Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Января 2012 в 12:59, курсовая работа
Природа – могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження і найяскравіше виявляється в дитячому віці.
Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.
Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, що передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.
ВСТУП…………………………………………………………………………….2
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………………………………………………..4
1.1. Дослідження проблеми екологічного виховання у педагогічній науці
і практиці. ………………………………………………….....................................4
1.2.Вікові особливості екологічного виховання старших дошкільників……....7
1.3. Визначення сутності, мети та завдань екологічного виховання
дітей старшого дошкільного віку. ………………………………………………14
Розділ ІІ. ПРАКТИКА ВТІЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ДНЗ…………………… . 22
2.1. Умови і досвід реалізації екологічних знань дітей старшого
дошкільного віку ………………………………………………………… ………22
2.2.Очікувані результати………………………………………………………… 33
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...40
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………… .43
Основні
завдання екологічного
1.2. Визначення сутності, мети та завдань екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку.
В проекті «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» відзначено, що настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її природних багатств, у психологічній готовності постійно оберігати природні цінності. У вирішенні цих завдань першочергову роль повинна відігравати екологічна освіта. Основною її метою в галузі навколишнього середовища є формування екологічної культури особистості як форми регуляції взаємодії людини з природою.
Екологічна освіта спрямована на подолання споживацького ставлення до природи та її ресурсів, поєднання раціонального і емоційного у взаємовідносинах людини з природою, що ґрунтується на принципах добра краси, розуму, свідомості й патріотизму. Зміст її відображує соціальний досвід взаємодії людства з довкіллям, орієнтований на загальнолюдські цінності, ідеї гуманізму, демократії, вдосконалення самої людини.
Мета екологічної освіти досягається поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань:
• розвиток потреби у спілкуванні з природою;
• розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно-грамотної поведінки;
• засвоєння народних традиційних взаємовідносин людини з природою і кращих досягнень світової практики;
• виховання бережного ставлення до власного здоров'я;
• залучення підростаючого покоління до активної природоохоронної діяльності на основі здобутих знань і ціннісних орієнтацій.
Зміст екологічної освіти містить соціальний досвід взаємодії людства з навколишнім середовищем. Національний характер змісту екологічної освіти та виховання відображає один з напрямків міжнародної стратегії дій в галузі освіти з проблем навколишнього середовища і виражається у широкому й активному використанні здобутків етнопедагогіки, народних традицій, елементів календарної обрядовості, фольклору з метою виховання у дітей шанобливого ставлення до природи.
Що таке екологічна культура?
Отже, якщо головною метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості, то розглянемо, що ж таке «екологічна культура». Нині вона посідає одне з вагомих місць серед різноманітних форм культури. Перефразовуючи вислів Освальда Штенглера, можна сказати, що екологічна, культура — це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби з устроєм природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура — це діяльність людини, що спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів. Вона повертає нас до вихідного, первісного поняття культури загалом, яке означає мистецтво впорядковувати навколишнє середовище, а також реалізувати людське життя на певній ціннісній основі. Екологічна культура звернена до двох світів — довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою в природі і на виховання високих гуманістичних цінностей та орієнтирів у людському житті.
Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти щодо її пристосування у біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших живих форм. Людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля, має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптативними набутками, несумісними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим і вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, роблячи можливим доцільне й ефективне використання природних багатств.
Носієм екологічної культури є людина. Ставлення до довкілля з боку всього людства, певних етносів чи окремої людини є своєрідним і визначається реальним місцем конкретного суб'єкта у світі, його можливостями та потребами. Без людини екологічна культура є лише матеріальною чи семантичне зафіксованою низкою предметів матеріальної чи духовної данності, але аж ніяк не регулюючою засадою людського буття. Так, недостатньо зберегти хліборобські знаряддя давнини, ще слід уміти ними користуватися.
Зрозуміло, подібні прояви екологічної діяльності властиві традиційним культурам, але те ж саме прийнятне і щодо сучасності: якщо американські фермери вирощують майже по сотні центнерів пшениці з гектара, а російські селяни часто-густо не одержують і десяти, то зрозуміло, що екологічна культура (чи «некультура») одних є абстрактною річчю для інших. Але ситуація може змінитися, коли набуток у межах однієї спільності стає складовою діяльності іншої. Тому саме в діяльності феномени екологічної культури набувають смисложиттєвої цінності.
Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Таким чином виявляється її універсально-космогенетична функція як чинника подолання негентропічних тенденцій, прогресу в організації сущого. Водночас, впорядковуючи власний світ, світ людського буття, людина виступає регулятивом, організуючим чинником природного світу.
Отже, довкілля трансформується за «образом і подобою» людською, а тому не так вже й помиляються носії міфологічного світогляду, коли ототожнюють себе зі світом, а особливості останнього пояснюють людськими рисами.
Екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя, але вона мусить бути, оскільки втрата її чи деградація лімітує цивілізаційний рух людських спільнот.
Екологічну культуру розуміють по-різному: для одних — це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері; для інших — наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення.
Екологічна культура, згідно з проектам «Концепції неперервної екологічної освіти», характеризується:
• різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище;
• наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій стосовно природи;
• екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи і свого здоров'я;
• набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем;
• безпосередньою участю у природоохоронній діяльності;
• передбаченням можливих негативних наслідків природоперетворюючої діяльності людини.
Екологічна культура формується у дошкільному віці, коли діти ознайомлюються з особливостями навколишнього середовища. Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість дошкільників, перевага надається емоційно-естетичному сприйманню природи, розвитку естетичних, інтелектуальних, гуманістично-спрямованих почуттів у ставленні до природи.
Основу екологічної культури становлять елементарні знання про природу:
• орієнтування у найближчому природному середовищі;
• усвідомлення життєво необхідних потреб живих істот в умовах існування;
• ознайомлення з елементарними відомостями про взаємозв'язки живої природи, значення її в житті людини.
Пізнання дітьми природи відбувається під час активної діяльності, коли вони оволодівають уміннями бережливого ставлення до її об'єктів, збереження та створення умов для їх нормального співіснування.
Отже, вже з дошкільного віку дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміння оберігати «зелених друзів» та примножувати багатства. Ось чому на перший план виходить така галузь педагогіки, як екологічне виховання взагалі та дошкільників зокрема.
Екологічне виховання — це цілеспрямоване формування у людей різного віку екологічного мислення, екологічних, моральних, правових поглядів на природу і місце в ній людини. Його мета — формування особистості, здатної вільно орієнтуватися в природоохоронній ситуації.
Перед
педагогами стоїть завдання — виховати
підростаюче покоління у
Екологічне виховання дошкільників, як відомо, ґрунтується на засвоєнні дітьми системи знань про природу, про існуючі в ній зв'язки і залежності, на усвідомленні впливу діяльності людини на природу. Але щоб виховати у дітей гуманне ставлення до природи, важливі не лише знання, а й виховання гуманних почуттів, позитивного досвіду у спілкуванні з природою. В.Сухомлинський наголошував на необхідності вводити малюка в навколишній світ природи так, щоб кожний день він відкривав в ньому для себе щось нове, щоб ріс дослідником, щоб кожен крок його був мандрівкою до живих джерел природи, облагороджував серце і загартовував волю.
Саме на це й слід спрямовувати свою роботу батькам та педагогам.
Під керівництвом
батьків і педагогів
У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим — батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Тому першочергове завдання дорослого — організувати діяльність дітей так, щоб шляхом самостійних відкриттів, вирішенням проблемних завдань вони одночасно оволодівали не лише новими знаннями, а й уміннями, навичками їх застосування.
Види діяльності дітей, які забезпечують повноцінне засвоєння екологічних знань та їх застосування, досить різноманітні: гра, трудова, пізнавальна та творча діяльність. Саме цей блок дає можливість дорослому на практиці застосовувати засвоєні дітьми знання:
• створення умов для життєдіяльності живої істоти;
• вирощування рослин та догляд за тваринами;
• надання не лише конкретної допомоги живій істоті, але й виправлення наслідків негативних впливів на живий об'єкт, середовище;
• збереження при взаємодії з природою цілісності живого організму, середовища;
• шанобливе ставлення до природи, екологічно грамотне вирішення проблемних ситуацій, які виникають.
Формуючи гуманне ставлення до природи, необхідно виходити із наступного: головне, щоб дитина розуміла, що природа і людина взаємопов'язані, тому турбота про природу і є піклуванням про людину, її майбутнє, а те, що завдає шкоди природі — завдає шкоди і людині. Ось чому постають сьогодні у нерозривній єдності екологія і валеологія. Саме «природні умови здоров'я» є складовою частиною або однією із наскрізних ліній валеологічної освіти в дошкільному осередку. І охоплюють вони весь дошкільний вік, починаючи з раннього.
Поміж факторів, що впливають на виховання дітей у сім'ї, чільне місце займають природа і побут.