Психологія міжособистісних відносин

Потреба у спілкуванні, встановленні міжособистісних контактів з людьми є фундаментальною характеристикою людини. Разом з тим серед людей зустрічаються особи, у яких потреба в довірчому спілкуванні (афіліація) і милосердя (альтруїзм) дещо завищена. Дружні міжособистісні стосунки найчастіше формуються з однією людиною або кількома особами, а афіліація і альтруїзм, як правило, проявляються до багатьох людей. Показниками аффіліативногї поведінки є позитивні вербальні висловлювання, тривалі контакти очей, дружелюбний вираз обличчя, збільшений прояв вербальних і невербальних знаків згоди, довірчі дзвінки по телефону та ін.. Викладена характеристика афіліативної поведінки за формою нагадує стадію дружніх відносин, а її показники - критерії розвитку позитивних міжособистісних відносин. В ході досліджень було виділено особисті якості, що ускладнюють розвиток міжособистісних відносин. До першої групи увійшли самозакоханість, гордовитість, зарозумілість, самовдоволення і марнославство. До другої групи належать догматизм, постійна схильність не погоджуватися з партнером. Третя група включала лукавство і нещирість39,с.52.

Процес формування міжперсональних відносин включає динаміку, механізм регулювання (емпатію) та умови їх розвитку. Інтерперсональні відносини зароджуються, закріплюються, досягають певної зрілості, після чого можуть послаблюватися і потім припинятися. Вони розвиваються в континуумі, мають певну динаміку.

Динаміка розвитку міжособистісних відносин у тимчасовому континуумі проходить кілька етапів (стадій): знайомство, приятельські, товариські і дружні відносини. Процес ослаблення міжособистісних відносин в «зворотну» сторону має таку ж динаміку (перехід від дружніх до товариських, приятельських і потім йде припинення відносин). Процес знайомства здійснюється залежно від соціокультурних та професійних норм суспільства, до якого належать майбутні партнери по спілкуванню. Приятельські відносини формують готовність - неготовність до подальшого розвитку міжособистісних відносин. Якщо позитивна установка у партнерів сформована, то це є сприятливою передумовою до подальшого спілкування.

Товариські відносини дозволяють закріпити міжособистісний контакт. Тут відбувається зближення поглядів та надання підтримки один одному. Міжособистісні відносини на цій стадії характеризуються стійкістю і певною взаємною довірою. У численних популярних публікаціях з оптимізації міжособистісних відносин даються рекомендації з використання різноманітних прийомів, що дозволяють викликати розташування, симпатію партнерів по спілкуванню 40, с.32.

При дослідженні дружніх (довірчих) відносин найбільш цікаві та глибокі результати отримані І. С. Коном, Н. Н. Обозовим, Т. П. Скрипкіною. На думку І. С. Кона, дружні відносини завжди мають спільний предметний зміст - спільність інтересів, цілей діяльності, в ім'я якої друзі з'єднуються (об'єднуються), і одночасно передбачають взаємну прихильність.

Незважаючи на схожість поглядів, надання емоційної і діяльнісної підтримки один одному, між друзями можуть існувати і певні розбіжності. Важливою характеристикою дружніх відносин є довіра. Т. П. Скрипкіна в своїх дослідженнях розкриває емпіричні кореляти довіри людей до інших людей і до себе.

Дружні стосунки в молоді роки супроводжуються інтенсивними контактами, психологічною насиченістю і більшою значимістю. При цьому високо цінуються почуття гумору і товариськість. Дорослі у дружніх відносинах більше цінують чуйність, чесність та соціальну доступність. Дружні стосунки в цьому віці більш стабільні. «В активному середньому віці акцент на психологічну інтимність як найважливіша ознака дружби кілька слабшає і дружні відносини втрачають свій ореол тотальності» 12, с.28.

Як показують результати досліджень, найчастіше міжособистісні відносини ґрунтуються на принципі подібності, а іноді й на принципі додатковості. Останній виявляється у тому, що, наприклад, при виборі товаришів, друзів, майбутнього подружжя, люди несвідомо, а іноді й усвідомлено, вибирають таких осіб, які можуть задовольнити взаємні потреби. На основі цього можуть розвиватися позитивні міжперсональні відносини.

Прояв симпатії може інтенсифікувати перехід від однієї стадії міжособистісних відносин до іншої, а також розширювати і поглиблювати інтерперсональні відносини. Симпатія, як і антипатія, може бути односпрямованою (без взаємності) і різноспрямованою (з взаємністю).

Важливе значення у формуванні міжособистісних відносин мають конкретні умови, в яких люди спілкуються. Насамперед це пов'язано з видами спільної діяльності, в ході якої встановлюються міжперсональні контакти (навчання, робота, відпочинок), з ситуацією (звичайна або екстремальна), етнічної середовищем (моно-або поліетнічна), матеріальними ресурсами і т. д.

Загальновідомо, що міжособистісні стосунки швидко розвиваються (проходять всі етапи аж до довірчого) в певних місцях (наприклад, в лікарні, поїзді). Дане явище, мабуть, обумовлено сильною залежністю від зовнішніх факторів, короткочасною спільною життєдіяльністю і просторовою близькістю. Значення тимчасового фактора в інтерперсональних відносинах залежить від того, в якому конкретному соціокультурному середовищі вони розвиваються 11, с.17 .

Все сказане дає змогу зробити висновок, що проблема міжособистісних відносин у вітчизняній психологічній науці в певній мірі вивчена. Перспективними проблемами є: сумісність в ділових і міжособистісних відносинах, соціальна дистанція в них, довірливість в різних типах інтерперсональних відносин та її критерії, а також особливість міжперсональних зв'язків у різних видах професійної діяльності.

1.3. Методологічні проблеми міжособистісної взаємодії

Міжособистісні відносини - це сукупність зв'язків, що складаються між людьми у формі почуттів, думок і звернень один до одного. Міжособистісні відносини включають:

- сприйняття і розуміння людьми один одного;

- міжособистісну привабливість (тяжіння і симпатія);

- взаємодію і поведінку (зокрема, рольову).

Компоненти міжособистісних відносин:

- когнітивний компонент - включає в себе всі пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уяву.

Завдяки цьому компоненту відбувається пізнання індивідуально-психологічних особливостей партнерів по спільній діяльності та взаєморозуміння між людьми. Характеристиками взаєморозуміння є:

- адекватність - точність психічного відображення сприйняття особистості;

- ідентифікація - ототожнення індивідом своєї особистості з особистістю іншого індивіда;

- емоційний компонент - включає позитивні або негативні переживання, що виникають у людини при міжособистісному спілкуванні з іншими людьми:

а) симпатії чи антипатії;

б) задоволеність собою, партнером, роботою і т.д.;

в) емпатію - емоційний відгук на переживання іншої людини, яка може проявлятися у вигляді співпереживання (переживання тих почуттів, які відчуває інший), співчуття (особистісного ставлення до переживань іншого) і співучасті (співпереживання, супроводжуване підтримкою);

- поведінковий компонент - включає міміку, жестикуляцію, пантоміму, мову і дії, що виражають відносини даної людини до інших людей, до групи в цілому. Він відіграє провідну роль в регулюванні взаємин. Ефективність міжособистісних відносин оцінюється станом задоволеності - незадоволеності групи та її членів 10, с.173.

До видів міжособистісних взаємин відносять такі: виробничі, побутові, формальні та неформальні. Між співробітниками організацій при вирішенні виробничих, навчальних, господарських, побутових та інших проблем і припускають закріплені правила поведінки співробітників по відношенню один до одного складаються виробничі відносини. Вони поділяються на відносини:

- по вертикалі - між керівниками і підлеглими;

- по горизонталі - відносини між співробітниками, що мають однаковий статус;

- по діагоналі - відносини між керівниками одного виробничого підрозділу з рядовими співробітниками іншого;

Поза трудової діяльності на відпочинку і в побуті складаються побутові взаємини. Нормативно передбачені взаємини, закріплені в офіційних документах називаються формальними (офіційними). Неформальні (неофіційні) відносини, це такі стосунки, які реально складаються при взаєминах між людьми і виявляються у перевагах, симпатіях чи антипатіях, взаємних оцінках, авторитеті і т.д.

На характер міжособистісних відносин роблять вплив такі особистісні особливості, як стать, національність, вік, темперамент, стан здоров'я, професія, досвід спілкування з людьми, самооцінка, потреба у спілкуванні та ін.

Міжособистісні відносини розвиваються за етапами. Перший етап - етап знайомства, в ньому виникає взаємний контакт, взаємне сприйняття і оцінка людьми один одного, що багато в чому обумовлює і характер взаємин між ними.

Наступний етап, фаза дружніх відносин - виникнення міжособистісних відносин, формування внутрішнього ставлення людей один до одного на раціональному (усвідомлення взаємодіючими людьми достоїнств і недоліків один одного) і емоційному рівнях (виникнення відповідних переживань,емоційного відгуку і т.д.). Третій етап - товариські відносини в процесі якого відбувається зближення поглядів та надання підтримки один одному і характеризується довірою 18, с.114.

Якщо виходити з того, що соціальна психологія передусім аналізує ті закономірності людської поведінки і діяльності, які обумовлені фактом включення людей у реальні соціальні групи, то перший емпіричний факт, з яким стикається ця наука, є факт спілкування та взаємодії людей. Доцільно розглянути за якими законами складаються ці процеси, яка їхня структура, нарешті, яке місце вони займають у всій системі людських відносин.

Головне завдання, яке стоїть перед соціальною психологією, - розкрити конкретний механізм «вплетення» індивідуального в тканину соціальної реальності. Вся складність полягає в тому, що цей результат не може бути інтерпретовано так, що спочатку існує якась «несоціальна» поведінка, а потім на неї накладається щось «соціальне» . Не можна спочатку вивчити особистість, а лише потім вписати її в систему соціальних зв'язків. Сама особистість, з одного боку, вже «продукт» цих соціальних зв'язків, а з іншого - їх активний творець. Взаємодія особистості та системи соціальних зв'язків не є взаємодія двох ізольованих самостійних сутностей, що існує одна поза іншої. Дослідження особистості є завжди інша сторона дослідження суспільства.

Значить, важливо з самого початку розглянути особистість в загальній системі міжособистісних відносин, яку і представляє собою суспільство, тобто в деякому «соціальному контексті» . Цей «контекст» представлений системою реальних відносин особистості із зовнішнім світом. Проблема відносин займає в психології велике місце, у нас в країні вона в значній мірі розроблена в роботах В.М. Мясищева. Фіксація відносин означає реалізацію більш загального методологічного принципу - вивчення об'єктів природи в їх зв'язку з навколишнім середовищем. Для людини цей зв'язок стає відношенням, оскільки людина діє в зв'язку з цим як суб'єкт, як діяч, і, отже, в її зв'язку зі світом, ролі об'єктів зв'язку, за словами В.М. Мясищева, суворо розподілені 25, с.87.

Зміст, рівень цих відносин людини зі світом досить різні: кожен індивід вступає у зв'язки і цілі групи, таким чином, людина виявляється суб'єктом численних і різноманітних відносин. У цьому різноманітті необхідно насамперед розрізняти два основних види відносин: суспільні відносини і те, що В.М. Мясищев називає «психологічні» відносини особистості 25, с.86

Структура міжособистісних відносин досліджується соціологією. У соціологічній теорії розкрита певна субординація різних видів міжособистісних відносин, де виділені економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші види відносин. Все це в сукупності являє собою систему міжособистісних відносин. Специфіка їх полягає в тому, що в них не просто «зустрічаються» індивід з індивідом і «ставляться» один до одного, але індивіди як представники певних громадських груп. Такі відносини будуються не на основі симпатій чи антипатій, а на основі певного становища, займаного кожним в системі суспільства. Тому такі відносини обумовлені об'єктивно, вони є відносини між соціальними групами або між індивідами як представниками цих соціальних груп. Це означає, що міжособистісні відносини носять безособовий характер, їх сутність не у взаємодії конкретних особистостей, але, швидше, у взаємодії конкретних соціальних ролей.

Соціальна роль є фіксація певного становища, яке займає той чи інший індивід у системі міжособистісних відносин. Більш конкретно під роллю розуміється «функція, нормативно схвалений зразок поведінки, очікуваний від кожного, що займає цю позицію» 28, с.139. Ці очікування, що визначають загальні контури соціальної ролі, не залежать від свідомості і поведінки конкретного індивіда, їх суб'єктом є не індивід, а суспільство. До такого розуміння соціальної ролі слід ще додати, що істотним тут є не тільки і не стільки фіксація прав та обов'язків, скільки зв'язок соціальної ролі з певними видами соціальної діяльності особистості. Можна сказати, що соціальна роль є «суспільно необхідний вид соціальної діяльності і спосіб поведінки особистості» .

Крім цього, соціальна роль завжди несе на собі печатку громадської оцінки: суспільство може або схвалювати, або не схвалювати деякі соціальні ролі (наприклад, не схвалюється така соціальна роль, як «злочинець» ), іноді це схвалення або несхвалення може диференціюватися в різних соціальних груп, оцінка ролі може набувати зовсім різне значення відповідно до соціального досвіду тієї чи іншої суспільної групи. Важливо підкреслити, що при цьому схвалюється або не схвалюється не конкретна особа, а насамперед певний вид соціальної діяльності. Таким чином, вказуючи на роль, ми «відносимо» людину до певної соціальної групи, ідентифікуємо її з групою.