Шпаргалки "Міжнародна безпека"

113. Екологічна складова в контексті міжнародної безпеки.

МЕБ передбачає такий стан міжнародних відносин, при якому забезпечується збереження, раціональне використання, відтворення та підвищення якості навколишнього природного середовища, та при якому національна діяльність окремих держав виключає нанесення екологічної шкоди іншим країнам та всьому світовому співтовариству. Особливої актуальності МЕБ набуває в умовах глобалізації.

Проблеми: 1) руйнування озонованого шару атмосфери та проявів глобальних змін клімат(тепличний ефект,танення льодовиків Арктики,підвищ-я t °повітря); 2) забруднення Світового океану (через екстенсивну діяльність ТНК, захоронення в ньому отруйних і радіоактивних речовин); 3) зростання кількості населення світу; 4) обмеженість доступу до світових ресурсів та непропорційність їх використання країнами світу; 5) створення та функціонування глобальної терористичної мережі; 6) розповсюдження ядерної, хімічної, біологічної, геофізичної, космічної, психотропної, екологічної зброї та технологій масового ураження;7) утворення нових центрів сили, протистояння і боротьби між ними за лідерство; 8) зростання обсягів споживання та дефіциту ресурсного й енергетичного забезпечення. Завдання для забез. МЕБ:1) перспективи та виклики розвитку традиційної та альтернативної енергетики, динаміка та прогноз обсягів викидів, скидів, поховань та знешкодження забруднюючих речовин та відходів тощо; 2)розробка та запровадження систем спостережень та моніторингу на глобальному рівні; 3)аналіз глобальних змін у біорізноманітті, зокрема пошук шляхів його збереження, виявлення нових видів; 4)розробка теоретико-методологічних засад дослідження екологічних змін на основі синергетичного поєднання досягнень у різних галузях знань; 5) робота з обґрунтування, розвитку та підтримки міжнародних зусиль, у тому числі створення та підтримка роботи комплексних міжнародних програм, фінансова та наукова підтримка регіональних міждержавних проектів тощо.

114. Науково-технічний прогрес та його екологічні наслідки.

НТП являє собою процес глибоких якісних змін, які зачіпають  різні сторони життя суспільства. Це єдиний, взаємообумовлений наступаючий  розвиток науки і техніки, який є  важливою стороною еволюції суспільства, його руху вперед. НТП включає в себе як постійні кількісні зміни в науці і техніці виробництва, так і якісні зміни, стрибки. Головними аспектами НТП є створення і вдосконалення засобів праці, розширення сукупності предметів праці, розвиток технології й енергетики виробництва, вдосконалення управління виробництвом і організації суспільної праці. 1. Головні чинники впливу НТР на довкілля. На сучасному етапі існування суспільства, що характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, охорона навколишнього природного середовища стає однією з найбільш складних і актуальних задач, які висунула науково-технічна революція. Зараз виділяють чотири головні чинники, що визначають основні характерні особливості впливу НТР на навколишнє природне середовище: - збільшення населення земної кулі, - скорочення природних мінеральних і паливних ресурсів, - бурхливе зростання промислового виробництва, - глобальне забруднення навколишнього природного середовища. 1.1. Збільшення населення земної кулі. Перший чинник - істотне зростання народонаселення на земній кулі - з'явився якраз у період НТР, тобто в другій половині ХХ ст., і при цьому характерний дуже нерівномірний розподіл людей по окремих регіонах їх проживання: концентрація їх у великих містах з розвинутою індустрією. Так, за останнє століття населення земної кулі збільшилось майже в 4 рази - з 1,6 млрд. чол. на початку століття до 7 млрд. чол. на його кінець. Продуктивні сили, що теж зростають значними темпами, збільшують усі види впливу цього чинника на довкілля (різке скорочення лісів, пасовищ, джерел прісної води тощо). 1.2. Скорочення природних мінеральних і паливних ресурсів. Дія другого чинника - скорочення природних мінеральних і паливних ресурсів - безпосередньо пов'язана з ростом продуктивних сил і обумовлена необхідністю відбирати в природи її сировинні ресурси в усе зростаючих масштабах. Наслідком цього з'явилось те, що тільки за останню чверть століття людство використало (тобто вилучило з природного середовища) для задоволення зростаючих потреб промислового виробництва стільки ж мінеральної сировини, скільки її було використано за всю попередню історію людства. За прогнозами економістів, у найближчі 25 років промислове виробництво зросте ще в 2-3 рази, що вимагатиме величезних сировинних ресурсів. Сьогодні це є одне з найбільш гострих питань, тому що темпи зростання промисловості, і зокрема гірничовидобувної, безперервно зростають. За останні 100 років видобування вугілля на земній кулі зросло в 15 разів, нафти - у 7 000 разів, газу - 1 000 разів. При цьому необхідно врахувати, що така інтенсивна розробка родовищ корисних копалин призвела до різкого скорочення їх запасів і загрози їх повного зникнення, тому що мінеральні ресурси практично не відновлюються. Не менш важливими є й пов'язані з цим такі негативні явища, як зменшення площі рослинності (ліси, луки), скорочення числа диких тварин, порушення ландшафтів у значній частині земної кулі, ерозія ґрунтів тощо. 1.3. Бурхливе зростання промислового виробництва. Істотним є також вплив на довкілля третього чинника - бурхливого розвитку промислового виробництва - з високою концентрацією засобів виробництва та трудових ресурсів в окремих регіонах: найбільше в розвинутих країнах або промислових і гірничовидобувних районах, частіше всього максимально наближених до джерел сировини та енергії. У цьому відношенні найбільш яскраво проявляється дія НТР у зростанні важкої промисловості (гірничовидобувної, чорної та кольорової металургії, хімічного виробництва), а також в енергетиці, яка є основою для розвитку базових галузей народного господарства та транспорту (залізничного, морського, автомобільного, авіаційного тощо). Великомасштабна виробнича діяльність призводить до споживання величезної кількості кисню та значним викидам в атмосферу вуглекислого газу. Так, у процесах горіння на кожні 32 кг спожитого кисню утворюється 44 кг вуглекислого газу. Один автомобіль за 1 000 км пробігу споживає річну для людини норму кисню, а пасажирський літак за один трансатлантичний переліт споживає 35 т кисню. У глобальному масштабі збільшення концентрації вуглекислого газу в об'ємі всієї атмосфери навіть на тисячну частку змінює її прозорість для короткохвильового теплового випромінювання і створює загрозу так званого "теплового ефекту" - зростання температури на поверхні Землі. Наслідки цього явища для нашої планети можуть бути катастрофічними: танення льоду Арктики та Антарктики, підвищення рівня Світового океану та загроза затоплення материків. Зміни газового балансу атмосфери вже призводять до помітного дефіциту кисню в таких промислово розвинутих регіонах як Рур у ФРН та промислова зона Токіо в Японії, тобто суттєво знижується його вміст в атмосфері, що також призводить до уповільнення процесів життєдіяльності інших організмів.

1.4. Глобальне  забруднення навколишнього природного  середовища. Четвертий чинник, який сьогодні є однією з найбільших проблем НТР, що хвилюють людство - це глобальне забруднення довкілля; воно й породило головну зараз тему про загрозу екологічної кризи, що постала яка соціальна проблема. Глобальне забруднення всієї біосфери, тобто повітряного й водного середовища, ґрунтів і підземних вод, створюється викидами промислових підприємств, побутовими й господарськими відходами, неправильним застосуванням отрутохімікатів та добривами, а також підвищенням рівня шуму від роботи транспортних засобів і промислових підприємств. У числовому виразі воно може бути схарактеризовано наступними цифрами: викиди в атмосферу промислових підприємств і транспортних засобів щорічно складають: газів і пилу - 1 млрд. т і стільки ж сажі, а у водойми - більше 500 млрд. т забруднених стоків. У Світовий океан та річки при цьому поступає більше 10 млн. т нафти та нафтопродуктів. Вирішення складних проблем охорони навколишнього середовища вимагають спільних зусиль усіх країн світу.

115. Міжнародні зусилля країн у підтримці клімату та збереженні екосистеми.

Об'єктами міжнародного захисту є: Космос – основні положення його використ. викладено в Декларації правових принципів д-сті по використ. космічного простору(1963) та в Договорі про принципи д-сті держав по вивченню та використ. космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла(1967); Антарктида – материк міжнародної співпраці, принципи охорони і співпраці якого були встановлені ще в 1959 році спеціальним договором про Антарктиду; Атмосфера Землі; Світовий океан – в 1973 році з підписанням Конвенції ООН по морському праву; Природні ресурси, що знаходяться в користуванні двох і більше країн (наприклад, ріка Дунай, Середземне море); Рідкісні та зникаючі рослини і тварини, що занесені в міжнародну Червону книгу; Унікальні природні об'єкти, які прийняті на міжнародний контроль (заповідники, нац.. парки, пам'ятки природи); Принципи міжнародної співпраці (Узагальнені в Декларації Стокгольмської конференції ООН (1972)); Викладені в Декларації конференції ООН в Ріо-де-Жанейро(1992): - Розвиток задля благополуччя теперішнього покоління не повинен здійснюватися на шкоду інтересів розвитку наступних поколінь;  - Держави забезпеч. надання населенню широкого доступу до еколог. Інфо.; - Еколог. політика не повинна бути спрямована на безпідставного обмеження міжн. Торгівлі; - Держави повідомляють одна одну про стихійні лиха чи дії, які можуть мати погані наслідки для інших держав та ін. Для вирішення екологічних проблем, що є спільною справою всього людства та збереження екосистеми в світі створені і функціонують велика кількість міжнародних організацій, що об`єднають держави у співпраці в екологічній сфері. Серед таких організацій слід виділити: ЮНЕП -програма ООН по навколишньому середовищу(1973)- координує всі види д-сті в галузі навкол. середовища, розробляє програми спільних дій, займається ств. всесвітньої с-ми станцій моніторингу за станом і змінами біосфери; ЮНЕСКО(1946) - природоохоронні програми: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану» ФАО(1945) -сприяє міжн. і нац. заходам у сфері збереження природних ресурсів, що стосуються охорони і рац. використ. ґрунтів, лісів, водойм, тварин. ВООЗ(1946) -головне завдання - охорона здоров'я народів світу, що передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища. ВМО (Всесвітня метеорологічна організація)(1951)- До складу Виконавчого комітету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навк. середовища, з кліматичних змін, з питань зміни погоди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруднення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навк. середовища, зокрема вивчення озонового шару Землі. У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Всесвітня кліматична програма (ВКП), завдання якої - вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяльності, розробка методів спостереження за його змінами МАГАТЕ(1957) - сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використ. атомної енергії, забезпечуючи тим самим підтримання здоров'я і благополуччя людей; при МАГАТЕ діє Міжнародна лабораторія радіоактивності моря та відділ ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища. До інших міжнародних організацій, які здійснюють природоохоронну діяльність не під егідою ООН є Євроатом, Європейська рада, Європейська економічна спілка, Організація економічної співпраці та розвитку, Азіатсько-Африканський юридичний консультаційний комітет, Хельсінкській комітет по охороні Балтійського моря (Хелком).

116. Концепція стійкого розвитку як універсальний механізм досягнення економіко-екологічної безпеки.

Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного с-ща, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і проблемами людей усіх поколінь. Концепція СР виходить переважно з двох підходів: - ресурсного (граничне вилучення з біосфери продукції фотосинтезу); - біологічного (здатність біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу). Основними цілями СР є: економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя; охорона навколишнього с-ща – створення громадянами умов для життя в якісному природному с-щі; соц справедлив. – забезпечення гарантій рівності громадян перед законом; раціональне використання природ ресурсів – на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутній поколінь; стабілізація чисельності населення – формування держ політики; освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни; міжнар співробітництво –з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

Реалізація цілей СР забезпечується через: структурну перебудову нар г-тва; гарантування нац безпеки держави; підвищення рівня організації процесу природокористування з урахуванням місцевих природ-клімат умов і природно-ресурсного потенціалу територій; паритетність використання природних ресурсів для нинішніх і прийдешніх поколінь; Формування еколого-економічного мислення. Ключовими принципами СР є: обережності, пр. “передбачати і запобігати”; Пр балансу між ресурсами і забрудненням; Пр збереження природного багатства на нинішньому рівні; пр “забруднювач платить” .

119. Конвенції  з урегулювання проблем сфери екол.безпеки.

Існують такі конвенції  з урегулювання проблем сфери  екологічної безпеки: - Конвенція  про біологічне різноманіття прийнята в Ріо-де-Жанейро 5 червня 1992 року. Цілями конвенції є збереження біологічного різноманіття стійке використання його компонентів і спільне отримання вигод на справедливій і рівній основі пов’язаних з використанням генетичних ресурсів у тому числі шляхом надання необхідного доступу до генетичних ресурсів і шляхом передачі відповідних технологій і врахуванням всіх вправ на такі ресурси і технології, а також шляхом необхідного фінансування. - Хельсінська конвенція конвенція по захисту морського середовища району Балтійського моря.9 квітня 1992 року була перепідписана і вступила в силу після ратифікації 17 січня 2000 року.

 – Рамсальська  конвенція – конвенція являє  собою перший глобальний міжнародний  договір цілком присвячений одному  типу екосистем, водно-болотним  угіддям. Учасниками конвенції  165 країн. - Рамкова конвенція ООН  про зміну клімату  регулює загальні принципи дії країн з проблеми зміни клімату була прийнята на Саміті Землі в Ріо-де-Жанейро 1992 році. - Віденська конвенція про охорону озонового шару і Монреальський протокол мають на меті захист озонового шару за допомогою вилучення з виробництва деяких хімічних речовин, що руйнують озоновий шар. - Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою знищення. Мета конвенції полягає в тому, щоб гарантувати, щоб міжнародна торгівля декими тваринами й рослинами не створює загрози їх виживанню.

117. Підходи до охорони навколишнього середовища в контексті забезпечення  міжнародної екологічної безпеки.

Екологічна безпека  це комплекс заходів спрямованих  на зниження шкідливих наслідків  сучасного промислового виробництва і викидів в атмосферу. Екологічна безпека реалізується на: - глобальному,  - регіональному; - локальному рівнях.Охорона навколишнього середовища – створення громадянами умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва. Охорона навколишнього середовища покликана забезпечити сприятливі умови для постійного залучення природних ресурсів у матеріальне виробництво та задоволення соціальних, культурних та естетичних потреб людей. Країни із різним рівнем економічного розвитку по різному оцінюють свій стан та впроваджують різного змісту заходи, які сприяють виходу із кризи. Економічно розвинені країни еколого-економічну кризу переборюють прискореним впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, нових ресурсозберігаючих технологій, реконструкцією виробництва, формуванням інформаційного суспільства. Країни з перехідною економікою, до яких належить Україна, перебувають на ресурсно-марнотратній стадії розвитку. Виробництво ґрунтується на екстенсивній експлуатації, добуванні та використанні природних багатств. На глобальному рівні екологічна безпека забезпечується через прогнозування і відстеження процесів в стані біосфери в цілому і складових її сфер (глобальна зміна клімату, парниковий  ефект, озоновий екран, опустелювання планети, забруднення Світового океану) (ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП). Регіональний рівень включає великі географічні або економічні зони, а іноді території декількох держав.  Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави і на рівні міждержавних зв'язків (об'єднана Європа, Союз африканських держав). Локальний рівень включає міста, райони, підприємства металургії, хімічної, нафто пере-робної, гірничодобувної  промисловості та оборонного комплексу, а також контроль викидів, стоків, та ін. Рішення конкретних локальних проблем визначає можливість досягнення мети управління екологічною безпекою регіонального та глобального рівнів. Також існує Концепція стійкого розвитку як універсальний механізм досягнення економіко-екологічної безпеки. Поняття “стійкого розвитку” вперше зустрічається в роботах Мальтуса (1978р.). Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і проблемами людей усіх поколінь. Концепція сталого розвитку виходить переважно з двох підходів: - ресурсного (граничне вилучення з біосфери продукції фотосинтезу); - біологічного (здатність біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу). Основними цілями сталого розвитку є: - економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів; - охорона навколишнього середовища – створення громадянами умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва; - соціальна справедливість – забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; - раціональне використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутній поколінь; - стабілізація чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства; - освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни; - міжнародне співробітництво – активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

118. Міжнародні організації, що провадять діяльність з охорони навколишнього середовища.

Програма  ООН по навколишньому середовищу (United Nations Environment Programme) Створена з ініціативи Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (1972) і рішенню Генеральної Асамблеї ООН (1973). МЕТА: допомога країнам у визначенні та розв’язанні проблем стабільності та безпеки, які виникають у зв’язку з питаннями навколишнього середовища, а також поліпшення загального взаєморозуміння шляхом зміцнення діалогу і співробітництва з екологічних питань. Програма спрямована на  вирішення найгостріших проблем сучасної екологічної кризи (опустелювання, деградації ґрунтів, погіршення якості і зменшення кількості прісних вод, забруднення Світового океану). Міжнародна громадська організація охорони природи (Грінпіс) Діяльність: Запобігання забруднень навколишнього середовища і змін клімату, пошук нешкідливих шляхів вироблення енергії, інформування людей про екологічні злочини. Завдання: Вирішення глобальних екологічних проблем. Національні офіси Грінпіс відкриті в 40 країнах світу як самостійні одиниці, що працюють над реалізацією своїх національних проектів. Керування кожним таким відділення здійснює національне правління. На чолі кожного відділення стоїть виконавчий директор. Загальна політика і стратегія міжнародних проектів визначається на щорічних зустрічах виконавчих директорів і директорів з кампаній всіх офісів Грінпіс. Всесвітня метеорологічна організація, ВМО Cпеціалізований міжурядовий заклад ООН в області метеорології. Заснований в 1950 році. Компетентний орган ООН з приводу спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодії з океанами. Штаб-квартира ВМО знаходиться в Женеві, Швейцарія. Під керівництвом ВМО і в рамках програм ВМО національні метеорологічні та гідрологічні служби вносять істотний внесок в захист життя і майна від стихійних лих, охорону навколишнього середовища і зміцнення ек. і соц.. добробуту всіх верств суспільства. ВМО сприяє розвитку співпраці у створенні мереж для проведення метеорологічних, кліматологічних, гідрологічних та геофізичних спостережень, а також обміну, обробки і стандартизації відповідних даних, і допомагає передачі технологій, підготовці кадрів і в наукових дослідженнях. Міжнародна агенція з атомної енергії (International Atomic Energy Agency) Статут Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. МЕТА: контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях.