Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства

Граматичні категорії, які втілюються у словоформах того самого слова, називаються словозмінними. Граматичні ж категорії, що їх виражають форми різних слів, називають класифікаційними. До типових словозмінних категорій належить категорія відмінка, до класифікаційних – іменникова категорія роду.

Класифікацію граматичних категорій  можна будувати за ранговими морфологічними показниками. З цього погляду  виділяємо морфологічні категорії першого рангу, або власне-морфологічні, які становлять найабстрактніше угруповання (категорії часу, способу, особи, відмінка іменників, дієслівної валентності, дієслівного виду, іменникового числа, іменникового роду (для назв істот) і под., роду, числа і відмінка прикметників, категорія роду іменників-назв неістот тощо).

До категорій другого рангу зараховуємо морфолого-словотвірно-синтаксичні категорії, які обслуговують передусім словотвірний рівень мови, а також стосуються синтаксичного рівня мови, але мають ознаки морфологічної категорії завдяки своїй відносній регулярності (категорія ступенів порівняння, що характеризуються своєю комплексністю – належністю до трьох граматичних рівнів: словотвірного, морфологічного і синтаксичного й словотвірною домінантою модифікаційного типу).

Отже, під морфологічною категорією розуміємо (залежно від аналізу – від функції до форми або від форми до функції) узагальнене граматичне значення, розчленоване на ряд грамем і виражене системою спеціалізованих граматичних форм (аналіз від функції до форми), або систему граматичних форм, що виражають узагальнене граматичне значення і сукупність його грамем з однорідним значенням (аналіз від форми до значення). У функціональній морфології і в категорійній морфології як різновиді функціональної морфології продуктивнішим є аналіз від значення (функції) до форми.

5.Слово, лексема, словоформа  і форма слова. 

У морфології слід розрізняти пов’язану  системними відношеннями низку явищ: слово, лексему, словоформу і форму слова. Диференційною ознакою в названих одиницях виступає ступінь їхньої абстрактності.

Центральною одиницею у чотирикомпонентній сукупності одиниць (слово, лексема, словоформа і форма слова) є слово. Слово – основна формально-семантична одиниця мови, яка призначена для називання предметів, явищ, властивостей, дій, процесів, станів, кількісних ознак тощо і якій притаманна сукупність лексико-семантичних, фонетичних і граматичних (морфологічних, синтаксичних і словотвірних) ознак, специфічних для кожної мови. Для слова характерні цілісність, виділюваність і відтворюваність у мовленні. У слові виокремлюються такі структури: фонетична, морфологічна (сукупність морфем), словотвірна (для похідних слів) і семантична (сукупність значень).

Вирізняються лексичне значення і граматичне значення слова у трьох різновидах останнього – морфологічному, словотвірному і синтаксичному. Сукупність граматичних значень з відповідними мовними засобами його вираження структурує граматичну форму. В українській мові та інших мовах зі словозміною слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень). У багатозначному слові наявні основне і похідні (вторинні) значення, що перебувають у системних взаємовідношеннях. На ґрунті своїх семантичних і граматичних ознак слово входить до певної частини мови, виражаючи зумовлені системою конкретної мови граматичні значення. У значеннях слова закріплено результати пізнавальної діяльності людей. Слово може складатися з кількох морфем. Воно функціонує в реченнях різної структури як член речення (на грунті синтаксичних зв’язків) і як синтаксема (на ґрунті семантико-синтаксичних відношень).

Лексема – слово, розглядане як одиниця словникового складу мови в сукупності його конкретних граматичних форм і пов’язаних із цими формами флексій, а також можливих конкретних значеннєвих варіантів. З цього погляду вона являє собою абстрактну двобічну одиницю словника, єдність форм і значень, притаманну тому самому слову в усіх його вживаннях.

На тлі абстрактнішого поняття  „слово” термін „лексема” уможливлює розмежування парадигматичних властивостей слова (це відображає термін „лексема”) і його синтагматичних властивостей (їх виокремлює термін „словоформа”).

Словоформи, що розрізняються тільки граматичним значенням, а не лексичним  значенням, не структурують окремих  лексем, але утворюють парадигму, тобто сукупність словоформ однієї лексеми.

На відміну від слова і  лексеми словоформа – граматична форма того самого слова (лексеми), його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями, напр.: місто, міста, місту, містом, (у) місті, міста, міст...; читаю, читайте, читав би...; гарна, гарній, гарною... Подані ряди словоформ мають тотожне лексичне значення, позначають той самий предмет, дію чи ознаку і відрізняються один від одного граматичним значенням.

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників. На ґрунті спільного того чи того граматичного значення форми слів об’єднуються в ряди морфологічних форм. Протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням формують морфологічну категорію, складниками якої є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження). Найрозгалуженіша сукупність форм слів притаманна семикомпонентній (семиграмемній) категорії відмінка, а периферію щодо кількісних параметрів засобів вираження становить у сучасній українській мові двокомпонентна (двограмемна) категорія числа.

6.Способи вираження граматичних  значень.

У сучасній українській мові є чотири. способи вираження граматичних значень: синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний і супрасегментний.

Синтетичний спосіб вираження граматичних  значень реалізують у межах  морфологічного слова афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси, напр.: братові (закінчення виражає значення давального відмінка, однини і чоловічого роду), гусеня – гусеняти (суфікс –ат- (орфографічно –ят-) і закінчення –и передають значення родового відмінка, однини і середнього роду), писати – написати (префікс на- виражає значення дієслівного доконаного виду), сінокіс (інтерфікс –о- формує структуру складного слова). Афіксальне граматичне оформлення в межах морфологічного слова можуть супроводжувати чергування звуків і под.: нога – нозі, смуток – смутку. Граматичну форму, утворену синтетичним способом, називають синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень маємо тоді, коли показником цих значень виступає службове слово-морфема, напр.: буду читати, читав би, читала б, читало б, хай читає. Граматичну форму, в якій граматичне значення виражають службові слова-морфеми, називають аналітичною.

Аналітично-синтетичний  спосіб вираження граматичних значень поєднує афіксальне (синтетичне) граматичне оформлення слова з аналітичними елементами. Наприклад, у сучасній українській літературній мові флексія і прийменник виокремлює грамему місцевого відмінка з-поміж інших відмінкових грамем. Без прийменника форма місцевого відмінка не вживається.

Супрасегментний спосіб вираження граматичних значень стосується випадків, коли формальну афіксальну нерозрізнюваність граматичних значень компенсує наголос, напр.: руки (родовий відмінок однини) і руки (називний і знахідний відмінки множини), книжки (родовий відмінок однини) і книжки (називний і знахідний відмінки множини).

 

Контрольні питання

 

1. Що таке граматика? Чим вона  відрізняється від лексики?

2. Що є предметом вивчення  у двох розділах граматики  – морфології й синтаксисі?

3. У чому полягає відмінність  у предметі вивчення морфології  та словотвору? Які завдання розв’язує  морфологія?

4. Охарактеризуйте слово як основну  морфологічну одиницю.

5. Якими є характеристичні ознаки  такої граматичної одиниці, як  „морфема”? Чим вона відрізняється  від „слова” як морфологічної  одиниці?

6. У чому різниця між такими  морфологічними одиницями, як  „слово” і „частина мови”?

7. Якою є ієрархія критеріїв  при гетерогенній класифікації  частин мови? Чим гомогенна класифікація  відрізняється від гетерогенної?

8. Якщо в системі частин мови або всередині кожної з них наявні слова, які не охоплені одним чи кількома критеріями, про що це свідчить? Яку роль у функціонуванні мови відіграє транспозиція?

9. Які частини мови виділяються  за семантико-граматичними ознаками? Охарактеризуйте кожну з них.

10. Якими ознаками характеризуються  частини мови як морфологічні  класи слів?

11. Що таке форма слова? Морфологічна  категорія? Охарактеризуйте компонентний  склад однієї з категорій української  мови.

12. Проілюструйте чотири способи  вираження граматичних значень  в українській мові.

 

 

Термінологічний  словник  теми

 

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень є таким способом, коли показником граматичних значень виступає службове слово-морфема.

Аналітично-синтетичний  спосіб вираження граматичних значень - це поєднання афіксального (синтетичного) граматичного оформлення слова з аналітичними елементами.

Граматика (гр. grammatike від gramma – літера, написання) – частина лінгвістики, що вивчає будову мови, тобто систему морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення.

Грамема – компонент граматичної категорії, що за своїм значенням є видовим поняттям щодо граматичної категорії, поняття родового.

Диференціація слів за семантико- граматичними ознаками. За семантико-граматичними ознаками слова поділяються на п’ять частин мови. Вони позначають: а) предмети (іменник); б) дії, процеси, динамічні стани (дієслово); в) ознаки предметів (прикметник); г) кількість (числівник); г) ознаку ознаки (прислівник).

Ієрархія частин мови за комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм: іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови.

Лексико-граматичні розряди - це такі угруповання слів, яким властиві певна однотипність узагальненого лексичного значення, наявність тих або тих особливостей в утворенні граматичних форм і у вираженні граматичних категорій (іменники - власні і загальні назви; прикметники – якісні і відносні і под.).

Морфологія (гр. morphe – форма, logos - вчення) – це одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці (власне-морфеми й слова-морфеми для вираження морфологічних і синтаксичних значень).

Морфологічна  категорія - протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням; складниками категорії є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження).

Синтетичний спосіб вираження граматичних значень – той, в якому репрезентують реалізацію граматичного значення у межах морфологічного слова афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси.

Слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень).

Способи вираження  граматичних значень - синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний і супрасегментний.

Супрасегментний спосіб вираження граматичних значень стосується випадків, коли формальну афіксальну нерозрізнюваність граматичних значень компенсує наголос.

Типи морфологічних  одиниць: мінімальна морфологічна одиниця (морфема) і морфологічна одиниця-конструкція (або морфологічне слово, частина мови).

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників.

Частини мови – це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою морфологічних категорій; 3) системою словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій.

 

Лекція 11

 

Тема: Загальні питання синтаксису.

План

1. Предмет синтаксису. Типи синтаксичних  одиниць.

2. Елементарні і неелементарні  синтаксичні одиниці-конструкції. 

3. Синтаксичні зв’язки у словосполученні і реченні.

4. Засоби вираження синтаксичних  зв’язків. Типи і форми синтаксичних зв’язків.

5. Семантико-синтаксичні відношення.

 

 

 

Література

 

1. Бабайцева В. В., Максимов Л.  Ю. Современный русский язык: В  3-х ч. – Синтаксис. Пунктуация. – М., 1987. – Ч. 3.

2. Бондарко А. В. Принципы функциональной  грамматики и вопросы аспектологии. Л., 1983.

3. Вихованець І. Р. Граматика  української мови: Синтаксис. –  К., 1993.

4. Вихованець І. Р. Нариси з  функціонального синтаксису української  мови. К., 1992.

5. Вихованець І. Р., Городенська  К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична  структура речення. – К., 1983.

6. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні  співвідношення в системі синтаксичних  одиниць. – Чернівці, 1999.