Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б  чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми.

Сьогодні в Україні  діє Український державний центр  соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії! жінок; проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактикиі реабілітації дітей, молоді, жінок; участь у реалізації програм (проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь У країни», програма «Діти України»), комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві)

Закон України «Про охорону  дитинства» від 26.04.2001 р. вперше дає  визначення і визнання тим самим  існуванню в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної і прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнароднихстандартів (Конвенції про права дитини), чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано: розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні. Цей закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства:

- визначення основних  правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норм у цій сфері;

- забезпечення необхідних  умов для охорони здоров'я,  навчання, виховання, фізичного,  психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності;

- проведення державної  політики, яка спрямована на реалізацію  цільових програм з охорони  дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

- встановлення відповідальності  юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди [14. 62].

Цей Закон включає розділ «Права і свободи дитини», який розкриває  їх сутність, механізм забезпечення і  відповідальність за їх порушення, розділ «Дитина і сім'я», в якому визнається, що держава захищає права сім'ї (не розкриваючи, однак цей термін), бо сім'я є природним середовищем для розвитку дітей, і права дитини в сім'ї. Все це сприяє збереженню цілісності сім'ї, використанню ЇЇ можливостей для виховання, розвитку дітей, їх найкращого захисту. Розділи «Дитина і суспільство», «Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях» забезпечують захист прав дітей в суспільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культури, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об'єднання в дитячі і молодіжні організації) і несприятливих та екстремальних умовах (утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недоліками розумового чи фізичного розпитку; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дітей, які вражені ВІЛ-інфеКцією,іншими невиліковними хворобами; захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконного пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах

Можна говорити про достатність  законодавчого забезпечення соціально-педагогічної роботи з сім'єю як з соціальною системою і соціальним інститутом: закони стосуються девіантної поведінки тільки неповнолітніх; порушення прав дитини в сім'ї та суспільстві; відповідальності дітей за батьків похилого віку; батьків за неповнолітніх дітей; рівності членів подружжя щодо прав та обов'язків у шлюбі; захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим проголошено, що держава захищає права сім'ї (але не визначено ці права), права сина і доньки у родині, які також не є визначеними, що є причиною відсутності відповідальності за їх порушення. Оскільки закони дозволяють все, що не заборонено, тут є можливості для надання різноманітних соціальних послуг сім'ям у відповідності до соціальних стандартів і гарантій. Не передбачено чинним в Україні законодавством соціальну роботу з членами такої сім'ї, яка опинилась у кризі, неспроможна виконувати свої функції внаслідок аморальної поведінки батьків, зловживання алкоголем і наркотиками. Відсутнє визначення неблагополучної сім'ї, насильства в сім'ї і відповідальність за нього. Це б сприяло реабілітації всієї сім'ї, відновленню спроможності виконувати свої функції в суспільстві, обов'язки щодо дітей.

На сьогодні маємо такі структури, що займаються профілактикою правопорушень серед неповнолітніх (схема 1).

Разом з тим дітьми з  неблагополучних сімей і дітьми з девіантною поведінкою, особливими потребами займаються й інші державні установи.

Ознайомлення з роботою  різних державних установ дозволило виявити заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей в Україні.

1. Служба у справах неповнолітніх:

- бесіди з батьками  у сім'ї, які проводяться спільно  з дільничними інспекторами міліції,  народними депутатами або запрошення  батьків на таку бесіду до  працівника служби у справах  неповнолітніх. Метою таких бесід  є з'ясування причин невиконання  батьками своїх обов'язків щодо  дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

- рейди-перевірки сім'ї  спільно з дільничними інспекторами; -позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

- звернення до громадських  організацій (перш за все профспілок) та 

трудових колективів з  проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей;

- листи-попередженіїя батькам  на домашню адресу щодо необхідності  виконання ними своїх обов'язків  щодо дітей і інформацію про  можливі покарання за їх невиконання; 

2. Кримінальна міліція  у справах неповнолітніх:

- обстеження житлово-побутових  умов життя сім'ї, виявлення  асоціальної та аморальної поведінки  батьків, ізоляція дітей від  таких умов життя і передача  їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього;

- допомога у розшуку  сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.

3. Дільничні інспектора  міліції: 

- за заявами сусідів,  членів сім'ї здійснюють відвідання  сім'ї з метою перевірки інформації  і попередження про відповідальність  батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень;

- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей);

- рейди-перевірки стану  сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми;

- влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;

- допомога службі у  справах неповнолітніх оформити  опіку та піклування.

4. Відділи соціального захисту населення:

- допомога сім'ям у  виконанні матеріально-побутової  (економічної) функції через надання  різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);

- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей).

5. Відділи освіти у  райвиконкомах (через інспекторів  з охорони дитинства):

- виявляють дітей, які  вимагають захисту прав у сім'ї  та суспільстві; 

- надають матеріальну  допомогу дітям з малозабезпечених  сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята). 6. Центри соціальних служб для молоді:

- соціальний супровід неблагополучної сім'ї;

- соціальна підтримка сім'ї;

- соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;

- інформаційні і консультативні  соціально-педагогічні послуги сім'ям:

- психологічна підтримка сім'ї;

- соціальна реклама здорового, сімейного способу життя;

- організація сімейного  дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних  сімей та дітей з девіантною поведінкою;

- вивчення проблем і  потреб сімей різних типів.

Заходи соціально-педагогічного впливу до неблагополучної сім'ї передбачають перш за все захист прав дитини у сім'ї та суспільстві, але цей захист мало стосується сім'ї в цілому: не враховуються особливості позашлюбних, повторно-шлюбних, неповних сімей, сімей, які мають свій особливий уклад життя (релігійні сім'ї), авторитарних, конфліктних сімей, сімей безробітних з випускників інтернатів; майже не ведеться робота з попередження сімейного неблагополуччя, не враховуються етапи розвитку сім'ї і подружжя, відсутня комплексна робота з сім'єю як з системою за напрямками: «батько — мати», «діти — діти», «батьки — діти», робота в основному ведеться за напрямком «мати — діти», що не сприяє становленню тендерної рівності в сім'ї та суспільстві; відсутні примусова соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю у разі порушення нею чи кимось з її членів морально-правових норм суспільства, відсутня система соціально-педагогічної роботи з сім'ями мігрантів, біженців, етнічними сім'ями з метою їх адаптації та реабілітації в нашому суспільстві.

Україна має досвід розробки програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як «колискою демократії», так і «колискою насильства», яке потім може поширюватися за межі сім'ї.

1.3 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Розрізняють такі види соціальної роботи: соціальне обслуговування, соціальна профілактика серед дітей  та молоді, соціальна реабілітація та супровід дітей та молоді. Вимагає визначення соціально-педагогічна специфіка цих видів соціальної роботи. Оскільки така робота є складовою соціальної роботи, то в ній також виділяються обслуговування, профілактика, реабілітація і супровід. Особливості сім'ї і мета та завдання соціальної педагогіки дозволяють розкрити специфіку цих видів роботи.

Соціально-педагогічне обслуговування — вид соціальної роботи, який спрямований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та ЇЇ членам. Допомога означає надання сім'ям послугу: сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг. Обслуговування неблагополучної сім'ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку, оздоровлення сім'ї, сімейну просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів розвитку сім'ї для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім'ї і кожного ЇЇ члена, консультування сім'ї, корекція сімейних стосунків. Обслуговування грунтується на цілісності і збалансованості державних, громадських та приватних соціальних програм [15. 105], па координації функцій соціальних працівників, суб'єктів соціальної роботи.

Соціальна-педагогічна реабілітація — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання ЇЇ функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку [34. 264]. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей. Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя — ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови [36. 14]. Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як: 1) фізичний стан і функції; 2) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка); 3) рівень незалежності; 4) соціальні стосунки; 5) оточуюче середовище. Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі — організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї — укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків, пошук і розміщення дитини у прийомну сім'ю.