Предмет та основні категорії педагогіки

Ранній  дитячий вік 

Ранній дитячий вік (від  одного до трьох років) — період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

Переддошкільний вік

Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомофізіологічні  особливості розвитку, особливості  психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини.

Дошкільний  вік

Дошкільний  вік (від п'яти до шести—семи років) — останній віковий період дошкільного  дитинства.

Сприймання  дошкільників розвивається в різних видах діяльності (ігрової, практичної). Поступово воно виокремлюється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших перцептивних (чуттєвих) завдань. Дитина вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета, сприймання її стає активнішим, цілеспрямованішим, збільшується тривалість розглядання об'єктів. 

Молодший  шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до

навчання є  навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння

слухати вчителя  і виконувати його завдання. Пізнавальна  діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

 

Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам'яті. Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам'ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам'ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам'ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам'ятовування й відтворення має і позитивне значення.

 

Підлітковий вік.

Підлітковий вік  охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Позначений  бурхливим ростом і розвитком  організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

 

 

Юнацький  вік.

 

Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості  до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру  і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

 

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

ивостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Індивідуальні особливості учнів

Темперамент —  індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу) і психічних процесів.

 

Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він

зумовлений  типом нервової системи.

 

Сучасна психологія виділяє такі типи  темпераменту:

1) сильний, врівноважений,  рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений,  інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений  — холерик; 

4) слабкий, гальмівний  — меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

 

Характер —  комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці,

колективу, до самої  себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.

 

Здібності —  психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

 

До загальних  здібностей, які виявляються в  усіх видах людської  діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін.

Спеціальні  здібності відповідають вужчому  колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови.

 

Формування  особистості відбувається також  у процесі розвитку її інтересів, потреб.

 

Інтерес — спрямованість  людини на певний об'єкт чи певну  діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

 

Потреба — необхідність у чомусь.

 

Схильність  — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати

певну працю.

 

Нехтування  індивідуальними особливостями  призводить до того, що нерідко

навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене виховання

передбачає  знання кожного учня, тому що без  урахування індивідуальності

школярів неможливе  успішне навчання і виховання.

 

Тема 5. Загальна  характеристика  логіки  і  методів  науково – педагогічного  дослідження.

 

1.Наукові   дослідження  як  шлях  вирішення  проблем  педагогіки.

2.Основні  елементи  педагогічного дослідження.

3.Методи  науково  – педагогічного дослідження.

4.Етапи  дослідження.

5.Основна   документація  дослідника.

 

Література:

1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.
2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.

 

1.Наукові   дослідження  як  шлях  вирішення  проблем  педагогіки.

Наукові дослідження  — шлях до розв'язання проблем педагогіки.

Педагогіка  як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими

фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто

здійснення  наукових досліджень.

 

Наукове дослідження — особлива форма процесу пізнання, систематичне

цілеспрямоване  вивчення об'єктів, в якому використовують засоби і методи

науки і яке  завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт.

 

У педагогіці використовують фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

 

Фундаментальні  дослідження покликані розкрити сутність педагогічних

явищ, знайти глибоко  приховані засади педагогічної діяльності, дати її

наукове обґрунтування.

 

Прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов'язані з

практикою.

 

Фундаментальні  й теоретичні дослідження в галузі педагогічних наук

здійснюють  науково-дослідні інститути, об'єднані в Академію педагогічних

наук України, прикладні дослідження — науково-методичні центри вищої,

середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

Дослідження педагогічних явищ і процесів мають  ураховувати такі їх

характерні риси:

 

• неоднозначність їх перебігу: результати навчання, розвитку і виховання залежать від одночасного впливу багатьох чинників;
• неповторність педагогічних процесів: під час повторного дослідження

педагог має  справу вже з іншим “матеріалом”, навіть попередні умови          не дні умови не вдається зберегти;

• участь у педагогічних процесах людей усіх вікових категорій (тому експерименти, що суперечать моральності й етичним нормам, забороняються);
• об'єктивні висновки у процесі дослідження можливі лише за умови багаторазових спостережень, в усередненій, узагальненій формі.

 

Головними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження  є

отримання нового наукового  результату, збагачення теоретичних  знань, які

сприяють удосконаленню  процесу виховання, навчання й розвитку дітей,

дають змогу ефективно  та якісно вирішувати конкретні навчально-виховні

завдання.

 

Результати науково-педагогічних досліджень повинні відповідати  таким

вимогам:

• суспільна актуальність;
• наукова новизна;
• теоретична і практична значущість;
• наукова об'єктивність і достовірність;
• доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності;
• визначення міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

2.Основні   елементи  педагогічного дослідження.

Розпочинаючи  педагогічне дослідження, важливо з'ясувати його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження.

 

Проблема  дослідження в широкому значенні — складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, вирішення.

 

Проблема має  бути відображена насамперед у темі дослідження.

 

Об'єкт  дослідження — частина об'єктивної реальності, яка на цьому етапі

стає предметом  практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної

істоти (суб'єкта).

 

Об'єктами педагогічних досліджень можуть бути діяльність педагогів,учнів, педагогічні стосунки між суб'єктом і об'єктом навчально-виховної роботи, особистістю та колективом, між вихованням і самовихованням, організація пізнавальної діяльності учнів, навчально-виховний процесс тощо.

 

Предмет дослідження — зафіксовані в досвіді, включені в процесс практичної діяльності людини сторони, якості та відносини досліджуваного

об'єкта з певною метою за даних умов. Предмет дослідження  вужче поняття,

ніж об'єкт дослідження.

Об'єктами, наприклад, можуть бути методи виховання, а предметом — тільки одна група цих методів, наприклад, методи стимулювання виховання.

 

Мета  дослідження — ціль, яку поставив перед собою дослідник. Формулюючи мету дослідження, дослідник з'ясовує, який результат передбачає отримати і яким він має бути.

Гіпотеза  дослідження — наукове передбачення його результатів. Вона повинна формулюватися так, щоб з цього формулювання проглядалися положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

 

Завдання  дослідження — його конкретизована мета.

Завдання дослідження:

• вирішення певних теоретичних питань, що є загальною проблемою
• (наприклад, з'ясування сутності дидактичного явища, вдосконалення його визначення, дослідження ознак);
• експериментальне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового досвіду та ін.;
• обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення поставленого завдання;
• експериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо а пропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності;
• вироблення методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме результати дослідження на практиці.

 

Нижче наведено приклад формулювання вихідних положень конкретного