Психологія міжособистісних відносин

Модель соціального досвіду спирається на положення про те, що міжособистісні трансакції (комунікаційні акти), подібно до інших видів соціальних умінь і навичок (наприклад, водіння автомобіля, танці, гра в карти і т. п.), ієрархічно організовуються і формуються за допомогою серії простих, цілеспрямованих, але часто пробних кроків, які допускають двояке тлумачення, тобто висловлюється ідея навчання міжособистісної взаємодії в самому спілкуванні.

Рівноважна модель (М. Apгайл, Дж. Дін, 1965) спирається на положення про те, що учасники які взаємодіють завжди прагнуть підтримати певний загальний баланс різних форм своєї поведінки у зв'язку з присутністю і активністю інших осіб у ситуації, тобто будь-яка зміна у використанні поведінки типу X звичайно завжди компенсується відповідними змінами у використанні поведінки типу У і навпаки (наприклад, діалог-монолог, поєднання питань та відповідей).

У програмній моделі соціальної взаємодії постулюється те, що загальна структура міжособистісної зустрічі або ситуації взаємодії (і синхронна, і діахронна) породжується завдяки дії, принаймні, трьох видів програм: перший вид програми має справу з простою координацією рухів; другий - контролює зміну видів активності індивідів у ситуації, коли виникають перешкоди або невизначеності; третя програма модифікує самі процедури змін, тобто управляє комплексним завданням метаспілкування 19, с.130 .

Ці програми інтерналізуються або засвоюються індивідами в міру навчання функціонування в якості повноцінних членів конкретної групи, спільноти і культури, а також дозволяють організовувати різнорідний поведінковий матеріал в осмислені і відповідно взаємообміні. Саме змістовний контекст конкретної ситуації, конкретне завдання і конкретна соціальна організація «запускають» дію конкретної програми.

Системна модель розглядає міжособистісні відносини як конфігурацію систем поведінки, кожна з яких управляє окремим аспектом міжособистісної трансакції. До теперішнього часу ідентифіковані та проаналізовані дві такі системи; перша - це система поведінки, управляюча обміном мовних висловлювань, друга - це система поведінки, що керує головним чином використанням простору і території взаємодії 23, с.89.

Реляційний підхід почав поступово розвиватися з середини 50-х років (Р. Бедвістел, 1968; Г.Бейтсон, 1973). Основне положення цього підходу полягає в тому, що соціальний контекст і людське середовище не утворюють умови і обставини, в яких перетворюється інформація і відбувається міжособистісна взаємодія, а є самим спілкуванням як таким як система взаємовідносин. Іншими словами, термін «спілкування» , «комунікація» - це позначення загальної системи взаємин, які люди розвивають один з одним, з громадою і середовищем існування, в якому вони живуть.

Будь-яка зміна будь-якої частини цієї системи, що викликає зміну інших частин, називається «інформацією» . Відповідно до цього підходу, не можна сказати, що люди, тварини або інші організми вступають у міжособистісні відносини (інформаційний підхід) або беруть в них участь (інтеракціональний підхід), оскільки вони вже є невід'ємною частиною цього процесу незалежно від того, хочуть вони цього чи ні, частиною як локальної, так і глобальної екосистеми взаємин. Вони включаються в цю систему з моменту народження і не залишають до моменту смерті.

В історичному аспекті інформаційний і інтеракціональний підходи вивчення спілкування і міжособистісних взаємин вважалися двома різними сторонами досліджень. З розвитком реляційного підходу зміцнилася тенденція до інтеграції цих сфер дослідження: робити акцент на вивчення таких параметрів процесу спілкування, які характеризують відносини між людьми в «реальних» видах людських взаємовідносин. Основа посилання полягає в тому, що будь-який акт спілкування - це акт участі у взаємовідносинах25,с.87.

З цієї точки зору можна вважати, що взаємовідносини не існують як окремі реальні сутності в будь-якому сенсі; скоріше їх природа виводиться з потоку взаємообмінів між індивідами, що є частиною їх взаємин. Іншими словами, ключовий елемент концепції: взаємин - це «щось» , що існує між і поза індивідів; тобто взаємовідносини існують на над індивідуальному чи «трансактному» рівні. Головна позиція нового підходу полягає в наступному: природа взаємовідносин існує в процесі спілкування в реальному часі і просторі 3, с.376.

Три напрями теоретичних досліджень виявилися інструментальними і сприяли появі реляційної теорії комунікацій:

а) кібернетика і теорія загальних систем;

б) теорія логічних типів, яка ідентифікує розриви безперервності між різними рівнями абстракції (наприклад: «індивід-спілкування» , «індивід-взаємини» і т.д.);

в) біологічні дослідження екосистем і динаміки взаємовідносин між організмами і середовищем проживання.

Найбільш цікаві та важливі дослідження, проведені на основі реляційного підходу, були здійснені в області психопатології Г. Бейтсоном та Р. Д. Лейнгом. За твердженням самих прихильників підходу, реляційна теорія спілкування знаходиться на початковій стадії свого розвитку, незважаючи на тривалий період існування з моменту зародження ця теорія представляє один з найбільш перспективних підходів до вивчення соціальних явищ, до вивчення спілкування, взаємодії та поведінки, які досі були відомі соціальним і поведінковим наукам.

Її методологічний потенціал і сила полягають у тому, що вона замінює арістотелівський принцип картини світу на «системний підхід».

Отже, міжособистісні відносини - це об'єктивно пережиті, різною мірою усвідомлювані взаємозв'язки між людьми. В психологічній науці визначені інформаційний, інтернаціональний та реляційний підходи до дослідження міжособистісних відносин. У рамках інтеракціонального підходу був розроблений ряд теоретичних моделей, які пояснюють, якими способами структуруються і управляються ситуації соціальної присутності за допомогою засобів поведінки.

1.2. Дослідження формування міжособистісних відносин у вітчизняній літературі

Вперше у вітчизняній літературі міжособистісні відносини аналізувалися в 1975 р. у книзі «Соціальна психологія» . Проблема міжособистісних відносин у вітчизняній психологічній науці певною мірою досліджена. У монографії Н. Н. Обозова (1979) узагальнені результати емпіричних досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців. Це найбільш глибоке й ґрунтовне дослідження і в даний час зберігає свою актуальність. У пресі з'являється багато робіт таких фахівців як С.Д. Дерябо, В.А. Ясвін, С.В. Кузін та інші, в яких розглядаються проблеми міжособистісних і ділових контактів, і даються практичні рекомендації щодо їх оптимізації . Частина таких публікацій є популярним викладом результатів психологічних досліджень.

Міжособистісні відносини тісно пов'язані з різними видами суспільних відносин. Г.М. Андрєєва підкреслює, що існування міжособистісних відносин всередині різних форм суспільних відносин є реалізацією громадських відносин у діяльності конкретних людей, в актах їхнього спілкування та взаємодії 3, с.230.

Суспільні відносини - це офіційні, формально закріплені, об'єктивізовані, дієві зв'язки. Вони є провідними в регулюванні всіх видів відносин, у тому числі і міжперсональних.

Міжособистісні відносини - це об'єктивно пережиті, різною мірою усвідомлювані взаємозв'язки між людьми. В їх основі лежать різноманітні емоційні стани взаємодіючих людей. На відміну від ділових (інструментальних) відносин, які можуть бути як офіційно закріпленими, так і незакріпленими, міжособистісні зв'язки іноді називають експресивними, підкреслюючи їхню емоційну змістовність. Взаємовідносини ділових і міжособистісних відносин в науковому плані недостатньо розроблені.

Інтерперсональні відносини включають три елементи - когнітивний (гностичний, інформаційний), афективний і поведінковий (практичний, регулятивний).

Когнітивний елемент передбачає усвідомлення того, що подобається чи не подобається в міжособистісних стосунках.

Афективний аспект знаходь г своє вираження в різних емоційних переживаннях людей з приводу взаємозв'язків між ними. Емоційний компонент, як правило, є провідним. «Це перш за все позитивні і негативні емоційні стани, конфліктність станів, емоційна чутливість, задоволеність собою, партнером, роботою і т. д.» 28, с.150.

Емоційний зміст міжособистісних відносин змінюється в двох протилежних напрямках: від кон'юнктивних до індиферентних і диз'юнктивних і навпаки. Варіанти проявів інтерперсональних відносин величезні. Кон'юнктивні почуття проявляються в різних формах позитивних емоцій і станів, демонстрація яких свідчить про готовність до зближення і спільної діяльності. Індиферентні почуття припускають прояви нейтрального ставлення до партнера. Сюди можна віднести байдужість, апатію, неувагу. Диз'юнктивні почуття виражаються в прояві різних форм негативних емоції та стані, що розцінюється партнером як відсутність готовності до подальшого зближення і спілкування. В окремих випадках емоційний зміст міжособистісних відносин може бути амбівалентним.

Конвенціональні прояви емоцій і почуттів у формах і способах, характерних для тих груп, представники яких входять у міжособистісні контакти, можуть, з одного боку, сприяти взаєморозумінню, а, з іншого боку, ускладнювати взаємодію (наприклад, якщо індивідууми належать до різних етнічних, професійних, соціальних та іншим груп і використовують різні невербальні засоби спілкування).

Поведінковий компонент міжособистісних відносин реалізується в конкретних діях. У разі якщо один з партнерів подобається іншому, поведінка буде доброзичливою, спрямованою на надання допомоги та продуктивне співробітництво. Якщо ж об'єкт не приємний, то інтерактивна сторона спілкування буде утруднена. Між цими поведінковими полюсами є велика кількість форм інтеракції, реалізація яких обумовлена соціокультурними нормами груп.

Міжособистісні відносини будуються по «вертикалі» (між керівником і підлеглим і навпаки) і «горизонталі» (між особами, які займають однаковий статус). Емоційні прояви міжперсональних зв'язків обумовлюються соціокультурними нормами груп та індивідуальними відмінностями, що варіюють у межах названих норм. Міжособистісні відносини можуть формуватися з позицій домінування-рівності-підпорядкування і залежності-незалежності.

Соціальна дистанція припускає таке поєднання офіційних та міжособистісних відносин, яке визначає близькість людей, відповідних соціокультурним нормам спільнот, до яких вони належать. Соціальна дистанція дозволяє зберегти адекватний рівень широти і глибини взаємозв'язків при встановленні міжособистісних відносин. Її порушення призводить спочатку до диз'юнктивних міжособистісним відносин, а потім і до конфліктів 28, с.145.

Психологічна дистанція характеризує ступінь близькості міжособистісних відносин між партнерами по спілкуванню (приятельські, товариські, дружні, довірчі).

Міжособистісна сумісність - це оптимальне поєднання психологічних особливостей партнерів, що сприяють оптимізації їх спілкування і діяльності. Як рівнозначні слова використовуються «гармонізація» , «узгодженість» , «консолідація» . Міжособистісна сумісність заснована на принципах подібності та взаємодоповнення. Її показниками є задоволеність спільною взаємодією і її результатом. Вторинний результат - поява взаємної симпатії. Протилежний феномен сумісності - це несумісність, а почуття, викликані нею - антипатія. Міжособистісна сумісність розглядається як стан, процес і результат. Вона розвивається в просторово-часових рамках і конкретних умовах (нормальних, екстремальних), які впливають на її прояв. Для визначення міжперсональної сумісності використовуються апаратурно-технічні методи і гомеостат.

Міжособистісна привабливість - це складна психологічна властивість особистості, що нібито «притягує до себе» партнера по спілкуванню і мимоволі викликає у нього почуття симпатії. Привабливість особистості дозволяє їй прихилити до себе людей. Привабливість людини залежить від її фізичного і соціального вигляду, здатності до співпереживання і т. д.

Міжособистісна привабливість сприяє розвитку інтерперсональних зв'язків, викликає у партнера когнітивний, емоційний і поведінковий відгук. Феномен міжособистісної привабливості в дружніх парах докладно розкрито в дослідженнях Н. Н. Обозова.

У науковій і популярній літературі часто використовується таке поняття, як «емоційна привабливість» - здатність особистості до розуміння психічних станів партнера по спілкуванню і особливо - до: співпереживання з ним. Останнє (здатність до співпереживання) проявляється в чуйності почуттів на різні стани партнера. Дане поняття дещо вужче, ніж «міжособистісна привабливість» .

Разом з тим міжособистісна привабливість досліджується як феномен формування певного іміджу. У вітчизняній науці такий підхід активно розвивається після 1991 р., коли з'явилася реальна потреба в психологічних рекомендаціях з формування іміджу політика чи ділової людини. У публікаціях з даної проблеми викладаються поради щодо створення привабливого іміджу політичного діяча (за зовнішнім виглядом, постановці голосу, використанням вербальних і невербальних засобів спілкування та ін.) З'явилися фахівці з даної справи – іміджмейкери. Для психологів ця проблема представляється перспективною 9, с.330.

Поняття «атракція» тісно пов'язане з міжособистісною привабливістю. Одні дослідники розглядають атракцію як процес і одночасно результат привабливості однієї людини для іншої; виділяють в ній рівні (симпатія, дружба, любов) і пов'язують її з перцептивною стороною спілкування. Інші вважають, що атракція - це своєрідна соціальна установка, в якій переважає позитивний емоційний компонент. В. Н. Куніцина під атракцією розуміє процес переваги одних людей над іншими, взаємного тяжіння між людьми, взаємної симпатії. На її думку, атракція обумовлена зовнішніми факторами (ступенем вираженості у людини потреби в афіліації, емоційним станом партнерів по спілкуванню, просторовою близькістю місця проживання або роботи) і внутрішніми, власне міжособистісними детермінантами (фізичною привабливістю, демонстрованим стилем поведінки, фактором подібності між партнерами, виразом особистого ставлення до партнера в процесі спілкування) 23, с.412.

Сприятливою передумовою для успішного формування міжособистісних відносин є взаємна інформованість партнерів один про одного, сформована на основі міжособистісного пізнання. Розвиток міжособистісних відносин багато в чому обумовлюється особливостями людей, які спілкуються. До них відносяться стать, вік, національність, властивості темпераменту, стан здоров'я, професія, досвід спілкування з людьми і деякі особистісні характеристики.