Психологія міжособистісних відносин

Насправді кожен індивід виконує не одну, а кілька соціальних ролей: він може бути бухгалтером, батьком, членом профспілки, гравцем збірної з футболу і т.д. Ряд ролей наказаний людині при народженні (наприклад, бути жінкою або чоловіком), інші набуваються. Однак сама по собі соціальна роль не визначає діяльність і поведінку кожного конкретного її носія в деталях: все залежить від того, наскільки індивід засвоїть, інтерналізує роль. Акт ж інтерналізації визначається цілою низкою індивідуальних психологічних особливостей кожного конкретного носія даної ролі. Тому міжособистісні відносини, хоча і є по своїй суті рольовими, безособовими відносинами, насправді, у своєму конкретному прояві набувають певного «особистісного забарвлення» . Залишаючись особами в системі безособових міжособистісних відносин, люди неминуче вступають у взаємодію, спілкування, де їх індивідуальні характеристики неминуче виявляються. Тому кожна соціальна роль не означає абсолютно заданого шаблону поведінки, вона завжди залишає деякий «діапазон можливостей» для свого виконавця, що можна умовно назвати певним «стилем виконання ролі» . Саме цей діапазон є основою для побудови усередині системи безособових міжособистісних відносин другого ряду відносин - міжособистісних (або, як їх іноді називають - психологічних)41, с.197.

У соціально-психологічній літературі висловлюються різні точки зору на питання про те, де «розташовані» міжособистісні відносини, насамперед щодо системи соціальних відносин. Численними дослідженнями підтверджується, що природа міжособистісних відносин може бути правильно зрозуміла, якщо їх не ставити в один ряд з громадськими відносинами, а побачити в них особливий ряд взаємин, які виникають всередині кожного виду суспільних відносин, а не поза них. Існування міжособистісних відносин всередині різних форм суспільних відносин є як би реалізація безособових відносин у діяльності конкретних особистостей, в актах їхнього спілкування та взаємодії.

Для кожного учасника міжособистісних відносин ці відносини можуть представлятися єдиною реальністю взагалі яких би то не було відносин. Хоча насправді змістом міжособистісних відносин в кінцевому рахунку є той чи інший вид суспільних відносин, тобто певна соціальна діяльність, але зміст і тим більше його сутність залишаються великою мірою прихованими. Незважаючи на те, що в процесі міжособистісних, а значить, і суспільних відносин люди обмінюються думками, усвідомлюють свої взаємозв'язки, це усвідомлення часто не йде далі знання того, що люди вступили в міжособистісні стосунки.

Окремі моменти суспільних відносин представляються їх учасникам лише як їх міжособистісні взаємини: хтось сприймається як «злий викладач» , як «хитрий торговець» і т.д. На рівні буденної свідомості, без спеціального теоретичного аналізу справа йде саме таким чином. Тому і мотиви поведінки часто пояснюються цією поверхневою картиною. Все ускладнюється ще й тим, що міжособистісні відносини є дійсна реальність суспільних відносин: поза ними немає десь «чистих» суспільних відносин. Тому практично у всіх групових діях учасники їх виступають як би в двох якостях: як виконавці безособової соціальної ролі і як неповторні людські особистості. Це дає підстави ввести поняття «міжособистісна роль» як фіксацію положення людини не в системі суспільних відносин, а в системі лише групових зв'язків, причому не на основі її об'єктивного місця в цій системі, а на основі індивідуальних психологічних особливостей особистості. Приклади таких міжособистісних ролей добре відомі з повсякденного життя: про окремих людей у групі кажуть, що він «свій хлопець» , «свій в дошку» , «козел відпущення» і т.д. Виявлення особистісних рис в стилі виконання соціальної ролі викликає в інших членів групи відповідні реакції, і, таким чином, в групі виникає ціла система міжособистісних відносин 17, с.69.

Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їх найважливіша специфічна риса - емоційна основа. Тому міжособистісні відносини можна розглядати як фактор психологічного «клімату» групи. Емоційна основа міжособистісних відносин означає, що вони виникають і складаються на основі певних почуттів, які народжуються у людей по відношенню один до одного. У вітчизняній школі психології розрізняються три види, або рівня емоційних проявів особистості: афекти, емоції і почуття. Емоційна основа міжособистісних відносин включає всі види цих емоційних проявів.

Проте в соціальній психології зазвичай характеризується саме третій компонент цієї схеми - почуття, причому термін вживається не в повному розумінні. Природно, що «набір» цих почуттів безмежний. Однак всі їх можна звести у дві великі групи:

1) кон'юнктивні - сюди відносяться різного роду зближення людей, об'єднання їх почуття. У кожному випадку такого ставлення інша сторона виступає як бажаний об'єкт, по відношенню до якого демонструється готовність до співпраці, до спільних дій і т.д.;

2) диз'юнктивні почуття - сюди відносяться роз'єднання людей почуття, коли інша сторона виступає як неприйнятна, може бути навіть як фруструючий об'єкт, по відношенню до якого не виникає бажання до співпраці і т.д 36, с.52.

Інтенсивність того й іншого почуття може бути дуже різною. Конкретний рівень їх розвитку, природно, не може бути байдужим для діяльності груп.

Разом з тим аналіз лише цих міжособистісних відносин не може вважатися достатнім для характеристики групи: практично відносини між людьми не складаються лише на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність задає і другий ряд відносин, опосередкованих нею. Тому є надзвичайно важливим завданням соціальної психології одночасний аналіз двох рядів відносин в групі: як міжособистісних, так і опосередкованих спільною діяльністю.

Все це ставить дуже гостро питання про методичні засоби такого аналізу. Традиційна соціальна психологія звертала переважно свою увагу на міжособистісні стосунки, тому до їх вивчення значно раніше і повніше був розроблений арсенал методичних засобів. Головним з таких засобів є широко відомий в соціальній психології метод соціометрії, запропонований американським дослідником Дж. Морено.

Розглядаючи міжособистісні відносини можна зробити висновок, що міжособистісні відносини - суб'єктивно пережиті зв'язки між людьми, об'єктивно проявляються в характері і способах міжособистісної взаємодії, тобто взаємних впливів, що надаються людьми один на одного в процесі їхньої спільної діяльності і спілкування.

2. Основні характеристики міжособистісних відносин

2.1. Спілкування, як спосіб міжособистісних відносин

Міжособистісне спілкування виступає необхідною умовою буття людей, без якого неможливе повноцінне формування як окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, а й особистості в цілому. Ось чому вивчення цього складного психічного феномена як системного утворення, що має багаторівневу структуру і тільки йому притаманні характеристики, є актуальним для психологічної науки.

Сутність міжособистісного спілкування полягає у взаємодії людини з людиною. Саме цим воно відрізняється від інших видів діяльності, коли відбувається взаємодія людини з предметом або річчю. Взаємодіючі при цьому особи задовольняють свою потребу в спілкуванні один з одним, в обміні інформацією і пр. Наприклад, обговорення двома перехожими конфліктної ситуації, свідками якої вони щойно виявилися, чи спілкування при знайомстві молодих людей один з одним. У переважній більшості випадків міжособистісне спілкування майже завжди виявляється вплетеним в ту чи іншу діяльність і виступає як умова її виконання 4, с.160 .

Міжособистісне спілкування є не тільки необхідним компонентом діяльності людей, здійснення якої передбачає їх співпрацю, але й обов'язковою умовою нормального функціонування їх спільнот (наприклад, шкільного класу або виробничої бригади робітників). При порівнянні характеру міжособистісного спілкування в цих об'єднаннях звертає на себе увагу як подібність, так і відмінність між ними.

Подібність полягає в тому, що спілкування в них виступає необхідною умовою буття, цих об'єднань, фактором, від якого залежить успішність вирішення поставлених перед ними завдань 8, с.84.

Особливості міжособистісної взаємодії в будь спільності значною мірою зумовлені тим, як її члени сприймають і розуміють один одного, який емоційний відгук переважно викликають одне в одному і який стиль поведінки обирають. Спільності, до яких належить людина, формують еталони спілкування, задають зразки поведінки, яким особистість привчається слідувати повсякденно при взаємодії з іншими людьми. Ці спільності прямо впливають на розвиток у неї оцінок, які визначають сприйняття нею інших людей, відносини і стиль спілкування з ними. Причому вплив тим сильніше, ніж авторитетніше спільність в очах людини.

Взаємодіючи з іншими людьми, людина може одночасно виступати в ролі і суб'єкта, і об'єкта спілкування. Як суб'єкт вона пізнає свого партнера, визначає до нього своє ставлення (це може бути інтерес, байдужість чи неприязнь), впливає на нього з метою вирішення будь-якої конкретної задачі. У свою чергу, вона сама є об'єктом пізнання для того, з ким спілкується. Партнер адресує їй свої почуття і намагається на неї вплинути. При цьому слід підкреслити, що перебування людини одночасно у двох «іпостасях» - об'єкта і суб'єкта - характерно для будь-якого виду безпосереднього спілкування людей[14; с.62].

Перебуваючи в положенні об'єкта (суб'єкта) спілкування, люди відрізняються один від одного характером виконання ними ролі. По-перше, «виконання» може бути більш-менш усвідомленими. Як об'єкт людина може являти іншим людям свою фізичну зовнішність, виразну поведінку, оформлення зовнішності, свої дії, природно абсолютно не замислюючись над тим, який відгук вони викликають в тих, з ким спілкуються. Але людина може намагатися визначати, яке враження викликає в оточуючих на всьому протязі спілкування з ними або в якийсь окремий момент, цілеспрямовано робити все від неї залежне, щоб сформувати у інших про себе саме те враження, яке вона хотіла б, щоб у них було. По-друге, розрізняючись за ступенем складності їх особистісної структури, що характеризує їх індивідуальну своєрідність, люди відображують неоднакові можливості для успішної взаємодії зніми.

У той же час, будучи суб'єктами спілкування, люди відрізняються один від одного властивою кожному з них здатністю проникати в згадану своєрідність іншої особистості, визначати своє ставлення до неї, вибирати тих, які найбільш відповідають цілям здійснюваного спілкування, способам впливу на цю особистість 31, с.177.

Особливостями суб'єкта є:

- статеві відмінності (жінки точніше ідентифікують емоційні стани, достоїнства і недоліки особистості, чоловіки - рівень інтелекту);

- вік, темперамент (екстраверти точніше сприймають, інтроверти - оцінюють);

- соціальний інтелект (чим вище рівень соціальних і загальних знань, тим точніше оцінка при сприйнятті);

- психічний стан, стан здоров'я;

- установки - попередня оцінка об'єктів сприйняття;

- ціннісні орієнтації, рівень соціально-психологічної компетентності і т.д.

Особливостями об'єкта виступають:             

1) фізичний вигляд:

- антропологічні - зріст, статура, колір шкіри і т.д.,

- фізіологічні - дихання, кровообіг,

- функціональні - постава, поза і хода,

- паралінгвістичні - міміка, жести і рухи тіла;

2) соціальний вигляд:

- соціальна роль, - зовнішній вигляд,

- проксемічні особливості спілкування (відстань і розташування спілкуються),

- мовні і екстралінгвістичні характеристики (семантика, граматика і фонетика),

- діяльні особливості.

На процес міжособистісного сприйняття впливають також відносини між суб'єктом і об'єктом сприймання і ситуація, в якій відбувається перцепція[28; с.30].

Спілкування, будучи одним з основних видів діяльності людей, не тільки постійно виявляє суттєві характеристики особистості як об'єкта і суб'єкта спілкування, а й впливає на весь хід її подальшого формування, в першу чергу на такі блоки властивостей, в яких виявляється ставлення людини до інших людей і до себе. У свою чергу, зміни, що відбуваються в людях під тиском спілкування, впливають тією чи іншою мірою на такі базисні властивості особистості, в яких виявляється її ставлення до різних соціальних інститутів і спільнот людей, природи, громадської і особистої власності, до праці 5, с.9.

Спілкування надзвичайно багатогранне, може бути різних видів. Розрізняють міжособистісне і масове спілкування. Міжособистісне спілкування пов'язане з безпосередніми контактами людей групах чи парах, постійних за складом учасників. Масове спілкування - це безліч безпосередніх контактів незнайомих людей, а також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.

Виділяють також межперсональне і рольове спілкування. У першому випадку учасниками спілкування є конкретні особистості, що володіють специфічними індивідуальними якостями, які розкриваються в ході спілкування та організації спільних дій. У разі рольової комунікації її учасники виступають як носії певних ролей (покупець - продавець, вчитель - учень, начальник - підлеглий).

У рольовому спілкуванні людина позбавляється певної спонтанності своєї поведінки, так як ті чи інші її кроки, дії диктуються виконуваною роллю. В процесі такого спілкування людина виявляє себе вже не як індивідуальність, а як певна соціальна одиниця, що виконує певні функції.

Спілкування може бути довірчим і конфліктним. Перше відрізняється тим, що в його ході передається особливо значима інформація. Конфіденційність - істотна ознака всіх видів спілкування, без чого не можна здійснювати переговори, вирішувати інтимні питання. Конфліктне спілкування характеризується взаємним протистоянням людей, виразами невдоволення та недовіри.

Спілкування може бути особистим і діловим. Особисте спілкування - це обмін неофіційною інформацією. А ділове спілкування - процес взаємодії людей, що виконують спільні обов'язки або включених в одну і ту ж діяльність.