Шпаргалка по "Педагогике"

У середньовічній школі в цілому типовою була iндивiдуально-групова  форма навчання. Спочатку вчитель  читав матеріал для сприймання (латинською мовою звичайно), а учні всі разом  повторювали його вголос з метою  вивчити почуте напам’ять. Там, де учні володіли письмом, вони ще й записували урок на навощеній дощечці. Потім  кожний учень викликався до дошки i повинен був повторювати вивчене  без будь-яких затримок.

У зовнішніх  монастирських та зовнішніх соборних школах навчання було подібним до освіти, яку давали парафіяльні школи.

Зміст освіти у  внутрішніх школах був дещо ширшим. Тут вивчалися додатково ще “сім вільних мистецтв“ – повне  зведення середньовічних наук. У VI ст. це зведення було розділене на два  цикли: “тривіум“ – граматика, риторика і діалектика; “квадривіум“ – арифметика, геометрія, астрономія і музика. Найчастіше обмежувались лише “тривiумом“, а в  більш великих школах вивчали  i “квадривiум“. Вершиною навчання вважалося  богослов’я. Цим i вичерпувався весь зміст  середньовічної освіти.

Лицарське виховання  одержували діти світських феодалів. Його метою було виробити у майбутніх  лицарів (“панів землі i селян“) кріпосницьку мораль, навчити вести себе у “вищому  товаристві“ i дати вiйськово-фiзичну  підготовку через часті озброєні сутички між феодалами.

Середньовічне лицарство ставилося  з презирством  до всіх видів праці, включаючи i розумову. Навіть елементарна грамотність аж до XII ст. не вважалася обов’язковою. Тому багато представників лицарського стану (графів, герцогів) у період раннього середньовіччя були неграмотними.

Сини феодалів виховувалися в дусі “семи лицарських чеснот“, куди входили: уміння їздити верхи, плавання, володіння списом, мечем i щитом, фехтування, полювання, гра  в шахи та вміння складати вірші  й грати на музичних інструментах.

До 7 років діти виховувалися у сім’ї. А всі згадані  вище чесноти старший син феодала  здобував при дворі сюзерена (вищестоящого феодала), куди його віддавали у 7-річному  віці. Що стосується молодших синів  феодала, то вони залишалися вдома i тут  вправлялися в лицарських чеснотах.

Система практичного  виховання охоплювала основну масу бідного населення, яке, як уже відомо, не отримувало будь-якої організованої  освіти у школах. Сюди входили передусім  селяни, а також – дрібні ремісники. Їх діти виховувалися батьками в повсякденній працi на городі, в полі, у майстерні. Навчання праці, що було безпосередньою метою такого виховання, i сама праця  здійснювались одночасно. Про елементарну  розумову освіту дітей у даному випадку  говорити не доводиться.

Міське (або  бюргерське) виховання  з’явилося у зв’язку з ростом міст i розвитком торгівлі у X-XI ст. та появою нового соціального стану – горожан (бюргерів).

Для задоволення  потреб в освіті міського населення  виник новий тип навчальних закладів – міські школи. Ці школи були двох різновидів. Ремісники відкривали свої цехові школи, а купці свої гільдійські  школи. Поступово вони були перетворені  на початкові магістратські школи, які утримувались коштом мiського самоврядування – магістрату.

У цих школах вперше почали навчати дiтей рідною мовою та звертати увагу на повідомлення корисних знань. У системі міського виховання загально-освiтня підготовка поєднувалась з професiйно-прикладною.

Виховання й освіта жінок  в епоху середньовіччя  також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях під наглядом матері i спеціальних виховательок, а також у пансіонах при жіночих монастирях. Дівчат вчили читати, писати, а в пансiонах вони вивчали ще й латинську мову, знайомились з біблією, привчалися до благородних манер.

Виховання дівчат, які належали до непривілейованих станів, обмежувалось набуттям навичок вести  господарство, навчанням рукоділлю  та релігійним настановам.

Педагогічна думка  в епоху середньовіччя була також  пронизаною духом релігійної ідеології. ЇЇ у певній мірі представляли думки  про релiгiйно-моральне виховання, що знаходили своє вираження у богословській  та філософській літературі.

У XII-XIII ст. почали з’являтися окремі керівництва по вихованню дітей вищої феодальної знаті. Одним з найбільш відомих  таких творів є твір Вiнцента із Бове (XIII ст.) “Про настанови синам правителів i благородних людей“. Цей твір складали переважно великі уривки про виховання  з різних джерел.

Типовим прикладом  твору, написаного у схоластичному  дусі, може служити “Дидаскаліон“  Гуго Сен-Вікторського (XII ст.) .

5. Гуманістична педагогіка епохи Відродження (ХІУ-ХУІ ст.) і її характерні риси.

В епоху середньовіччя  у Західній Європі склалося кілька типів виховних систем. Серед них  вирізнялося церковне (духовне) виховання, що здійснювалося в християнській  сім'ї та в церковних школах, на той час найпоширеніших (парафіяльних, монастирських, соборних), латинською мовою. Учні спершу зазубрювали молитви  і псалми, а відтак вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали  арифметику (не далі 4 дій). Навчали катехізис-ним  методом (запитання і відповіді). Учні запам'ятовували відповіді  на запитання, не замислюючись над їх змістом.

Незнання психіки  дитини, відсутність елементарних знань  з методики призводили до того, що учням  втовкмачували в голови навчальний матеріал за допомогою різок та інших  тілесних покарань.

Опанувавши елементарні  знання, кращі учні монастирських  і соборних шкіл вивчали «сім вільних  мистецтв», які поділялися на дві  частини: тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов'я. Незважаючи на релігійний характер навчання, ці школи  сприяли поширенню письменності, підвищенню загальної культури населення  країн Західної Європи.

чатися рідною мовою. Жінки мають право навчатися  в різних типах шкіл.

Серед тогочасних мислителів вирізняється Еразм Роттердамський (1469—1536) — відомий нідерландський письменник-педагог, один з видатних гуманістів епохи Відродження. У  своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» гостро висміює  середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну  дисципліну і брутальність учителів. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга «Молодим дітям наука» містить до 600 правил, важливих для  юнацтва (наприклад, «Не будь надмірно цікавим до чужих справ»).

Італійський педагог  Вітторіно да Фельтре (1378—1446) створив  школу «Будинок радості», якою уславився  як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про  яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Школа була розташована  на березі мальовничого озера, серед  алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут  виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному  та розумовому вихованню (вивчали грецьку  мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис).

У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося  на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494—1553) у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» гостро критикував схоластичне  виховання дітей і молоді, прагнув  показати, яким має бути гуманістичне виховання. На відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах, він пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім  середовищем.

Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю людей — усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба  у зубрінні й тяжких покараннях. Він пропонував широку програму навчання.

Французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму  Мішель Монтень (1553—1592) у творі «Досліди»  виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, пропонував розвивати  у дітей критичне мислення, обґрунтовував  необхідність їх всебічного розвитку. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не моральними повчаннями, а прикладом і моральним  вправлянням. Вважав, що молода людина повинна рости фізично здоровою, загартованою, вміти володіти зброєю.

Освіта, на думку  Монтеня, має поєднувати принцип  свободи (учень мусить сам просівати  крізь сито власного розуму все, що йому викладають), принцип чуйності та відповідності (слід зважати на душевні  й розумові нахили дитини, дати їй можливість висловитися, спрямовуючи і виправляючи  її), підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання — своїм життям.

У творі «Золота  книга про найкращий лад і  про новий острів Утопія» англійський  соціаліст-утопіст Томас Мор (1478—1535) обстоює необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи  і освіти». Критикуючи економічний  і політичний лад в Англії, змалював картину виховання й освіти дітей  та молоді на фантастичному острові  Утопія. Тут усі люди працюють, держава  піклується про освіту і виховання  громадян, які навчаються рідною мовою, вивчають арифметику, геометрію, природознавство, астрономію, діалектику, музику.

Вчителі використовують наочні посібники, велика увага приділяється фізичному вихованню, гімнастичним та військовим вправам. Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. Дорослі мають можливість займатися самоосвітою, до їхніх  послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права  й можливості для здобуття освіти. Таким чином, Мор проголосив принцип  загального навчання, вимагав однакової  освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути  суперечність між фізичною і розумовою  працею.

6. Принцип природовідповідності виховання Я.-А.Коменського.
7. Вчення Я.-А.Коменського про материнську школу. Програма материнської школи. Гра як необхідна форма діяльності дітей.
8. Дидактика Я.-А.Коменського. Обгрунтування принципів навчання
9. Я.-А.Коменський про підготовку дітей до навчання в школі.
10. «Материнська школа» — перший програмний документ виховання і навчання дітей дошкільного віку.
11. Педагогічна теорія Джона Локка. Джон Локк про фізичне виховання дітей.

Був одним з основоположників емпірико-сенсуалістичної  теорії пізнання. Локк вважав, що у людини немає вроджених ідей. Він народжується будучи «чистою дошкою» і готовим сприймати навколишній світ за допомогою своїх почуттів через внутрішній досвід — рефлексію. «Дев'ять десятих людей робляться такими, якими вони є, тільки завдяки вихованню». Найважливіші завдання виховання: вироблення характеру, розвиток волі, моральне дисциплінування. Мета виховання — виховання джентльмена, який вміє вести свої справи виразно й передбачливо, ділової людини, витонченої у спілкуванні. Кінцеву мету виховання Локк представляв у забезпеченні здорового духу в здоровому тілі («ось коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі»). Розробив систему виховання джентльмена, побудовану на прагматизмі й раціоналізмі. Головна особливість системи утилітаризм — кожен предмет повинен готувати до життя.

Виховання джентльмена  включає (всі складові виховання  повинні бути взаємопов'язані):

Фізичне виховання: сприяє розвитку здорового тіла, вироблення мужності та наполегливості. Зміцнення  здоров'я, свіже повітря, проста їжа, загартовування, суворий режим, вправи, ігри.

Розумове виховання  повинно підпорядковуватися розвитку характеру, формування освіченого ділової  людини.

Релігійне виховання  необхідно спрямовувати не на привчання  дітей до обрядів, а на формування любові і пошани до Бога, як вищому суті.

Моральне виховання  — виховати здатність відмовляти собі в задоволеннях, йти наперекір  своїм уподобань і неухильно  дотримуватися порад розуму. Вироблення витончених манер, навичок галантного поведінки.

Трудове виховання  полягає в оволодінні ремеслом (столярним, токарним). Праця запобігає можливости шкідливого ​​неробства.

Основний дидактичний  принцип — у навчанні спиратися  на інтерес і допитливість дітей. Головним виховним засобом є: приклад  і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами  та лагідними навіюваннями. Фізичні  покарання застосовуються тільки у  виняткових випадках зухвалої й систематичної  непокори. Розвиток волі відбувається через уміння переносити труднощі, чому сприяють фізичні вправи й загартовування.

Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика, історія, натурфілософія, хронологія, бухгалтерія, рідна мова, Французька мова, латинська мова, арифметика, геометрія, астрономія, фехтування, верхова їзда, танці.