Предмет та основні категорії педагогіки

 

Розглянуті  види знань поділяють на теоретичні й фактичні.

 

Теоретичні знання — поняття, системи понять, абстракції, теорії,

гіпотези, закони, методи науки.

 

Фактичні знання — одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні

назви, історичні особи, події).

 

Освітня функція  навчання повинна забезпечити: повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з

кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків; системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, що полягає в

розумінні зв'язків  між ними, прагненні самостійно постійно поповнювати їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.

 

Окрім засвоєння  системи знань, освітня функція  забезпечує формування в

учнів умінь  та навичок.

 

Уміння —  здатність на належному рівні  виконувати певні дії, заснована  на

доцільному  використанні людиною знань І навичок.

 

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому Індивід  спроможний

виконувати  певну дію раціонально, точно  І швидко, без зайвих затрат

фізичної та нервово-психічної енергії.

 

Розвиваюча  функція

 

Передбачає  розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє

розвиткові  мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

 

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися:

• структурування — встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань;
• систематизації — встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкретизації — практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного;
• варіювання — зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — логічного розмірковування;
• робити висновки — поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення — акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу;
• класифікації — розподілу понять на взаємопов'язані класи за істотними ознаками; аналізу — виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;
• синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);
• порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування — виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних;
• узагальнення — виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять.

 

Виховна функція

 

Виховний характер навчання — об'єктивна закономірність, що виявлялася в

усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива  функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного

ставлення до життя  і до самих себе.

 

Реалізація  освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від перелічених нижче чинників:

 

1.Використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цього матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел.

 

2.Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової  літератури, спостережень, написання рефератів та ін.).

 

3.Забезпечення порядку і дисципліни на уроці.

 

4.Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або

невдач мають  виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.

 

5.Особи вчителя, його поведінки, ставлення до учнів. Ерудований педагог

викликає в  учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

 

Розглянуті  функції тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них

обов'язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог,

готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і

виховну мету.

 

4.Рушійні   сили  і мотиви  навчальної  діяльності.

Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів.

Мотив (від латинського moveo - штовхаю, рухаю) -спонукальна причина  дій, вчинків людини (те, що штовхає  до дії). В учінні — це пробудження, які спрямовують діяльність учнів. Ступінь навчальної активності школяра є наслідком сильної або слабкої мотивації навчання (мотивація — це система мотивів). Можна сказати, що мотиви учіння — це активізуючи сила, одна з основних умов навчальної діяльності.

У загальному вигляді  проблема мотивації навчання є проблемою  причин, які наперед визначають різні  форми виявлення активності тих, хто навчається.

Мотиваційному аспекту навчання уже порівняно  давно приділяли велику увагу  в психологічній і педагогічній літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева, І.О.Синиця та інші).

Питання мотивації  навчальної діяльності є предметом  педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

Перший —  це праці, які безпосередньо стосуються мотивів учіння учнів різного  шкільного віку; загальної структури  мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміки їх розвитку в різних вікових групах, а також способів формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів.

Другий напрям - це дослідження з проблем розвитку активності школярів у навчанні, позитивних і негативних мотиваційних факторів пізнавальної діяльності, зв'язаних з явищами соціального і суто особистого характеру. Проблема мотивів учіння ще мало розроблена в педагогічній психології.

Мотивація - це так звані психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, учинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

 

Мотив – усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість цієї активності.

 

Тема 2. Зміст освіти  в  національній  школі.

1.Загальна  характеристика  змісту  освіти.

2.Основні   джерела  формування  змісту  освіти.

3.Основні   види  освіти.

 

Література:

 

1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 
   2001.
2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
3. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За аг. ред.. О.А. Дубасенюк.- Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 464 с.

 

1.Загальна  характеристика  змісту  освіти.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими

забезпечує  всебічний розвиток розумових І  фізичних здібностей учнів, учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

 

Відповідно  до Закону України «Про освіту» система  освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.

 

Зміст освіти полягає  у забезпеченні передання та засвоєння  підростаючим

поколінням  досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою

його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.

 

Зміст освіти повинен  відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні

можливості  процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.

 

Основні  напрямки  вдосконалення  змісту  освіти:

 

• Введення  до  навчального плану  нових  предметів
• Вдосконалення  навчальних  програм  з  усіх навчальних дисциплін
• Розробка  навчальних  комплексів – набору  основних дидактичних  матеріалів  з  одного  предмета

2.Основні   джерела  формування  змісту  освіти.

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України

розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

 

Навчальний  план — документ, що визначає структуру навчального року,

перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному  навчальному  іл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.

 

На основі типових  навчальних планів загальноосвітні  навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено

особливості організації  навчально-виховного процесу в них.

 

Зміст навчального  предмета, передбаченого навчальним планом,визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст

розділів і  тем з розподілом їх за роками навчання.

 

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням

досягнень науково-технічного прогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

 

До навчальних програм додають пояснювальні записки, що розкривають основні завдання викладання предмета, особливості організації й методів навчальної діяльності, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

 

Відповідно  до навчальних програм створюють  підручники і навчальні но до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.

 

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної

дисципліни, викладені  згідно з цілями навчання, визначеними  програмою і

вимогами дидактики.

 

Головне його призначення  — допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

 

Навчальний  посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

 

До навчальних посібників належать збірники задач  і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріалсприяє зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.