивідуальній чи фронтальній формі. Так, переконання можна здійснювати через лекцію, бесіду, диспут тощо. Розрізняють такі методи правового виховання:

1. Методи формування свідомості: переконання, прогнозування наслідків негативної поведінки, лекції, бесіди, диспути, вікторини, кон курси з правової тематики, взаємо характеристики.

2. Методи формування правового  досвіду та перебудови життєвого досвіду: перенавчання, переключення, регламентація образу життя, вибуху, реконструкції характеру, виховні ситуації, ділові ігри.

3. Методи стимулювання  та корекції правової поведінки:  заохочення, покарання, змагання, позитивні  перспективи. 

4. Методи самовиховання:  самохарактеристика, самоаналіз, самооцінка, самопланування, самоприказ, самоприпущення, самозобов'язання, самонавіювання, самосхвалення  [13:3-6].

На основі викладеного  можна зробити висновок про те, що в Україні не тільки проголошено  приєднання до міжнародних норм стосовно неповнолітніх, але й здійснюється велика робота по їх втіленню в життя  через національне законодавство, молодіжну політику, соціальну роботу з дітьми та молоддю. Разом з тим ця діяльність є досить повільною, вимагає коштів, подальшого законодавчого наукового обґрунтування, розробки методики соціальної роботи з неповнолітніми різних категорій і членами їх сімей з метою попередження та подолання негативної девіантної поведінки. Недостатньо враховуються можливості закладів освіти щодо попередження та подолання негативної девіантної поведінки: існуючі школи й училища соціальної реабілітації є закритими закладами, в той час як опора на позитивне в людині вимагає відкритих закладів (типа інтернату соціального патронажу дітей), залучення до цієї роботи позашкільних закладів освіти, громадських, молодіжних та дитячих організацій. Значне місце у цій роботі повинно відводитися сім'ї, перспективним напрямком роботи є створення прийомних сімей, які беруть на виховання дітей з девіантною поведінкою; укріпленні сімейних зв'язків, контактів з сім'ями вихованців та учнів шкіл, ПТУ соціальної реабілітації, ВТК.

2.2. Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

Розглядаючи сім'ю як систему, як фактор соціалізації особистості, як

найменший осередок суспільства, слід пам'ятати, що вона може здійснювати і негативний вплив на своїх членів, якщо сім'я неблагополучна, в ній є негативні явища і насильство, порушені стосунки. Так, ВООЗ виділяє на основі системного підходу такі проблеми, пов'язані із вживанням алкоголю:

1) проблеми осіб, що мають алкогольну залежність: короткочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю; агресивність, нещасні випадки; адміністративна відповідальність за перебування у нетверезому стані в суспільних місцях, отруєння алкоголем. Наслідками довготривалого непомірного вживання алкоголю є розвиток цирозу печінки, раку та серцево-судинних захворювань, недостатність харчування, втрата самоконтролю, працездатності, розвиток алкоголізму та алкогольних психозів, рання смерть та самогубство;

2) проблеми сім'ї: конфлікти  в сім'ї, невиконання подружніх,  батьківських та материнських  обов'язків; втрата поваги, матеріальні труднощі; внутріутробне враження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей алкоголіків, злочинність;

3) проблеми суспільства:  порушення суспільного порядку;  дорожньо-транспортні події; нещасні випадки, зниження продуктивності праці та прогули; економічні витрати, пов'язані з лікуванням та допомогою через непрацездатність, з охороною правопорядку.

Особливість пияцтва та алкоголізму  як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших нидів  соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинів. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм.

Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин без медичних вказівок. Виникає потяг до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички. Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії — не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість - головне «я» та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [5:137].

Діти батьків, які ведуть аморальний та делінквентний спосіб життя, втрачають нормальні родинні  зв'язки і почуття, в них немає  зразку позитивного способу життя, вони втягуються батьками в розпусту та правопорушення, кидають навчання, не бажають працювати, набувати професію, втрачають моральні ідеали. В них спостерігаються затримки в розвитку, труднощі в спілкуванні з однолітками (вони ж знають більше за них, ведуть дорослий спосіб життя), що можуть використати дорослі для маніпулювання ними (докажи, що ти не маленький, зможеш це зробити). Разом з тим члени сімей наркоманів та алкоголіків відчувають на собі зменшення матеріального благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, емоційну напругу, страх за сім'ю, безсилля зупинити цей процес. Сім'ї втрачають внутрішньосімейні зв'язки (родинні почуття, почуття безпеки, сімейні ролі), замикаються у своїх проблемах вдома, втрачають зв'язки з мікро- та макросередовищем, лишаються сам на сам із залежністю членів сім'ї. Ще однією з проблем такої сім'ї є спів залежність — особистісне утворення у дружини алкоголіка, яке розвивається внаслідок тривалої концентрації на проблемах того, хто п'є і характеризується само відторгненістю, ігноруванням своїх обов'язків щодо дітей (алкоголізм), що приводить до деградації морального обличчя, порушення емоційної, психічної, соматичної сфери; все це приводить до погіршення умов для соціалізації, виживання, захисту і розвитку дитини: діти страждають від неуважного ставлення, відсутності турботи з боку дорослих, жорстокої поведінки дорослих, схильні до девіантної поведінки, мають психопатії, граничні психічні розлади, відхилення в особистому розвитку, схильні до дитячого алкоголізму. Все це свідчить про необхідність спеціальної роботи з неблагополучною сім'єю. Оскільки сім'я є соціальною підсистемою суспільства, то на її неблагополуччя впливають як зовнішні фактори (становище і проблеми в суспільстві, мікросередовищі), так і внутрішні (стосунки і почуття між членами сім'ї, її соціальний і виховний потенціал). Виходячи з мети соціальної роботи — не витягувати із злиднів, а зовсім позбутися злиднів (М. Річмонд), що означає створення умов у суспільстві і родині для реалізації сім'єю та ЇЇ членами своїх прав, виконання обов'язків, функцій, відновлення родинних стосунків, збереження цілісності сім'ї, необхідністю є соціально-педагогічна робота з такими сім'ями. Для цього необхідним є знання завдань, принципів, змісту, форм і методів роботи, критеріїв її ефективності. У контексті розробки і реалізації програми УДЦССМ, Комітету у справах неповнолітніх, Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї» ця проблема є нагальною потребою практичних працівників цих служб, підготовки майбутніх фахівців до неї, підвищення кваліфікації вже працюючих фахівців, які досі ще не здійснювали такої роботи. Проблемами наукового і методичного характеру є: залучення неблагополучних сімей до соціальної роботи; співпраця з ними (а не тривала різноманітна допомога для підтримки функцій сім'ї); ступінь допомоги працівниками ЦССМ неблагополучним сім'ям; принципи і методики роботи з ними; види послуг для них, їх кількість та якість. У цьому аспекті доцільним є вивчення та адаптація закордонного досвіду такої роботи.

Так, поширеними на Заході є  програми «Анонімні алкоголіки», «Анонімні  наркомани», які являють собою  модель подолання залежності від  алкоголю і наркотичних речовин. Ця програма почала діяти і в Україні. Вона починається в лікарні, продовжується після 3-5 кроків у групах самопідтримки під керівництвом і за допомогою колишніх алкоголіків і наркоманів. Важлива роль приділяється сім'ї як засобу підтримки на шляху ліквідації залежності. Сім'я звикла бачити хворого на алкоголізм, наркоманію як погану вівцю в стаді, але його успіхи необхідно помічати, включати його у сімейні стосунки, налагоджувати сімейне життя в нових умовах, перерозподіляти знов сімейні ролі, відновити почуття. Це важка робота і сам хворий її не подолає, а члени сім'ї цього не завжди хочуть робити або не можуть. Тут доцільними є групи взаємо і самопідтримки для членів сім'ї з подібними проблемами, тренінги, консультації, інформування про можливі заходи відновлення сім'ї.

Доцільно знати, що під час лікування та реабілітації хворий на алкоголізм і наркоманію проходить такі особисті етапи (карта Джелінека) [8. 249]:

Лікування:

1. Прийняття рішення звернутися по лікування.

2. Детоксикація.

3. Прийняття концепції  хвороби, алкоголізм.

4. Розуміння факту втрати  контролю над вживанням алкоголю  та над своїм життям.

5. Узнавання фактів особистої  залежності. Реабілітація:

6. Визначення особистих  втрат, яких зазнав у зв'язку  із зловживанням.

7. Руйнування власної  «системи ілюзій та заперечень». 

8. Побудова нового бачення  особистої тверезості.

9. Праця над покращанням  сімейних стосунків. 

10. Навчання конструктивному  виразу емоцій.

11. Прийняття рішення щодо участі в групах самодопомоги «анонім них алкоголіків».

12. Робота над запобіганням  рецидивів хвороби. 

Самореалізація:

13. Відчуття потреби в  тверезому житті. 

14. Регулярний прийом їжі,  спокійний сон і відпочинок.

15. Реалістичне мислення.

16. Зменшення сексуальних  проблем. 

17. Поява нових інтересів. 

18. Покращання самооцінки.

19. Зменшення страхів перед майбутнім.

20. Тренування практичних  навичок спілкування з людьми.

21. Покращення емоційного  контролю.

22. Покращення сімейних  стосунків. 

23. Перші кроки до емоційної  стабільності. Тверезість:

24. Зміна стилю поведінки, життєвих цінностей та ідеалів.

25. Задоволення від тверезості.

26. Повне прийняття тверезості [8. 249].

Знання цих етапів дозволяє членам сім'ї побачити складності одужання і своє місце в цьому процесі відповідно до етапів, не вимагати від людини миттєво змінитися, а разом з нею працювати над змінами.

І. П. Лисенко свідчить, що під час роботи груп взаємодопомоги доцільно здійснювати як гетерогенні і сімейні заняття, так і заняття з представниками однієї статі. Це сприяє кращому розумінню між пацієнтами і представниками однієї з ними статі, прояву прихованих почуттів, які виникають у зв'язку з сімейними та соціальними проблемами [8. 249]. На таких заняттях обговорюються почуття учасників, які займаються в окремій групі, стосунки з родичами, теми насильства, сексуальні проблеми, ресурси для розв'язання сімейних проблем, майбутнє після одужання з наголосом на стать.

Доцільним є застосування схеми життєдіяльності, яка складається разом з об'єктом реабілітації (схема 2). На основі роботи О.К. Долгушина [7. 129] пропонуємо варіант, що стосується особистості і сім'ї.

На основі вивчення проблем  об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову). Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11. 58].

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

2) співпрацю з працівниками  різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно-реабілітаційну  роботу, яка спрямована на зміну  та вдосконалення особистих якостей  людини, особливостей життєдіяльності  та створення умов для розвитку  потенційних можливостей осіб  з функціональними обмеженнями,  активне залучення їх до участі  у суспільному житті. При цьому  соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [34. 42]

Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб сім'я не втратила свого благополуччя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

1) взаємо відповідності  членів подружжя;

2) збереження різними способами контактів між членами подружжя;

3) розвитку як особистості  кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів. Виходячи з цього, для конфліктної сім'ї, сім'ї на стадії розпаду, прийомної сім'ї, повторпошліобної сім'ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім'ї стали благополучними. Для цього, на думку Ж. Шимкене необхідно створювати також ситуації, в яких сім'я чи ЇЇ члени здійснюють:

1) вільний вибір;

2) вибір з кількох можливих альтернатив;

3) вибір після тривалого міркування;

4) високу оцінку і бережливе  ставлення до наявних цінностей; 

5) відкрите проголошення цих цінностей;

6) вчинки у відповідності  до цих цінностей; 

7) послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки.

Це дозволяє зберегти благополуччя, жити батькам своїм життям, дітям  — спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім'ї -розв'язувати свої завдання на кожному з етапів і тим розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім'ї, налагодити родинні зв'язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім'ї і тим попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру (за А.С. Макаренко), маємо умови для відновлення позитивного в члені сім'ї та сім'ї в цілому. Звичайно, що це не розв'язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в них є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей.