Палестинська проблема в зовнішній політиці США наприкінці 1980-1990-і роки

• досягнення миру в Палестині посприяє досягненню загальних цілей США на Близькому Сході, оскільки США зможе отримати чергового союзника;
• значно збільшить роль США як світового лідера, а значте допоможе заручитися підтримкою інших країн-лідерів, в першу чергу Великобританії;
• відкриття основних близькосхідних економічних ринків. 

     5.  Виділивши дані причини зацікавленості США на Близькому Сході, автор дав оцінку основним політичним підходам США, щодо вирішення цієї проблеми.

     Як  висновок, було виділено наступні етапи:

• на початку 70-х років почався переворот в політиці США по відношенню до палестинського конфлікту, зокрема У. Роджерс в своєму плані,  розробленому в червні 1970 року, зазначив взаємодію двох тенденцій в підході адміністрації Р. Ніксона до близькосхідного конфлікту. Виходячи з того, що  одностороння підтримка ізраїльського експансіонізму ускладнює правління США в арабському світі і їх відносини з консервативними арабськими регіонами, він вважав необхідним підтримувати кроки для врегулювання конфлікту. Він підняв американську політику на Близькому Сході на новий рівень, створивши тим самим передумови для зміцнення позицій США у всьому регіоні;
• в другій половині 70-х років проблема близькосхідного врегулювання знов вийшла на перший план. Ідеї ширшого підходу до проблеми врегулювання  близькосхідної кризи і вирішення палестинської проблеми спиралися на рекомендації підготовленої доповіді в кінці 1975 року Бруклінським інститутом;
• близькосхідна політика адміністрації Р.Рейгана відображала спроби використовувати кемп-девідську модель врегулювання для створення так званої “стратегічної згоди” в регіоні на основі політичного зближення монархічних режимів Перської затоки, а в ширшому плані - помірних і центристських політичних сил в арабських країнах. Зокрема американський президент включив в свій план пункт про відмову від необмеженого будівництва єврейських поселень на окупованих територіях;
• з початку 80-х рр. ХХ століття США взяли курс на витіснення в найбільш жорсткій формі СРСР з Близького Сходу. Не дивлячись на початок в 1986 році регулярного двостороннього офіційного діалогу по близькосхідних проблемах, США займали негативну позицію відносно можливої радянської участі в арабо-ізраїльському мирному врегулюванні;
• в плані вироблення американських ініціатив в другій половині 80-х років слід зазначити істотний вплив таких чинників, як процес нормалізації радянсько-американських відносин і висунення в 1985 році нової європейської ініціативи з палестинської проблеми, а також “інтифада” на окупованих територіях. Саме цим обумовлено переважання більш помірних, компромісних акцентів державного секретаря США Дж. Шульца у близькосхідному плані, який був вироблений зимою 1988 року і висунутий в лютому-квітні того ж року як основа близькосхідної політики США. Основою “плану Шульца” є положення про необхідність надання палестинцям автономії в рамках певного перехідного періоду, а також процедурні правила щодо скликання міжнародної конференції ООН;
• в 90-х рр. хоча адміністрація Дж. Буша відмовилася від визнання ОВП, США зайняли жорстку позицію відносно допомоги Ізраїлю, поставивши її в залежність від підходу Тель-Авіва до переговорів з арабськими делегаціями і будівництва єврейських поселень на окупованих територіях.

     Таким чином, політика США відносно палестинської  проблеми, як одному з найважливіших  питань міжнародного життя близькосхідного  регіону з моменту її виникнення, пройшла складну еволюцію. Формування цієї політики, її еволюція виявилися складовою частиною мирного процесу який відбувався в цьому регіоні, а це в свою чергу впливало на розвиток регіональних та міжнародних відносин.

     6.      Отже, з проаналізованого вище, автор  може зробити висновок, що політика США щодо Палестини тісно пов’язана з близькосхідною політикою США в цілому. Це обумовлюється тим, що США намагаються встановити свою власну гегемонію в даному регіоні, а це можливе лише за рахунок встановлення дружніх та партнерських відносин з усіма країнами даного регіону. Сьогодні одним з головних союзників США на Близькому Сході є Ізраїль. Для встановлення партнерських відносин з арабськими країнами, США необхідно показати свою зацікавленість у вирішенні їх проблем, однією з яких виступає саме палестинська проблема.

     Тому, протягом всього періоду мирного  процесу на Близькому Сході, США, застосовуючи економічний тиск на Ізраїль, намагалися показати свою прихильність до арабів, з метою встановлення партнерських стосунків між цими країнами. А отже, автор може зробити висновок, що США маніпулюють палестинською проблемою з метою здобуття своїх головних стратегічних цілей на Близькому Сході.

     7. Нажаль, не дивлячись на значний процес по врегулювання палестинської проблеми протягом 15 років, міжнародні відносини і в ХХІ ст. зіткнулися з даною проблемою, і більше того, сьогодні вона перебуває в значному загострені через:

• силові дії Ізраїлю;
• діяльність терористичних угрупувань на палестинській території;
• внутрішню напруженість між двома партіями ХАМАС і ФАТХ.

     Всі ці чинники роблять цю проблеми вибухонебезпечною  і вимагають негайного втручання  міжнародних посередників для її вирішення.

     8. Зрозуміло, що внаслідок історичних причин США є основним регулятором даної проблеми, тому з приходом до влади нового президента США Барака Обами, та його заяві на Генеральній Асамблеї ООН 24 вересня 2009 року щодо зміни зовнішньої політики США, яка буде ґрунтуватися на більш демократичних засадах, міжнародне суспільство покладало значні надії на вирішення палестинської проблеми. Але, нажаль, далі даної заяви, новий президент США не пішов. Сьогоднішня політика США, як і раніше, залишається про ізраїльською, а плани щодо врегулювання конфлікту суперечать інтересам арабів, що в свою чергу унеможливлює мирне вирішення проблеми.

     9. На думку автора, іншим арбітром при вирішенні даного питання, може стати і Україна, оскільки палестинський конфлікт ускладнює розвиток україно-арабських та україно-ізраїльських відносин.

     Можна зробити висновок, що незалежно від  можливого розвитку подій, із метою забезпечення своєї більш вагомої участі у колективних пошуках миру на Близькому Сході наша країна має інтенсифікувати свою діяльність на двох основних напрямках:

• поглиблення політичного співробітництва з Ізраїлем, Єгиптом, Сирією, Йорданією, Ліваном, ПНА та іншими регіональними акторами, при неодмінному зберіганні збалансованої позиції у відносинах між протиборчими сторонами;
• налагодження й підтримування постійного політичного діалогу й взаємодії з близькосхідної проблематики із США, провідними країнами ЄС, Росією.

     Отже, автор даної дипломної роботи може зробити висновок, що палестинська проблема, яка з’явилася одразу після закінчення Другої Світової Війни  і лише протягом невеликого проміжку часу з регіональної перетворилася  на міжнародну, і сьогодні залишається актуальною. Через історичні, зовнішньо та внутрішньо політичні, економічні та військові причини ворогуючи сторони ніяк не можуть дійти згоди, щодо вирішення даного питання. Ситуація ускладнюється присутність в конфлікті не тільки регіональних держав, але й таких світових лідерів як США. Але, нажаль, вони проводять власну політику в цьому регіоні, яка суперечить інтересам арабів. Тому, застосовуючи засоби тиску, США активно контролюють мирний процес на Близькому Сході і часто унеможливлюють його здійснення. Тому сьогодні й досі не можливо дати чітку відповідь на запитання коли ж буде вирішено палестинське питання. Одне зрозуміло, воно буде одним з найактуальніших проблем ХХІ століття.  

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарышев А.А. Ближний Восток: терроризм и его покровители. – М.: Молодая гвардия, 1986. – 265с.
2. Багдасаров С.Б., Чавушьян А.Н. Военный и военно-экономический потенциал стран Ближнего и Среднего Востока. – С-Петербург.: Международные отношения, 2004. – 263с.
3. Барышев А.П. Ближний Восток: проблемы мира на рубеже 80-х гг. – М.: Знание, 1976. – 64с.
4. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів. – К.: «Либідь», 1995. – 111с.
5. Блищенко И.П., Кудрявцев В.Д. Агрессия Израиля и международное право/И.П. Блищенко, В.Д.Кудрявцев. – М.: изд. Международные отношения, 1970. – 80с.
6. Борисов Р.В. США: ближневосточная политика в 70-е годы. – М., 1982. – 216с.
7. Вавилов А.И. Политическая история американо-арабских отношения (80-е - начало 90-х годов). Опыт критического осмысливания. – М., 1994. – 46с.
8. Глєбов В.В., Сєров Д.І. Місце та перспективи України на близькосхідному ринку озброєнь // Стратегічна панорама. – 2003, №1.
9. Гура В.К. Ізраїль: курсом мілітаризму і агресії. – К.: Товариство «Знання» УРСР, 1985. – 16с.
10. Гура В. Україна та країни Близького і Середнього Сходу// Політична думка. – 1993. №1. – 48с.
11. Дмитриев Е.Д., Ладейкин В. Путь к миру на Ближнем Востоке. – М.: Международные отношения, 1974г. – 248с.
12. Дмитриев Е.Д. Палестинский узел (К вопросу об урегулировании Палестинской проблемы). – М.: Международные отношения, 1978. – 45с.
13. Дмитриев Е.Д. Палестинская Трагедия. – М.: Международные отношения, 1986. – 160c.
14. Дмитриев Е.Д. Палестинское движение сопротивления на новых рубежах (к итогам 18-й сессии национального совета Палестины) // Мировая экономика и международные отношения. – 1987. – №8. – 58с.
15. Дюк Д. Еврейский вопрос глазами американца: мое исследование сионизма. – К.: МАУП, 2002. – 306с.
16. Егорин А. З., Абдель-Хамид Х. А. Война за ближневосточный мир. – М.: "Восточная литература", 1998. – 168с.
17. Зайцева О. Проблема Иерусалима в палестино-израильском конфликте и в международных отношениях. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2004. – 146с.
18. Звягельськая И.Д. Истоки Арабского национально-освободительного движения в Палестине // Народы Азии и Африки. – 1986. –№3. – 75с.
19. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945г. – М.: Международные отношения, 200. – 154с.
20. Карасова Т.А. Израиль: некоторые аспекты внутренней и внешней политики/Т.А. Карасова, Б.В. Ленский. – М.: Знание, 1988. – 63с.
21. Киселев В.И. Палестинская проблема и Ближневосточный кризис. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 215с.
22. Киселев В.И. Палестинская проблема в международных отношениях: региональный аспект. – М.: Наука, 1989. – 239с.
23. Киселев В.И. Палестинская проблема: (История и современное состояние). – М.: Знание, 1976. – 63с.
24. Киссинджер Генри. Дипломатия. – М.: Ладлмир, 1997. – 848с.
25. Клява А. Я. Формирование организационных структур Палестинского национального движения //. Ближний Восток и современность. – №18. – 2003. – 195с.
26. Колобов О.А. США и проблема Палестины. – Н.Новгород: Изд-во Нижегородского университета, 1993. – 225с.
27. Колобов О.А. Политика США по отношению к Израилю и арабским странам на рубеже 80-90-х гг. ХХ в. – Нижний Новгород: Издательство нижегородского университета, 1995. – 220с.
28. Концельман Г. Ясир Арафат. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1997. – 480с.
29. Кон-Шербок Д., эль-Алами Д. Палестино-израильский конфликт: две точки зрения. – М.: ФАИР – ПРЕСС, 2002. – 320с.
30. Коппель О.А. Пархомчук О.С. Проблема взаємодії цивілізацій і характер її впливу на міжнародні відносини / / Вісник Міжнародні відносини, 2002. – № 23. – 49с.
31. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Деякі питання розвитку відносин України з державами Близького Сходу // Питання нової та новітньої історії. – 1995. – Вип.41. – 136с.
32. Кудрявцев А. В. Исламский фактор и палестинская проблема. – М.: Международные отношения, 1990. – 385 с.
33. Кузнєцов А.В. Вторжение: международно-правовой анализ агрессии Израиля. – Рига: Зинатне, 1987. – 144с.
34. Ладейкин В.П. Источник опасного кризиса: роль сионизма в разжигании конфликта на Ближнем Востоке.  – М.: Политиздат, 1973. – 426с.
35. Лосев С.А., Тыссовский Ю.К. Ближневосточный кризис; нефть и политика. – М.: Международные отношения, 1980. – 252с.
36. Медведко Л.И. Этот Ближний бурлящий Восток: докум. повествование. – М.: Политиздат, 1985. – 335с.
37. Медведко Л.И. Россия, Запад, Ислам: "столкновение цивилизаций"?. – М.: Кучково поле, 2003. – 512с.
38. Несук М.Д. Про тероризм справжній і вигаданий. – Львів: «Каменяр», 1968. – 151с.
39. Панин В.Н. Политический процесс на Ближнем Востоке: влияние     России и США. – Пятигорск: издательство ПГЛУ, 2003. – 256с.
40. Полисар Д. Выбирая диктатуру. Ясир Арафат и формирование органов власти Палестинской администрации. – М.: ИИИиБВ, 2003. – 96с.
41. Поляков К.И., Хасянов А.Ж. Палестина: Перспективы независимости и проблема лидерства. Политическая элита Ближнего Востока. – М.: Международные отношения, 2000. – 176с.
42. Примаков Е.М. История одного сговора. – М.: Издательство политической литературы, 1985. – 320с.
43. Примаков Е.М. Анатомия ближневосточного конфликта. – М.: Мысль, 1978. – 374с.
44. Примаков Е.М. Конфиденциально: Ближний Восток на сцене и за кулисами (вторая половина 20 – начало 21 века). – М.: Российская газета, 2006. – 400с.
45. Пырлин Е.Д. Ближневосточный узел: как все завязывалось // Восток. – 2000. – № 5. – 137с.
46. Пырлин Е.Д. 100 лет протиборства: генезис, эволюция, современное состояние и перспективы решения палестинской проблемы. – М.: РОССПЭН, 2001. – 479с.
47. Рубби А. Палестинский марафон. 30 лет борьбы за мир на Ближнем Востоке. – М.: Международные отношения, 2001. – 360с.
48. Сакер Г. История Израиля: от Войны за Независимость до Шестидневной войны. – Иерусалим: «Библиотека – Алия», 1995. – 115с.
49. Скороход Ю.С. США и проблемы ближневосточного урегулирования // Динамика арабо-израильского конфликта. Материалы научной конференции. – Нижний Новгород: Издат-во нижегородского университета, 1995. – 129с.
50. Скороход Ю.С. Міжнародний аспект урегулювання ліванського конфлікту. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2000. – 264с.
51. Скороход Ю.С., Скороход Л.І. Багатонаціональні сили на Близькому Сході (деякі аспекти проблеми) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Сер. Міжнародні відносини. – 1994. – Вип. 2. – 160с.
52. Скороход Ю.С. Україна і арабські країни: здобутки і проблеми співробітництва // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2002. – Вип. 8. –  320с.
53. Сурков Н.Ю. За кулисами Кемп-Дэвида. – Азия и Африка сегодня. – М.: «Наука» РАН, №3, 2006. – 69с.
54. Толкунов Л.Н. Ближний Восток: от войны к переговорам. – М.: АПН, 1974. – 67с.
55. Хазанов М. Е. ООН и Ближневосточный кризис. – М.: Международные отношения, 1983. – 174с.
56. Хамзин К.З. Водные ресурсы бассейна реки Иордан и арабо-израильский конфликт. – С-Петербург.: Международные отношения, 2004. – 187с.
57. Шаров А.Н. Экономические связи Пакистана со странами Ближнего и Среднего Востока / Ближний и Средний Восток: Экономика и    история. – М.: Наука, 1983. – 55с.
58. Ширяев Б.А. Внешняя политика США: принципы, механизмы, методы. – Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2006 – 328с.
59. Щевелев С.С. Палестина под Мандатом Великобритании (1920-1948). – Симферополь.: «Таврия-Плюс», 1999. – 400с.
60. Щевелев С.С. Палестинская проблема и палестинское движение сопротивления (1947-2001). – Симферополь.: «Пармекс», 2001. – 172с.
61. Эпштейн А.Д. Бесконечное противостояние. Израиль и арабский мир: войны и дипломатия. – М.: Ин-тут изучения Израиля и Ближнего Востока, 2003. – 230с.
62. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций – М.: Экономика,  2003. – 265с.
63. Israel and Palestine. – May, 1989. – N 150. – 45p.
64. Palestine P. L. O. Information Bulletin. August – September, 1986, N 51. – 14p.
65. Royal Institute of International Affairs, Great Britain and Palestine (London, Chatham House, 1946). – 13p.
66. Mallison, W.T., "The Balfour Declaration:  An Appraisal in International Law" in Abu Lughod, Ibrahim: The Transformation of Palestine (Evanston, Northwestern University Press, 1971). – 6p.
67. Quant W. B. The Middle East: Ten Years after Camp-David. – Washington, 1988. – 472p.
68. Американо-израильские отношения в 90-х годах. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 5. – К., Київський університет, 1998. – 132с.
69. ООН. Официальные отчеты ІІ сессии Генеральной Ассамблеи ООН. Доп. №11. Спец. Комиссия ООН по вопросам Палестины. Доклад Генеральной Ассамблеи. – Т.1. – Нью-Йорк, 1947.
70. Палестинская проблема: Документы ООН, международных организаций и конференций. / Сост. Давыдков P.M., Москва, 1984.
71. Палестинский вопрос в политике США в период подготовки и проведении Мадридской мирной конференции. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 7 (частина 1). – К.: Київський університет, 1997. – 177с.
72. Палестинская проблема в политике администрации Билла Клинтона. // Міжнародні відносини. Випуск 12. К.: Київський університет, 1999. – 49с.
73. Программы урегулирования палестино-израильского конфликта: три года после переговоров в Кэмп-Дэвиде и Табе// Под ред. А.Д.Эпштейна – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, - 2004, - 284с.
74. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 181 (II) о будущем управлении Палестиной от 29.11.1947г., GAOR, 2-я сессия, 1947.
75. http://www.un.org
76. http://www.middleeast.org.ua
77. http://www.palestine-info.ru
78. http://ru.danielpipes.org
79. http://gazeta.rjews.net
80. info.jpost.com
81. http://ru.wikipedia.org
82. http://helen-koppel.narod.ru/010.htm
83. http://www.bp.com
84. www.afji.com
85. http://forum-msk.org

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДОДАТКИ

Додаток А 

   Запаси  і динаміка видобутку природного газу в країнах Близького та Середнього Сходу   

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Додаток Б 

   Запаси  і динаміка видобутку нафти в країнах Близького та Середнього Сходу