Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства

Крім семантичного, речення має  великий прагматичний потенціал  – передає відношення до предмета мовлення, до ситуації і до адресата. Ці прагматичні компоненти, взаємодіючи  з семантичною структурою речення, формують його глибоку й багатоступеневу  смислову структуру.

Комунікативний функціональний синтаксис  пов’язаний із розподілом функціонального  навантаження речення між його членами, який дістав назву актуального членування речення. Оскільки в будь-якому повідомленні є те, що відоме слухачеві, і те нове, заради чого породжується повідомлення, то висловлювання відповідно поділяється на дві частини – тему і на те, що говориться про неї, - рему (нову інформацію). Актуальне членування здійснюється за допомогою порядку слів та інтонації. Тема звичайно розміщується на початку фрази, рема – в кінці (Студенти в аудиторії, тобто не на вулиці, не в залі, не вдома, не в кінотеатрі...), однак за допомогою інтонації можна як рему виділити початок фрази (Студенти в аудиторії, тобто не викладачі, не гості, не вчителі...). Додатковими маркерами реми можуть бути видільні частки (тільки, лише, саме), неозначені артиклі, додатки-агенси в пасивних конструкціях тощо.

Слід зауважити, що актуально членуються не всі речення. Не мають актуального  членування односкладні речення, а  також ті двоскладні, які є відповідями  на запитання „Що сталося?”. Зазвичай весь зміст таких речень є новим (ремою).

Отже, актуальне членування речення  зумовлене не логічними відношеннями між його компонентами, а умовами  комунікації, зовнішньою ситуацією, інтересами співбесідників тощо. Воно представляє  комунікативний аспект, а не логіко-граматичний.

С л о в о с п о л  у ч е н н я. Непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в  складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом.

Речення (як предикативна одиниця) і  словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісним складом компонентів (реченням може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати.

М і н і м а л ь н  а  с и н т а к с и  ч н а  о д и н и ц  я. Функціонує лише в межах речення  чи словосполучення, тобто є їхнім  складником. Її виділяють з урахуванням  синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних (смислових) відношень. У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній – синтаксеми.

Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.

Відмінності між синтаксичними  одиницями зумовлені передусім  граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Упорядкували землю (речення) – упорядкування землі (словосполучення) – землевпорядкування (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні У селищі здійснювались роботи із землевпорядкування). Найбільшою мірою така співвідносність виявляється в простому і складному реченнях, меншою мірою – у словосполученні і реченні, напр.: вечірня прогулянка до міста (словосполучення) – Увечері прогулювались до міста (просте речення) – Коли настав вечір, прогулювались до міста (складне речення). У наведених прикладах різні синтаксичні одиниці називають ту саму подію і диференціюються лише за граматичними відмінностями.

Синтаксичні одиниці мають лексичні (мовленнєві, індивідуальні) і граматичні (мовні, загальні) значення.

Розглянемо два ряди словосполучень: 1) сонячний ранок, високий будинок, зелена трава; 2) писати листа, читати книгу, бачити море. Кожне з наведених словосполучень має своє лексичне значення, що зумовлене лексичним значенням слів, які його утворюють, окрім того, обидва ряди словосполучень різняться граматичним значенням: предмет і його ознака (перший ряд), дія і предмет, на який вона переходить (другий ряд). Речення Робітники працюють, Учні вчаться, відрізняючись індивідуальним змістом, мають спільне граматичне значення – „суб’єкт і його діяльність”.

Отже, синтаксична семантика –  це типова семантика, спільне значення синтаксичних одиниць однакової  будови.

2. Елементарні й неелементарні  синтаксичні одиниці-конструкції. До синтаксичних одиниць-конструкцій належать речення і словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця є складником речення або словосполучення.

З огляду на будову розрізняють е  л е м е н т а р н  і  та  н е е л е м  е н т а р н і  о д  н и ц і-    к о н  с т р у к ц і ї. У  формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному  аспектах вони частково збігаються. Водночас семантично-неелементарні конструкції  охоплюють ширше коло синтаксичних одиниць.

Визначаючи елементарні/неелементарні  речення і словосполучення, вчені, як правило, беруть за основу кількісний критерій, хоча поняття елементарності/неелементарності трактують по-різному. Це пов’язано  насамперед з розбіжністю у термінології, з різним окресленням об’єкту  дослідження (тільки підрядні словосполучення; підрядні і сурядні словосполучення; підрядні, сурядні і предикативні словосполучення).

Згідно з кількісним критерієм  елементарні словосполучення називають  простими, неелементарні – складними (рідше ускладненими), оскільки переважна  більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних – із трьох і більше.

Елементарні словосполучення досліджено достатньою мірою, а неелементарні  описані лише фрагментарно. Спробу системного аналізу складних словосполучень здійснив український лінгвіст Григорій Удовиченко (1917), який обмежився мінімальними (трикомпонентними) складними словосполученнями. Труднощі дослідження неелементарних словосполучень зумовлені різним розумінням природи словосполучення. Так, Олександр Мельничук (1921 - 1997), який визначає сурядні, підрядні і предикативні словосполучення, як словосполучення розглядає і цілі прості речення. Однак, вірогідно, має рацію І. Вихованець, який вважає словосполучення підпорядкованою реченню синтаксичною одиницею. Елементарні словосполучення будуються за певною структурною схемою, в якій поєднуються два повнозначні слова. Неелементарні (ускладнені) словосполучення є комбінаціями елементарних словосполучень на основі сурядного і підрядного зв’язків.

Елементарні/неелементарні конструкції  співвідносні, але не завжди тотожні  у формально-синтаксичному і семантико—синтаксичному  аспектах з непоширеними/поширеними, неускладненими/ускладненими простими реченнями.

З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного  погляду елементарне просте речення  відповідає непоширеному простому реченню, оскільки лише головні члени є  необхідними компонентами структурної  схеми, напр.: Дзвенить вода (Є. Маланюк); Ліхтарі миготять (Г. Чупринка); Люди – прекрасні (В. Симоненко); Грюкіт. Стукіт. Дзвони. Скрипи (Г. Чупринка).

Поширені речення мають у  своєму складі, крім головних, другорядні члени, які не є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Димок від розкладених на землі вогнищ прозорими струмочками здіймався до блакитного неба (Петро Панч); Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Леся Українка); Треба твердо нам в бою стояти (І. Франко); Богдана любили на факультеті (О. Гончар). Трактування таких конструкцій у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах збігається лише частково.

У семантико-синтаксичному  аспекті елементарні прості речення, компоненти яких зумовлені семантико-синтаксичною валентністю (лат. valentia - сила) предиката (головна синтаксема, що відповідає присудкові) є елементарними поширеними реченнями, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні. Отже, ці конструкції і з формально-синтаксичного погляду відповідають елементарним поширеним реченням. Поширення таких елементарних речень відбувається за рахунок іменникових компонентів, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю (здатністю визначати кількість залежних словоформ) предиката. За валентними можливостями предиката виділяють трикомпонентні – семикомпонентні елементарні поширені речення, а однокомпонентні – двокомпонентні відповідають звичайним непоширеним реченням. Найбільші валентні можливості мають дієслова возити, везти, завезти, нести, носити, відносити, занести та ін., напр.: Хлопчик приніс із лугу квіти матері в кімнату; Екскурсанти приїхали з Рівного до Києва поїздом.

Більшість залежних від предиката  іменників (другорядних членів) перебувають  у правобічній щодо предиката  позиції; у лівобічній перебуває  суб’єкт. Елементарні поширені односкладні речення мають значно менші валентні можливості і обмежуються переважно одним-двома керованими іменниками в ролі другорядних членів як у правобічній, так і лівобічній позиції, напр.: Туристам видно море; Матері було сумно.

З формально-синтаксичного  погляду неелементарними (ускладненими) вважають речення, в яких функціонують однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени, вставні і вставлені конструкції, звертання. Елементарними (неускладненими) є конструкції з наявними другорядними членами речення (додатками, означеннями, обставинами), що не є однорідними та відокремленими, напр.: Везе Марко Катерині сукна дорогого (Т. Шевченко); Од усього цього місця віяло дикою могутньою красою (Б. Грінченко); Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Садок ріс на волі в глибокій долині (І. Нечуй-Левицький).

З погляду семантико-синтаксичного, як і формально-синтаксичного, неелементарними (ускладненими) є речення з однорідними, відокремленими другорядними членами, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями. Водночас до неелементарних (ускладнених) речень належать і такі, в яких наявні вторинні предикатні і субстанціональні синтаксеми прислівникового та детермінантного характеру (Детермінант (лат. determinans – який визначає, обмежує) – член речення, що відноситься до всього складу речення, поширюючи його в цілому і не пов’язуючись із жодним з його членів. Детермінант пов’язаний із реченням зв’язком вільного приєднання, але відрізняється від приєднувального зв’язку своїм неприслівним характером, напр.: Катюші було багато справ по дому, але вона встигала все переробити. Дорога з нетерплячки здалася йому надзвичайно довгою. Детермінант завжди бере участь у формуванні семантичної структури речення. У багатьох випадках він є її обов’язковим компонентом, виражаючи семантичний суб’єкт чи об’єкт, а також поєднуючи в собі одне з цих значень зі значенням локального чи темпорального кваліфікатора. Детермінант зберігається в усіх формах речення і в усіх його регулярних реалізаціях. Одне речення може бути поширене кількома детермінантами. Термін „детермінант” був уведений у русистиці в сер. 60-х рр. Н. Ю. Шведовою). Такі синтаксеми є похідними, вони витворилися з елементарних простих речень. Тому багато речень, що з формально-синтаксичного погляду є простими неускладненими, у семантико-синтаксичному плані є простими ускладненими, що утворилися внаслідок трансформації складних реченнєвих структур.

Найбільшу группу семантично ускладнених речень становлять речення  з детермінантними членами, що стосуються граматичного центру речення і виражають  обставинні значення, напр.: Хлопець прокинувся від вибуху; Туристи запізнилися через дощ; Всупереч прогнозам ішли дощі; На випадок негоди зупинимось у лісі.

Поширеними є також прості ускладнені речення з нейтралізованими предикатами  в атрибутивній (означальній) позиції. Наголошуючи на тому, що атрибутивні  відношення ґрунтуються на перебудові базових (елементарних) речень і що глибина перебудови конструкції  буває різною, І. Вихованець зазначає: „Найпростішим перетворенням компонента у морфологізований прикметник є  трансформація семантичного предиката  з формально-синтаксичної позиції  присудка (аналітичного або синтетичного дієслова) і набуття предикатом проміжної  між семантико-синтаксичними і  формально-синтаксичними функціями  функції атрибута , пор.: Дівчина була струнка → Струнка дівчина усміхалася до нас”. Порівняймо: Від заходу насувалася чорна хмара (М. Коцюбинський); Море зазирає у темні ущелини                                    (П. Загребельний); Худорлявий високий хлопець у сірому сукняному костюмі переправився через Дніпро вузьким просмоленим човном (П. Загребельний).

Існують різні підходи і до питання  елементарності (неускладненості) та неелементарності (ускладненості) на рівні складного  речення. Деякі чеські й словацькі  мовознавці (Л. Двонч, Й. Грбачек, Я. Бауер) вважають ускладненими лише речення з різними типами синтаксичного зв’язку. На думку інших (словацький лінгвіст Ф. Кочіш), визначальним є кількісний критерій, тобто ускладненим є речення з трьох і і більше предикативних одиниць.

В українському мовознавстві основну  увагу приділяють дослідженню складних елементарних речень, які складаються  з двох предикативних одиниць. Деякі  мовознавці багатокомпонентні (неелементарні) речення подають лише як ілюстрації до речень мінімальної структури. Нерідко  неелементарні речення розглядають  лише як своєрідні комбінації складних елементарних речень, у яких повторюються ті самі синтаксичні зв’язки і  семантико-синтаксичні відношення.

Вихідними, базовими структурами  в системі складного речення  є елементарні речення, що складаються  з двох предикативних одиниць.

З формально-синтаксичного  погляду елементарними є двокомпонентні сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) і безсполучникові конструкції незалежно від обсягу предикативних частин, наявності згорнутих пропозицій, напр.: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю (Леся Українка); Затріщало, бризнуло росою гілля, і ним бійці почали маскувати машини (М. Стельмах); Благословенна прця рільника, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський).

Із семантико-синтаксичного  погляду елементарними складними  реченнями є лише ті, у яких відсутні звороти і синтаксеми, що можуть бути розгорнуті в речення. У складі предикативних одиниць можуть функціонувати лише субстанціональні синтаксеми (компоненти, що передають значення реальної предметності), зумовлені валентністю предиката, напр.: Хто зі злом не бореться, той людей не любить (І. Франко); Хтось сповістив, що йде поїзд (М. Олійник); Гув мотор, катер пінив носом хвилі (Ю. Мушетик). Лише незначна частина формально-синтаксичних елементарних речень є елементарними з погляду семантичного.