Матерія

В повсякденному житті людина має  рахуватися з наявністю цієї сукупності буття, з відмінністю між об'єктивно-реальним, матеріальним і духовним (суб'єктивно-реальним). Коли виникає необхідність у перетворенні дійсності, треба добре знати, яка  її основа, які об'єктивні можливості її перетворення й тенденції розвитку. За волюнтаристські, суб'єктивістські підходи до вирішення цієї проблеми реальність нам ''мстить'' (особливо це відчутно при вирішенні суспільних проблем).

Життєдіяльність кожноїлюдини — це теж реальність (і для самої  себе, і для інших людей). Кожен  ставиться до себе, своєї праці, духу, минулого, теперішнього, майбутнього, інших людей, суспільства як до особливої  форми буття. В процесі пізнання людина освоює не лише природне, а й  суспільне. Свідомість і самосвідомість проникає у наше власне буття, знаходячи  в ньому загальні риси індивідуального  буття людей.

При вивченні сутності буття філософи спираються на матеріальну й духовну  діяльність людини, осмислюючи її не лише з допомогою категорії буття, але й споріднених з нею  категорій ''небуття'', ''існування'' тощо. Першою серед них все ж залишається  категорія ''буття'', оскільки вона фіксує як існування окремих речей, так  і складний зв'язок загального характеру (предмети разом з їх властивостями, особливостями існування) і об'єднує  їх з усім, що існує в світі.

Категорія буття має складний і  комплексний зміст. При її осмисленні виникають труднощі й сумніви. Як відомо, в повсякденному житті  ми пізнаємо речі тільки через їх конкретні  властивості. А щоб зрозуміти, що таке буття загалом, треба, навпаки, абстрагуватися від цих властивостей. Про нього не можна говорити, що воно глибоке, поверхове, велике чи мале. При його аналізі мова й думка  сягають того рівня мислення, коли ми абстрагуємося від окремих  предметів, їх ознак і станів і  переносимо нашу думку на граничний  рівень абстрагування. Тут ми відходимо  не лише від предметів та їх станів, а й відзагального, від відмінностей між природою і людиною, суспільством та індивідом, тілом і духом, шукаємо  спільне між ними, всеоб'єднуюче. Результат цих пошуків і фіксує філософія з допомогою категорії ''буття''. Розуміння й використання останньої дозволяє розвивати необхідні  здатності людського розуму, виявляти й досліджувати найзагальніші зв'язки дійсності. В осмисленні світу виділяються  такі аспекти: світ існує як безмежна і неминуща цілісність; матеріальні  об'єкти, явища існують і є передумовою  єдності світу; матеріальний світ становить  сукупну реальність, яка є передумовою  людської свідомості і дій всіх поколінь людей.

3. Форми буття та їх  специфіка

Хоча категорія буття охоплює  універсальні зв'язки у світі, все  ж форми буття різні. Це пояснюється  тим, шо Всесвіт включає в себе нескінченну кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоч це так, практика й пізнання постійно вимагають їх узагальнень. Тому філософія об'єднує  їх у певні групи. Серед них  виділяють такі:

буття речей, процесів, станів природи (втому числі й друга природа);

буття людини серед інших речей  світу;

буття соціального (індивідуальне  і суспільне буття);

буття ідеального (духовного).

а) Буття ''навколишнього'' світу

Зупинимося спочатку на з'ясуванні поняття ''навколишній світ''. Відомо, що основою людської діяльності була й залишається природа, яка існувала до людини і існує незалежно від  неї. В результаті впливу людини на природу виникла ''друга природа'', тобто олюднена її частина.

Осмислюючи проблеми існування  природи як особливої реальності, людина мислить її таку, що існувало до і незалежно від неї, і здійснює це не лише на основі суспільно-історичного  досвіду, а й на основі теоретичних  висновків природознавства та філософії.

Перша природа об'єктивна і первинна в тому розумінні, шо людина та її дух  з'являються пізніше від неї. Вона об'єктивно реальна, первинна і в  тому розумінні, що без неї неможливе  життя і діяльність людини. Без  неї не могли б бути створені і  предмети ''другої природи'', оскільки остання  повністю залежить від першої і подібної до неї. Поняття ''предмети'' (''речі''), виготовлені  людьми, включаються в поняття ''навколишній  світ'' і є частиною його змісту.

''Друга природа'' продукується й  вдосконалюється людьми. В предметах  ''другої природи'' втілені (''опредметнені'') праця й знання людини, її ''соціальна  душа'' (Г.Гегель, К.Маркс). Вони виготовлені  для використання певних функцій,  підпорядкованих задоволенню людських  потреб. Предмети ''другої природи'' іноді виготовляються з матеріалу,  який уже є предметом ''другої  природи''. Для того шоб користуватися  цими матеріалами (предметами), потрібно  хоч би частково розуміти, які  знання в них втілені, секрети  їх конструкцій і призначення  (уміти ''розпредметнювати''). Важливо  знати й такі ідеальні компоненти  процесу створення потрібних  для людини предметів, як ціле  покладання, створення проекту, плану  дії, технології їх виготовлення  та ін.

Особливості буття предметів і  процесів ''другої природи'' полягають  у тому, що вони становлять нерозривну єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності конкретних індивідів, соціального  призначення і їх функцій. Вони створені у вигляді особливої, наперед  заданої реальності і підпорядковані актам людської праці, пізнання, творчості.

Людина постійно розробляє свої плани, проекти, виходячи з властивостей конкретного матеріалу. Проте предмети ''другої природи'' завжди відрізняються  від предметів першої природи. Це предметно-духовно-соціальна реальність, єдиний і надзвичайно багатоманітний світ (міста, села, промисловість, транспорт, школи, театри, книги, картини і т. д.).

Відмінність предметів ''другої природи'' від предметів першої не лише в  тому, що предмети другої природи створені штучно, а предмети першої — ні. Головне  в тому, шо предмети ''другої природи'' водночас є і природними, і соціальними, і історичними, тобто мають цивілізаційне  буття.

Якщо буття речей першої природи  пов'язане з вічним буттям світу, то речі ''другої природи'' — лише часом  існування людини. Перша і ''друга'' природи переплітаються, взаємодоповнюють одна одну. Проте в ''другій природі'', яка теж існує незалежно від  людей, все ж опредметнені людські  цілі, ідеї і тому вона не може повністю вважатися незалежною від свідомості людини і людства. Речі ''другої природи'' знаходяться, так би мовити, між першою природою і людиною. Це особлива реальність стосовно природи і людей. І хоч предмети першої і ''другої природи'' належать до єдиного світу як цілого, проте між ними можуть виникати конфлікти у вигляді екологічних, енергетичних та інших проблем. Для регулювання взаємодії цих індивідів цілісного буття світу необхідні специфічні підходи.

б) Буття людини

Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в розумінні  старого матеріалізму, людина виступає як річ серед речей. Таке твердження має рацію лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування  людини є функціонування її тіла. Останнє  є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне  тіло, а й жива істота, включена в  процес еволюції живої природи, продукт  антропосоціогенезу. Тіло людини функціонує в світі неживої і живої  природи. З цим і пов'язані потреби  людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду і  т.д. Без цього неможливе її існування. Цим і зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання  людства в цілому. Без цього  не може бути реалізації можливостей  і задоволення потреб людини.

Філософія постійно досліджує зв'язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожноїлюдини — це безпосередня єдність її тіла і духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою  мозку, нервовою системою, а через  них — і з духовним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чином  залежить від її здоров'я, як і навпаки.

Кожна людина виступає для себе не лише першою, а й другою природою. В останньому випадку її думки, емоції є невід'ємною стороною її цілісного  буття.

Від тварин людина відрізняється тим, що вона є не тільки біологічною, але  й практично діючою, соціальною істотою.

Люди свідомо виробляють предмети, необхідні для задоволення своїх  потреб. Вони спілкуються між собою, користуючись членороздільною мовою. Саме на основі практичної діяльності і спілкування формуються такі ''надприродні'' якості людини, як ''душа'' і ''дух''.

Специфіка буття людини полягає  в поєднанні, взаємодії трьох  буттєвих вимірів. Першим з них є  те, що кожна людина існує як відчуваюча і мисляча ''річ'' (тіло). По-друге, кожна  людина є індивідуальним представником  виду Homo Sapiens, результатом біологічної  еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається  в її особистості. Все це в єдності  складає вихідні характеристики людського буття.

Незважаючи на те, що буття кожного  індивіда має тимчасовий характер, він (як член роду) займає своє місце  на гігантському ''гносеологічному  дереві'' людства, що бере свій початок  від тваринних предків і еволюціонує  до сьогодення. Кожне таке тимчасове  існування органічно включене в  цілісний процес еволюційного розвитку природного і людського буття, становить  лише окрему ланку загального ланцюга  соціально-історичного буття.

Людське буття об'єктивне. Проте  це не означає, що воно абсолютно незалежне  від свідомості людини. Людське буття  є унікальною єдністю природного й соціального, індивідуального  й родового, особистісного й суспільного, внутрішнього й зовнішнього і т.д. Кожен людський індивід виступає для самого себе реальністю, разом з якою існує і його свідомість.

Місце і значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний ''людський експеримент''. Люди не просто існують  у світі, а можуть активно впливати на нього і на самих себе. Вони осмислюють буття, виражають тривогу  за ''долю буття'', людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити  свою роль у системі буття, гідно  й відповідно її виконувати.

б) Буття духовного

В цьому контексті слід осмислити  й роль духовного як особливої  форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й  знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних  систем. Сюди відносяться й норми  та принципи людського спілкування  й поведінки (право, мораль, художня  творчість і т.д.). Духовне можна  поділити на два підвиди — духовне, яке невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда і те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне). Перше включає свідомість індивіда, з допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних  збуджень, вражень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок і  т.д. Цей різновид духовного ''прихований'' від людського ока і зовнішнього  спостереження. Його можна прослідкувати  лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фрагменти, які проявляються як суб'єктивні враження або як об'єктивно  значущі результати.

У процесі життя люди слідкують  за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють  з ними її стан. На цьому грунтуються  людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті  до внутрішнього досвіду людини.

Філософію більше всього цікавить проблема способу існування свідомості. І  хоч остання невіддільна від  діяльності мозку й нервової системи  індивіда, все ж її прояви до них  не зводяться.

Важливою є проблема самосвідомості. Остання не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським ''Я'' .

Індивідуалізоване духовне включає  в себе й несвідоме. Сьогодні більшість  вчених і філософів дотримуються саме такої точки зору. Несвідоме  має декілька різних рівнів. До першого  відносять несвідомий психічний  контроль людини за функціонуванням  свого тіла, задоволенням своїх біологічних  і фізіологічних потреб тощо. Цей  контроль здійснюється несвідомо, автоматично.

До другого рівня відносяться  ідеальні процеси, які близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості. Будучи взагалі  неусвідомленими, вони з часом можуть бути переміщені в поле свідомості. Це той стан, коли можна зафіксувати  факт народження думки. Сюди відносяться  і переживання, які витісняються із свідомості, інші враження тощо.

Третій рівень проявляється в деяких процесах наукової, філософської, художньої  та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини. Це несвідоме  тісно переплітається зі свідомим, творчістю людини. В повсякденному  життя нам з'являються лише фрагменти  несвідомого, ''схоплені'' свідомістю.