Психологія міжособистісних відносин

Нарешті, спілкування буває пряме і опосередковане. Пряме (безпосереднє) спілкування є історично першою формою спілкування людей один з одним. На його основі в пізніші періоди розвитку цивілізації виникають різні види опосередкованого спілкування. Опосередковане спілкування - це взаємодія за допомогою додаткових коштів (листи, аудіо-і відеотехніки) 3, с.220.

У соціальній психології різноманіття спілкування може бути охарактеризоване і за типами. Імперативне спілкування - це авторитарна, директивна форма взаємодії з партнером з метою досягнення контролю над його поведінкою, установками і думками, примусу його до певних дій чи рішенням. Партнер у цьому випадку виступає пасивною стороною. Кінцева мета імперативного спілкування - примус партнера. Як засоби здійснення впливу використовуються накази, розпорядження та вимоги.

Сфери, де досить ефективно використовується імперативне спілкування: відносини «начальник - підлеглий» , військові статутні відносини, робота в екстремальних умовах, у надзвичайних обставинах. Можна виділити й ті міжособистісні відносини, де застосування імперативу недоречно. Це інтимно-особистісні і подружні стосунки, дитячо-батьківські контакти, а також вся система педагогічних відносин.

Маніпулятивне спілкування - це форма міжособистісної взаємодії, при якій вплив на партнера з метою досягнення своїх намірів здійснюється приховано. Разом з тим маніпуляція передбачає об'єктивне сприйняття партнера по спілкуванню, прихованим же виступає прагнення домогтися контролю над поведінкою і думками іншої людини. При маніпулятивному спілкуванні партнер сприймається не як цілісна унікальна особистість, а як носій певних, «потрібних» маніпулятору властивостей і якостей. Проте людина, обравши в якості основного саме цей тип відносини з іншими, в результаті часто сама стає жертвою власних маніпуляцій. Саму себе вона теж починає сприймати фрагментарно, переходячи на стереотипні форми поведінки, керується хибними мотивами і метою, втрачаючи стрижень власного життя 3, с.220.

У свою чергу, діалогічне спілкування - це рівноправна взаємодія суб'єктів, що має за мету взаємне пізнання, самопізнання партнерів по спілкуванню. Воно дозволяє досягти глибокого взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умови для взаємного розвитку.

Примітивне спілкування, таке спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний об'єкт: якщо потрібен - то активно вступають в контакт, якщо заважає - відштовхнуть або підуть агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співрозмовника бажане, то втрачають інтерес до нього і не приховують цього.

Існує і так зване світське спілкування. Суть світського спілкування у його безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей з того чи іншого питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій 4, с.52.

У переважній кількості випадків міжособистісна взаємодія людей, що позначається як спілкування, майже завжди виявляється вплетеною в діяльність і виступає умовою її виконання. Так, без спілкування людей один з одним не може бути колективної праці, навчання, мистецтва, ігри, функціонування засобів масової інформації. При цьому вид діяльності, яку спілкування обслуговує, незмінно накладає свій відбиток на зміст, форму, протягом всього процесу спілкування, між виконавцями цієї діяльності.

При порівнянні характеру міжособистісного спілкування в різних об'єднаннях людей можна виділити наявність подібності та відмінності. Подібність виступає в тому, що спілкування виявляється необхідною умовою їхнього буття, фактором, від якого залежить успішне вирішення поставлених перед ним завдань, їх рух вперед. Разом з тим кожна спільність характеризується переважаючим в ній видом діяльності. Так, для навчальної групи такою діяльністю буде оволодіння знаннями, вміннями і навичками, спортивної команди - виступ, розрахований на досягнення запланованого результату в змаганнях, для сім'ї - виховання дітей, забезпечення побутових умов життя, організація дозвілля. Тому в кожному типі спільнот чітко проглядається переважаючий вид міжособистісного спілкування, що забезпечує головну для цієї спільності діяльність.

Водночас зрозуміло, що на те, як спілкуються люди в спільноті, впливає не тільки головна для цієї спільності діяльність, а й обов'язково те, що вдає із себе сама ця спільність.

Якщо взяти сім'ю, то її повсякденна мета - виховання дітей, виконання господарських справ, організація дозвілля та інше - направлено програмують міжособистісне спілкування членів сім'ї один з одним. Проте яким воно виявляється в реальності - залежить від складу сім'ї, повна чи неповна це сім'я, «трьох-двох» - або «однопоколінна» . Конкретні характеристики внутрішньосімейного міжособистісного спілкування виявляються також пов'язаними з моральним і загальнокультурним виглядом подружжя, з розумінням ними своїх батьківських обов'язків, віком і станом здоров'я дітей, інших членів сім'ї. Як і в будь-який інший спільності особливості взаємодії у формі міжособистісного спілкування і в родині також значною мірою виявляються зумовленими тим, як члени сім'ї сприймають і розуміють один одного, який емоційний відгук вони переважно один в одному викликають і який стиль поведінки вони по відношенню один до одного допускають6, с.5.

Спільності, до яких належить людина, формують еталони спілкування, яким людина звикає слідувати. Маючи на увазі стійкий вплив виду діяльності та особливостей спільності людей, в якій розгортається міжособистісне спілкування, необхідно при аналізі робити поправку на постійну мінливість процесу діяльності і спільності людей. Всі ці зміни, разом узяті, обов'язково позначаються і на міжособистісному спілкуванні виконавців даної діяльності.

В процесі спілкування з людьми формується особистість людини. Якщо в початковий період життя людина не може вибирати для себе людей, які складають її безпосереднє оточення, то в зрілому віці вона вже сама в значній мірі може регулювати кількість і склад осіб, які її оточують і з якими вона спілкується. Людина, таким чином, забезпечує собі з боку цього оточення певний потік психологічних впливів.

Як відомо, безпосередньо оточення людини складають люди, з якими вона разом живе, грає, навчається, відпочиває, працює. Усіх їх індивідуум психічно відображає, на кожного дає емоційний відгук, по відношенню до кожного практикує певний спосіб поведінки. Від особистісних особливостей в більшій мірі залежать характер психічного відображення, емоційного ставлення та поведінки. Одночасно це психічне відображення, емоційне ставлення і поведінка завжди несуть на собі печатку особливостей мотиваційно-потребової сфери людини, яка спілкується з оточуючими її людьми. З цими особливостями пов'язаний і вибір людей, з якими вона вважає за краще спілкуватися.

На вибір людей для більш частого спілкування впливають такі специфічні індивідуальні потреби особистості, як потреба в співчутті, опіки, домінуванні, в захисті «я» або в самоствердженні. На кількісно-якісні параметри кола безпосереднього спілкування людини певним чином впливають такі характеристики, як соціальна приналежність і обставини, навчання в вузі, особливості діяльності.

Розширення меж кола спілкування у більшості людей характеризується перервами поступовості. Значне оновлення складу людей, з якими кожна людина спілкується, настає в таких точках життєвого шляху, як прихід у дитячий сад, в школу, перехід в її середні, потім старші класи, відхід у армію, вступ до інституту, початок самостійної роботи, заміжжя або одруження. Збільшується обсяг спілкування з однолітками з тієї ж статевої групи і розширення кола спілкування з дорослими з переходом в середні класи школи.

Після 23-30 років коло спілкування людини зменшується, тобто зменшується кількість суб'єктивно значущих для безпосереднього спілкування людей. Зміни в суб'єктивній значимості інших людей для особистості, як правило, обумовлюються, з одного боку, її позицією по відношенню до себе в системі потреб, з іншого - ставленням до неї з боку осіб, що становлять її коло спілкування. Ці значущі різною мірою для людини ставлення інших людей впливають не стільки на її провідні потреби, скільки на підпорядковані нею тенденції захисту свого «я» , які у пошуках і в здійсненні способів поведінки стверджують це «я» .

Адже зрозуміло, що, вступаючи в спілкування один з одним, люди, як правило, переслідують якусь мету: зробити іншу людину однодумцем, домогтися від неї зізнання, утримати від неправильного вчинку, сподобатися і т.п. Щоб здійснити її, вони більш-менш свідомо використовують свою мову, всю свою експресію, а спонукають їх діяти в подібних випадках саме так, а не інакше наявні в них потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації.

Разом з тим, характеризуючи спілкування як особливий вид діяльності, необхідно бачити, що без нього не може відбуватися повноцінний розвиток людини як особистості і суб'єкта діяльності, як індивідуальності.

Якщо процес цього розвитку розглядати не однобічно і оцінювати його реально, то виявиться, що предметна діяльність людини у всіх її модифікаціях і її спілкування з іншими людьми переплетені в житті найтіснішим чином. Граючись, спілкується дитина. Триваючий процес навчання обов'язково передбачає спілкування. Праця, як відомо, в переважній кількості випадків вимагає постійної взаємодії людей у формі спілкування. І від того, як протікає, як організовано спілкування, залежать результати предметної практичної діяльності зайнятих нею людей. У свою чергу хід і результати цієї діяльності постійно і неминуче впливають на характеристики комунікативної діяльності залучених до предметної діяльності людей. І на формування ряду стійких характеристик психічних процесів, станів і властивостей особистості людини, і на освіту структури цих властивостей предметна діяльність і діяльність спілкування впливають сукупно, з різним ефектом залежно від їх співвідношення 10, с.228.

Якщо моральні норми, за якими будується спілкування людей в основній для них трудовій діяльності, не збігаються з нормами, що лежать в основі їх спілкування в інших видах діяльності, то розвиток їх особистості буде носити більш-менш суперечливий характер, формування цілісної особистості у кожного буде утруднено.

Не менше значення спілкування як діяльність має і для розвитку емоційної сфери людини, формування її почуттів. Настільки ж значимий вплив робить спілкування і на вольове розвиток людини. Звикає вона бути зібраною, наполегливою, рішучою, сміливою, цілеспрямованою, або у неї будуть переважати протилежні якості - все це великою мірою визначається тим, наскільки сприяють виробленню зазначених якостей ті конкретні ситуації спілкування, в яких людина виражається.

Обслуговуючи предметну діяльність і сприяючи формуванню типових для людини загальних характеристик її кругозору, вміння поводитись з предметами, а також її інтелекту і емоційно-вольової сфери, спілкування в ще більшому ступені виявляється обов'язковою умовою і необхідною передумовою розвитку комплексу як більш простих, так і більш складних якостей, що роблять людину здатною жити серед людей, співіснувати з ними і навіть піднятися до втілення в своїй поведінці високих моральних принципів.

Повнота і правильність оцінки людиною інших людей, які проявляються у неї психологічні установки при сприйнятті оточуючих і манера відповідати на їх дії несуть на собі печатку конкретного досвіду спілкування.

Власний досвід - тільки один із шляхів формування у людини якостей, необхідних їй для успішного спілкування з іншими людьми. Інший шлях, який доповнює перший, - постійне збагачення теоретичними відомостями, що відносяться до різних областей людинознавства, проникнення в нові пласти психіки людини, осягнення законів, керуючих поведінкою, через читання наукової і художньої літератури, перегляд реалістичних фільмів і вистав, які допомагають проникненню у внутрішній світ людини, розуміння механізмів, забезпечують її існування.

Щоб спілкування оптимально сприяло задоволенню позитивних потреб людини, породжувало в них стан емоційного комфорту, високу інтелектуально-вольову активність, що дозволяє їм успішно здійснювати цілі виконуваної ними колективної діяльності, воно має характеризуватися рядом психологічних особливостей.

Якщо мати на увазі особливості пізнання учасниками спілкування, які сприяють зростанню психологічної результативності міжособистісної взаємодії, посилюють їх роль у розвитку окремих властивостей і особистості кожного учасника спілкування, то вони такі:

1) учасники спілкування повинні нести в собі здатність сприймати і адекватно інтерпретувати психологічну поведінку один одного безпосередньо в кожен момент спілкування, фіксувати зміни в пізнавальних процесах, почуттях і вчинках партнерів по спілкуванню, визначати причини, які ці зміни викликають;

2) в учасників спілкування має бути сформований широкий набір оціночних еталонів, що дозволяють їм порівнювати характер змін, які наступають у вербальній і невербальній поведінці кожного учасника спілкування, і своєчасно робити з приводу цього правильні висновки;

3) одні учасники спілкування постійно повинні віддавати собі звіт в тому, як сприймають і психологічно інтерпретують їх вигляд і поведінку інші учасники цього спілкування і відповідно «робити поправку» на цей вплив;

4) учасники спілкування повинні розташовувати, по можливості, глибокими знаннями про типові помилки типу «ефекту ореола» , «стереотипізації» та інших, які нерідко допускаються при оцінюванні зовнішнього та внутрішнього вигляду інших людей, а також при психологічному поясненні спостерігається картини їхньої поведінки;вони повинні також постійно виявляти здатність не впадати в догматизм і відсталість при оцінюванні вигляду і поведінки один одного, виявляти вміння відокремитися від упередження при пізнанні іншої людини 19, с.130.

Таким чином, обдумуючи і організовуючи відносини з іншими людьми, людина робить це для досягнення різних цілей. І, психологічний ефект її дії особистістю в спілкуванні в одних випадках виявляється дійсно таким, яким вона його планує, в інших - досягається лише частково, в третіх - не виходить зовсім. Міжособистісні відносини людини з іншими людьми у контексті спілкування будуть оптимально позитивні у трудових, навчальних, ігрових, побутових та інших видах діяльності, коли буде спрямоване на відповідність принципу вимогливості до іншої людини і повазі до неї.