Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства

Частини мови – це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою морфологічних категорій; 3) системою словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій.

Наприклад, до класу прикметників належать слова, що позначають ознаку предмета; мають словозмінні категорії відмінка, роду й числа, залежні від морфологічних категорій опорного іменника, і морфолого-словотвірно-синтаксичну категорію ступенів порівняння; вирізняються словозмінною парадигмою з двадцяти одної відмінково-родової форми в однині й семи відмінкових форм у множині, структурованих відповідними флексіями; виконують у реченні формально-синтаксичну функцію приіменникового другорядного члена речення, поєднаного підрядним невалентним зв’язком з опорним іменником, і семантико-синтаксичну функцію атрибутивної синтаксеми (означення).

За семантико-граматичними ознаками слова поділяються на п’ять частин мови. Вони позначають: а) предмети (іменник); б) дії, процеси, динамічні стани (дієслово); в) ознаки предметів (прикметник); г) кількість (числівник); г) ознаку ознаки (прислівник). Серед частин мови протиставляються один одному з семантичного погляду іменник як частина мови, що називає предмет, і дієслово, прикметник, числівник і прислівник, які по-різному називають ознаки. Сукупність ознакових частин мови диференційована так: прикметник позначає статичну (непроцесуальну) ознаку предмета; дієслово – процесуальну (дії, процессу, динамічного стану) ознаку; числівник – кількісну ознаку предмета; прислівник – статичну (непроцесуальну) ознаку іншої ознаки. Вказані п’ять частин мови протиставлені за всією сукупністю розрізнювальних частиномовних ознак – семантичних, морфологічних і синтаксичних.

Граматичні елементи з іншою  семантикою перебувають поза частинами  мови. З цього погляду не частиномовними одиницями виступають слова-морфеми (прийменники, сполучники, частки, зв’язки). До того ж вони позбавлені притаманних словам кореневих морфем та типової для слів двоморфемної структури, не виконують синтаксичних функцій членів речення і функціонально зближуються з власне-морфемами. Не належать до частин мови і слова-речення, оскільки вони звичайно займають позицію речення і передають реченнєву семантику, зокрема емоційну реакцію мовця на ситуацію (вигукові слова-речення).

У внутрішній структурі частини  мови виокремлюються менші від них  угруповання – лексико-граматичні розряди. Це такі угруповання слів, яким властиві певна однотипність узагальненого лексичного значення, наявність тих або тих особливостей в утворенні граматичних форм і у вираженні граматичних категорій. Наприклад, з-поміж іменників вирізняються розряди власних і загальних назв, конкретних і абстрактних іменників. Прикметники розподіляються на розряди якісних і відносних прикметників, перші з яких можуть виражати градацію ознаки.

Морфологічний опис частин мови пов’язаний із розглядом  їхніх лексико-морфологічних розрядів, морфологічних категорій, словозмінних парадигм і явищ транспозиції.

3.Принципи класифікації  частин мови

У мовознавстві багато уваги присвячували й присвячують описові основних принципів розподілу слів за частинами мови і питанням недосконалості традиційної класифікації. Ідеться тут передусім про застосування гомогенної (за одним критерієм) чи гетерогенної (за кількома різними критеріями) класифікації.

Застосування гомогенної класифікації, безперечно, не забезпечує послідовної  класифікації частин мови, оскільки саме в цих одиницях перетинаються  і взаємодіють морфологічний, словотвірний, синтаксичний і лексичний рівні  мови. Тільки гетерогенна класифікація, тобто комплексний критерій (семантичний, синтаксичний, морфологічний і для  похідних слів словотвірний), дає змогу  здійснити всебічну класифікацію слів.

За гетерогенної класифікації частин мови як найперспективнішої щодо охоплення об’єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, їхню підпорядкованість одному визначальному критерію. Таким виступає, звичайно, семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні й морфологічні ознаки слів. Видається доцільним розглядати семантичний критерій у трьох вимірах: а) у площині найменування, позначення певних об’єктів довкілля; б) у плані лексичного значення слова; в) в аспекті категорійного значення частини мови. Найтісніше пов’язаними в семантиці слова виявляються перші два виміри, що вказують на спрямованість окремих частин мови до окремих об’єктів позамовного світу та своєрідність відображення останніх у мові. Ступінь узагальнення в лексико-денотативному значенні слова і його категорійному значення є різним. На найнижчому рівні абстракції перебуває індивідуальне лексичне значення слова, на найвищому – категорійне значення частини мови.

Ієрархія критеріїв набуває  такого вигляду: роль базового критерію виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію слова в реченні або словосполученні; синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Словотвірний критерій (допоміжний, бо стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

Виділення частин мови та їхня класифікація грунтується на вказаних вище критеріях. Повне охоплення різнорідними критеріями якогось слова є симптомом  його належності до ядра лексико-граматичного класу. Відсутність якихось (лексичних, синтаксичних, морфологічних та ін.) ознак засвідчує похідність слова, наявність у ньому дериваційних рис або належність певного елемента до класу не-слів.

Усі частини мови як слова мають  у флективних мова (навіть у непохідних одиницях) принаймні двоморфемну  будову. Іменник, дієслово, прикметник і числівник в українській  мові виразно протистоять словозмінними  параметрами своєму синтаксичному  дериватові – прислівникові як незмінній  частині мови. У словозмінних частинах мови вичленовується коренева морфема (носій лексичного значення) і релятивна  кінцева морфема-флексія (показник синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень). У прислівникові виступає нейтралізованою кінцева релятивна  морфема, яка перетворюється на дериваційний суфікс. Для прислівника характерні дериваційні морфеми – показник його похідності від інших частин мови.

Як у системі частин мови, так  і всередині кожної з них наявні слова, які не охоплені одним або  кількома критеріями. Це є свідченням міжчастиномовної взаємодії, а отже, виникнення вторинних значень у  відповідних частинах мови. У кардинальних частинах мови виділяється сфера  первинних лексичних значень, на ґрунті яких формуються їхні вторинні лексичні значення. Наявність в іменників, наприклад, лексичних значень дії, процессу або стану спостерігаємо  тоді, коли ці іменники вторинні і ґрунтуються  на інших частинах мови. Ця сфера  є віддзеркаленням дериваційних відношень між частинами мови, механізму транспозиції. Частини мови мають у своєму складі підклас дериватів (похідних слів), яким не притаманне лексичне значення ядра лексико-граматичного класу. Відсутність хоча б однієї із сукупності ознак, що дають підставу для зарахування слова до відповідної частини мови, свідчить про дериваційне його походження, про його вторинність у межах первинного классу. Деривати завжди відрізняються від слів з первинним значенням своїм лексичним значенням, але вони набувають категорійного значення іншої частини мови. У реченні вони вступають у такі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення, як і слова з первинним значенням відповідної частини мови. Відмінність дериватів становить суто синтаксичну специфіку. Ці явища називають транспозицією, тобто переведенням знаків з однієї частини мови до іншої.

Транспозиція відіграє важливу  роль у функціонуванні мови, на що вказував Ш. Баллі: ”Замкнуті у своїх категоріях, знаки слугували б надзвичайно  обмеженим джерелом засобів для  задоволення численних потреб мовлення. Але завдяки між категоріальним замінам думка звільняється, а  вираження збагачується і набуває  різних відтінків” (Балли 1955: 143). Транспоновані в іншу частину мови одиниці часто характеризуються складнішою порівняно з непохідними одиницями структурою, до якої входять синтетичні або аналітичні дериваційні морфеми.

Займенникові слова не становлять окремішнього частиномовного класу, хоча й вирізняються певною специфічністю. Вони можуть лише „претендувати” на роль складника (підкласу) усередині чотирьох частиномовних класів – іменника, прикметника, числівника, прислівника. Займенникові слова представляють щось, указуючи, а не символізуючи (К. Бюлер). Це означає, що займенникові слова відрізняються від співвідносних їм частин мови тільки способом представлення, а не предметом представлення, і тому вони з семантико-синтаксичного і формально-синтаксичного погляду уподібнюються або іменникові, або прикметникові, або числівникові, або прислівникові.

Найсуттєвіша ознака займенникових  слів полягає в тому, що лексичне значення (наприклад, іменника, прикметника  і прислівника), що його репрезентують  займенникові слова, вказуючи на іменник, прикметник і прислівник, можна встановити лише в тексті, тобто в мовленні, а не в мові.

4. Поняття граматичної  категорії і грамеми. Типи граматичних  категорій.

З морфологічними одиницями – частинами  мови (морфологічними словами) і морфемами (мінімальними морфологічними одиницями) тісно пов’язані граматичні категорії. Характерні особливості вияву граматичних категорій зумовлені морфологічним типом мови. Морфологічний тип мови впливає і на сукупність граматичних категорій, і на способи вираження категорійних значень. Сучасній українській мові як мові флективного типу притаманний, зокрема, синкретизм (нерозчленованість) афіксального вираження словозмінних морфологічних категорій, наприклад, вираження відмінка, числа і роду прикметників за допомогою тих самих афіксів-флексій.

Граматичні категорії групуються навколо частин мови як основних морфологічних  одиниць, відбиваючи граматичну специфіку  цих слів і їхню спеціалізацію. Для  вираження граматичних категорій  в українській мові використовуються службові морфеми – переважно флексії. З цього погляду грамматична категорія являє собою узагальнене граматичне значення, яке об’єднує низку протиставлених одне одному однорідних граматичних значень і граматичних форм вираження цих значень. У кожній граматичній категорії визначальною є семантична ознака, наприклад, узагальнене граматичне значення відмінка або числа, що розчленовується в українській мові на сім відмінкових граммем і на дві грамеми числа. Необхідну ознаку граматичної категорії становить єдність значення і його вираження системою граматичних форм як двобічних мовних одиниць.

Категорії розрізняються сукупностями властивих їм грамем, тобто компонентів певної граматичної категорії. У цьому разі грамема являє собою видове поняття щодо категорії як родового поняття. Наприклад, грамеми називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного відмінків формують категорію відмінка, а грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часу – категорію часу. Граматичні категорії в сучасній українській мові стосуються частин мови як морфологічних одиниць-конструкцій. Їх звичайно виражають мінімальні морфологічні одиниці – службові морфеми (здебільшого флексії).

У п’ятикомпонентній системі частин мови з їхніми транспозиційними особливостями  до найпоказовіших морфологічних характеристик  належать граматичні категорії та їхні типи. Саме граматичні категорії найвиразніше у морфологічному плані відмежовують одну частину мови від іншої. У цьому протиставленні ядро граматичних категорій утворюють іменник і дієслово як центральні частини мови.

Граматичні категорії розподіляються передусім на три великі угруповання  – категорії морфологічні, словотвірні і синтаксичні. Поняття граматичних категорій більшою мірою опрацьовано на матеріалі морфологічних категорій. З-поміж морфологічних категорій вирізняють, наприклад, категорії відмінка, числа, роду, часу, способу, виду, особи. Послідовне вираження цих категорій властиве лексико-граматичним класам слів – частинам мови. Порівняно з морфологічними категоріями менш абстрактні, конкретніші словотвірні категорії, порівняймо: морфологічні іменникові категорії відмінка, числа і роду та словотвірні іменникові категорії суб’єкта, об’єкта, інструментальності, локативності (просторовості), одиничності/збірності, зменшеності/збільшеності, пестливості/згрубілості, неозначеності (у займенникових іменниках), граматичної предметності. Менш опрацьовано теорію синтаксичних категорій як рівневого різновиду граматичних категорій. З-поміж синтаксичних категорій – відповідно до трьох аспектів синтаксису (комунікативного, семантичного і формального) – варто виділити три їхні різновиди: категорії комунікативного спрямування (грамеми розповідності, питальності, спонукальності, бажальності), категорії когнітивного (семантичного) спрямування і категорії формального спрямування.

Граматична категорія як узагальнене  граматичне значення формується з грамем – окремих підпорядкованих їй граматичних значень. Для існування  граматичної категорії необхідна  наявність співвідносності загальне – конкретне. Така співвідносність уможливлює виокремлення в іменнику трьох основних граматичних категорій – відмінка, числа, роду. Граматичні категорії звичайно класифікують за двома ознаками: за кількістю грамем, що утворюють категорію, і за характером відношень між ними. Граматична категорія не може мати менше, ніж дві грамеми.

Граматичні категорії належать до багатоознакових величин. Зокрема, за ознакою корелятивності  форм у межах того самого слова або її відсутності можна виділити три типи категорій: 1) категорії, послідовно представлені кореляціями форм того самого слова, - послідовно корелятивні (категорія відмінка іменників); 2) категорії, які можуть бути представлені кореляціями форм того самого слова, але водночас репрезентовані протиставленими одна одній формами різних слів, - непослідовно корелятивні (категорія числа іменників); 3) категорії, що не можуть бути представлені кореляціями форм одного слова, тобто завжди репрезентовані формами різних слів, - некорелятивні (іменникова категорія роду).