Предмет та основні категорії педагогіки

 

Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливіший матеріал

мусить бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

 

 

Зміст підручника складається з таких компонентів:

• основні факти,принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу;
• світоглядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним матеріалом;
• методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу;
• знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів;
• уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змісту або

     необхідні для його засвоєння;

• розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.

 

Більшість шкільних підручників складається з текстів  емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання).

 

3.Основні   види  освіти.

Загальна  освіта — сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь І навичок, необхідних кожній людині.

 

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна.

 

Початкова освіта. Забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування

книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

 

Основна середня освіта. Передбачає досконале оволодіння українською та

рідною мовами, засвоєння знань з базових  дисциплін, можливість здобуття

наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

 

Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, успільство,громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

 

Загальну  освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

 

1. середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад

І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа,

III ступінь —  старша школа, як правило, з профільним спрямуванням

навчання);

 

2. спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний

заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням  окремих предметів та

курсів;

 

3.гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

 

4.ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

 

5.колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

 

6. загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують

соціальної  допомоги;

 

7.спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)

розумового  розвитку;

 

8.загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній

навчальний  заклад І—III ступенів з відповідним  профілем для дітей, які

потребують  тривалого лікування;

 

9.школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для

дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється  окремо для

хлопців і дівчат);

 

10.вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III

ступенів для  громадян, які не мають можливості навчатися в школах з

денною формою навчання.

 

До  інших навчальних закладів системи  загальної середньої освіти  належать:

 

1. позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для  виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за  інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними  тощо);

 

2.міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для

забезпечення  потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

 

3. професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

 

4. вищий навчальний заклад І—II рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

 

Політехнічна  освіта — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

 

Здійснюється  вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного

циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

 

Застосовуючи  політехнічні знання на праці, учні набувають практичних,  агальнотрудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими

знаряддями  праці та інструментами, аналіз і  часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.

 

Професійна  освіта — сукупність знань, практичних умінь І навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

 

Зміст професійної  освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь

та навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.

 

 Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

 І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

 ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;

 ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

 

 Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

 До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

 

 Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

 

Тема 3. Закономірності  та  принципи  навчання.

1.Поняття   про  закономірність  навчання.

2.Основні   дидактичні  принципи.

3.Характеристика  основних  принципів навчання.

 

Література:

1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.
2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.

 

1.Поняття   про  закономірність  навчання.   

 Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.  

 Дидактичні закономірності  відображають стійку залежність  між елементами навчання —  діяльністю вчителя, діяльністю  учнів та змістом навчання. 
   У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання. 
   1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.  

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі. 
   Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання. 
   3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.  

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.  

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники.

На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо.

2.Основні   дидактичні  принципи.   

 Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.  

 Дидактичні принципи  поширюються на вивчення всіх  дисциплін, значною мірою визначають  їх зміст, форми організації та методи навчання. 
  

 

До головних принципів навчання належать:  

 Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками. 
   Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.