Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства

Не поодинокими є приклади, коли в розвиткові переносного значення слів поперемінно діють різні  асоціативні чинники. Слово англійської  мови book первісно означало вид дерева „бук”. На букових дощечках писали і, коли мали один текст, скріплювали їх разом. Так слово book за метонімічними ознаками набуло значення книги, складеної з букових дощечок. З появою паперу його було перенесено на означення книги з паперовими аркушами.

Дія розглянутих семантичних процесів іноді спричиняє розширення або звуження значеннєвого наповнення слів, які пов’язуються зі змінами обсягу лексичного значення слова. Н а п р и к л а д:

а) Слово бутерброд (у німецькій мові виникло із значення „скибка хліба з маслом”) розширило семантику: ним називають скибку (або дві складені скибки) хліба не тільки з маслом, а й з сиром чи ковбасою. Обсяг значення слова розширився.

Середньогрецьке tetradion, що перекладається як „чвертка”, означало згорнений учетверо аркуш, у якому розрізали зігнуті верхні краї і цим досягали можливості писати на кожній із сторін аркуша. Запозичене з грецької мови, слово тетрадь у російській мові позначає „зошит з будь-якою кількістю аркушів”. Значення слова розширилося.

б) Був час, коли слово пиво означало всякий напій. У сучасному вжитку в українців, росіян, білорусів воно закріпилося лише як назва напою з ячмінного солоду з невеликим вмістом алкоголю. Слово закріпилося на називанні одного з ряду однорідних напоїв. Назва напою спеціалізувалася. (Звуження семантики).

Подібний процес пережили старогрецьке слово apothēkē (аптека), яке втратило давнє значення „склад будь-яких товарів” і в сучасних європейських мовах функціонує із спеціальним значенням – „склад ліків”. (Звуження семантики).

Звуження семантики сталося  і в слові англійської мови meat, яке раніше було назвою їжі взагалі, а тепер означає лише „м’ясо”.

 

Контрольні питання

1. Що таке моносемія і полісемія?  У чому відмінність вживання  слів однозначних від багатозначних?

2. Як виникає полісемія? У  чому відмінність між прямим  і переносним значенням слова?

3. Які типи перенесення значень  ви знаєте? Охарактеризуйте їх  і наведіть приклади. Чим відрізняється  переносне значення слова від  переносного вживання (оказіонального  значення) слова?

4. Що таке розширення і звуження  значення слова? Чи збігається  поняття широкого значення з  поняттям багатозначності?

 

 

Лекція № 9

 

Тема: Лексикологія у вузькому розумінні терміна: склад і функціонування різних шарів словникового складу мови (лексики).

 

План

1. Лексика мови з погляду походження (слова споконвічні і запозичені; прямі й посередні запозичення;  інтернаціоналізми; кальки; ставлення  до запозичень, поняття пуризму).

2. Лексика з погляду її вживання (загальнонародна, діалектно й  соціально обмежена). Стилістично  забарвлена й стилістично нейтральна  лексика. 

3. Змінність лексики, зумовлена  змінами в житті суспільства  і розвитком мислення (неологізми, оказіоналізми, застарілі слова:  історизми, архаїзми; слова активного  й пасивного вжитку).

4. Групування слів за семантичним  відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).

 

Основні поняття теми

Антоніми, архаїзми, дисфемізми, евфемізми, загальнонародна лексика, запозичення, кальки, інтернаціоналізми, неологізми, оказіоналізми, омоніми, синоніми, стилістично  забарвлена лексика, стилістично нейтральна лексика, споконвічні слова, табу.

 

*С а м о с т і й н  о опрацюйте матеріал, користуючись  підручником (Кочерган М. П.  Вступ до мовознавства. – К., 2000. - С. 194 - 235) та методичною розробкою „Лексикологія в таблицях”.

 

 

Лекція 10

 

Тема: Морфологія як складова частина  граматичної будови мови.

 

План

1. Предмет морфології. Морфологічні  одиниці.

2. Частини мови як основні  морфологічні одиниці.

3. Принципи класифікації частин  мови.

4. Поняття граматичної категорії  і грамеми.

5. Типи граматичних категорій.

6. Слово, лексема, словоформа  і форма слова.

7. Способи вираження граматичних  значень.

 

Література

1. Вихованець І.Р. Частини мови  в семантико-граматичному аспекті.- К.: Накова думка, 1988. – 256 с.

2. Вихованець І. Р. Теоретична  морфологія української мови: Академічна  граматика української мови / І.  Вихованець, К. Городенська; За  ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004.- 400 с.

3. Горпинич В. О. Українська  морфологія. – Дніпропетровськ:  ДДУ, 2000.

4. Загнітко А. П. Основи функціональної  морфології української мови. –  К.: Вища школа, 1991.

5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.:Виавничий центр «Академія», 1999.- 288 с.

6. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. – К.:Вища школа, 1996.- 327 с.

 

 

1.Предмет морфології. Морфологічні  одиниці

Граматика (гр. grammatike від gramma – літера, написання) – частина лінгвістики, що вивчає будову мови, тобто систему морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення.

Якщо в лексиці звертається  увага на індивідуальні властивості  слів, перш за все на лексичне значення слова, що відрізняє його від значень  інших слів, то в граматиці розглядаються  ті властивості й закономірності слів та різноманітних їх об’єднань  і сполучень, які належать не окремим  словам, а цілим групам їх сполучень. Для граматики важливо, як те чи інше слово граматично оформлене, які  граматичні значення в ньому містяться  і як вони виражені, як те чи інше слово  сполучається з іншими словами, яку  роль виконує в реченні. Отже, граматикою називається вся невласне звукова й нелексична організація мови, представлена в її граматичних категоріях, граматичних одиницях і граматичних формах.

Граматика поділяється на два розділи: морфологію і синтаксис, у кожного  з яких свої завдання й предмет  дослідження. Морфологія (гр. morphe – форма, logos - вчення) – це одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці (власне-морфеми й слова-морфеми для вираження морфологічних і синтаксичних значень).

У синтаксисі (гр. syntaxis – побудова, зв’язок, з’єднання) вивчаються сполучення слів, типи цих сполучень, форми зв’язку між словами в словосполученнях і реченнях, будова речень, структурні типи речень.

Морфологія як наука являє собою вчення про граматику слова, про його граматичні класи (частини мови) і граматичні (морфологічні) категорії частин мови, про словозміну, про власне-морфеми, аналітичні морфеми, аналітичні морфеми і слова-морфеми для вираження морфологічних і синтаксичних значень.

Морфологія як наука передбачає розв’язання таких завдань: 1) визначення принципів розчленування лексем на словоформи та об’єднання словоформ у лексеми; 2) з’ясування частини семантики слова як морфологічної; 3) обґрунтування переліку морфологічних категорій та їхньої природи; 4) опису сукупності формальних засобів, закріплених за відповідними частинами мови та їхніми морфологічними категоріями.

Морфологія стосується як значеннєвих, так і сполучувальних властивостей словоформ. Це означає, що морфологія в  деяких своїх властивостях прилягає до словотвору, саме до тієї його частини, об’єктом якої є змістова природа  морфем, а в інших особливостях – до синтаксису, до тієї його частини, об’єктом якої є формальна структура  синтаксичних одиниць-конструкцій  – речення і словосполучення.

Відмінність між морфологією і  словотвором полягає в тому, що морфологічні одиниці-слова звичайно структурує флексія, а словотвірні  явища – інші типи морфем (суфікси, префікси, постфікси тощо). Крім того, морфологічні значення у словоформах  обов’язкові й регулярні, тоді як словотвірним значенням така ознака не притаманна.

Словотвір з’єднує морфологію з  лексикою і є важливою ланкою структурування мови. Словотвірні засоби слугують поповненню лексичного складу мови новими словами, формуванню лексичного значення похідних слів, групуванню їх у лексичні розряди і граматичні класи. Наприклад, словотворчі суфікси іменників  указують на належність похідного слова  до певного граматичного роду і типу відмінювання. Визначальною прикметою  і словотвору, і морфології є наявність спеціалізованих морфем, адже найчастіше афікси передають словотвірні й морфологічні значення. Отже, морфемна будова мови (морфеміка) є найголовнішою характеристикою як морфології, так і словотвору.

Морфологія тісно пов’язана  також із лексикою. Морфологічні закономірності впливають на лексику та її сполуки, з одного боку, а лексичні особливості  слів – на їхні морфологічні характеристики, з іншого боку. Семантика слова  істотно відображається, зокрема, на його словозміні, на його здатності  структурувати чи не структурувати  морфологічні протиставлення тощо.

На ґрунті функціональних характеристик  потрібно вичленувати два взаємопов’язані  типи морфологічних одиниць: мінімальну морфологічну одиницю (морфему) і морфологічну одиницю-конструкцію (або морфологічне слово, частину мови).

Слово з граматичного погляду є основною морфологічною одиницею, а в сукупності всіх його аспектів (лексичного, морфологічного, словотвірного, синтаксичного тощо) – основною одиницею мови, яка посідає в ній центральнее місце.

У загальному плані слово має  двоїстий характер, який виявляється  в тому, що у сфері мови воно співвідноситься  часто з предметом або явищем позамовної дійсності абстраговано від одиничних уявлень про  них, а у сфері мовлення слово  звичайно може бути найменуванням  одиничного предмета або явища в  конкретній ситуації. Крім того, змістова сторона слова містить релятивні  значення, які вказують на відношення між предметами або явищами позамовної дійсності, а в системі мови –  на відношення між словами. Вираження  понять і релятивності має різну  природу і пов’язується з різними  параметрами слова: вираження поняття  проектується на лексичну основу слова, а вираження релятивності – на його граматичні форми. Слово тільки за нашаруванням його граматичного значення (або граматичних значень) на лексичне значення функціонує як повноцінна одиниця  інформації. Хоча лексичне і граматичне значення постійно взаємодіють, при  лінгвістичному аналізі їх розглядають  як окремі явища лексики і граматики.

Відповідно до своєї двобічної  сутності (зміст і форма) слово можна визначати як найменшу одиницю, самостійну за значенням і формою. Відносна самостійність слова може мати два ступені: ступінь позиційної рухливості і ступінь функціонально-синтаксичної самостійності. Позиційна рухливість слова вказує на його широке – хоч і не абсолютне – більш чи менш вільне переміщення в реченнях (у різних реченнях те саме слово може займати різні позиції). Ступінь функціонально-синтаксичної самостійності полягає в здатності слова виконувати функцію члена речення або окремого самостійного речення.

Найменша граматична одиниця морфема, на відміну від слова, не характеризується функціонально-синтаксичною, а також  позиційною автономністю. Слово в  мовах типу української має таку граматичну ознаку, як морфологічна членованість. Воно в українській мові може бути (в типових виявах) мінімально тільки двочленним (двоморфемним), до його складу обов’язково входить корінь (носій лексичного значення) і афікс (носій морфологічного, синтаксичного або словотвірного значення). Корінь і афікс виступають, на противагу слову, мінімальними (нечленованими далі) значущими одиницями, мінімальними двобічними одиницями, у яких за певним експонентом закріплений той чи інший елемент змісту. Слово як значуща одиниця завжди характеризується формальною і семантичною членованістю, тобто складається принаймні з двох морфем. Через формальну й семантичну членованість на морфеми морфологічне слово можна назвати морфологічною одиницею-конструкцією.

 

 

2.Частини мови як основні  морфологічні одиниці

Основними морфологічними одиницями  є частини мови (морфологічні слова). Саме в частинах мови найпоказовіше  відображаються особливості морфологічного ладу української мови, зокрема сукупність морфологічних категорій та їхніх  грамем (грамема – компонент граматичної категорії, що за своїм значенням є видовим поняттям щодо граматичної категорії, поняття родового: грамема однини і множини – категорія числа і под.), словозмінна морфеміка, співвідношення синтетизму й аналітизму в морфологічній структурі мови. За комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм вирізняються п’ять частин мови в таких ієрархічних відношеннях: іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови. Центральність іменника й дієслова виявляється в сукупності притаманних тільки їм визначальних морфологічних категорій і виконанні основних функцій у структурі синтаксичних одиниць-конструкцій. Іменник і дієслово протиставляються власним структуруванням морфологічних категорій: категоріями відмінка, числа й роду (іменник) і категоріями часу, способу, виду і валентності (дієслово). У дієслові морфологічно закріплені категорії роду, числа й особи не є власне-дієслівними, а синтагматично зумовленими опорним іменником у позиції підмета.