Предмет та основні категорії педагогіки

 

Розділ 2. Дидактика ( теорія навчання  і  освіти)

Тема 1.  Сутність процесу  навчання.

1.Загальне  поняття   про  дидактику.

2.Структура   процесу  навчання.

3.Функції процесу  навчання.

4.Рушійні   сили  і мотиви  навчальної  діяльності.

 

Література:

1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»2001.
2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
3. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За аг. ред.. О.А. Дубасенюк.- Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 464 с.
4. Харламов И.Ф. Педагогика.- М.,1999. – 193 с.

 

 1.Загальне  поняття про дидактику.

Вважається, що першим почав використовувати цей  термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика» (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації.

Значний внесок у дидактику в XIX ст. зробив німецький педагог Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790—1866), який очолював рух прогресивних учителів проти так званих регулятивів — реакційних освітніх законів прусського уряду, проголошував прогресивні принципи дидактики: природодоцільності, культуродоцільності, самодіяльності; створив дидактичні засади розвиваючого навчання. Він вважав, що засвоєння учнями знань можливе лише за умови виявлення ними активності у процесі навчання.

Видатним дидактиком-практиком XX ст. був вітчизняний педагог  Василь Сухомлинський (1918—1970), який розвинув ідею розумового виховання дитини під  час навчання та практичної діяльності у педагогічній справі. У 50—80-х роках XX ст. розробці теоретичних питань дидактики приділяли увагу багато вітчизняних та зарубіжних учених-педагогів, а також психологів.

 

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти І навчання,

виховання у  процесі навчання.

Предметом дидактики є:

 

1) визначення  мети та завдань навчання, без чого неможливе повноцінне завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання;

 

2) окреслення  змісту освіти відповідно до  вимог суспільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні вміння І навички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

 

3) виявлення  закономірностей процесу навчання  на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

 

4) обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання;

 

5) вироблення  організаційних форм, методів і прийомів навчання.

Дидактика покликана  ознайомити вчителів зі способами і шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

 

6) забезпечення  навчально-матеріальної бази, засобів  навчання, які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання.

 

Характерна  риса предмета дидактики — та, що вона вивчає проблеми навчання тією мірою, якою має значення для всіх навчальних предметів разом. Дидактика абстрагується від особливостей методики викладання навчальних предметів. Дидактика досліджує закономірності навчання з різних предметів.

 

Як складова частина педагогіки, дидактика має  свій категоріальний апарат. До нього передусім належать розглянуті вище дидактичні категорії навчання й освіти.

Як і всі інші науки, дидактика належить до системи гуманітарних загальнолюдських знань, через це має  взаємозв'язки практично з усіма  науками. Найтісніше вона пов'язана з філософією та соціологією, політологією, педагогічною психологією, логікою, фізіологією людини, кібернетикою та їх конкретними методиками.

Категорії дидактики

Основними категоріями  дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Учитель може навчати  учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття певних навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

 

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості.

Залежно від  мети, особливостей підготовки учнів  розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

 

Загальна  освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії.

Політехнічна  освіта — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. Її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання.

Професійна  освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною  освітою існує тісний взаємозв'язок.

 

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.

Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

 

Учіння — власна навчальна діяльність учня.

Учіння є  процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.

 

Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини.

 

Дидактика виділяє такі види знань:

• основні терміни і поняття. Забезпечують розуміння, тлумачення, сприйняття наукових положень;
• факти щоденної дійсності й наукові факти. Допомагають пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань, формулюванню, обстоюванню ідей;
• основні закони науки. Розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами та явищами дійсності;
• теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, про методи пояснення та передбачення явищ конкретної предметної галузі;
• знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів, набуття і нагромадження знань;
• оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних явищ життя.

 

Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.

Передбачають  використання набутих знань. Формування їх складним процесом аналітично-синтетичної  діяльності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволодіння, реалізація.

 

Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

Уміння і  навички можуть бути теоретичними (в  їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей).

2.Структура   процесу  навчання.

Процес навчання істотно відрізняється від навчального  процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під  чання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.

 

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учення.

 

Викладання  — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

 

Учіння  — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

 

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процессу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

 

Процес навчання формують тісно пов'язані між  собою компоненти:

• цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу);
• стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності);
• змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття);
• операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок);
• контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання);
• оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

 

Пізнання —  процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

 

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні  риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання—осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта—застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання вірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

 

У навчальному  процесі знаходять вияв відомі положення  філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

 

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між теоретичними

знаннями й  уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

 

3.Функції  процесу навчання.

Навчальний  процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

 

Освітня функція

 

Покликана забезпечити  засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

 

Знання —  узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука. Знання є головним компонентом освіти.

 

Виділяють такі види знань:

• Основні терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання ня; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і обстоювати ідеї;
• основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).