Конфлікти, шляхи їх попередження та розв’язання

       Уникнення. Пов'язаний з намаганням відсунути  конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що "поганий мир кращий за добру сварку". Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

       З .Пристосування* Йдеться про взаємне  пристосування партнерів, за якого  людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

       А.Співробітництво. Головне для нього — прагнення  разом підійти до ефективного  вирішення ситуації, конфлікту з  урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але потребує більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

       5. Компроміс. Виявляється в намаганні  не загострювати ситуації в  конфлікті, взаємно поступаючись  інтересами. Він схожий на співробітництво,  але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

       Педагог повинен вміти успішно використовувати  кожен зі стилів вирішення конфліктної  ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

       Розглянемо  стратегії вирішення конфлікту  діяльності, конфлікту поведінки, вчинку, конфлікту взаємин.

       Конфлікти діяльності. Ймовірні варіанти педагогічної тактики:

       відстрочення  виконання педагогічної вимоги, коли педагог не наполягає на негайному  виконанні його розпорядження і  висловлює впевненість у тому, що студент і сам зрозуміє його необхідність. Замість погроз і образ застосовують віру в розсудливість студента;

       компроміс виявляється або в послабленні  вимоги, дозволі на її часткове виконання, або невиконанні її за певних умов;

       поступка. Зумовлюється тим, що викладач ніби погоджується з аргументами студента або розуміє його почуття і скасовує своє рішення, не висуваючи ніяких умов, висловлюючи віру в його поведінку в майбутньому.

       Конфлікти поведінки, вчинку. Вирішують складніше, бо в них втягуються здебільшого "важкі" студенти. Найважливішим при цьому є уникнення стереотипів, перебільшень, негативних узагальнень. Студенти сприймають негативні зауваження як вияв недоброзичливості з боку викладачів та відповідають грубощами, пустощами, підтримуючи тим самим стан конфлікту.

       Студенти  з важкими рисами характеру (збудливістю, образливістю, надмірним потягом  до самоствердження, потребують збільшеної уваги до себе. Тому демонстрація викладачем миролюбних намірів є ефективним засобом погашення конфлікту.

       Конфлікти взаємин — найважчі щодо їх усунення через вияв упередженості, ворожнечі. Ці почуття заважають і студентові, і педагогові бути привітними та приязними, без чого важко поліпшити стосунки. Виправлення їх є найважчим випробуванням професіоналізму педагога, оскільки він повинен стати вище від почуттів образи, неприязні та показати студентові культуру, шляхетність у стосунках. Переломним моментом при цьому може стати розмова зі студентом, у якій викладач відверто визнає свої помилки чи упередженість до нього, вибачається, пропонує забути образи.

       Далі  потрібно зміцнити нові стосунки посиленням співробітництва та дружнього спілкування  через:

       "Я-звернення", в якому викладач використовує  форму не вимоги або зауваження ("Не розмовляйте!", "Припиняйте  витівки!"), а у м'якій манері  висловлює власні враження та побажання, пов'язані з небажаною поведінкою студента ("Мені б не хотілося, щоб ви розмовляли", "Ваша поведінка мене непокоїть"). Хоча, на перший погляд, може здаватися, що між зауваженням і "Я-зверненням" немає відмінності, проте вона досить істотна Враження викладача є начебто його власною справою, яка безпосередньо не стосується вихованця, що сприяє позитивному сприйняттю ним слів викладача. Застосовується певна маніпуляція, обхідний маневр, що є в подібних випадках педагогічно доцільним і корисним.

       "Ми-підхід"—  прийом, за допомогою якого викладач  представляє проблему студента  як спільну, начебто підключається  до неї. Замість "Не розмовляйте"  він говорить: "Давайте спробуємо  не розмовляти", замість "Вам  треба замислитися над своєю поведінкою"— "Нам треба поміркувати, як можна поводити себе краще". Це створює в студента враження спільності, а не розмежування з викладачем.

       Чотириступенева формула прохання, її складові: я  бачу..., я відчуваю..., я потребую..., я хотів би... "Я бачу, що ви недостатньо старанно готуєтесь; я відчуваю тривогу за ваші результати;

       мені  потрібна більша впевненість у тому, що у вас все буде гаразд; я  хотів би попросити вас приділяти  навчанню більше уваги". Така форма  створює більш переконливе обґрунтування  вимоги викладача, ніж традиційне зауваження або вказівка.

       Проблема  спілкування з'являється у педагогів  найчастіше в "гострих" випадках, коли студент та викладач або обидва незадоволені чи роздратовані, як, наприклад, після кількох зауважень, зроблених  студентові за порушення дисципліни. В таких ситуаціях слід дотримуватись правил:

       - необхідно вдало вибрати час  для розмови. Розмова "по  гарячих слідах" приречена на  невдачу, тому що роздратованість  — поганий союзник. Викладачеві  потрібно набратися терпіння  і знайти час для розмови (гострота пройде, вихованець заспокоїться). Крім того, за цей час він сам зрозуміє помилковість власної поведінки; — обрати вдале місце для розмови. Розмова зі студентом на очах у групи викликає у нього бажання продемонструвати сміливість і незалежність. Невдалою для щирої розмови є присутність інших викладачів, які розпочинають висловлювати власні коментарі і претензії до студента.

6.5 Типові міжособистісні конфлікти у одружених

       Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:

       • психосексуальну несумісність подружжя;

       • незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;

       • незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

       • пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

       • незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками і т.д.;

       • розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

       Крім  того, виділяють фактори, що впливають  на конфликтність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.

       Перший  рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів, закоханість  зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів .

       Другий  кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система «Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

       • Погіршуються можливості професійного росту подружжя.

       • У них стає менше можливостей  для вільної реалізації в особисто-привабливій  діяльності (захоплення, хоббі).

       • Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем виховання дитини.

       Третій  кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих  вражень уподружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» по новим .

       Четвертий період конфліктності стосунків  подружжя настає після 18—24 років спільного  життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, “поки не пізно”.

       Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.

       Перелік факторів конфліктності родини був  би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному  суспільстві, а саме: ріст соціального  відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

       Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин  є конфлікти. Що залишилися 15—20% фіксують наявність «сварок» з різних приводів .У залежності від частоти, глибини  і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини .

       Кризова родина. Протистояння інтересів і  потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності  родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

       Конфліктна  родина. Між подружжям існують  постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.

       Проблемна родина. Для неї характерно тривале  існування труднощів, здатних завдати  відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.

       Невротична  родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіціпартнерів, а нагромадження впливу психологічних  труднощів, з якими зустрічається  родина на своєму життєвому шляху. У  партнерів відзначається підвищена  тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і т.д.

       Конфліктна  поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту  є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність устосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

Попередження  подружніх конфліктів

       Розроблено  багато рекомендацій з нормалізації подружніх взаємин, попередженню переростання спірних ситуацій в конфліктах .Більшість  з них зводиться до наступного:

       Поважай себе, а тим більше іншого.Пам”тай, що він (вона) найближча для тебе людина, батько (мати) твоїх дітей. Намагайся  не збирати помилки, образи і «гріхи», а відразу реагуй на них. Це виключе  нагромадження негативних емоцій.