Матерія

Аналізуючи індивідуалізоване  духовне як особливу форму буття, філософи розглядають його у зв'язку з буттям людини і буттям світу. З  одного боку, це частина світу, а  з другого, — воно має пріоритет  над усіма формами людського  існування, хоч без природи, виникнення життя, людського тіла воно не існувало б. Людина живе в нормі доти, доки розвивається її свідомість, вся сукупність її індивідуалізованого духовного.

Буття індивідуалізованоїсвідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно не відірвано від еволюції буття  як цілого, не існує окремо і від  сукупноїдіяльності індивіда. У свідомості індивіда немає іншого ''місця буття'', крім самого індивіда, хоч він обумовлений  і буттям суспільства, розвитком  всієї людської історії. Тому індивідуалізоване  і позаіндивідуалізоване духовне  переплітаються, здатні переходити одне в інше. Результати діяльності свідомості людини можуть відділятися від неї, утворювати духовне іншого типу —  об'єктивне духовне. Є й такі форми  матеріалізації духовного, які народжуються влоні людської культури і належать до позаіндивідуалізованих форм її буття. Найу-ніверсальніші з них є  природні і штучні, знаково-символічні форми існування (втілення) духовного. Прикладом такої єдності індивідуалізованого  і об'єктивованого духовного є  мова. Зв'язок її зі свідомістю, думками  безсумнівний. Мова є безпосередньою дійсністю й транслятором думки, матеріальною формою свідомості. Разом  з тим букви (звуки), слова, речення, тексти та ін. є реальністю, відокремленою  від свідомості окремих індивідів  і людських поколінь. Ця реальність дана як особливий світ, зафіксований у ''пам'яті'' культури людства. Мовна  пам'ять людства — складне  утворення актуальної пам'яті конкретних людей, які спілкуються однією мовою. Дякуючи цьому, мова живе й збагачується.

Ще в давні часи виникали ідеї, які потім матеріалізувались  і продовжували існувати разом з  розвитком конкретних індивідів, цілих  поколіньлюдей, для яких вони були своєрідними  правилами дії. Ці ідеї потім відбиралися, змінювалися, створюючи духовне  багатство людської культури. Виник  особливий спосіб буття об'єктивованого духовного. Воно втілювалось у мовних звуках, знаках, словах тощо. Його реальними  носіями є матеріальні цінності суспільства (книги, картини, проекти, фільми, пам'ятники і т.д.). Сьогодні соціальна пам'ять дедалі більше фіксується сучасними машинами, що сприяє поглибленому дослідженню проблем  свідомості й самосвідомості.

Об'єктивація ідей відбувається і  в інших формах. Ніякі ''чисті'' ідеї самі по собі не існують, хоч і функціонуюють  в узагальнених ідеях краси, добра, честі тощо. Ці ідеї викристалізовуються, створюючи духовні багатства. Світ ідей збагачується, і тим більшого значення набуває їх відносне самостійне духовне буття, включене в цілісне  буття світу. Об'єктивоване духовне  буття має здатність зберігатися, вдосконалюватися, перемішуватися в  соціальному просторі й історичному  часі. Місцем буття об'єктивованого духовного є духовна сфера  життя суспільства, його духовна  культура.

Важливу роль у духовному відіграють духовно-матеріальні принципи, норми, ідеї, цінності. Вони існують як в  індивідуалізованому, такі в об'єктивованому духовному. В першому випадку  мова йде про складний комплекс мотивів, цілей, які визначають духовну структуру  особистості, в другому — про  втілення в науці, культурі, масовій  свідомості, суспільних ідеалах, нормах тощо.

По-іншому тлумачать проблему духовного  буття об'єктивні і суб'єктивні  ідеалісти. Вони проголошують духовне ''справжнім'', ''вищим'' буттям, протиставляючи його природним потребам, спонукам людини як ''несправжньому'', ''нижчому'' буттю. Однак, слід погодитися з тим, що і в їх концепціях є раціональні  ідеї.

Суперечливість поглядів на цю проблему свідчить, як про те, наскільки вона складна і важлива, так і про  те, що збереження нею своєї актуальності вимагає інтеграції зусиль різно-галузевих  вчених і філософів з метою  подальшого комплексного її дослідження, глибокого й всебічного осмислення.

XI. МАТЕРІЯ XI. МАТЕРІЯ 1. Становлення й еволюція уявлень  про матерію

Як уже йшлося вище, категорія  буття, будучи гранично-абстрактною, охоплює  за ознаками існування найрізноманітніші  предмети, процеси і явища матеріального  й духовного світу. У своїй  сукупності вони утворюють світ. Основні  форми буття (природа, суспільство, мислення), процеси, події, явища, які  існують у межах цих форм, об'єднані єдиною спільною основою.

Ідея єдності світу знайшла  своє відображення у філософській категорії ''субстанція'' (BuwaT.substantia—те, що лежить в основі). В ній фіксується внутрішня  єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Проте субстанцію розуміють по-різному, оскільки вона може визнаватися як матеріальне або духовне начало. Філософію, яка визнає першоосновою світу єдину субстанцію, називають  моністичною (від грец. monos — один, єдиний). Монізм може бути матеріалістичним (Геракліт, Демокріт, Спіноза, Фейербах та інші) або ідеалістичним (Пла-тон, Берклі, Гегель). Можливе йдуалістичне (відлат. dualis—двоїстий) трактування  цього питання, згідно з яким в  основі світу водночас знаходяться  два начала (матеріальне й ідеальне). Такою, наприклад, була позиція Р. Декарта.

Марксистська філософія розглядає  світ з позицій матеріалістичного  монізму, визнає і доводить його матеріальну  єдність. Свідомість же розуміється  не як субстанція всього сущого, а як особлива властивість матерії, притаманна лише її вищим формам організації. Рух, простір, час, структурність виступають атрибутивними характеристиками матерії, без яких матерія не існує і  які без неї теж неможливі. Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з'являються, то зникають, перетворюючись одне в інше. Вони відображаються нашою свідомістю, існуючи незалежно  від неї. Кожен предмет є частиною матеріального світу, а всі вони у своїй багатоманітності, вкл  ючаючи й їх зв'язки, становлять матеріальну  єдність.

В домарксистському матеріалізмі матерія  часто розумілась як щось існуюче  поряд з речами (праматерія, тілесність), з якої виникають і в якій зникають усі речі. Наукова філософія, розглядаючи  матерію як субстанцію, вказує на багатоманітність і нескінченність матеріального  світу. Матерія існує лише в багатоманітності конкретних речей, через них.

Становлення наукових і філософських уявлень про світ пройшло важкий і суперечливий шлях. У стародавній  Індії і Китаї, наприклад, існував  погляд, згідно з яким основу всього сущого становлять декілька ''елементів'', або ''стихій''. До них відносили землю, воду, повітря, дерево, метал тощо. Досягненням  китайських філософів того часу було те, що вони дійшли думки, що всі об'єкти матеріального світу мають одну й ту саму основу (субстанцію) і позначили  її категорією ''ці''. І хоч вони не знали, що вона собою являє, все ж  це була глибока догадка, згідно з  якою в основі світу знаходиться  субстанція, яка розвивається за своїми закономірностями (дао).

Філософи старогрецької стихійно-матеріалістичної Мі-летської школи теж обґрунтовували думку про те, що в основі світу  лежить щось одне: або вода (Фалес) або  повітря (Ана-ксімен), або апейрон (Анаксімандр). Апейрон мисли вся як щось ''безмежне'', як матеріальне першоначало, з якого виникає вся різноманітність речей. Геракліт же за першооснову всього сущого брав вогонь, який, на його думку, знаходиться в постійному русі, хоч і в своїх змінах підпорядковується логосу (певній закономірності). Наступний крок у розвитку уявлень про матерію був зроблений Демокрітом і його послідовниками — ЕпікуромтаЛукрецієм Каром. Вони розуміли матерію як сукупність численної кількості атомів (неподільних частинок), які постійно рухаються в порожнечі. Ця сукупність утворює речі і цілі світи, які існують доти, доки атоми, з яких вони складаються, не роз'єднаються.

У XVII — XVIII століттях вчення про  неподільні атоми було успадковане  й розвинуте метафізичним матеріалізмом, хоч і не всі його поділяли. Матеріалісти розглядали матерію як субстанцію, якій притаманний ряд абсолютних (незмінних) властивостей: протяжність, непроникливість, інертність, незмінність  маси і т.д. Виходячи з уявлень  ньютонівської класичної фізики, вони вважали, що матерія рухається  в просторі й часі, які є обмеженими певними параметрами. Матерія як об'єктивна реальність ототожнювалася з речовиною. Форми руху зводилися  до найпростішої (механічної). Проте  і в.той період висловлювалися глибокі  діалектичні здогадки. Так, Дж. Толанд (1670—1722), французькі матеріалісти XVIII ст. визнавали рух іманентним (внутрішньо притаманним) матерії.

У XIX столітті ряд великих відкриттів підготував перехід до діалектико-матеріалістичного  світогляду. Серед них: закон збереження і перетворення енергії (М.В.Ломоносов), еволюційне вчення Ч. Дарвіна, відкриття  клітини як елементарної структурної  одиниці живих організмів. Сюди слід додати й періодичний закон Д.І.Менделєєва, досягнення геології, палеонтології, антропології та інших наук. І хоч у середині XIX століття К.Марксом і Ф.Енгельсом  був створений діалектичний матеріалізм, в який було включене нове розуміння  матерії й руху, все ж метафізичні  і механічні погляди на матерію, рух, простір і час залишалися панівними аждо кінця XIX століття. Здавалося, що картина світу, в основному  з'ясована, однак насправді це було не так.

У кінці XIX століття були здійснені  великі відкриття, які знаменували  собою революцію в природознавстві: виявлено явище радіоактивності, установлена  подільність атома, відкрито електрон, а пізніше й інші елементарні  частинки, яким притаманні раніше невідомі властивості, введено поняття поля як особливого ''неречовинного виду матерії'', що не має маси спокою, відкритий  взаємозв'язок маси й енергії, створені теорія відносності, квантова механіка та ін. ''Абсолютні'' властивості матерії  виявилися відносними. Особливості  елементарних частинок, їх рух не могли  бути адекватно представлені у вигляді  звичних для фізиків наочних  моделей, хоч і могли бути описані  математичними засобами.

Нові відкриття показали обмеженість  метафізичних і механістичних уявлень  про матерію. Проте ряд фізиків  і філософів так і не зміг перейти  на шлях діалектичного мислення та світорозуміння. Вони зробили висновки в контексті суб'єктивного ідеалізму: матерії як об'єктивної реальності не існує, є лише сукупність чуттєвих даних, ''фактів досвіду'', показ приладів, які певним чином описуються, упорядковуються  за допомогою математичних рівнянь  і т.д. Це призвело до ''кризи в  фізиці'', котра, за словами В.І.Леніна, полягала в запереченні матерії  як об'єктивної реальності, яка (матерія) дана нам у відчуттях, включаючи  й ''сприймання'' показань приладів.

Суб'єктивно-ідеалістичні висновки, зроблені на основі найважливіших відкриттів природодослідників того часу, мали глибокі  гносеологічні корені. За висловом В.І.Леніна, це маіілософії тематизація  фізики, особливо тих її розділів, де йдеться про об'єкти, недоступні нашим відчуттям, ломка старих уявлень, яка при незнанні діалектики закономірно  призвела до релятивізму. Нові форми  суб'єктивного ідеалізму, виникнення яких пояснюється складністю і труднощами наукового пізнання, мали також і  соціально-класові корені. Представники суб'єктивного ідеалізму (як і ідеалізму  в цілому), як ідеологи панівних класів були зацікавлені у пропаганді й  поширенні ідеалістичних ідей у  суспільстві.

2. Філософське поняття  матерії

В.ІЛенін кваліфікував корінні зміни  в науці, що розпочалися в кінці XIX століття, як новітню революцію  в природознавстві, а пізнавальну  ситуацію, що викликала ідеалістичні висновки, як ''кризу в фізиці''. Він  піддав критиці філософські школи, які з ненаукових позицій оцінювали  ці події, осмислив і узагальнив революцію  в природознавстві з позицій  матеріалізму і діалектики, вказав шлях на подолання ''кризи в фізиці'' — заміну метафізичного матеріалізму діалектичним.

У цьому зв'язку В.І.Ленін дав  таке узагальнююче визначення матерії: ''Матерія є філософська категорія  для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно  від них''1. Або інакше: ''Матерія  є об'єктивна реальність, яка дана нам у відчуттях''2. Це визначення має пряме відношення до революції  у фізиці. В ньому є ряд особливостей: а) Визначити, що таке матерія взагалі, як така, можна лише установивши  її відношення до чогось нематеріального, яким є свідомість. Тому матерія  визначена стосовно свідомості, через  відношення матеріального й ідеального. б) В цьому визначенні нема вказівок на конкретні види, властивості матерії. Вони відносні, не обмежені жорсткими ''перегородками''. Матерія невичерпна, вона вічно змінюється, розвивається. Незмінне, абсолютне при цьому  лише об'єктивне існування матерії  по відношенню до породженої нею свідомості: все повніше, глибше, точніше відображення невичерпної матерії в свідомості, яка постійно розвивається.

Філософське визначення матерії, таким  чином, пов'язано з ленінською ідеєю  про невичерпність матерії. Воно може бути повною мірою зрозумілим лише в контексті всього філософського  аналізу цього питання.

в) У гносеологічному плані філософське  визначення матерії слід відрізняти від конкретно-наукових знань про  будову і властивості матерії, тобто  від тих знань, які в своїй  сукупності становлять наукову картину  світу. У своєму історичному розвитку ці знання становлять ряд відносних  істин, які все повніше й точніше  відображають світ, але ніколи його не вичерпують.

Для конкретно-наукового пізнання філософське визначення матерії  є загальнотеоретичною, світоглядною основою, методологічним орієнтиром. Воно вказує на нескінченний шлях пізнання світу, застерігає проти абсолютизації  будь-яких наукових положень, законів, які можуть мати широку сферу дій, але не є найзагальнішими у  філософському розумінні. Це визначення орієнтує на все нові відкриття. Проте  основою всього того, що може бути відкрито, є все та ж матерія, об'єктивна  реальність у невідомих раніше модифікаціях, і любий відкритий її новий  стан, властивість не можуть бути так  чи інакше не пов'язаними з тими станами  і властивостями матерії, які  вже відомі, а в кінцевому —  і з тими, які ми безпосередньо  сприймаємо.