Українське народознавство в роботі з дошкільниками

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема  досвіду:

«Українське народознавство в роботі з дошкільниками»

 

 

Шерстюк Любов Аркадієвна

Вихователь КДНЗ № 38 «Сонечко»

 

 

 

 

 

 

 

      

2013 рік

                                                  м. Стаханов

Немає мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово - це перлина.

Це праця, це натхнення, це людина.

М. Рильський

 

 

 

Тема  досвіду:

«Українське народознавство в роботі з дошкільниками»

 

Я хочу представити  досвід своєї роботи з розвитку українознавства  у вихованні дошкільнят.

Давно доведено, що кожна дитина від народження наділена величезним розумовим потенціалом, який за сприятливих умов ефективно  розвивається і дає можливість дитині досягати великих висот у своєму розвитку.

У своїй  роботі, я виклала про те, якими  методами і прийомами користуюся при навчанні дітей народознавства на заняттях та повсякденному житті.

Навела  приклади занять, дидактичних і рухливих ігор, приблизні теми консультацій, батьківських зборів, лекцій, круглих  столів, виставок та ін..

У всіх дошкільних закладах України приділяється значна увага вихованню у дітей любові до Батьківщини, шанобливого ставлення  до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу.

Увесь навчально-виховний процес будується на основі функціонування української мови, пропаганди українського літературного мовлення, шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури, мови. У дошкільних закладах створюються українські кімнати, бабусині хатки. Малята залюбки відвідують їх. Вони одразу потрапляють у світ традицій матеріальної та духовної культури нашого народу. Велика піч, що оздоблена українським декоративним розписом, є улюбленою у дітей. Звісно, пирогів у ній не спечеш і борщу не звариш, проте уявлення про перебування у селянській хаті — такій, у якій мешкали наші діди-прадіди, ця піч все ж таки створює. На печі, як годиться, розкладені глиняні глечики, горщики, гарбузи. А поряд на миснику,— інший керамічний посуд, що розмальований за традиціями українського декоративного розпису: тарілка, миска й полумиски, кухлі, барильця, куманці тощо.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей  дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий  компонент дошкільної освіти. Його мета - забезпечення життєвої компетентності дитини. Саме тут визначено зміст життєдіяльності дитини. Найповнішу реалізацію вимог державного стандарту гарантує нова Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" (науковий керівник, редактор і упорядник проф. О. Л. Кононко), що орієнтована на життєдіяльність і розвиток дошкільника.

Актуальність досвіду – національно – державне, духовно – культурне відродження України.

Мета досвіду – проаналізувати стан використання засобів дошкільної народної педагогіки в умовах дошкільного закладу на основі аналізу чинних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Завдання досвіду:

     - формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю, здатністю зберігати і примножувати національну культуру як елемент загальнолюдської культури;

      - збереження національної психології, генотипу, який сформувався протягом століть у певних природно-географічних та історичних умовах як сукупність спадкових психічних і фізичних структур, що передавалися нацією з покоління в покоління й зумовили її національне обличчя;

      - відродження національної культури за допомогою різних видів мистецтва рідного народу, використання фольклору, національних мотивів у сучасному інтер’єрі, одязі з урахуванням регіональних умов;

      - оволодіння дітьми мовою як найбільшим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього духовного наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури та історії, додержання статусу української мови як державної;

      - ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості, основою для формування суверенної демократичної держави;

      - розкриття географічних особливостей як багатства рідного краю, як витоків формування в дитини чуття Батьківщини, чуття господаря своєї країни.

Кожна нація, кожен народ, кожна  соціальна етнічна група має свої звичаї, свої традиції, що вироблялися впродовж багатьох століть, освячені віками і становлять національну культуру. Національна культура (як матеріальна, так і духовна) складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями.

Я, вважаю, що засвоєння у навчальних закладах українознавства є однією із найважливіших умов успішної реалізації мети і завдань національного виховання. У сфері педагогіки українознавство відкривається як предмет триєдиний:

Треба якомога раніше виявляти задатки кожної дитини, забезпечити практичні види діяльності, в яких оптимально розвиваються ці задатки і перетворюються на здібності та обдарування дітей.

Однім із пріоритетних напрямків моєї роботи з дітьми дошкільного віку є організація  по формуванню у дітей національної свідомості, гідності, основними складовими якої є забезпечення належного народознавчого розвитку, надання знань у всіх сферах життєдіяльності дитини з  народознавчим мотивом.

      На мою думку, найбільшу увагу необхідно звертати на мову. Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона концентрує культурно-історичний шлях нації, є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, його матеріальну та духовну культуру, його історію та думки. Саме рідна мова допомагає дитині пізнати і полюбити природу своєї Батьківщини.

      Також, в роботі з дітьми я використовую малі форми усної творчості українського народу – потішки, забавлянки, пісні та ін. Усна народна творчість – це живе джерело, яке в доступній формі донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії.

      Дитина повинна засвоїти родинні  відносини (батьки – діти), імена  матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні, я намагаюсь, знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят.

Також з дітьми своєї групи розглядаю державну і народну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість.

Для реалізації завдань формування у дошкільників знань з народознавства, мною було створено розвивальне середовище, метою якого: створення необхідних умов для високоякісного проведення заходів з українознавства (занять, дидактичних та рухливих ігор, гурткової роботи та ін..)

Мета  українознавчих заходів,які я реалізую, включає в себе виховні, розвивальні і навчальні цілі, що сприяють формуванню, закріпленню і розвитку у дошкільників морально-етичних та громадських якостей: любові до рідного краю, села, міста, країни, усвідомлення себе громадянином України, прагнення бути добрим, турботливим, оберігати навколишнє середовище, шанувати народні традиції і звичаї, розуміти красу в природі, предметах побуту, праці, людських взаємин тощо.

Завдання та зміст роботи з українознавства.

Середня група

Працюючи з дітьми середньої  групи, я намагаюсь розширити  їхнє знання про сім'ю: склад, взаємини, професії. Виховую свідоме ставлення до обов'язків усіх членів сім'ї. Намагаюсь сформувати у дітей поняття про те, що сім'я — це найближчі і найрідніші нам люди, серед яких ми живемо. Розвиваю у них цікавість до символічного значення імені тата, мами, бабусі, дідуся, братика чи сестрички, свого власного.

На заняттях та в повсякденному  житті даю знання про сімейні свята (дні народження, святого Миколая, Новий рік, Різдво, Мамине свято, Великдень, веснянки, Івана Купала, Спаса та інші), до яких готуються всі члени сім'ї (прибирають у хаті, вивішують вишиті рушники, готують смачні страви, чекають гостей, готують подарунки, вітання, іменинний торт тощо). Виховую повагу до рідних, любов і ніжність, ввічливість, тактовність у спілкуванні з ними бажання допомогти, поспівчувати, коли з них хтось хворий, стомлений тощо.

Розширюю знання дітей про батьківський дім, у якому народилися і живуть усі члени сім'ї. Він завжди теплий, привітний. У ньому мешкають найрідніші тобі люди, які щоденно підтримують тут чистоту і порядок, дбають один про одного. У кожного члена сім'ї є свої речі у домі, кімната, ліжко.

У дитини теж є своє ліжечко, стільчик, полиця у шафі, улюблений ігровий куточок, у якому вона завжди дотримується чистоти і порядку.

Даю дітям уявлення про житло в Україні (хату, двір, літню кухню, ґанок, веранду), надвірні приміщення (хлів, клуню, причепу), криницю, тин (огорожу, пліт, паркан), садок, квітник, город біля хати. Розширюю знання дітей про інтер'єр сільської хати (піч, лави, стіл, стільці, мисник, ікони в рушниках, скриня, ліжко або лежанка, рушники, килими, рядна, глиняний посуд). Знайомлю дітей з мистецтвом вишивання, плетіння з лози, різьблення, випилювання, гончарства. Виховую бережне ставлення до результатів праці майстрів (див. додаток 1).

Вчу порівнювати сучасне житло українців з колишнім. Ознайомлюю дітей з сучасною міською квартирою (будинком), її облаштуванням, предметами побуту і вжитку (холодильник, міксер, м'ясорубка, кавоварка, кавомолка, телевізор, пральна машина, електропраска, магнітофон, комп'ютер, музичний центр, телефон, мобільний телефон, газова плита, електрочайник, посуд: чайний, столовий, до кави). Поглиблюю уявлення про старовинні предмети побуту та їхні назви, призначення: посуд (макітра, глечик, миска, дерев'яна ложка, горщик тощо), білизна (постільна, натільна), меблі (стіл, стілець, скриня, ліжко, лавка, мисник тощо), хідники, рядна, килими, вишиті подушки, рушники, скатерки, картини тощо.

Продовжую розвивати у дітей теплі почуття до дитячого садка — другої домівки, де їх привітно зустрічають, доглядають, грають з ними у веселі ігри, читають казки, проводять цікаві заняття. Тут всі діти — друзі, вони вміють і люблять дружно гратися, допомагати один одному, діляться іграшками, ласощами, дбають один про одного, разом прибирають на місця свої іграшки. Тут кожного дня чекають на дітей цікаві заняття, сюрпризи, прогулянки. Заохочую дітей ділитися з батьками враженнями про цікаві події дня в дитячому садку. Знати адресу дитсадка.

Розширюю знання дітей про рідне місто, його вулиці, будови, визначні місця, професії людей, що живуть у місті. Формую поняття слова «батьківщина». Батьківщина — це місце, де людина народилася і живе, де народилися і живуть її батьки.

Виховую шанобливе ставлення до людей праці, любов до рідного краю, землі.

Продовжую знайомити дітей з назвами національних іграшок (свищики, сопілки, лялька та іншими), з народними повір'ями, пов'язаними з образами калинової сопілки, ганчірної ляльки. Влаштовую виставки народної іграшки. Спонукаю дітей радіти кінцевому результату. (див. додаток 1)

Вивчаю з дітьми нові українські народні ігри (наприклад: «Гуси», «Горю-дубочок», «Вовк і Лисичка», «Віночок», «Женчик-бренчик», «А продай, бабусю, бичка», «Дідусь і кози», «Галя по садочку ходила», «Калина», «Ой у полі перепілки» та інші). Знайомлю дітей із цікавими авторськими іграми, викликаю бажання їх грати, використовуючи яскраві атрибути. Широко використовую лічилки під час вибору дітей на ведучі ролі. Знати 3—4 лічилки.

Розучую з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові (для ігор з ляльками, малюнками), скоромовки, чистомовки, дражнилки, мирилки, жмурилки, інші зразки народної творчості та авторських творів для дітей. Спонукаю дітей використовувати в іграх, повсякденному житті фольклорні твори, почуті від старших: казки, оповідання, співаночки, легенди, повчання.(див. додаток1)

Намагаюсь, щоб діти знали:

4—5 колискових пісень (наприклад: «Ой, ти кіт, ти муркіт», «Ходить сонко по вулиці», «Котику сіренький», «Спи, дитино», «Ходить сон коло вікон», «Спало дитя, спати буде», «Ой ти, коте, не гуди», «Ой ти кіт, ти воркіт» та інші);

2—3 заклички (наприклад: «Виглянь, виглянь, сонечко», «Іди, іди, дощику», «Павлику-равпику» та інші);

2—3 колядки  та щедрівки («Сію, вію, посіваю», «Коляд, коляд, колядниця», «Щедрик, ведрик», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Я маленький пастушок», «Я маленький хлопчик», «Бігла теличка», «Ой коляда, кол ядиця», «Сидить дядько на стільці» та інші);