Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

Ринок праці  складається з занятої та незанятої(безробітної) робочої сили. Серед незайнятих розрізняють  такі групи працездатних людей:

 •  особи, що не працюють, але бажають  працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити  до трудової діяльності; особи,  які шукають зайняття після  перерви в роботі);

 •  особи, котрі хоча і мають  роботу, проте не задоволені нею  і шукають друге місце основної  або додаткової роботи;

 •  особи, які зайняті, проте явно  ризикують утратити роботу і  тому шукають друге місце роботи.

 Указані  категорії людей і визначають  пропозицію праці на ринку  праці.

 Для  виникнення, формування й функціонування  ринку праці необхідні певні  умови. Насамперед мають бути  забезпечені правові умови функціонування  цього ринку, зокрема можливість  вільного пересування на ньому  громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися  своєю здатністю працювати. Проте  цього недостатньо, оскільки, з  економічного погляду, власник  робочої сили змушений продавати  її тоді, коли у нього немає  всього необхідного для ведення  свого господарства як джерела  для одержання засобів існування,  або коли дохід з інших джерел  є недостатнім.

  Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни[ Таршина О.С. Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочої сили //Економіка та держава. – 2006. - №4. – С.92-94].

 Важливою  умовою формування й функціонування  ринку праці є відповідність  працівника вимогам робочого  місця, а запропонованого місця  — інтересам працівника.

 Ринок  робочих місць як складова  ринку праці, що відбиває потребу  у робочій силі, передусім характеризується  кількістю вакансій на підприємствах  і в організаціях. При цьому  беруть до уваги вакансії як  тих підприємств і організацій,  які вже функціонують, так і  тих, що тільки вводяться в  дію. Крім того, враховуються і  ті робочі місця, на яких  працівники не задовольняють  роботодавця, і тому він шукає  їм заміну.

 Необхідними  умовами функціонування ринку  праці є також організація  єдиної, замкненої по території  країни й ефективно діючої  системи бірж праці; широкомасштабна  система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення  кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів  виконавчої влади необхідних  фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної  роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт,  стимулювання зайнятості; соціальна  підтримка громадян, включаючи безробітних  і членів сімей, які перебувають  на їхньому утриманні, та ін. [ Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27].

 Робоча  сила, як зазначалося, є об'єктом  купівлі-продажу. Купівля товару  “робоча сила” називається найманням  на роботу. При цьому робоча  сила називається найманою робочою  силою, а працівник — найманим  працівником. Працівник продає  свою робочу силу підприємцю  на певний період, залишаючись  власником цього товару.

 Найманий  працівник і підприємець юридично  рівноправні і користуються правами  людини й громадянина однаковою  мірою. Відносини між найманим  працівником та роботодавцем  оформлюються трудовим договором  (контрактом). У цьому документі  вказуються взаємні права й  обов'язки обох сторін щодо  виконання умов купівлі-продажу  робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом)[ Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М. Б. Махсма. – К. : Атіка, 2005. – 304 с.].

 Елементами  ринку праці є також попит  на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним  і сукупним.

 Сукупний  попит на робочу силу - це ринковий  попит з боку всіх фірм, організацій,  представлених на ринку.

 Індивідуальний  попит на робочу силу - це попит  окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

 •  попиту на продукцію фірми,  тому що робоча сила необхідна  як виробничий ресурс для виробництва  інших товарів і послуг, тобто  попит на робочу силу залежить  від попиту на продукт фірми,  організації;

 •  стану виробництва, зокрема, особливостей  технологічного процесу, розмірів  і ефективності капіталу, який  використовується, методів організації  виробництва й праці тощо;

 •  якості праці, що визначається  рівнем освіти, професійністю, продуктивністю  працівника;

 •  фонду заробітної плати, який  роботодавець може запропонувати  для наймання певної кількості  працівників, оскільки чим більший  загальний розмір цього фонду,  тим більше найманих працівників  може найняти роботодавець, і  навпаки, чим вища заробітна  плата кожного працівника, тим  менша кількість їх за допомогою  фонду зарплати буде найнята.

 Регулювання  попиту на робочу силу потребує  аналізу факторів, які впливають  на нього. Збільшення попиту  можна досягти шляхом його  стимулювання через створення  нових постійних або тимчасових  робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

 Водночас  мають бути установлені певні  юридичні обмеження щодо зростання  зайнятості, зокрема через надання  можливості індивідуального регулювання  робочого часу, зняття обмежень  щодо скорочення кількості працівників,  можливості звільнення їх у  разі зменшення обсягу робіт.

Формування  попиту на робочу силу здійснюється під  впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному  підприємстві [ Никоненко А.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.163-167.].

 Пропозиція  робочої сили характеризує чисельність  працездатних людей з урахуванням  їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Кон'юнктура  ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати  на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

 Виділяють  три типи кон'юнктури:

 •  трудодефіцитна, коли на ринку  праці спостерігається нестача  пропозиції праці;

 •  трудонадлишкова, коли існує велика  кількість безробітних і відповідно  надлишок пропозиції праці;

 •  рівноважна, коли попит на працю  відповідає її пропозиції.

 Кожен  тип ринкової кон'юнктури властивий  тому чи іншому регіонові або  сфері прикладання праці, утворюючи  в сукупності загальний ринок  праці в країні[ Бункин М.К., Семенов В.А. 'Макроекономіка (основи економічної політики) ".- М.: АТ' ДІС ', 2000 р.-320с.].

На практиці загальна і структурна рівновага  попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура  ринку праці безпосередньо впливає  на ціну робочої сили.

Ціна  робочої сили має забезпечувати  придбання на ринку такої кількості  споживчих товарів і послуг, щоб  працівник міг:

 •  підтримати свою працездатність  і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну  підготовку;

 •  утримувати сім'ю і виховувати  дітей, без чого ринок праці  не зможе поповнюватися новою  робочою силою замість тієї, котра  вибуває;

 •  підтримувати нормальний для  свого середовища рівень культури  і виконувати обов'язок громадянина  суспільства, що також потребує  витрат.

 Ціна  робочої сили виступає у вигляді  заробітної плати. Слід зауважити,  що висока заробітна плата  обмежує можливості підприємця  в найманні додаткових працівників,  скорочуючи попит на них, і  навпаки, низький рівень зарплати  дає можливість збільшити кількість  робочих місць[Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.].

 Основними  суб'єктами ринку праці, як  зазначалося, є роботодавець і  найманий працівник. Останній  має право розпоряджатися своєю  здатністю до праці. Він є  власником, носієм і продавцем  своєї робочої сили. Роботодавець  є покупцем цього товару.

 Для  найманого працівника основним  джерелом засобів існування й  індивідуального відтворення є  його праця.

 Ринковий  механізм являє собою єдність  двох складових: стихійних регуляторів  попиту і пропозиції робочої  сили і регулюючого впливу  держави на ці процеси.

 Регулювання  ринку праці здійснюється для  забезпечення відповідності між  попитом на робочу силу та  її пропозицією за обсягом  і структурою, тобто має на  меті досягнення їх ефективної  збалансованості.

 В  умовах ринкових відносин будь-які  диспропорції у виробництві призводять  до порушення пропорцій ринку  праці, тобто співвідношень між  сукупною величиною попиту на  робочу силу та її пропозицією,  попитом на робочу силу та  її пропозицією за галузями, регіонами;  співвідношення між попитом на  окремі професії, спеціальності  та їх пропозицією.

 Ринок  праці впливає на розвиток  народного господарства, діє в певних напрямах, проявляється в різноманітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

 ●  Суспільного поділу праці - ринок  праці розмежовує найманого працівника  та роботодавця, розподіляє найманих  працівників за професіями та  кваліфікацією, галузями виробництва  та регіонами.

 ●  Інформаційну - дає учасникам процесу  купівлі-продажу товару робоча  сила інформацію щодо умов  найму, рівня зарплати, пропозиції  робочих місць, якості робочої  сили тощо.

 ●  Посередницьку - ринок праці встановлює  зв'язок , між роботодавцями та  найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

 ●  Ціноутворюючу - це основна функція  ринку праці, що встановлює  рівновагу між попитом і пропозицією  робочої сили. Лише на ринку  праці відбувається загальне  визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і визначається його вартість.

 ●  Стимулюючу - завдяки механізму конкуренції  ринок праці стимулює більш  ефективне використання трудових  ресурсів з метою підвищення  прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

 ●  Оздоровлюючу - завдяки конкуренції  суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

 ●  Регулюючу - певною мірою ринок  впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні [Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.].