Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства

5. Омонімія  морфем.

Під час морфологічного розбору  необхідно звертати увагу на можливу омонімію морфем. Омонімія можлива як у системі коренів, так і в системі афіксів.

К о р і н ь, як відомо, - смислова одиниця. Його існування й відмінність  від інших елементів такого ж  порядку визначається тільки змістом. Збіг звучання різних коренів буває випадковим, а тому й не вважається основною ознакою тотожності їхнього значення. Саме таке спостерігається у коренях української мови   -низ1- (у словах низенький, низина, низом) та -низ2- (низати, нанизати, донизати) і в словах російської мови -пал1- (у словах палить, воспаление), -пал2- (палец, беспалый), -пал3- (палка, палочный).

С у ф і к с а м и - о  м о н і м а м и  є  -ок¹- та –ок²- в українських іменниках зменшено-пестливого відтінку (садок, візок) і в іменниках абстрактного значення (напрямок, смуток). Омонімічними слід визнати й суфікси російської мови -ер¹- і –ер²- у словах удочерить і мастер.

Омоніми засвідчуються також у  ф л е к с і я х: а) знахідного відмінка однини іменників жіночого роду (сестру, парту); б) давального відмінка однини іменників чоловічого роду (брату, столу); в) першої особи однини дієслів (ношу, прошу).

6. Фонологічна  структура морфем.

З погляду фонологічного фонема не завжди виступає сталою одиницею: вона може бути представлена з фонемними  змінами, пор.: укр. осінь – осені, луг – лужок; рос. хочу – хотим, крепкий – крепче. Проблеми різного наповнення морфем розглядає порівняно недавно сформований розділ мовознавства, що посідає проміжне місце між морфологією і фонологією, який зветься морфонологією (термін утворився від складного слова морфофонологія завдяки гаплології: морфофонологія - морфонологія). Об’єктом цього розділу є вивчення фонологічної структури морфем різного типу, а також варіювання, тобто чергування, фонем у складі морфем.

Залежно від того, в якій мовній підсистемі здійснюються чергування, вони поділяються на парадигматичні  (словозмінні, формотворчі) і дериваційні (належать до словотворення). П а р а д и г м а т и ч н і відбуваються при словозміні і формотворенні (коня – кінь, помагати - помогти). Д е р и в а ц і й н і слугують утворенню слова з новим значенням (уродити – урожай, Галич - галицький).

Фонеми, що чергуються в складі морфеми, називаються морфонемами. Їх призначення – посилювати диференціацію на морфологічному рівні.

Морфонологічні правила існують  лише в тих мовах в яких морфеми  можуть бути представлені варійованими аломорфами і в яких це варіювання не пов’язане з чисто фонетичними причинами. До таких мов належать передусім індоєвропейські мови.

7. Словозмінна  (реляційна), формотворча і словотвірна  (дериваційна) функції афіксів.

Функції афіксів у слові неоднорідні: вони „працюють” у слові і як словозмінні, тобто змінюють форми  слів, і як словотвірні. Афікси, що вживаються в словозмінній ролі, називаються словозмінними, або реляційними (від лат. relatio – „віднесення”). Ті ж афікси, які використовуються для творення нових слів, іменують словотвірними, або дериваційними, а сам процес утворення слів з їх участю – словотворенням, або деривацією (від лат. derivatio – „відведення”).

Типово словозмінним (реляційним) афіксом є флексія, здатна виражати граматичні значення і вказувати  на відношення між словами.

Однак роль флексій цим не обмежується. Вони мають і ширше значення: становлять формальні показники частин мови (добрий, добро), за якими розрізняються і самі граматичні класи, і системи їх відмінювання та дієвідмінювання. Оскільки частини мови групуються за семантичною ознакою, то флексії, які „переводять ” слово в іншу частину мови можна вважати словотвірними афіксами. Деякі вчені (О. О. Реформатський) пропонують їх називати суфіксо-флесіями. І все ж за основною функцією – вона є словозмінною.

Зате префікси, інфікси, суфікси і постфікси характеризуються за основною роллю як дериваційні елементи. Однак у деяких випадках окремі префікси, суфікси й інфікси вживаються не для творення нових слів, а для утворення різних граматичних форм слова, для надання слову відмінних граматичних значень. Інакше кажучи, вони служать для формальних розрізнень слів. За цією особливістю такі префікси, суфікси, інфікси називають формотворчими. Н а п р и к л а д: вимовити – відмовити (словотворчий префікс); кращий – найкращий, питати – спитати (формотворчий префікс). Риба – рибалка, учити – учень, здоровенний, п’ять – п’ятак (словотворчі суфікси); довгий – довший, штовхати – штовхнути (формотворчі суфікси).

Афікси, залежно від частоти  їхнього вживання в словах, поділяють  на продуктивні і непродуктивні словотвірні моделі. Під словом „модель” (від фр. mode`le, що означає „зразок”) розуміють конструкцію, структуру, зразок, за яким побудована певна одиниця мови з одиниць нижчого рівня (Українська мова. Енциклопедія. - К., 2000. – С. 339). Модель слова – це, наприклад, корінь + флексія (вод-а), префікс + корінь + суфікс + флексія (під-вод-н-ий).

Моделі слова бувають словозмінні  і словотвірні. Словозмінні – це моделі відмінювання іменників (сестр-у, парт-у, трав-у, вод-у), прикметників (біл-ого, велик-ого, світл-ого), числівників (сорок-а, дев’яност-а, ст-а), моделі дієвідмінювання (роб-иш, нос-иш).

Словотвірні моделі являють собою схеми утворення нових слів від відповідних коренів чи основ за допомогою того чи іншого афікса. Прикладами словотвірних моделей можуть бути зразки утворення іменників від дієслівних коренів: ход-іння (від ходити), нос-іння (від носити), утворення чоловічих імен по батькові: Петр-ович, Семен-ович, Карп-ович.

Серед словозмінних і словотвірних моделей виділяються продуктивні  і непродуктивні. Продуктивність і  непродуктивність моделі залежить від  того, яку кількість лексичного матеріалу  вона охоплює, а також чи служить  вона зразком для творення нових  слів або підпорядковує своїй  схемі зміну інших. Наявність  продуктивних схем спричиняється до аналогії. Так, за зразком моделі бібліотека з’явилися новотвори фонотека, фільмотека, ігротека, дискотека.

Продуктивні моделі можуть підпорядковувати собі запозичені слова. Наприклад, іншомовне  слово пальто (від фр. іменника чоловічого роду paletot) підведено під морфологічну модель іменників середнього роду (вікно, озеро), а тому й набуло граматичних ознак цієї моделі, зокрема відмінюється за їх зразком: пальто, пальта, пальту, пальті; пальта, пальт, пальтами, пальтах.

Непродуктивні моделі обмежені невеликою  кількістю прикладів і не служать  зразком для словотворення чи словозміни інших слів. В українській  мові непродуктивну модель становлять, наприклад, іменники IY відміни, які в непрямих відмінках набувають суфіксів -ен- і -ят- (ім’я – імені, теля - теляти).

Окрім понять „продуктивність” і  „непродуктивність”, існують ще поняття „активність”,  „пасивність”. Продуктивність та активність, непродуктивність та пасивність не є тотожними поняттями. Активна дія афіксів пов’язується з продуктивністю моделі. Афікс може бути продуктивним з різними морфологічними моделями, але активно чинним для творення нових слів він може бути тільки стосовно певних моделей. Для ілюстрації цього твердження розглянемо приклади з суфіксом російської мови -ец.

Якщо звернутися до сучасних словників  російської мови, то можна легко  знайти кілька десятків слів з цим  суфіксом, що вживається на позначення осіб чоловічої статі. Це слова: а) боец, зенитовец, партиец, просвещенец; б) бакинець, запорожець, батумец; в) слепец, глупец, счастливец, ревнивец; г) певец, купец, гонец. При такій поширеності слів з цим суфіксом навряд чи можна заперечувати його продуктивність. Але чи активним був він в усіх тих моделях словотворення, в яких відзначився як продуктивний?

За твердженням фахівців російської мови, суфікс -ец- втратив властивість поєднуватися з прикметниковими основами. Цим і пояснюється відсутність неологізмів, утворених за моделлю „основа прикметника + суфікс -ец”, таких, як давні слова мудрий>мудрец, слепой>слепец. Пасивний він і в моделі „основа дієслова + -ец” (купец, борец, гонец). Зате з основами іменників він легко утворює нові слова (вьетнамец, ганец, кениец, суданец). Виявляється, що модель „основа іменника + суфікс -ец” не тільки продуктивна, а й активна: суфікс -ец виконує активну роль. Отже, активний у межах одних морфологічних моделей, той самий афікс може бути пасивним в інших. Тому й не ставиться знак рівності між поняттями активний і продуктивний афікс.

Способи вираження граматичних значень.

Граматичні значення – це додаткові до лексичних значень супровідні, загальні, абстрактні значення, притаманні ряду словоформ. Вони мають регулярне, стандартне, матеріальне (або нульове) вираження. Наприклад: укр. батько – батька; польськ. okno – okna, що становлять розрізнення відмінків; укр. стілО – столи, рос. глазО – глаза, які вказують на розрізнення числа. Приклади розрізнень форм за граматичними значеннями можна продовжити; це значення роду, особи, часу, виду, способу, стану. Такі граматичні значення відомі в українській і російській мовах. У мовах світу їх існує значно більше. Учені відзначають, що їх кількість не піддається точному обрахунку. Щодо способів їх вираження, то кількість способів обмежена. Це афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, наголос, суплетивізм, порядок слів, службові слова, інтонація.

А ф і к с а ц і я, тобто  приєднання афіксів до кореня чи похідної основи. Цей спосіб властивий індоєвропейським, тюркським, фінно-угорським мовам.

Найпоказовішим засобом розрізнення  граматичних значень є флексія, наприклад: укр. школ-а, школ-и, школ-і та ін.; біл-ий, біл-ого, біл-ому та ін.; польськ. dobr-y, dobr-ego, dobr-emu, dobr-y, dobr-ym, dobr-ym; нім. чол. р. kalt-er Wein („холодне вино”), жін. рід kalt-e Milch („холодне молоко”),сер. рід kalt-es Wasser („холодна вода”); англ. tabl – tables („стіл - столи”, розрізнення числа). У французькій мові розрізнення особи множини досягається і флексіями, і займенниками: nous parlons – „ми розмовляємо” (вим.[ну парло]), vous parlez – „ви розмовляєте” (вим. [ву парлэ^/]).

У розрізненні граматичних значень  відіграють роль також формотворчі  афікси, зокрема: укр. біл-ий, біл-іш-ий, най-біл-іш-ий; рос. делать – с-делать; польськ. dalek-i, dal-szy, naj-dal-szy; турецьк. адам („чоловік”) – адам-лар („чоловіки”) – розрізнення однини-множини; адам-лар (називний відмінок множини) – адам-лар-да (місцевий відмінок множини).

В н у т р і ш н я  ф л е к с і я, або ф  л е к с і я  о с н  о в и, - це звукова зміна в  корені слова, з якою пов’язується протиставлення граматичних значень слів. Змінюються: а) голосний на голосний; б) приголосний на приголосний; в) голосний на нуль звука. У російській мові це видно на прикладах зіставлення форм недоконаного і доконаного виду: а) умирать – умереть; б) избегать – избежать; в) собирать – собрать.

Таку зміну голосних і приголосних  називають нефонетичним (або морфологічним) чергування, яке не слід плутати  зі змінами, що іменуються фонетичними  чергуваннями.

Фонетичне чергування виникає внаслідок  дії певних фонетичних умов, у які  потрапляє звук при зміні слова. Воно вторинне щодо граматичних форм, тому й не є показником розрізнення  граматичних значень. Прикладом  фонетичного чергування в українській  мові можуть слугувати форми [голова^|] – [гол^|і^|у], у яких зміна [о] на [і] залежить від характеру складу: [о] у відкритому складі чергується з [і] в закритому.

Морфологічне чергування не залежить від фонетичних причин, воно існує  в мовах як спосіб розрізнення  граматичних значень: зміна звука  є показником зміни граматичного значення. Доволі часто цей спосіб діє у протиставленні форм часу англійських  дієслів, як-от: „бігти” run (вим. [ран]) – теперішній час і ran (вим. [рен]) – минулий; „вигравати”: теперішній час win (вим. [він]), минулий час won (вим. [ван]) та ін.

Внутрішня флексія властива також  німецькій мові, пор.: die Tochter (дочка) – die To^..chter (дочки).

В усіх наведених прикладах внутрішня  флексія проявилась у чистому  вигляді, тобто без супроводу  інших способів, які вказують на розрізнення граматичних значень. Проте трапляються випадки поєднання  дії внутрішньої флексії з  афіксацією. Так, у протиставленні недоконаного і доконаного виду дієслів української  мови допомагати – допомогти, привозити – привезти морфологічне чергування [о] з [а] – [о ]з [е] в коренях слів супроводжується наявністю в одній з форм і відсутністю в іншій суфіксів -а- та -и- (допомагати – допомогти, привозити - привезти). У німецькій мові паралельно з внутрішньою флексією діють префікси і суфікси при творенні дієслівних форм, наприклад, у слові liegen (лежати): liegt, lag, gelegen.

Ці чергування виникли в давню  добу, тому сьогодні вони кваліфікуються як історичні, традиційні. Ці нефонетичні  чергування вивчає окремий розділ мовознавства – морфонологія. Однак вивчення функцій цих чергувань належить граматиці, де вони позначаються терміном „внутрішня флексія”, або „флексія основ”.

Чому флексія? Чому внутрішня флексія? Флексія тому, що чергування завжди виконує функцію розрізнення  граматичних значень, а внутрішня  флексія тому, що ці зміни наявні не за межами основи, а всередині  неї. У цьому відмінність внутрішньої  флексії від зовнішньої (сел-о).

Внутрішня флексія властива не всім мовам. Її не знають тюркські й фінно-угорські мови.

Р е д у п л і к а  ц і я, тобто повтор слів чи їх частин без змін звукового складу або з частковою його зміною. Наприклад, у малайській мові протиставлення числа  досягається завдяки повторам слів, пор.: kuda - кінь, kuda-kuda - коні. Тут повторення слів відбувається без зміни звукового складу. Ілюстрацію до повтору слів, що супроводжується зміною звукового складу, знаходимо в грецькій мові. Дієслово залишити в теперішньому часі має форму leipo (вим. лейпо), в минулому leloipa (вим. лелойпа).

Поряд з вираженням граматичних  значень редуплікація відома як спосіб творення нових слів і надання словам додаткових семантичних відтінків, пор.: фр. bonbon – цукерка (від bon – „гарний”); укр. білий-білий, тихо-тихо в розумінні „надто білий”, „дуже тихо”. Але розгляд цих прикладів лежить за межами розрізнення граматичних значень. Вони відбивають зміни лексичних, а не граматичних значень. Зазначене повторення надає даним сполукам слів лексичного значення збільшеної міри якості, але без порівняння, як це спостерігається у вищому ступені (білий – біліший від чогось), тому й не може іменуватися способом утворення ступенів порівняння.