Звернемося до найбільш продуктивним
засобам виховання народної педагогіки.
а) Природа.
Могутнім засобом виховання
є природа. Багата і красива
природа Росії, по-своєму чудовий
і прекрасний кожен куточок
нашої Батьківщини.
Природа сприяє розвитку
естетичних почуттів, спостережливості,
уяви. Хто по-справжньому любить
природу, як правило, добрий
у відносинах із людьми [4,56].
Необхідно пам'ятати,
що природа - джерело прекрасного,
і дітям потрібно допомогти
зрозуміти і відчути всю красу
і красу природи рідного краю.
Виховання у юнаків та дівчат
естетичної чуйності до природи,
глибокого розуміння краси - складне
завдання вихователів, яка може
бути вирішена різними різноманітними
методами, найважливішими з яких
є ті, які засновані на безпосереднє
спілкування учнів з природою
(прогулянки, туристичні походи, збір
гербаріїв та лікарських трав
тощо). З метою більш глибокого
розуміння краси природи корисні
проведення бесід, організація
фотовиставок, читання та обговорення
художніх творів письменників, бесіди
за творчістю художників - пейзажистів.
Виховання естетичного
ставлення до природи пропонує
не тільки розуміння її краси,
але й активну участь школярів
в охороні природних багатств.
У цьому плані допоможуть суботники
з озеленення території школи, свого
будинку, вулиці, дотримання права перебування
на річці чи в лісі під час туристичних
походів, прогулянок, риболовлі, збирання
грибів, ягід і т.д. Такі види активної
діяльності щодо збереження природи приносить
учням задоволення і радість, виховують
у них естетичні потреби і навички вносити
прекрасне у навколишнє життя.
Давно встановлено,
що людина виростає під безпосереднім
впливом навколишньої його природи.
Ні сучасні хмарочоси, ні бетонні
магістралі не можуть відгородити
його від неї. Краще всього,
коли людина і природа перебувають
у тісному союзі.
Необхідно не тільки
виховати в дитині любовно
- споглядальне ставлення до природи,
а й особливо важливо використовувати
всі можливості, щоб постійно
розвивати в ньому творче [21,30].
Потрібно говорити, перш за все,
що все довкілля, все живе потребує
людської опіки, допомоги та
підтримки, вказати дитині на
об'єкт, що вимагає його турботи
й уваги.
б) Релігія.
Релігія - одна з
могутніх рухів, збагачують духовний
потенціал світової історії [17,22].
Найбільш надійний
шлях придбання знань - звернення
до джерел, документів, що існують
з давніх часів, на яких грунтуються релігійні
вчення.
Релігійна свідомість
як частина суспільної свідомості
відіграє велику роль у життєдіяльності
людини, у формуванні його особистості.
Тому необхідно спрямовувати
зусилля до використання прогресивних
ідей релігійної культури та
етики у вихованні дітей та
молоді, у формуванні повноцінної
особистості зі здоровими індивідуально
- соціально значущими потребами
- високою моральністю, милосердям,
співчуттям [17,123].
Найважливішою функцією
релігії, як ми вже відповідали,
є виховання. Враховуючи фольклорну
основу більшості біблійних історій,
їх моральний сенс, можна говорити
про те, що релігія є складовою
частиною народної педагогіки. Своїми
специфічними методами віра регулює
поведінку людини.
Вивчаючи педагогічні
праці російських вчених, особливо
тих, хто жив і працював далеко
батьківщини, можна помітити, що
завдання виховання молодого
покоління вони бачили раніше
в заощадженні в дітях почуття
любові до Батьківщини, своєї
традиційної культури.
Здійснити традиційне
православне виховання в сучасних
умовах, керуючись законами Російської
Федерації "Про освіту" та "Про
свободу віросповідання", можна
за допомогою введення в школу
факультативних курсів на основі
православної етики, історії релігії,
духовної культури Росії.
Яким чином слід
проводити духовна освіта дітей?
Перш за все, на уроках історії,
літератури, факультативних заняттях
необхідно знайомити учнів з
Біблією, особливу увагу, приділяючи
новозавітної моральності, любові
до ближнього. Євангельські тексти
допомагають школярам з'ясувати,
що таке совість і як її
виховувати, з чого почати роботу
над собою, чому погано заздрити
і ненавидіти, як заважають людині
в житті злість і невміння
себе стримувати, чому необхідні
лагідність, терпіння. Вивчаючи Таїнства
і обряди Православної церкви, на свята,
діти починають розуміти, наскільки важливо
очищати душу від різноманітної скверни.
У навчальній діяльності,
і на уроках літератури, світової
художньої культури, історії, географії,
музики, образотворчого мистецтва
необхідно розповідати про святих
подвижників, їх діяннях, духовної
спадщині, заповідав нащадкам. Вивчаючи
творчість відомих вчених і
письменників, учні з інтересом
дізнаються, яке місце посідає
віра в їх творчому роздум
над вічними проблемами буття.
На прикладі життя
і діяльності таких святих, як
Сергій Радонезький, Дмитро Донський,
Олександр Невський, Серафим Саровський,
Кирило Білозерський ін, вони вчаться
любити батьківщину, допомагати ближньому,
слухатися батьків. Християнська культура
виховує морального людини.
Традиційне православне
виховання, характерне для російської
народної педагогіки, має глибоке
коріння. Протягом багатьох століть
російська православна церква
була силою, що зберігає найкращі
традиції нашого народу, що лежать
в основі його єдності і
цілісності, а моральність є стрижнем
особистості [21,27]. Відмовившись свого
часу від минулого, ми відвернулися
від тисячолітньої культури, від
вічних цінностей, що призвело
до негативних явищ.
в) Фольклор
З мистецтвом народу
діти знайомляться з першої
почутої в ранньому віці пісні,
казки, У дізнається першій
грі. Мистецтво слідує за ним
і в доросле життя. Російський
фольклор - найбільше багатство нації,
невід'ємна частина художньої
культури, досконале творіння багатьох
століть [8,68].
Усна народна творчість
представляє велику педагогічну
цінність, яка полягає в його пізнавальному,
виховному і естетичному значеннях,
які нерозривно пов'язані між
собою [5,123].
Пізнавальне значення
фольклору проявляється, перш за
все, в тому, що він відображає
особливості явищ реального життя
і дає великі знання про
історію суспільних відносин, праці
і побут, а також уявлення
про природу своєї країни.
Виховне значення усної
народної творчості полягає в
тому, що кращі його твори натхненні
високими прогресивними завданнями,
любов'ю до Батьківщини, прагнення
до миру, тобто просякнуті ідеями
народної педагогіки [5,125].
Естетичне значення
фольклорних творів полягає в
тому, що вони є чудовим мистецтвом
слова, відрізняються великим
поетичним майстерністю, що відбилося
у їх побудові, і в створенні
образів, і в мові.
Фольклор майстерно
користується вигадкою, фантастикою,
а так само символікою, тобто
алегоричній передачею і характеристикою
явищ та їх поетизацією. У
фольклорі виражаються художні
смаки народу. Форма його творів
століттями відшліфовувалися творчістю
майстрів слова. Тому фольклор
розвиває естетичне почуття, для
нього характерно розкриття прекрасного
і в природі і людині [5,126].
Все це обумовлює
необхідність роботи з дітьми
на матеріалі російського традиційної
художньої творчості, російської
культури.
Сьогодні педагоги
можуть знайти достатню кількість
наукової та популярної літератури,
що містить історичні та етнографічні
відомості про традиційну народну
культуру. Знання про старовинних
обрядах, вміння розуміти і
цінувати фольклор, народне мистецтво,
ми вважаємо, потрібні підростаючому
поколінню. Але абсолютизація
фольклору та етнографічні реконструкції
в сучасному побуті можуть
дати і негативний результат,
так як просте копіювання фольклорних
зразків, що ведуть до сприйняття
лише зовнішньої їх боку, без
глибокого внутрішнього особистого
переживання, виявляється мертвим
зліпком [5,128].
Між тим, досвід роботи
з дітьми переконує, що багато
явищ, властиві традиційній народній
культурі, проявляються в природних
життєвих ситуаціях. Треба виявити
в структурі народної культури
ті аспекти, які бути освоєні
дітьми у їхній власній діяльності
та пережито емоційно. На цій
основі можна вирішити завдання
"вживання" дітей в культуру
свого народу, розвинути творчі
здібності, формувати пізнавальні
процеси, різні вміння і навички.
г) Література
Російська література відома
своїми гуманістичними ідеалами, громадянським
пафосом у формуванні повноцінної
людської особистості, її духовності та
моральності. Будучи частиною духовної
культури народу, література поряд
з іншими гуманістичними дисциплінами
знайомить учнів з культурою
народу [21,31].
Роль російської літератури
виявилося унікальною, тісно пов'язаної
з пошуками нових форм національного
буття, з прагненням до володіння
цільним знанням, з шуканнями
морального ідеалу, які стали
для російської літератури маяком
[21,32].
Істинний письменник
своєю художньою творчістю єднає
минуле з сьогоденням і майбутнім,
він зміцнює та поповнює народну
пам'ять, одночасно сам, харчуючись
від неї; стоїть на сторожі
самосвідомості, гідності і культури
свого народу, піклуючись про
її збереження і зміцнення.
Хотілося б, щоб при
виборі творів сучасних письменників
для читання вчитель рекомендував
учням, перш за все ті книги,
які несуть на собі відбиток
народної етичної культури, яка
так багато представлена у
фольклорі, остерігаючи їх від
заполонили прилавки магазинів
книг, пропагують розпусту, насильство,
жорстокість , цинізм, аморальний
спосіб життя.
Народна етика концентрує
увагу на сумлінність, працьовитість,
чесність. У російській літературі
можна знайти достатньо прикладів
продовження цих традицій. Наприклад,
у творчості В.Г. Распутіна,
особливо в його повістях "Останній
строк", "Прощання з Матьорою".
Распутінскій старої Ганна і Дарина - носії
кращих рис народної моралі. Те ж саме
можна сказати і про твори В.І. Бєлова,
Є.І. Носова та інших російських письменників
[21,32].
Сприятливий вплив
художньої літератури на виховання
учнів, ми думаємо, безперечно.
Твори російських письменників
впливають на почуття, уяву, інтелект
і волю читача, відкривають широкі
можливості для виховання гуманності,
прищеплюють найкращі людські
якості, роблять людину більш
зрілим. Образи художніх творів
допомагають у виробленні ідеалу.
А ідеал, дозрілий у свідомості
підлітка, зазвичай служить як
би дороговказною зіркою, програмою
дії у вихованні позитивних
якостей особистості.
д) Казки
Казки російського
народу К.Д. Ушинський назвав
першими блискучими спробами
народної педагогіки. Захоплюючись
казками як пам'ятниками народної
педагогіки, він написав, що ніхто
не в змозі змагатися з педагогічним
генієм народу. Те ж саме слід
сказати про казки та інших
народів [19,35]
Казки, будучи художньо
- літературними творами, одночасно
були для трудящих і областю
теоретичних узагальнень з багатьох
галузей знань. Вони - скарбниці
народної педагогіки, більш того,
ми вважаємо, що в багатьох
казках містяться педагогічні
ідеї. Казки є важливим виховним
засобом. Протягом століть виробленим
і перевіреним народом. Життя,
народна практика виховання переконливо
довели педагогічну цінність
казок [21,37].
е) Російська мова
Великий російський
педагог К.Д. Ушинський справедливо
зауважив, що "краще і навіть
єдино вірний засіб проникнути
в характер народу - засвоїти його
мова, і чим глибше увійшли
ми в мову народу, тим глибше
увійшли до його характер" [19,150].
Думаємо, що варто прислухатися
до слів вченого, задуматися
над їх змістом. Саме за
допомогою рідної мови ми пізнаємо
світ, маємо можливість долучиться
до того величезного досвіду,
яке накопичило людство. Але,
перш за все рідну мову дозволяє
нам краще пізнати рідний світ - історію
і культуру свого народу, а людина, не пам'ятає
спорідненості, не здатний сприйняти і
світовий досвід. Мова є основною формою
збереження знань, і тим самим він служить
і засобом передачі цих знань.
Дуже важливо показати
школярам, що слова російської
мови - це живе свідчення нашої
історії, нашої культури. У них
живе минуле і сьогодення народу,
його традиційний і сучасний
побут, вони відображають особливості
трудової діяльності людей, природного
середовища їх проживання, традицій,
звичаїв. Слова - пам'ятник культури
[8,23].
Таким чином, ми осягаємо
премудрості російської мови
не для того, щоб усвідомити
мову як особливу знакову систему.
Мова потрібен нам, щоб каже,
читати, писати, розуміти почуте
і прочитане.
Щоб адекватно розуміти
художні та фольклорні тексти,
спеціальну літературу, необхідно
поповнювати наші повсякденні
приблизні знання науковими, енциклопедичними
відомостями про ті чи інші
факти або явища російської
культури. Тому, ми вважаємо, що треба
дуже дбайливо ставитися до
своєї мови. Тільки при дбайливому
і допитливим підході до слова
і тексту ми зможемо дійсно
збагатитися інтелектуально, емоційно,
морально.
Завершуючи розмову
про російською мовою як про
один з найважливіших засобів
виховання народної педагогіки,
знову звернемося до слів К.Д.
Ушинського, який, називаючи рідну
мову дивним педагогом, зазначав:
"Будучи цілковитій і гірший
літописом всієї духовної, багатовікового
життя народу, мова в той же
час є найбільшим народним
наставником народ тоді, коли
не було ще книг, ні шкіл, і
які продовжують вчити його
до кінця народної історії
"[19,14]. Ми абсолютно згодні з
цим великим російським педагогом.