Шпаргалка по "Філософія"

— пізнавальна (гносеологічна), що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична, яка розкриває  загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна з її вимогою дослідження  об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна, завдяки якій соціальне  буття не лише одержує необхідну  інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична, яка шляхом утвердження  позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей  та ідеалів виконує роль інтелектуальної  терапії.

 

 

2 Система Ідеалістичної діалектики  Гегеля

Післякантівський  Ідеалізм досяг найвищої форми І був узагальнений у філософи Г Гегеля (1770-1831) Ґегель ввійшов в Історію філософи як творець найбільш розгорнутої І обгрунтованої системи Ідеалістичної діалектики Кант відмовив метафізиці в претензії на науку Розум, якому даний всезагальний предмет, без чуттєвої достовірності впадає в антиномії Фіхте вважає, що всезагальне (абсолютне знання) може бути дане розуму в Інтуїції Інтуїція в нього виступає водночас як акт творення І пізнання "не-Я" Цим самим філософія відновлюється в правах науки про суще Одначе Інтуїція як джерело філософського знання у Фіхте І у Шеллінга виступає як суб'єктивний І недостатньо обгрунтований акт Ґегель долає ці недоліки своїх попередників

Дві Ідеї мислителя  мали досить продуктивне значення при розбудові його філософської системи 1) переосмислення співвідношення розсудку І розуму, 2) розуміння Ідеї як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку

Ґегель скептично  ставиться до Інтуїції як до безпосереднього знання, на якому можна побудувати філософію На його думку, всяке знання опосередковане, це стосується І філософського, розумного пізнання (тобто пізнання, здійснюваного розумом) Філософу абсолютне знання дане не як раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного розсудкового знання Розсудок, на думку Гегеля, є першою формою понятійного, логічного, нечуттєвого знання Воно побудоване за правилами формальної логіки І виключає суперечності Під розсудковим філософ розуміє наукове І буденне звання Це знання, на його думку, обмежене, конечне Його Істина зумовлена, залежна від обставин Скажімо "паралельні прямі не пересікаються" втрачає Істину в неевклідовій геометри, а судження "дощ Іде" перестає бути Істиною, як тільки дощ припиниться Філософія, що прагне до абсолютного знання, до незумовленої Істини, не може задовольнитись такими конечними Істинами, вона прагне вийти за рам-ки_розсудку 

3 Бекон Ф "Новий органон"

Головне зусилля  Бекон спрямовує на пошук методу наукового пізнання Цій проблемі присвячена основна праця філософа - "Новий Органон', яку він свідомо протиставив старому "органону'' Аристотеля На думку Бекона на заваді розвитку науки стоять дві перепони -схоластика І різного роду забобони, ухили розуму (привиди), які, подібно до викривленого дзеркала, спотворюють справжній стан речей Бекон ставить завдання виявити та викоріняти ці привиди, очистити від них розум

Таких привидів філософ  нараховує 4

1. Роду - це схильність розуму спрощувати явища природи, йти легшим шляхом при їх поясненні,
2. Печери - відхилення Індивідуального розуму, які закривають шлях до Істини,
3. Площі або ринку - підлеглість розуму загальноприйнятим поглядам, забобонам,
4. Театру - викривляюча дія хибних вчень та філософських теорій

Бекон пропонує метод Індукції, який він протиставляє дедукції В Індукції думка рухається від одиничного до загального, тобто навпаки дедукції

 

Білет№4

 

 

1 Основні методи філософствування

Оскільки філософія  зорієнтована на пізнання І пошук Істини, її, з певної позиції, можна трактувати не просто як готовий результат, а й як процес філософування, як вміння філософувати Метод — це сукупність правил дії (наприклад, набір І послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, завдяки яким ми легше долаємо перепони, розв'язуємо теоретичні чи практичні проблеми Метод грунтується на знанні, він, зрештою І є знанням, трансформованим у певні правила дії Оскільки філософія — це найбільш загальне знання, то її методи намагаються з'ясувати спосіб яким набувається це знання, розкрити механізм його формуванню Філософія, оперує найбільш загальними поняттями (матерія, закон, прогрес, живе, техніка І т п ) Філософи ще з часів Бекона І Декарта намагалися досліджувати проблему методів наукового пізнання — Індукцію, дедукцію, аналіз, синтез та ш Часто ці методи вони вважали І методами самої філософи Одначе були І такі, які розробляли особливі філософські методи, відмінні від методів конкретних наук Такими, зокрема, є метод трансцендентального аналізу (Кант, неокантіанщ), діалектика (Гегель, Маркс), феноменологія (Гуссерль та ш), герменевтика (Дільтеи, Гайдеггер), лінгвістичний аналіз (Вітгенштейн та ш) Зупинимось коротко І приведемо зразки їх дії Найбільш відомим серед філософських методів є діалектика (від старогрецького— діалог ) Існують й Інші філософські методи Останнім часом, зокрема, значного поширення набула герменевтика, яка передбачає проникнення в смисл окремих феноменів на основі з'ясування їх місця І функції в культурі, тобто в контексті культури Скажімо, смисл поняття "живе" з'ясовується на основі функціонування його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос мислився як щось живе, механістичний світогляд зводив його до механізму І т Ін ) Дух культури (ціле) виступає як, основа розуміння окремого (частини) 

2 Філософія Л.Фейєрбаха

Після смерті Гегеля прихильники  його філософи розділились на два  табори — старогегельянців які тримались за систему вчителя, І молодогегельянців, які перейняли деякі моменти його методу Виражаючи настрої німецької буржуазії напередодні революції 1848 р, молодогегельянці (Б Бауер, Штраус, Штірнер) вважали головним завданням філософи критику релігії До молодогегельянців належав І Людвіг Фейєрбах (1804-1872), роль якого в Історико-філософському процесі визначається перш за все тим що він був проміжною ланкою між Гегелем І Марксом Фейєрбах був учнем Гегеля, але під впливом суспільних настроїв І нових досягнень природознавства, яке він вивчав в університеті, переходить на матеріалістичні позиції

Головне завдання своєї філософи Фейєрбах вбачає в подоланні релігійного відчуження Людина повинна бачити в Іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не поклонятись видуманій нею Істоті Таке подолання, на його думку, повертає людині всю повноту її буття

Філософ не помічає  тільки такої проблеми хто є гарантом того, що моє розуміння божественного, яке я буду проектувати на (нших людей, є справжнім, а не свавільний⁹ Іншими словами, якщо мірою Бога є людина, тоді зникає сенс у заклику бачити Бога в Іншій людині

Свою філософію  Фейєрбах називає антропологізмом, оскільки людина проголошується основним предметом філософи Суть фейєрбахівського антропологізму полягає в тому, що людина береться як родова Істота, тобто як Істота, наділена рисами, які притаманні людському роду взагалі Такими родовими рисами філософ вважає мислення (розум), волю І чуттєвість (серце) Він значно менше уваги, порівняно з його попередниками, приділяє культуротворчій природі людини, й Історичному способу буття 

3 Августин, Святий "Сповідь"

У своєму творі "Сповідь' Августин Блаженний відкрив новий предмет досліджень це переживання людини, внутрішню духовну особу Греки не знали внітрішніх переживань, для них особа виступала через прояви в дії Та коли релігія загострила моральні почуття, самі помисли, порухи душі сприймаються як дія Августин дав цікавий аналіз часу, виходячи Із структури внутрішніх переживань В душі він відрізняє три настанови чекання, яке спрямовує в майбутнє, увагу, пов'язану з сучасним, І пам ять яка утримує минуле Завдяки цим настановам душа творить нас Час на думку Августина, Існував би навіть за умови Існування однієї лише душі

 

Білет№5

 

 

1 Філософія  і наука

Пізнавальний пафос  споріднює філософію і науку. Існує кілька поглядів на спільне  та відмінне між цими сферами знання. При розв'язанні цієї проблеми у  філософії намітились дві тенденції: одна максимально зближує філософію  і науку, навіть проголошує філософію наукою, друга відстоює думку, що філософія не є наукою. Філософію і науку споріднює, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.

Однак між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві, техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв’язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. І по-четверте, цей надзагальний характер філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне відношення людини до світу. 

2 Філософія Марксизму

Марксизм — Ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію І "теорію" революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне І комуністичне (т з науковий соціалізм) Головним завданням цієї Ідеологічної доктрини її творці проголосили звільненя робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації І побудову суспільства, вільного від соціального гноблення В цьому плані вони виступили як продовжувачі утопічних соціалістичних теорій (Т Мор, Т Кампанелла, К Сен-СІмон, Ш Фур'е та Ін ), які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності І вільної праці Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною "відчуження" людини) Здійснити це знищення покликаний Історією пролетаріат, вільний від пут приватної власності Він, під керівництвом партії комуністів, здійснює соціалістичну революцію

Незважаючи на різні  Інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він  підняв на вищий щабель матеріалізм Попередні представники цієї течи — французькі матеріалісти І Фейєрбах — виходили з природи (матерії) І пояснювали людину (сферу культури) через природу Така позиція називається натуралізмом Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної Істоти а як практичної, отже, культурно-історичної Істоти Поставивши практику (працю) в основу відношення людини І світу, Маркс відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем Історії І культури, особи І свободи, практичної діяльності І пізнання

Підхід до практики як до суспільно-історичної діяльності, що включає процес пізнання, призвів до нового розуміння процесу пізнання Маркс став розглядати його як суспільне явище, подолавши таким чином робінзонаду попереднього матеріалізму Тлумачення пізнання як суспільного явища у філософи стало панівним тільки в XX ст Тут марксизм значно випередив свій час 

3 Декарт Р. "Міркування  про метод"

Рене Декарт - основоположник раціоналістичного напрямку філософи Нового часу Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу Свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визначає лише як передумову пізнання, що має підпорядковуватися раціонально-математичному мисленню

Суть свого  дедуктивного методу Д сформулював  у 4 правилах У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання - визначення принципів або начал За Істинні можна вважати лише ті положення, які не викликають сумніву І не потребують доведення, Істинність яких для розуму самоочевидна У другому правилі формулюється аналітичного вивчення природних явищ Кожну складну проблему слід ділити на простіші І робити це доти поки не прийдемо до ясних та очевидних речей З правило вимагає дотримуватись певного порядку мислення, що полягає в тому, щоб починати з найпростіших І доступних для пізнання предметів І поступово сходити до складніших та вагоміших Таке сходження є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на Інтуїцію Отже, основні елементи раціоналістичного методу Д - дедукція та Індукція

4 правило орієнтує  на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення І вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок Розум озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу І не може мати за Д перешкод у послідовному сходженні до Істини Рац дедук потребує вихідних положень ЦІ вих положення Д кваліфікує як Інтуїтивні, в основі їх лежить положення "Я мислю , яке неможливо заперечити бо заперечення сумнівів теж є проявом мислення Далі Д робить другий крок "Мислю, отже Існую" Д вважав, що людина від народження має певні вроджені Ідеї, які І становлять фундамент пізнання Філ-я Д стала первісником механічного світогляду В ній виділ 2 самост субстанції світу - матеріальна, для якої характерно непротяжність та неподільність Всі живі організми Д розглядав як машини Людське тіло - машина, в яку Бог вклав душу Тобто за Д людина розколота на тілесне, матеріальне та духовне, мисляче начало.

 

Білет№6

 

 

1 Предмет Історії філософії  та мет. Іст.-філ. аналізу

Філософія є  не просто елементом культури, укоріненим у певну епоху, їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість Це І дає змогу розглядати Історію філософи не як співіснування філософських систем, а як Історичний процес розвитку філософи Кожна наступна в часі філософська система будується на основі попередньої, заперечує або розвиває її Але реальної співбесіди філософів тут немає Це й робить Історію філософи неповторним Історичним процесом розвитку філософи Прийнявши останній підхід, ми Іще не вирішуємо всіх проблем Історію філософи можна розглядати як Історію життя І творчості окремих філософів І як Історичний розвиток певних філософських Ідей, проблем При першому підході на передньому плані опиняється особа філософа, яка, можливо, дозволяє краще зрозуміти його Ідеї, при другому — Ідеї розгортаються на тлі соціальної Історії, яка може допомогти зрозуміти їхню суть Як-правило, Історики філософи вибирають середній шлях, коли вивчення розвитку Ідей тією чи Іншою мірою поєднується з аналізом вчень окремих філософів Останній цілях обирають, коли вдаються до стислого викладу Історії філософи Регель, розглядав Історію філософи як логічне розгортання Ідеї На його думку, одна стадія розвитку Ідеї погоджує Іншу Така концепція отримала назву філіації Ідей В цій концепції філософські Ідеї розвиваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від зовнішніх факторів Історія виступає тільки як зовнішнє середовище, в якому розгортаються Ідеї Протилежний підхід пояснює розвиток І навіть зміст філософських Ідей через детермінацію їх соціальним середовищем Він позбавляє Ідеї будь-якої самостійності Ця концепція називається вульгарним соціологізмом