Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

Неблагополучна сім’я  – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

Зміст

Вступ .2-4 ст.

І розділ

Неблагополучна сім’я  – як об’єкт соціально педагогічної діяльності 4 ст.

1.1Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною

сім'єю 4-9 ст.

1.2. Законодавче забезпечення  соціально-педагогічної роботи з

неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки .9-14 ст.

1.3. Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю……… .14-17 ст.

Висновок до І розділу…………………………………………………………….18-19 ст.

ІІ розділ

Особливості діяльності соціального педагога з різними категоріями

неблагополучних сімей .………………………………….20 ст.

2.1. Соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки та їх

сім'ями .20-29 ст.

2.2 Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і

наркоманію 29-35 ст.

2.3 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів

родини .35-40 ст.

2.4 Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили

втрату 40-46 ст.

Висновок до ІІ розділу……………………………………………………… 47-48 ст.

Висновок 49-50 ст.

Список використаної літератури…………………………………  …………….1-3 ст.

Додаток А……………………………………………………………………… . 1-4 ст.

Додаток Б…………………………………………………………………………1-5 ст.

І розділ

Неблагополучна  сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності.

1.1 Теоретичні  основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Сім'я — це соціально-педагогічнин інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми (членів сім'ї), це мала соціальна група первинний контактний колектив. Ознаки як: шлюбні, міжпоколінні, кровні, всиновлені зв'язки між членами сім'ї, родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї); прав сім'ї у суспільстві і прав членів сім'ї у родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів Стосовно поняття «неблагополучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни «функціонально-неспроможна», «сім'я у кризовій ситуації», «аморальна сім'я», «сім'я з насильством щодо членів родини», «сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей», «конфліктна сім'я», сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені,

Метою яких повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників

Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

- виявлення випадків порушення  прав людини в сім'ї; причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;

- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;

- пропагування ідеальної  моделі сімейного життя, здорового способу життя, статеве виховання;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї

та шлюбу, прав людини;

- організація предметного  спілкування членів неблагополучних  сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її життєдіяльності; самореалізації і розвитку її членів.

Мета і завдання соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю, розуміння сім'ї як особливої соціальної системи і соціального інституту, сутності і причин неблагополуччя сім'ї зумовлюють здійснення роботи з нею на основі таких принципів (основних положень теорії, вимогами до практичної діяльності, які забезпечують її успіх та ефективність) [3. 440,15. 4]:

- необвинувачення(виходячи з презумпції необвинувачення); створення умов для виходу з кризи через опору на права сім'ї і позитивне в

- конкретність (розв'язання  конкретних проблем конкретної  сім'ї у реальних умовах);

- добровільності у прийнятті  допомоги;

- орієнтація на пропозицію  і надання послуг, а не на їх продаж в безальтернативних умовах;

- орієнтація на державний  підхід і на об'єкти соціально-педагогічної роботи, їх проблеми;

- постійний (безпосередній  та опосередкований) зворотній  зв'язок з сім'єю;

- системність і систематичність  у роботі;

- гнучкість у роботі  і оптимальність вибору методів,  засобів, форм роботи;

- здравого стимулювання;

- індивідуалізації допомоги  сім'ям;

- субсідіарності (одержання  допомоги відповідно до потреб  сім'ї);

- поступового заколювання  у середовищі;

- спрямованості на самовизначення, розвиток сім'ї та всіх її членів;

- гуманізму; 

- доступності, конфіденційності;

- співпраці з сім'єю;

- цілісного, комплексного  та систематичного підходу;

- рівності і якості послуг;

- законності, додержання  і захисту прав людини;

- солідарності (спрямованість  на допомогу і підтримку, які базуються на співчутті, усвідомленості спільного в інтересах, необхідності спільного досягнення мети, організацію спільних дій заради спільних інтересів сімей, розв'язання проблем окремих типів сімей):

- толерантності (повага  до традицій, мети життєдіяльності  сім'ї, її права на вибір і сповідання релігії для себе і своїх дітей, на визначення у середовищі, на відмінність, особливість, цілісність, на самостійність у прийнятті рішень і виборі засобів їх реалізації, на участь у формуванні і реалізації сімейної політики, на інформацію);

- компетентності (означає, що соціально-педагогічпу роботу з сім'єю може здійснювати лише особа, яка має для цього професійну освіту і володіє професіомально-педагогічною майстерністю)

- принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;

- принцип адаптації, що  визначає особливості включення  різних категорій молоді у соціально-значиму діяльність;

- принцип безкоштовності  обслуговування.

Виділяють такі стратегії  вибору і прийняття етичного рішення (за Ю.М. Кулюткіним, Г.С. Сухобською), що впливає на надання послуг сім'ям:

/. Реалістична  стратегія. Людина бере до уваги цінність об'єкту і значущість рівня своїх досягань у залежності від складності завдання. Отже, більш складні завдання вимагають більшої компетентності працівника при забезпеченні захисту прав сім'ї і людини як найвищої

цінності.

2. Стратегія ризику. Ризик пов'язується з вірогідністю помил ки. Коли ця вірогідність розглядається стосовно мети, вона і є ризиком, оскільки вказує на можливу невдачу поведінки. Отже, при паданні послуг важливо керуватися метою роботи і конкретністю проблем сім'ї.

3. Обережна стратегія. У ситуації вибору людина надає перева гу рішенням, що явно приводять до досягнення мети. Це впливає на темп роботи і передбачає співпрацю з іншими фахівцями щодо конкретної сім'ї, вивчення особливостей сім'ї.

4. Стратегія інтуїтивного  пошуку. Базується на збиранні знач ної за обсягом інформації, глибокому усвідомленні наявних фактів, але не на науковому обгрунтуванні. Розв'язання задач зумовлене минулим досвідом вирішення людиною подібних задач. Тому надання послуг по винно теоретично обґрунтовуватися у кожному конкретному випадку.

Зазначені моделі та стратегії  використовуються в залежності від  умов соціально-педагогічної роботи, інформованого про них і клієнта, підготовленості фахівця, його досвіду, з одного боку, та з іншого — на основі принципів законності, професійної етики соціального педагога у роботі з

сім'єю.

Методи соціально-педагогічноїроботи — це способи як взаємопов'язаних дій клієнта і соціального педагога, так і способи впливу на клієнта (сім'ю, особистість) соціального педагога з метою соціального виховання

середовища, допомоги у захисті  прав сім'ї та людини. Отже, метод — це частина соціально-педагогічної діяльності, кожен з них як дія має свою мету, яка підпорядкована меті соціально-педагогічпої діяльності. Методи складаються з прийомів (окремих операцій, які не мають мети, виконують якесь завдання). Різноманітна сукупність прийомів складає різні методи. Так, переконання як метод може включати бесіду, паузи, аналіз ситуацій, тестування, приклад тощо. Оскільки соціально-педагогічна робота є складовою частиною та умовою соціально-педагогічної роботи, то методи соціально-педагогічної роботи спираються па результати психологічних і соціологічних досліджень, використовуються спільно з методами психології, соціології, власне соціальної роботи з урахуванням того, що соціальні педагоги ЦССМ — державні службовці. Розрізняють такі методи соціальної роботи [39. 21]:

- загальнонаукові — аналіз, синтез, індукція, дедукція, спостереження, опитування, аналогія, моделювання, експеримент;

- соціально-економічні — натуральна та грошова допомога, пільги, одночасні виплати та компенсації, побутове обслуговування, санкції;

- організаційно-розпорядчі  — регламентування, інструктування, контроль;

— соціологічні — соціометрія, аналіз різних видів документації, статистичних даних, ранжування, експертні оцінки, ситуативно-подійний аналіз життєвого шляху, інтерв'ю;

- соціально-педагогічні — інформування, позитивний приклад, перспективи, перенавчання, реконструкція характеру, переключення, ігри різних видів, змагання, заохочення, аналіз педагогічних ситуацій, ситуація вибору, аналіз продуктів творчої діяльності, навіювання, переконання, «вибух»;

- соціально-психологічиі — сімейна терапія,тестування, гіпноз, сімей на інженерія, психодрама, психотерапія, арт-терапія, зміна ролі, зміна підходу.

Розкриємо сутність соціально-педагогічних методів у роботі з неблагополучною сім'єю.

Метод вибуху. Обгрунтував і вперше застосував цей метод А.С. Макаренко. Під «вибухом» він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С. Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає «катастрофу всередині самого себе», їй ніколи розмірковувати, зважувати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведен ня до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість становиться перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього образу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати краще. Але цей метод можна застосовувати лише в сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість. Прийомами створення методу вибуху є: доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка та нагнітання негативних переживань до межі. Цей метод тільки руйнує негативні якості та поведінку, тому після нього необхідним є застосування інших методів формування

свідомості та поведінки.

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відчування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відчування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни

та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обгрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти «здорову основу» характеру вихованця. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опору у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні - критикуються.

Етапи «реконструкції»:

1. Вивчення особистості  вихованця з метою визначення  перспектив 

майбутнього розвитку.

2. Актуалізація та поновлення  позитивних якостей, які досі  не були потрібними (створення  виховних ситуацій, вправи тощо).

3. Формування тих позитивних  якостей, які швидко та легко  з'єднуються з ведучими позитивними  якостями.

4. Подолання опору вихованця  виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності  вихованця таким чином, щоб  не залишилось часу на погані  вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Приклади застосування цього методу знаходимо у «Педагогічній поемі» А.С. Макаренка: колишній крадій С. Карабанов одержує доручення отримати гроші на колонію і прагне всім серцем, щоб на нього напали бандити, а він би відбився від них і виконав з честю доручення; колоністи охороняли шляхи, а колись на них грабували самі; тощо.

Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості  вихованця, особливостей відносин у  колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного  процесу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців [40. 76].

1.2. Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки

Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки  неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася па 63,8 % [42. 121]. Необхідною стала нова система попередження та