Джордж Толанд

 

Происхождение суеверия теряется в  далекой древности. Из языческих  культов они переходят в христианство и разрастаются в нем, как результат  своекорыстной политики духовенства. Первоначальное христианство не имело  ничего общего с жертвами, иконами, воскурением ладана, постами, безбрачием, почитанием умерших, поклонением святым, признанием ангелов и демонов и т. д., и т. д. Цель христианства была дать более нравственное учение и более возвышенное представление о божестве. Только вследствие внедрения в христианство всяких языческих суеверий «ясное учение христа могло выродиться в самые нелепые догмы, приобрести непонятный жаргон, вылиться в смешной культ и непостижимые тайны, и, таким образом, религия и истина превратились во всех краях света в суеверие и поповство». Кратко Толанд резюмирует свой взгляд на происхождение христианства в четверостишии:

Естественная религия была вначале  легкой и ясной,

Легенды облекли ее тайной, а даяния привили корысть;

Затем были введены жертвоприношения и церемонии,

Духовенство ело жаркое, а народ  подыхал с голода.

 

После своих путешествий Толанд живет в Англии в крайне стесненных материальных обстоятельствах, пользуясь  поддержкой друзей и поклонников. Из дальнейших сочинений его мы отметим  «Адейсидемон» (1709), «Происхождение иудейства» (1709), «Назаренус или иудейское, языческое и магометанское христианство» (1718), «Тетрадимус» и, наконец, «Пантеистикон» (1720).

 

«Адейсидемон» — такие лже-ученые названия были в ходу тогда —  обозначает человека без суеверий. Задача этого небольшого сочинения освободить память Тита Ливия от обвинений в суеверии и доказать, что этот римский историк нисколько не верил в религию и чудеса своего времени, а также, что суеверия не менее опасны для государства (если не более опасны), чем чистый и голый атеизм. Конечно, Ливий только предлог для выражения собственного неверия Толанда и для утверждения того, что страх божества — пугало для народа, а религиозные культы — выдумка жрецов. В противопоставлении и оценке религиозных суеверий и атеизма Толанд идет по стопам Бейля, о котором, между прочим, отзывается с величайшей похвалой.

 

Вместе с «Адейсидемоном» вышло  другое небольшое сочинение «Происхождение иудейства». Здесь, основываясь на одном  месте из шестнадцатой книги древнего географа Страбона, Толанд приходит к диковинным выводам, что Моисей, запрещая поклоняться божеству в фигуре человеческой или животного и обозначая бога, как нечто всеохватывающее, был в сущности пантеистом, т.-е. сторонником «естественной религии» и что наследники этого славного пантеиста были тиранами, измыслившими всякие суеверия, а потом, как это было и в христианстве, взвалившими своих грехи на основателя чистой религии.

 

В «Назаренусе» Толанд уже называет себя открыто пантеистом, отрекается от всякой христианской религии и продолжает свои нападки на современное христианство, доказывая, что первоначальное христианство целиком содержалось уже у назарян, христиан-евреев, впоследствии отлученных от церкви, и было искажено христианами-язычниками.

 

«Тетрадимус» — сборник четырех произведений на разные темы. Заглавие одного из них гласит: «Гипатия, или история прекраснейшей, добродетельнейшей, ученнейшей и вообще совершеннейшей женщины, разорванной на куски клиром александрийским для удовлетворения гордости, зависти и жестокости архиепископа александрийского Кирилла, незаслуженного именуемого святым».

 

Незадолго до своей смерти Толанд анонимно опубликовал свой «Пантеистикон, или формула прославления сократического братства в трех частях, содержащих: 1) нравы и учения братьев-пантеистов, 2) их божество и философию, 3) их свободу и закон, не обманывающий и не обманываемый; сочинению предшествует рассуждение о древних и новых ученых общества, а также о бесконечной и вечной вселенной; в приложении содержится краткая диссертация о следовании двоякой философии пантеистов и об их идее лучшего и совершеннейшего человека. Издано в Космополисе в 1720 году».

 

Это произведение в живой и яркой  форме излагает религиозный идеал  Толанда, если можно к высказанным  им взглядам приложить слово «религиозный». Толанд доходит здесь до отрицания всего, что принято связывать с религией, и рисует «безверие будущего». Это самая смелая и — мы позволим себе сказать это — самая атеистическая книга из всех антирелигиозных произведений, появившихся в XVII и первой четверти XVIII века в Англии. И впечатление, произведенное ею как в Англии, так и на континенте, было не менее сильным, чем то, какое пятьдесят лет спустя произвела знаменитая «Система природы». Один немецкий богослов, как рассказывает Фр. Маутнер, приветствовал ее восклицанием ужаса и отвращения: «Разрази бог этого черного дьявола!». В лагере вольнодумцев даже она казалась в то время слишком смелой.

 

Последние годы свое жизни Толанд прожил недалеко от Лондона в сельском уединении и в бедности. Умер он с мужеством, как это обычно бывает у убежденных атеистов, и последние слова его, обращенные к друзьям, были: «А теперь я засыпаю».

 

Перед смертью он написал себе на латинском языке следующую надгробную надпись, может быть несколько хвастливую, но воздающую ему то, чего он не удостоился от других при жизни, — справедливость: «Иоанн Толанд, родился в Ирландии вблизи Дерии, учился в Шотландии и Ирландии, а юношей в Оксфорде, посещал также не раз Германию, зрелый возраст провел около Лондона, учился всем наукам и знал более десяти языков; поборник истины, защитник свободы; не был ничьим последователем и не пользовался ничьим покровительством; предпочитал в жизни быть честным и не гоняться за выгодой, не боялся ни угроз, ни бедствий; теперь дух его соединился с эфирным отцом, от которого некогда произошел, а тело его возвращено в материнское лоно природы; он возродится в вечности, но тем же Толандом уже не будет; родился 30 ноября; остальное ищи в его сочинениях».

 

Как все смелые мыслители, опережавшие свою эпоху, Толанд не только при жизни не добился признания, но и долго спустя или замалчивался, или трактовался, как ничтожная, второстепенная и даже отрицательная величина. Даже Вольтер, в своем деизме и критике христианских религий, исходивший от английских мыслителей, несмотря на все свое уважение к уму и знаниям Толанда, был грубо несправедлив к нему. «Это была гордая и независимая душа, — писал он; — родившийся в бедности, он мог бы достигнуть богатства, если бы был более умеренным. Преследование вызвало в нем разражение: он писал против христианской религии, движимый ненавистью и жаждой мщения» («Письма к герцогу Брауншвейгскому»). Даже Дидро, вождь и вдохновитель материалистического и атеистического похода французских просветителей, называл Толанда «дурным протестантом и жалким писакой». Правда, он говорил это в своем раннем произведении, когда «повязка суеверия» еще не упала с его глаз, но он не исправил впоследствии своей несправедливости. Другие французские атеисты учились у Толанда, цитировали его и перелагали для французского употребления, как Гольбах и Нэжон, но хвалить его стали очень поздно. Они, надо это сказать, во всю глубину его так никогда и не проникли. Только Фр. Альб. Ланге в своей «Истории материализма», несмотря на всю ограниченность своей точки зрения, впервые провозгласил Толанда «значительной индивидуальностью» и наметил его место в развитии материалистической философии. Новейший историк атеизма Фр. Маутнер делает дальнейший шаг, говоря: «Это был цельный человек, стоящий далеко впереди светочей своего времени, англичан и голландцев… В истории освобождения человечества от церковного гнета Толанд был героем».

 

 

Переклад

4. Толанд. Життя і твори. 

 

 У деїстів кінця XVII і початку  XVIII століття вплив Локка переважає  над усіма іншими впливами, хоча найбільш видатні з них йдуть в критиці релігії набагато далі його. У них вільнодумство в більшій чи меншій мірі сполучається вже з матеріалізмом, до якого Локк не надійшов, і саме в застосуванні до них Маркс сказав, що «деїзм - принаймні для матеріаліста - взагалі є не більше, як зручна і м'яка форма розриву з релігією ».

 

 Найвидатнішим деїстом-матеріалістом  був Джон Толанд (1670-1722). Від інших  своїх соратників по просвіти  він відрізнявся тим, що належав  далеко не до «вершків суспільства», і тим, що у своїх поглядах доходив до суто французьких крайнощів.

 

 Про обставини життя Толанд  відомо порівняно дуже небагато. Така природна доля людей, відхиляється  вліво від золотої середини  своєї епохи і лякали сучасників, навіть споріднених за духом, своїми крайнощами. Толанд більше лаяли, ніж хвалили, і жодна дружня рука не зібрала любовно дрібниць його життя, щоб передати нащадкам живим його образ, як людину. В Англії - країні пристойності - Толанд був людиною непристойним.

 

 Самий рік народження Толанд точно не встановлено. Він народився в північній Ірландії і був, очевидно, незаконним сином католицького духовного обличчя. Вороги, прагнучи зганьбити його, додавали: і повії. Толанд сам згадує про це, щоб показати, якими чесними людьми були його противники. Що стосується походження свого від духовної особи, то він його прямо не підтверджує, але в нього є твердження, що співжиття священика чи ченця, що дав обітницю безшлюбності, з жінкою має прирівнюватися до законного шлюбу, тому що в ньому немає, з людської точки зору, нічого ганебного або протиприродного. Спочатку він був вихований в католицькій релігії і носив ім'я Янус Юниус, але у шістнадцятирічному віці перейшов до англіканства. Говорилося також, що і в лоні англіканської церкви він не ужився і залишив її, щоб перейти в одну з численних тоді релігійних сект.

 

 У 1690 році Толанд отримує  в Единбурзькому університеті  вчений ступінь магістра. Вже  в ці роки антирелігійність  його проявляється досить виразно.  У 1691 році він опубліковує сатиру  у віршах проти духовенства «Плем'я Левіта», в якій звинувачує попів у всіх нещастях, що випали на долю людства, і у всіх непорядки в суспільному житті. «Сама жорстока, найгірша з усіх страт єгипетських - священик». Будь-яка релігія відбувається із обману.

 

 Після цієї першої вилазки своєї проти релігії Толанд переїжджає до Голландії і проводить у Лейдені близько двох років, віддаючись науці. Крім філософії він старанно вивчає Святе Письмо і батьків церкви. У 1694 році він знову в Англії в Оксфордському університеті. Тут він підготовляє і пише своє перше серйозне твір «Християнство без таємниць», що вийшло в 1696 році.

 

 Ця книга ще не є плодом  дозрілої думки. У ній Толанд  ще цілком залежить від Локка  і наслідує його щойно вийшла  «Розумності християнства». Саме  заголовок твори вказує основну мету автора. Воно в повному своєму виді говорить: «Християнство без таємниць, або трактат, який показує, що в Євангелії немає нічого, що суперечить розуму або чого-небудь вище розуму, і що жодне християнське вчення не може бути, суворо кажучи, названо тайною».

 

 Гаряча віра в силу людського  розуму проникає всю книгу.  Про себе Толанд говорить в  ній: «Хоча я був вихований  з колиски в самих грубих  забобони, проте богу було завгодно  зробити мій розум щасливим  знаряддям мого звернення. Так, я дуже рано звик до дослідження і вишукування і навчився не підпорядковувати мій розум, як і мої почуття, якого б то не було людині чи суспільству ». Обгрунтувавши права розуму в першій частині твору, Толанд потім докладає свою теорію - по суті розвинену ним теорію пізнання Локка - до розуміння християнської релігії. Він доводить, що всяка сліпа віра негідна нашого розуму. Ніяке одкровення не може бути авторитетним, якщо воно не піддано критиці і не обгрунтовано розумом. Будь-яка таємниця на цій підставі повинна бути вигнана з релігії і саме божественне істота може вважатися таємничим лише в такому ж сенсі, в якому це слово можна застосувати до самого незначного з його творінь. Все, що не завгодно було богу відкрити нам, і не повинно нас цікавити в релігії. Таємницею в християнстві називається багато абсолютно природне і без праці з'ясовне. Чудеса бувають щирими, коли їх можна пояснити за допомогою розуму, і вони помилкові, якщо розуму суперечать. Первісне християнство було простим розумним вченням. Але воно було оповите таємницями з наслідування юдейства і язичницьких культів, щоб підняти його в очах невіруючих на висоту поширених помилкових релігій. Отці церкви дійшли у цій справі до такого безсоромності, що найпростіші речі, як прийняття хліба і вина, занурення у воду і обмивання, назвали страшними і незбагненними таємницями.

 

 Толанд, як ми бачимо, ще не  вийшов за межі «природної  релігії». Він - деїст в дусі  Герберта, Локка та ін. Але вже  в цьому творі є думки, що  показують, що він не зупинився  у своєму розвитку і тримає вже, поки що про себе, більш високу істину, ніж «розумне одкровення». У нього абсолютно немає локковской ворожнечі до атеїзму і він говорить навіть з дещо загадковим виглядом про те, що атеїсти і невіруючі всіх пологів не повинні на нього сердитись, коли він схрещує з ними зброю. У нього є вислови про бога, який слугує предметом ремесла для духовенства, про духовенство, церкви і т. д., Які змушують припускати в ньому більший радикалізм, ніж він відкрито висловлює. І навіть про священному писанні він говорить, що воно божественно лише тому, що так постановила церква, а в самому писанні, додає він, написано, що церква може вирішувати. Поняття бога общипана у нього до крайнього ступеня. Про його всемогутності він, наприклад, говорить, що бог всемогутній тільки в тому, що саме по собі можливо. Це не інакше, як насмішка, і при тому до зухвалості безбожна насмішка.

 

 «Християнство без таємниць»  привернуло до себе загальну  увагу, навколо цієї книги піднявся  шум, розгорілися суперечки. Незважаючи на всю обережність автора, на його заяви, що він не атеїст і навіть не деїст, звинувачення самого загрозливого властивості посипалися на нього градом. Особливо лютувала духовенство всіх сповідань, але католицьке духовенство виявило щодо «відступника» виняткову лють. Серед звинувачень, зокрема, впадало в очі звинувачення в тому, що Толанд прагнув до основи нової секти «толандістов». Він, дійсно, як казали, «був так суєті і необережний, що голосно проповідував свої погляди в готелях і кав'ярнях і хотів звернути до них весь світ». На батьківщині Толанд в Ірландії буря переслідування розігралася з особливою силою. Проти нього спрямовувалися не тільки численні памфлети, але його ім'я не сходило з вуст усіх церковних проповідників. Відомий анекдот про те, що один ірландський вельможа перестав відвідувати церкву, тому що патери набагато більше проповідували про якийсь Джон Толанд, вимагаючи його спалення, ніж про Господа Ісуса Христа. У результаті цього походу був приготований обвинувальний акт, верховний суд Міддльсекса в судовому засіданні піддав книгу особливому розгляду. Справа було перенесено потім в ірландський парламент і палата затвердила постанову - спалити книгу публічно рукою ката, а самого автора піддати попередньою тюремного ув'язнення. Толанд, який прибув до Ірландії, щоб захищати свою книгу, не був допущений на судовий розгляд і мусив рятуватися втечею до Лондона. В Англії переслідування не носило такого зухвалого характеру. Але надзвичайно показовий той факт, що Локк, якого у розв'язаній полеміка ставили на одну дошку з автором «Християнства без таємниць», побачив себе змушеним в найенергійніших виразах відректися від якого б то не було стосунку до ідей Толанд. Інший факт: Знаменитий філософ Лейбніц, сам не грішили особливою ортодоксальністю, вважав за потрібне заперечувати проти його антирелігійних положень.