Особенности акцентуаций характера у подростков

В підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний  розвиток особистості. До центральних  психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов’язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування  котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях2 (Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші). 

На думку М. Кле3 існує три головних завдання становлення  підліткової самосвідомості: 

1) самоусвідомлення  часової протяжності власного  Я, яке включає дитяче минуле  і визначає проекцію в майбутнє, 

2) усвідомлення себе  як відмінного від інтеріорізованих  батьківських думок про себе, 

3) здійснення системи  виборів, яка забезпечує цілісність  особистості (вибір професії, статева  поляризація, ідеологічні установки  тощо). 

Е. Еріксон виділив  параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається  ніж позитивним полюсом ідентифікації  Я і негативним полюсом плутанини  ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати  в єдине ціле, зв’язавши з минулим  і направити в майбутнє.1 

Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками  обох статей, в середині ведучої  для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.2 

Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто  ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими  і однолітками. Відбувається перехід  орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Піаже3 писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла. 

Підлітки скоріше  і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з’являється більша усвідомленість відмінності між  приємним явищем і зберігаємого в  пам’яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам’яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних  уявлень, шляхом побудови гіпотез і  їх перевірка), з’являється можливість будувати складні висновки, видвігати  гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній  діяльності посилюється індивідуальні  відмінності, пов’язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної  активності, творчого індивідуального  підходу до рішення задач. 

Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною  поведінкою. Особливістю вольової поведінки  цього віку є відсутність або  надзвичайно слабка представленість  в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”.1 Підлітки бурхливо і безпосередньо  виражають свої емоції, вони часто  не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є  і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги  і стресу. 

В цей період “зворачується” дитяча форма уяви і починає складатися нова. В 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього. 

А. Гезел2, американський  психолог, описав особливості біологічного дозрівання, інтересів, і поведінки  дітей в підлітковому віці і, вважаючи, що перехід від дитинства до дорослості йде з 11 до 21 року, де особливо важливі  перші п’ять років (з 11 до 16 років, бо, якщо десять, одинадцять, дванадцять років - це ще дитина, то потім це вже  щось більше в своєму розвитку). 13 років - підліток, для якого характерна зверненість в середину (інтровертність), самокритичність, вразливість до критики, критичне ставлення до батьків, виборність у дружбі. 14 років - підліток: екстраверсія, енергійність, товариськість, упевненість  у собі, цікавість до інших, порівняння себе з героєм (своїм ідеалом). 15 років - підліток: здобуваються індивідуальні  відміни: рух незалежності, свобода  від зовнішнього контролю, початок  усвідомленого самовиховання. Вразливість, сприйнятливість до негативного  впливу. 16 років - підліток: рівновага, бунтівництво поступається місцем життєрадісності, збільшується внутрішня самостійність, емоційна урівноваженість, товариськість. 

Бюлер3 виділив дві  фази перехідного віку: 1) негативну, 2) позитивну. Негативна бере свій початок  у допубертатному періоді (занепокоєність, тривожність, дратівливість). Це період мрій, суперечливих почуттів меланхолії. У дівчат - з 11 до 13 років, у хлопців - з 14 до 16 років. Позитивна - постійна близькість з природою, по іншому сприймається мистецтво, з’являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості. 

Відповідно до теорії К. Левіна1 найважливішими процесами  перехідного віку є розширення життєвого  світу особистості, її кругозору, почуття  групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтується. Поведінка  підлітка визначається проміжністю (маргинальністю) його положення. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня сором’язливість, невизначеність рівнів притягань, внутрішніх протиріч, агресивність, схильність крайніх  точок зору і позицій. 

Столяренко Л.Д.2 виділяє  слідуючи типи самовідношення підлітка: 

1. “самооцінка”  дитини є прямою проекцією  оцінки матері, 

2. змішана самооцінка, 

3. підліток проектує  точку зору батьків на себе, але дає їй свою оцінку, 

4. підліток веде  боротьбу проти поглядів батьків,  але при цьому залишається  в рамках тієї ж системи  цінностей, 

5. підліток відтворює  у самооцінці негативні думки  батьків про себе, але підкреслюючи, що таким він хоче бути, 

6. підліток просто  не помічає негативної оцінки  батьків. 

За Кольбергом3 підлітку (з 10 до 13 років) характерний другий рівень моральності - конвенціональний - орієнтація на принципи інших людей  і на закони, а вже з 13 років  людина судить про поведінку, виходячи з особистих міркувань, критеріїв - постконвенціональний (третій рівень). 

Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки  розвитку соціальної дорослості - становлення  готовності дитини до життя у суспільстві  дорослих як його повноцінного і повноправного  члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби  в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період. 

  

  

ІІ. Характер 

2.1. Поняття характеру 

В підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються  вольові риси характеру. А характер людини впливає на його пізнавальні  процеси - сприйняття, увагу, уявлення, мислення і пам’ять. 

Характер - сукупність усталених рис особистості, які  визначають відношення людини до інших  людей, до виконуючої роботи.1 

Характер проявляється в діяльності і спілкуванні, і  включає в себе те, що надає поведінці  людини специфічний для неї відтінок. Характер людини - це те, що визначає її значимість. Існує розподіл рис особистості  на мотиваційні (які направляють  діяльність, підтримують її) та інструментальні (надають їй певний стиль). Характер - і є інструментальна риса особистості. В основі характеру (фізіологічно): 1) динамічний стереотип, 2) тип нервової системи. 

Головні риси особистості, які входять до складу характеру  людини: 

1) Властивості особистості,  які визначають певні вчинки  людини у виборі мети діяльності,  

2) Риси, які відносяться  до дій, направлених на досягнення  поставлених цілей: наполегливість, послідовність і інші, 

3) Екстраверсія - інтроверсія,  спокій - тривожність, стриманість  - імпульсивність і т.д. 

В своєму формуванні, розвитку і функціюванні характер пов’язаний з темпераментом (це його динамічна  сторона). Та все ж, ознаки характеру  більш змістовні і більш оформлені. Наприклад, в руховій сфері ознаки темпераменту: швидкий, жвавий, різкий, в’ялий... Характеру - охайний, зібраний, організований або навпаки розхлябаний  і т.д. Тому межа, яка розділяє темперамент  і характер досить умовна. Між характером і особистістю також існують  відмінності. Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості  те, за ради чого він діє. 

Перша спроба класифікації характерів належала ще Платону, якій створив типологію характерів, основаних  на етичних принципах. В першій половині ХІХ ст. виникла наука про характери. Засновник френології Галль перелічує 27 елементарних психічних особливостей, здатностей, із яких складається людський характер. Вже наприкінці ХІХ ст. Джордано Ф., по суті, описав екстраверта  і інтроверта. На початку ХХ ст. Н. Лосский запропонував свою класифікацію: чутливий, егоцентричний, зверхособистісний. 

Серед клініцистів, які надали свою класифікацію характерів - найбільш відомими - К.Г. Юнг1 (виділив  два типи характеру: екстравертів і  інтровертів), Кречмер (два типи: циклоїдний, шизоїдний), Ганнуленін (сім типів), К. Леонгард і К. Лічко (на далі буде розглянуто). 

З точки зору виразності рис характеру, характер може бути трьох  видів: 

1. патологічним (психопатії),  

2. акцентуйований, 

3. нормальний. 

Та ми поведемо мову про акцентуації характеру у  підлітків. 

2.2. Акцентуації характеру 

В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру  властива вразливість особистості  по відношенню не до будь-яких (як при  психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко,2 - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).1 акцентуація характеру за К. Леонгардом2 - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд: 

1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди  веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства,  ризику, авантюр, не реагує на  зауваження, ігнорує покарання, відсутня  межа самокритичності. 

2. Дистимічний - постійно  понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність,  песимістичність, його обтяжує  гучне суспільство, у конфлікти  вступає рідко, частіше в них  виступає пасивною стороною. 

3. Циклоїдний - товариськість  циклічно змінюється (висока в  період доброго настрою (підвищеного)  і низька - пригніченості). 

4. Емотивний (емоційний) - надмірна чутливість, вразливість,  глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики,  частенько похмурий настрій. 

5. Демонстративний  - дуже виявлено прагнення бути  в центрі уваги і досягати  своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо). 

6. Збудливий - підвищена  дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто  конфліктують. 

7. Застрягаючий - “застрягає”  на своїх почуттях, думках, не  може забути образи, “зводить  рахунки”, схильність до затяжної  непогодженості, в конфліктах - частіше  активний. 

8. Тривожно-педантичний  - виразна занудливість у вигляді  “переживань” подробиць, на роботі  може виснажувати формальними  вимогами, а вдома - завеликою  акуратністю. 

9. Тривожний (психостенічний) - понижений настрій, побоювання  за себе, близьких, невпевненість  у собі, крайня нерішучість, довго  переживає невдачу, сумнівається  у своїх діях.  

10. Екзальтований  (лабільний) - дуже змінний настрій,  емоції яскраво виражені, велика  відволікальність на зовнішні  події, словоохотливість.  

11. Інтровертований  (шизоїдний, аутистичний) - замкнутість,  обмежене спілкування, занурювання  в себе, свої переживання не  розповідає, хоча і характерна  велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших  людей, навіть до близьких. 

12. Екстравертований (конформний) - широкий спектр спілкування,  словоохотливість аж до балакучості,  несамостійний, прагне бути як  всі, неорганізований, полюбляє  підпорядкування.