Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

Групи нормального розвитку призначені для всіх категорій населення. Вони дають знання і вміння, які допомагають людині подолати передбачувані життєві зміни. Це групи для батьків, дошкільнят, підлітків, пенсіонерів, молоді, яка вступає до шлюбу. Кризові групи призначені для людей, які переживають серйозні життєві випробування. Люди звичайно не знають про те, як поводити себе в таких ситуаціях, яка тривалість реакції, як подолати кризу і повернутися до звичайного образу життя. У такі групи входять тільки-но розлучені члени подружжя, вдовиці, удівці та безробітні. Керівники груп, окрім методики викладання дорослим, надають емоційну підтримку і схвалюють колективну допомогу. Більшість тих, хто навчається, успішно долають кризу і повертаються до нормального життя. Групи індивідуального розвитку працюють для тих, хто прагне поліпшити якість свого життя, потребує коректування поведінки і розвитку життєвих навичок, які сприяють підвищенню їх самооцінки і комунікабельності. Тут досліджують причини поведінки, за допомогою спеціальних методів навчання формують прагнення її змінити. Це групи, де формується впевненість у собі, підвищується самооцінка, підвищується контроль за стресовою ситуацією, розвиваються навички спілкування. Групи адаптації працюють з людьми, які постійно відчувають на собі вплив негативних факторів, які пов'язані з хворобою чи відхиленнями у розвитку, що не підлягають поліпшенню, або живуть з особами, які знаходяться у такому стані. Навчання тривале, його ефективність залежить від керівника групи і від колективної підтримки учасників групи. Це групи для батьків, які мають дітей з відхиленнями у розвитку, для родичів тих осіб, які мають хронічні захворювання. Зміст навчання складають медичні знання, які допомагають зрозуміти поведінку, виробити власну стратегію поведінки і на цій основі — індивідуально розвиватися і підвищити якість життя [12. 105]. На сьогодні існують програми підготовки до сімейного життя для повій з проблем виховання дітей; для засуджених — з проблем виховання, спілкування і самооцінки; для матерів, які залишили дітей, з метою підготовки до повернення їм батьківських прав; для іммігрантів, які знайомляться з країною, допомагають засвоїти її культуру, цінності, норми. Всі заняття мають 2 мети: освітню та психотерапевтичну. Навчання здійснюється через короткі та повні курси з розвитку навичок спілкування, тренування впевненості у собі і самооцінки [12. 105 т.2,164]

Іншими напрямками соціальної роботи є робота з «дітьми вулиці», дітьми, які залишились з різних причин без батьківського піклування, що передбачає або розміщення дитини в прийомну сім'ю, або повернення її до рідної, біологічної сім'ї. Розглянемо досвід такої роботи у Росії. Програми роботи з такими дітьми включають:

1) Збір інформації про рідну сім'ю, родичів (проводиться соціальними педагогами разом із органами влади, силовими структурами).

2) Встановлення контакту  з батьками працівників дитячих  закладів через листи, телефонні  розмови, в яких висвітлюється  питання можливостей взаємодії батьків і дітей, контактів між ними, правила відвідання дітей у дитячих установах. Такий контакт дозволяє контролювати ситуацію в сім'ї, ознайомитися з батьками, їх нахилами, повідомити батьків про справи дитини, навчити їх поведінці з дитиною при зустрічі.

3) Підготовка дитини до зустрічі із своїми батьками, близькими родичами. Здійснюється через бесіду з дитиною про сім'ю на основі «історії життя дитини». Спонукається пригадування позитивних сторін життя дитини в сім'ї. Якщо дитина хоче зустрітися з батьками і дає згоду на зустріч, яка пропонується, необхідно підготувати дитину до неї: що розповісти батькам про своє теперішнє життя, школу, друзів, що подарувати батькам і як це зробити. Дитину запевнять у безпеці і гарному ставленні педагогів до батьків.

4) Знайомство батьків  з працівниками дитячого притулку, центру, будинку. Обов'язково присутні  адміністрація і вихователь групи.  У бесіді з батьками з'ясовується: як виховується дитина в державній установі, як вона тут живе, чого прагнуть батьки, якої допомоги дітям очікують, які проблеми були у батьків при вихованні дитини вдома, як батьки хотіли б допомогти дитині, як будуть здійснюватися подальші контакти з дитиною (умови, час, місце).

5) Організація зустрічі  батьків з дітьми. Здійснюється  вибір місця зустрічі, її учасників: у полі зору педагогів, у їх присутності, в спеціальній кімнаті для зустрічей, де є роботи, фотографії дітей, стіл, стільці. Така зустріч необхідна для реабілітації сім'ї, її з'єднанню, встановленню взаємостосунків. Пояснюється, чому батьки не можуть зараз забрати дитину додому, наводяться вагомі аргументи. Після зустрічі здійснюється розмова з дитиною: що нового вона дізналася про життя батьків.

6) Підтримання регулярного контакту з батьками, інформування їх про успіхи терапії дитини.

7) Повернення дитини додому. Можливе лише за умов, що стосунки  вдома нормалізувалися, є безпека  в сім'ї. Критеріями для виявлення  цих умов безпеки є:

а) помешкання, де дитина може комфортно себе відчувати (задоволення потреб у їжі, житлі, догляді);

б) послідовний режим дня (хто і як наглядає за дитиною вдома, відводить її до школи, забезпечує її харчування, сон, навчання і дозвілля вдома);

в) фізична і психічна безпека дитини;

г) виховання в сім'ї  спрямовано на навчання і супровід (підтримка хворої дитини, можливість відвідання школі, батьки беруть на себе задачу і в змозі навчити дитину певним речам);

д) наявність соціальної підтримки серед знайомих і родичів, осіб, до яких дитина може звернути ся у важкий час.

8) Повернення дитини додому. Здійснюється поступово: кожного  разу дитина лишається вдома  все більший час, що дає їй  можливість звикнути до сім'ї.  Кожного разу з батьками обговорюються  результати відвідання дитини сім'ї, після повернення дитини здійснюється нагляд за ситуацією в сім'ї і допомога сім'ї працівниками притулку, дитячого будинку [31. 21]

Україна має досвід розробки програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як «колискою демократії», так і «колискою насильства», яке потім може поширюватися за межі сім'ї.

Завданнями програми є:

- виявлення неблагополучних  сімей, інформування про них відповідних органів, обстеження умов життя сім'ї;

- залучення сім'ї до  соціальної роботи (у т. ч. — соціально-педагогічної, за контрактною моделлю);

- сімейна просвіта;

- консультування сім'ї;

- соціальна реклама про установи, які займаються допомогою неблагополучним сім'ям, її членам

- статеве виховання молоді, формування позитивної моделі  сімейного життя;

- створення умов для  ліквідації наслідків і причин сімейного неблагополуччя.

Програма розкриває спільні  функції організацій-партнерів у  реалізації програм та окремі їх функції  відповідно до чинного в Україні законодавства, повноважень державних служб та установ, мети програми. Це перший досвід в Україні створення такої програми, координації зусиль силових структур (які працюють через примус) і соціальних працівників (які працюють на засадах добровільності) через роботу з сім'єю як з системою і соціальним інститутом.

Прийняті VIII Конгресом ООН  у 1988р. «Правила ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі» проголошують, що тюремне ув'язнення повинно застосовуватися лише як крайня міра, а позбавлення неповнолітніх волі — як крайня міра впливу і на протязі мінімально необхідного терміну. Термін «позбавлення волі» означає будь-яку форму утримання або тюремного ув'язнення якої-небудь особи або її розміщення в іншу державну чи приватну виправну установу, яку неповнолітньому не дозволяється залишати за своїм бажанням на підставі рішення будь-якого судового, адміністративного або іншого державного органу. Отже, позбавлення волі можна застосовувану формі тюремного ув'язнення, під вартою, під домашнім арештом тощо.

Заходи, які застосовуються до таких неповнолітніх: юридичні консультації і послуги перекладача (безкоштовно); освіта, яка відповідає їх . потребам і здібностям і ставить за мету підготувати їх до повернення в суспільство; праця та справедлива винагорода за неї, право вільно розпоряджатися її частиною (інша частина — для відшкодування жертвам і заощадження, що видаються по виході на волю); організація занять фізичними вправами, мистецтвом і ремеслами; участь у службах відповідно з обрядами релігії, навчання віросповіданню, відвідування служб і зборів, що проводяться у виправній установі і пов'язані із духовним життям неповнолітнього; медичні послуга; спілкування з сім'ями, друзями, іншими особами або представниками організацій, які мають надійну репутацію, аж до залишення виправної установи для відвідування дому й зустрічі з сім'єю, присутності на похоронах померлого родича, відвідання тяжко хворого родича, регулярних і частих побачень (не менше 1 разу на місяць) з сім'єю в умовах відокремленості; листування або телефонний зв'язок з будь-якою особою за своїм вибором; одержання спеціального дозволу на вихід за межі виправної установи для навчання, професійної підготовки та інших важливих цілей.

Забороняються усі дисциплінарні  заходи, які викликають жорстоке, негуманне  ставлення або принижуюче людську  гідність, включаючи тілесні покарання, утримання в карцері, суворе або  одиночне ув'язнення або будь-яке  покарання, яке може нанести шкоду  фізичному чи психічному здоров'ю  неповнолітнього; скорочення харчування, обмеження або позбавлення контактів із сім'єю в будь-яких цілях; застосування праці як дисциплінарної міри; носіння і застосування зброї персоналом [44. 52].

Згідно до «Мінімальних стандартних  правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх» забороняється  розголошення матеріалів справ неповнолітніх правопорушників, смертні вироки неповнолітнім, утримання їх під вартою разом із дорослими злочинцями [12. 105 ].

Закон України «Про органи служби у справах неповнолітніх  і спеціальної установи для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 р.) правове виховання підлітків вніс до основних завдань загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ.

Правове виховання — це цілеспрямований процес, який передбачає озброєння вихованця правовими  знаннями, перетворення цих знань  в особисті переконання людини та формування на цій основі відповідального  ставлення до своїх вчинків, до поведінки в цілому. Правове виховання -це цілеспрямована організація діяльності та спілкування особистості з метою формування правосвідомості та правової поведінки.

Правова культура — це досягнення особистості у сфері правових стосунків. Це ставлення людей до права і правової системи, їх переконання, цінності, ідеали, які дозволяють їй регулювати свої дії у відповідності до діючих законів. Правова культура складається з правосвідомості та правової поведінки.

Правосвідомість — це відбиття у свідомості людини поглядів, уявлень, переконань громадян відносно характеру, сутності, принципів права, законності. У ній виражаються також оцінка діючих правових норм, переконаність у справедливості, необхідності законів, прагнення їх виконувати. Поняття «правосвідомість» охоплює знання чинного права; його основних принципів і вимог у сукупності з поглядами та уявленнями про те, що є правомірним або неправомірним. Тому структуру правосвідомості складають:

- знання про право,  правові ідеї, факти, уявлення, поняття  про правові норми та категорії;

- ставлення до права,  мотиви, потреби виконання правових  норм, переконаність у необхідності  дотримання закону;

Тобто правосвідомість виконує  такі функції щодо поведінки: регулюючу, оцінну, стимулюючу. Виділяють окремо таку вищу функцію правосвідомості як правотворчість, тобто здатність до обгрунтування нових правових норм.

Таким чином, правосвідомість  — це основа формування досвіду  правової поведінки. Вона має певні особливості в юнацькому віці: непослідовність та суб'єктивізм у правовій поведінці молоді, що пояснюється тим, що правові знання, ставлення до права та досвід правової поведінки ще не складають правову культуру особистості, а також тим, що дотримання закону молоддю залежить від того, яка конкретна особа виступає у ролі пред'явника норм права.

Правова поведінка — це усвідомлена законослухняна діяльність людини у всіх сферах життя; звичка дотримуватися закону, співвідносити свої дії у будь-якій ситуації з законом.

Виходячи зі сказаного, завданнями правового виховання є:

- формування в особи  поваги до законів та норм  моралі, правоохоронних органів,  правильної правової орієнтації;

- формування переконаності  у необхідності права для суспільства  та його членів;

- підготовка молоді до свідомого вибору правомірних варіантів поведінки, участі у боротьбі з правопорушеннями;

- формування звички додержуватися  чинного законодавства, почуття особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових приписів;

- формування в молоді  глибокого розуміння своїх юридичних  та моральних прав та обов'язків,  формування в людини внутрішньої  потреби до захисту суспільних  та особистих інтересів від злочинних зазіхань;

- озброєння системою правових  знань. 

Правова просвіта — це спеціально організований процес засвоєння  знань про основи держави та права  з метою виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку. Знання про основні правові принципи та положення чинного законодавства дозволяє подолати незнання окремих конкретних правових норм. Правова просвіта здійснюється на різних рівнях: