Екологічне виховання

 
 

                                                      ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

Розділ  І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО  ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………………………………………………..4 

1.1. Дослідження проблеми екологічного виховання у педагогічній науці

і практиці. ………………………………………………….....................................4

1.2.Вікові особливості екологічного виховання старших дошкільників……....7

1.3. Визначення сутності, мети та завдань екологічного виховання

дітей старшого дошкільного віку. ………………………………………………14

Розділ  ІІ. ПРАКТИКА ВТІЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ      СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ДНЗ…………………… .  22 

2.1. Умови і  досвід     реалізації екологічних   знань         дітей         старшого

дошкільного віку ………………………………………………………… ………22

2.2.Очікувані  результати………………………………………………………… 33

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………38

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...40

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………… .43 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                            
 

                                              ВСТУП

     Природа – могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження і найяскравіше виявляється в дитячому віці.

     Дошкільний  вік – найважливіший етап у  становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов  гуманної взаємодії з природним  довкіллям.

Головною  умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, що передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Проблема  збереження здоров'я дітей – складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв'язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію.

Два останні  десятиріччя – це період становлення  екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

Актуальність  роботи. Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, що обумовлена її антропоцентричною свідомістю. Основи свідомості, екологічної культури, ставлення особистості до світу природи закладаються в дошкільному дитинстві, що підтверджує вагомість використання цього сенситивного періоду для екологічного виховання особистості.

Науковці  працюють над технологіями навчання та виховання дітей і молоді, триває пошук ефективних методів екологічної  освіти. Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський.  У наш час багато науковців та педагогів – практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

      Об’єктом нашого дослідження є: екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку  в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини.

      Предмет дослідження: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку шляхом цілеспрямованого впливу дошкільного навчального закладу.

      Мета  дослідження: вивчити особливості екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку і механізми стимулювання цього процесу.

Реалізація  мети випускної творчої роботи здійснюється за допомогою таких завдань:

• З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці.
• Обґрунтувати основні етапи формування екологічних знань у дітей старшого дошкільного віку.
• Окреслити шляхи вдосконалення навчально – виховної роботи з формування екологічної свідомості та екологічної культури дітей старшого дошкільного віку.

В ході написання роботи використовувались  теоретичні та практичні методи дослідження.

Структура та обсяг роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, додатки. 
 

Розділ  І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ. 

1.1. Дослідження проблеми екологічного виховання у педагогічній науці і практиці.

     У наші дні особливого значення набуває  відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв'язується завдання екологічного виховання.

       «Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117p., можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...» [28, 40].

     «Повчання дітям» - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці «Анфологія» започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи [29, 6].

     Великий  внесок  в  розвиток виховання   дітей   на   лоні   природи,   вніс   видатний   педагог   Ян   Амос Коменський (1592-1670рр). Він довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як  у світі рослин  тварин,  так і у  відносинах з людиною, вказує, що

«... чіткий порядок школи треба запозичити у природи»[28, 124].

     В центрі уваги Г. Скороводи (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

     Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Вчений   зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці й обробітку плодових дерев...»[29, 9].

     Ідея  пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, «живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з виготовлення ліків.

     На  Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки -онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття «наука»[9].

     Не  стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкування дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи ... так мало оцінений в педагогіці"[21, 145]. Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого педагога.

     Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи»[10,313].

     На  думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ»[34, 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися думати» [34, 133] - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям»

В. Сухомлинський. «Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [34, 303]. 
 

1.2. Вікові особливості екологічного виховання старшого дошкільного віку

Сьогодні  є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників — це не лише подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення

екологічної цінності природного середовища у єдності  його з людиною. Таке

 усвідомлення  ґрунтується на розміщенні залежностей,  які існують у природі,

 впливу  людської діяльності на неї  і необхідність дбайливого ставлення  до

 всіх  її об'єктів.

 Дітям старшого дошеідьного віку потрібно подавати знання, які спонукали б пізнати навколишнє, у доступній для них формі. Ці знання повинні впливати і на пізнавальні процеси.

       Активізувати інтерес до явищ, розширення сфери емоційних вражень,  розвиток гуманного ставлення  до неї, почуття обов'язку за  збереження її багатств, патріотичне виховання на основі уявлень про красу рідного краю, а також формування таких моральних якостей, як доброта, чуйність, любов і увага до всього живого. Важливо навчити дитину не лише сприймати красу, бачити її, відчувати і розуміти, а й щоб одержані естетичні враження викликали бажання діяти чесно, гуманно, відповідати власною посильною участю у створенні прекрасного. У дітей дошкільного віку закладаються основи екологічної культури особистості. Головним складником екологічної культури є формування елементів екологічної свідомості.