Екологічне виховання

     Виходячи  з того, що екологія – це наука  про взаємозв’язки між живими організмами та природним довкіллям, у дітей старшого дошкільного віку важливо сформувати найперші об’єктивно-наукові уявлення про них. Наявність таких знань допомагає зрозуміти, звісно відповідно до вікових можливостей, як тісно пов’язані між собою всі компоненти природи і як живі організми, включаючи людину, залежать від природного середовища. Такий підхід дозволить підвести дітей до елементарного розуміння проблеми взаємодії людини з природним довкіллям, допоможе передбачати наслідки окремих негативних дій. Наявність екологічних знань сприятиме формуванню у дітей розуміння самоцінності природи, відчуття себе її частиною. Кожен об’єкт чи явище природи розглядається через призму значущості для життя людини. Тому на питання про значення конкретної рослини чи тварини діти шукають пряму “гастрономічну” користь і, не знаходячи такої, впевнено відповідають: “Не потрібні, вони нічого не приносять” (жаби). Подібні відповіді є тривожним сигналом, що свідчить про упущення у вихованні ціннісного ставлення до природи. Уже на цьому віковому етапі діти повинні мати доступні їхньому сприйманню знання, що дасть можливість орієнтуватись у природному довкіллі, а також будуть основою формування ціннісного ставлення до нього.

     Головним  принципом відбору екологічних знань є принцип науковості, який передбачає засвоєння дітьми основних екологічних ідей і понять, які можна поділити на три основні напрямки: біологічну екологію, соціальну екологію та прикладну екологію. До біологічної (загальної) екології належать такі поняття, як живий організм; різноманітність середовищ існування (водяне, наземно-повітряне, повітряне, наземне, ґрунтове; зв’язки зовнішнього вигляду, будови, поведінки живих організмів з особливостями середовища (морфо-функціональні, часові, причинно-наслідкові); багатоманітність живих організмів, їх екологічна єдність[23,22].

     Соціальна екологія включає проблеми взаємодії  людини з природним довкіллям, ознайомлення з якими дасть можливість усвідомити своє місце в природі, зрозуміти значення природних чинників для здоров’я та вплив діяльності людини на стан природи.

     До  прикладної екології відносяться проблеми поведінки в природі, розумного  використання природних ресурсів, природоохоронні заходи.

     У практиці педагоги більше уваги приділяють третьому поняттю, і ми можемо констатувати той факт, що дошкільники мають  про них уявлення. Тому вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на першому і другому понятті.

     Центральним поняттям в екології, як уже згадувалося вище, є багатоманітність об’єктів природи та їх взаємозалежність. Ця сукупність і є єдиним утворенням, яке має назву Природа. Вона живе тільки завдяки екологічній єдності, творить і оберігає життя, включаючи і найдосконалішу в ній форму - людину. Звідси ціннісне ставлення до природи є ціннісним ставленням до життя. Ця головна ідея має формуватись у свідомості людини від народження і впродовж усього життя.

     Ідею  екологічної єдності можна усвідомити лише через розкриття поняття “живий організм”. Жива істота живиться, дихає, відчуває, розмножується, самостійно пересувається. Тут доречно зупинитися на різних поглядах щодо використання термінів “жива природа” та “нежива природа” у спілкуванні з дошкільниками. Можна погодитися з тим, що такий прямий розподіл є недоречним, зважаючи на образність мислення малюків. Справді, у дітей може сформуватися уявлення, що існує дві природи, і одна з них нежива, тобто мертва. Таке хибне уявлення може виникнути внаслідок недостатньо кваліфікованого дорослого, який вводить дитину у світ природи. Тому доцільно вживати терміни “живий організм” та “неживий об’єкт природи”.

     Щодо  формування у дітей старшого дошкільного віку наукового поняття “живий організм” (в природі – це рослини, тварини і людина), то його методика розроблена в дослідженнях Е.І.Залкінд, В.Г. Грецової, С.М. Ніколаевої та ін[12,3].

     Практика  показує, що дітей можна вчити орієнтуватися в ознаках живої істоти під час спостережень за тваринами, а потім і за рослинами. Ефективним прийомом у даному випадку є порівняння з тваринами, іграшками, штучними квітами тощо. Важливо, щоб діти усвідомили потреби живої істоти, задоволення яких необхідне для її життєдіяльності. Яскравіше за інші виражена потреба в їжі, з якою дітей знайомлять у ході спостережень, розповідей дорослого, під час догляду за тваринами.

     Менш  виразною, але гострішою є потреба  живої істоти у повітрі, теплі. Процес задоволення життєво важливих потреб рослин не має такої яскравої вираженості, а тому потребує тривалішого часу для їх усвідомлення. Під час проведення спостережень, нескладних експериментів важливо звертатися до власного досвіду дитини про відчуття голоду, спраги, дихання тощо. Такі порівняння поступово формують у дітей уявлення про подібність і єдність людини та інших живих істот.

     Усвідомлення  дітьми потреб живої істоти та необхідності їх задоволення уможливлює ознайомлення старших дошкільників з існуючими в природі екологічними зв’язками між неживими об’єктами природи (повітря, грунт, вода) і живими істотами, а також взаємозалежностями між живими організмами[33].

     Теоретичним підґрунтям нам слугували дослідження  О.В. Запорожця та М.М. Поддякова про  те, що в процесі предметно-чуттєвої діяльності старші дошкільники можуть виділити суттєві центральні зв’язки явищ у певній області дійсності та відтворити їх в образній формі – у формі уявлень. Такі уявлення можна використати як ядро, що об’єднує окремі конкретні знання у чітку систему. На основі певної системи конкретних уявлень здійснюється вихід за межі конкретного явища. У такий спосіб формується узагальнене поняття про єдиний процес.

     Об’єднуючим ядром у процесі формування понять про екологічні зв’язки слугували  життєво необхідні потреби живого організму. Яскравим прикладом, доступним  для безпосереднього сприймання дітьми, є сезонні зміни у житті природи. Екологічний ланцюжок можна простежити на прикладі відльоту перелітних птахів. Основною причиною відльоту птахів є відсутність корму – комах, які ховаються або гинуть від нестачі рослинної їжі. Квіти та зелень зникають від нестачі тепла (у грунті чи воді) та світла. Весною цей ланцюжок поновлюється у зворотньому напрямку. Дуже важливо для дітей цього віку, що вони можуть задіяти органи чуття: відшукати та побачити комах, зелень, відчути температуру повітря, води, грунту тощо.

     Об’єднуючим поняттям екологічної єдності між живими організмами є уявлення про потребу в їжі. Спочатку увагу дітей акцентують на прямих безпосередніх залежностях між конкретними рослинами та тваринами: метелики – квітучі рослини, жук-сонечко – попелиці тощо. Далі дорослий допомагає дітям зрозуміти зворотні зв’язки. Природа має достатньо прикладів для того, щоб діти наочно переконалися в таких залежностях. Знищене гусінню листя свідчить про недостатню кількість птахів, що живляться нею саме в цій місцевості та багато інших прикладів.

     Старші  дошкільники здатні засвоїти не лише окремі зв’язки, а ланцюжки, що складаються з 3-4-х  і більше ланок. Ефективним при формуванні у дітей таких досить складних понять є використання ілюстрацій, виготовлених по типу «живої» картинки. Набори зображень різних об’єктів природи легко ставляться і знімаються з фланелеграфа. Діючи з картинками, діти з інтересом складають найпростіші моделі екосистем (луки, ліс, водойма), пояснюючи при цьому залежність між об’єктами природи. Повчальними та цікавими для дошкільників (як і для дітей старшого віку) є проблемні ситуації. Дорослий забирає з певної моделі один з об’єктів (наприклад, равлика з водойми) і пропонує дітям послідовно показати руйнування екологічного ланцюга. В іншій ситуації на чистий фланелеграф ставиться зображення будь-якої тварини, а дітям пропонують у відповідній послідовності скласти картинку, діючи за принципом: «Хто (що) кому потрібно»[15].

     Звісно, що екологічні зв’язки в природі набагато складніші, але для дітей цього віку досить сформувати узагальнене уявлення про багатоманітність живих організмів та їх екологічну єдність. Одержані в такий спосіб знання є основою для подальшої екологічної освіти і виховання у школі.

     Донедавна в дошкільних програмах стояло завдання ознайомити дітей з різними об’єктами та живими істотами природи, окрім самої людини. Звісно, це не сприяло формуванню у дітей відчуття себе її частиною.

     Ознайомлення  дітей з власним організмом (будовою  та функціями органів, які доступні для безпосереднього сприймання), орієнтування в основних показниках здоров’я, розуміння позитивного впливу природних чинників допомагає усвідомленню єдності життя й здоров’я людини і природи.

     Валеологія  не зводиться лише до ознайомлення дітей з анатомією людського  тіла. Надмірне акцентування на внутрішніх органах може викликати в якоїсь дитини бажання побачити їх у тієї ж жабки або пташки. Пізнавальний інтерес – досить потужний поведінковий мотив.

     Авторські дослідження показали[12,33,22]: найдоцільнішими та найдоступнішими для дошкільняти є знання про шкіру, органи дихання, травлення, зір, слух, м’язи.

       Виховний процес має бути спрямований  на забезпечення умов їх нормального  функціонування, гігієнічні правила  догляду та формування навичок  здорового способу життя. Елементарні  уявлення про будову органів та їхні функції сприяють усвідомленню відповідної поведінки. Практика показала, що найефективнішим є індуктивний шлях пізнавальної діяльності дітей. Дорослий опосередковано керує процесом пізнання вихованців; організовуючи спостереження, участь дітей у нескладних дослідах, доповнює здобуту інформацію розповідями. Важливо враховувати закономірність ходу думки від безпосереднього сприймання, виділення зовнішніх якостей об’єкта до встановлення причинних зв’язків, пошуку причин та наслідків.

     Практикою підтверджено доцільність посилення уваги до проблем екологічної безпеки. Дітей вчать безпечної поведінки на автодорогах, у поводженні з побутовими приладами, але вони майже нічого не знають про шкідливість для здоров’я гратися близько дороги через загазованість, біля смітників, купатись у річках, що знаходяться близько промислових споруд, їсти овочі чи фрукти, що ростуть обабіч залізниць, автошляхів тощо. Формуванню екологічної безпеки сприяє усвідомлення дітьми знань про якісний стан повітря, води, продуктів, вирощених без хімічних добрив, та їхній вплив на здоров’я.

     Прикладна екологія містить поняття про  правила поведінки людини в природі, необхідність економного використання ресурсів природи, про можливість негативних наслідків поведінки в природному оточенні, існування Червоної книги тощо[23]. У процесі засвоєння дітьми цих знань важливо акцентувати увагу не лише на правилах поведінки в природному довкіллі кожного з нас, а й домагатися усвідомлення дітьми необхідності дбайливого ставлення до природи, розуміння наслідків негативних дій.

     Дослідження свідчать про те, що дітей старшого дошкільного віку недоцільно знайомити з великим обсягом негативної інформації стосовно екологічних проблем. Намагання викликати занепокоєність, привернути увагу до існуючих проблем може призвести до протилежних результатів. У дітей може виникнути почуття страху, безсилля, невіра в те, що можна щось змінити на краще. Важливо виховати прагнення у кожного зробити нехай найпростішу, але конкретну дію для збереження об’єктів природи, що знаходяться поряд.

     Засвоєння екологічних знань  є основою формування певної системи цінностей, уявлення про людину як частину природи, розуміння значущості природи.

Ефективність  екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку значною мірою залежить від всебічного розвитку дитини, від того, як часто вона залучається до різних видів діяльності.

Мета  екологічної освіти і виховання  старших дошкільників[31] — формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища Основні завдання екологічної освіти дітей старшого дошкільного віку:

• Розвиток естетичного відчуття світу дошкільнят.
• Розвиток уявлень про взаємозв'язки у природі.
• Засвоєння елементів екологічної культури.
• Засвоєння перлин народної мудрості про дбайливе ставлення до
• природного оточення.
• Виховання справжньої любові до природи, бажання піклуватися про
• рослин і тварин, різко негативне ставлення до їх знищення.
• Стимулювання допитливості та зацікавленість у пізнанні природи.
• Формування навичок культурної поведінки у довкіллі.
• Формування постійної потреби у зміцненні й збереженні власного
• здоров’я та здоров'я інших людей[14,33].