Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку

 

  Ринок праці України: сучасний стан та тенденції розвитку.

 

Розділ 1. Поняття та особливості  ринку праці.

1. Сутність  ринку праці, його елементи та функції.
2. Структура та моделі ринку праці.
3. Державне регулювання ринку праці.

 

Розділ 2. Сучасний стан ринку праці України.

2.1. Особливості  становлення українського ринку  праці.

2.2. Сучасний  стан розвитку ринку праці  в Україні.

2.3. Гендерна  нерівність на ринку праці  України.

 

Розділ 3. Тенденції та перспективи  ринку праці України.

3.1. Проблеми  ринку трудових ресурсів України.

3.2.Напрями  та шляхи удосконалення державної  політики зайнятості в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В сучасних умовах розвитку економіки  особливої актуальності набувають  проблеми ефективної зайнятості населення  України, створення ринку робочої  сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він  перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура  ринку формується під впливом  стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і  організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості  засобів виробництва і робочої  сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний  не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Недооцінка сфери зайнятості в  останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення  призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки  гальмом економічних реформ. В  Україні сформувався ринок праці  з обмеженим попитом.

Актуальність даної роботи полягає  в тому що, ринок праці стає найважливішою  ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові  ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства.

Об’єктом дослідження виступають теоретичні основи функціонування ринку  праці, сучасний стан ринку праці  України, державний вплив на формування ринку праці, а також проблеми рикну праці та способи ї вирішення.

Предметом дослідження виступає ринок  праці України.

Питання формування ринку праці  та окремих його сегментів досліджувалося багатьма українськими та зарубіжними  вченими-економістами, зокрема - Н.Т.Вишнєвською, І.Є.Золіним, О.В. Волковаю, В.С. Васильченком, О.І.Здоровцовим, М.В.Семікіною, О.В.Павловською, В.П.Петюхом, В.В.Радєєвою, І.Л.Петровою, В.В. Томиловим та іншими вченими-економістами.

Метою дослідження :

- визначення поняття ринку  праці;

- вплив ринку праці  на економічний розвиток;

- визначення ролі державного  регулювання ринку праці;

- проблеми  ринку праці  в Україні та шляхи їх вирішеня;

- сучасна ситуація на  ринку праці.

       Структура роботи . Курсова робота складається із вступу, основної частини (три розділи) та висновків. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, предмет, об’єкт, завдання, методи дослідження. Основна частина присвячена розкриттю поставленої проблеми. Так в першому розділі розглядаються теоретичні основи ринку праці, структура та моделі ринку праці, а також державне регулювання ринку праці. Другий розділ присвячений історії становлення ринку праці України як такого, сучасному стану ринку праці, а також гендерній нерівності на ринку праці. В третьому розділі розглянуті проблеми трудових ресурсів на шляхи удосконалення державної політики в цій сфері.  У висновках сформульовано основні результати дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття та особливості  ринку  праці.

1. Сутність  ринку праці, його елементи та функції.

Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних постійно зростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.

В загальному розумінні  ринок праці — це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Виявлення сутнісних  характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих в сучасній світовій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці, структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення:

1) через систему обміну;

2) як сукупність суспільних відносин;

3) як сукупність диференційованих  підсистем; 

4) через систему економічних  механізмів, норм та інститутів.

 Так, вітчизняними  економістами ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [66, с. 97 Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами: Навч.посібник. — К.: Кондор, 2003. — 224 с. Осовська Г. В., Крушельницька О. В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2003. — 224 с.], що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкеренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченими ринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [3, с. 275 Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка. Навчальний посібник. — К.: Атака, 2002. — 368 с.].

Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праці  як сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [104, с. 51 Марцинкевич В. И., Соболева И. В. Экономика человека: Учебн. пособие. — М.: Аспект Пресс, 1995. — 286 с.]. При цьому вчений підкреслює, що: «...ринок праці як щось єдине — є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці... Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки... Окремі сфери і сегменти ринку праці зв’язані один з одним — тісно або слабо — через перехресну цінову еластичність» [104, с. 51].

Диференційованого підходу  до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаєвич, О. М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження:

1) потенційну, тобто ту сферу, де формується  сама праця; 

2) циркулюючу, тобто сферу купівлі-продажу робочої сили;

3)внутрішньофірмову,  де боротьба за робочі місця  ведеться на підприємствах між  зайнятими працівниками [87, с. 245 Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Ттъонко О. М. Макроекономі- ка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.]. На неоднорідності ринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т. А. Заяць. Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку праці визначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності, соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення. При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринку праці: «істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їх демографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначають специфіку основних структурних компонентів територіальних ринків праці...»[39, с.35 Заяць Т. А. Пріоритетні напрямки регулювання попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці // Міжвідомчий науковий збірник «Зайнятість та ринок праці». — Вип. 3. — К.: АТ «Українська видавнича група», 1995. — С. 35—42.]. Як сукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринок праці чернівецькі вчені, обґрунтовуючи, що «процеси, що відбуваються на цьому ринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічного рангу: загальнонаціонального, регіонального і локального» [27, с. 430—431 Економічний потенціал регіону: пріоритети використання: Монографія / I. М. Школа, Т. М. Ореховська, I. Д. Козменко та ін.; за ред. I. М. Школи. — Чернівці: «Рута», 2003. — 464 с.].

Одні вчені  вважають, що ринок праці — це механізм (інститут), що поєднує, зводить  разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців) [50, с. 77 Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс. — Т. 1. — М., 1992.], інші — що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті — що це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду — робочої сили або спроможності людини до праці [92, с. 234 Социально-трудовая сфера России в переходный период: реалии и перспективы. — М., 1996.]. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії [93, с. 7 Соціальне партнерство на ринку праці України: Навч. посібник / Ю. Н. Маршавин, С. В. Бакуменко, В. М. Данюк, О. С. Зінченко, А. М. Колот, Н. В. Мартиненко. — К., 1998. — 152 с.].

У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між  продавцем і покупцем товарів  та послуг, форма зв’язку між  сторонами обміну, у процесі якого  встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.

В сучасній економічній літературі зустрічаються  два розуміння ринку праці: вузьке та широке. У вузькому розумінні  — це "механізм узгодження попиту та пропозиції робочої сили...". В  широкому розумінні ринок праці  — це "специфічна форма економічної  життєдіяльності суспільства, що реалізується на інших в порівнянні з командно-адміністративною системою принципах, головними із яких є громадянська та економічна свобода особистості, недоторканість приватної власності, ліквідація та запобігання монополізму форм і видів діяльності" [12, с. 7].

Звужений  підхід до визначення ринку праці  включає такі складові пропозиції на ринку праці: ті, хто не має роботи, але хоче працювати та шукає роботу (тут можуть бути безробітні, що мають  відповідний статус; особи, що вперше вступають у трудову діяльність; особи, що шукають роботу після перерви); ті, хто має роботу, але не задоволений  нею і підшуковує інше місце основної чи додаткової праці; зайняті, що мають  ризик втратити роботу [12, с. 7]. Прибічники вузької концепції ринку праці  аргументують свою позицію так: 1) навіщо перебувати на ринку праці людям, які вже увійшли в контакт  з роботодавцем, здійснили акт  купівлі-продажу робочої сили, задоволені своїм робочим місцем і відповідають вимогам роботодавця? 2) в чому економічний сенс розгляду всього економічно активного населення як перебуваючого на ринку праці? [105, с. 8 Чикуркова А.Д., Деренко О.М. Ринок праці – Камянець-Подільский: Абетка, 2002. – 92 с.  ].

Такий підхід правомірно використовувати з метою  оперативного вирішення проблем  зайнятості, але така точка зору штучно звужує проблему зайнятості, виводить із сфери ринку праці інші важливі  її аспекти, такі як стабільність робочих  місць, досягнення максимальної відповідності  роботи і робітника, питання стимулювання праці, її результативності та ефективності .

Іншу  точку зору мають прибічники розширеного  визначення ринку праці, згідно з  яким пропозицію праці складає все  економічно активне населення, а  попит на працю визначається сумарною кількістю зайнятих і вакантних  робочих місць. Аргументацією цьому  є те, що зайняті не можуть вважатися  зайнятими раз і на завжди: в  процесі виробництва безперервно  відбуваються зміни умов зайнятості, виникає необхідність руху робітників (по професіях і рівнях кваліфікації), територіального переміщення та ін. [12, с. 7]. Нарешті, обмеження масштабів  ринку праці тільки особами, що в  даний час вільні від роботи, значно звужує сферу активних дій соціальних партнерів на ринку праці, а саме, представницьких організацій робочого класу (профсоюзи та ін.), основна сфера інтересів яких - стан працюючих. Саме цей круг питань лежить у визначенні ринку праці ряду зарубіжних спеціалістів.

Склад суб'єктів  ринку праці: наймані працівники та представники їх інтересів - профспілки; безробітні та представники їх інтересів - державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці  та представники їх інтересів - спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює "правила гри" на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється  посередником між роботодавцями  і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо).

Кожен підхід до розуміння поняття «ринок праці»(система  відносин, простір, механізм) підкреслює суттєві сторони поняття «ринок»  і тим визначає його багатогранність.

 Ринкова  система являє собою сукупність  взаємозв'язаних ринків, які охоплюють  різноманітні сфери людської  діяльності. Ці ринки взаємодіють  між собою на основі цін,  що формуються на них під  впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни  є тією інформацією, що дає  змогу постачальникам і споживачам  ресурсів приймати необхідні  економічні рішення та погоджувати  їх [2, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями].

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу  обігу товару «робоча сила», а  й сферу виробництва. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі  соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з  боку держави[ Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 440с].