Аналіз соціально-педагогічних умов сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Розділ І.

 Українська родина складова частина суспільства та головний соціальний інститут виховання дитини

1.1 Проблема сімейного  виховання у педагогічній літературі

1.2. Зміст і завдання сімейного виховання

Розділ ІІ.                                                                                                                                                                          Аналіз соціально-педагогічних умов сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку

2.1. Принципи та стратегія сучасного родинного виховання

2.2. Характеристика стилів сімейного виховання

2.3. Місце і роль сім’ї у вихованні особистості молодшого школяра

2.5. Робота вчителя початкових класів з батьками

2.5.1. Програма вивчення сім'ї

2.5.2. Форми роботи вчителя початкових класів з батьками

2.5.3. Підвищення рівня педагогічної освіти батьків

2.5.4. Неблагополучні, асоціальні, конфліктні сім’ї та сім’ї соціального ризику. Робота класного керівника з проблемними сім’ями

 

 

 

 

Висновки

 

 

Перелік використаної літератури

 

 

Додаток

 

Вступ

 

Актуальність дослідження.                                                                                                                    Проблема вчителя – його професіоналізму, світоглядної культури, етично-морального обличчя – одна з найактуальніших у педагогіці й філософії освіти. І це зрозуміло. Адже саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і в поза навчальний час. В Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, в Державній програмі Вчитель окремо наголошується на необхідності формування особистості вчителя відповідно до потреб сучасної практики, динамічних змін, що відбуваються в країні і світі. Зрозуміло, цей процес потребує теоретичного забезпечення. Тому дослідження проблеми формування особистості сучасного вчителя видається нам завданням актуальним.

Праця вчителя – це великою  мірою творчість, і до неї треба  мати талант. Учитель має бути трохи  артистом, трохи художником. Різнобічні здібності допоможуть виховати всесторонньо розвинені особистості.

Актуальність дослідження  обумовлюється необхідністю осмислити  місце і роль вчителя в освіті, його особистісних характеристик та якостей в контексті утвердження  постіндустріального вектора суспільного  поступу, глобалізації та розгортання  інформаційної революції.

Метою роботи є аналіз складових педагогічної моралі, особливостей поведінки, рис характеру вчителя, його професійних якостей.

Об’єктом курсової роботи виступає особистість вчителя, предметом дослідження є морально-етичні якості педагога та його культура.

Щоб досягти мети дослідження, були поставлені наступні завдання:

комплексно охарактеризувати сутність морально-етичної культури вчителя та її прояв у взаємодії  суб'єктів процесу виховання;

проаналізувати культуру вчителя у сучасних умовах педагогіки.

В українській педагогічній літературі останніх років до проблеми формування особистості сучасного  вчителя звертались такі вчені, як Андрущенко В., Табачок І., Васянович Г., Гаврилова Т.П., Гірняк О., Лазановський П., Малахов В., Моляко В., Синиця І. та інші.

Однак, незважаючи на дослідження  цих та багатьох інших вчених, проблема лишається актуальною.

В її структурі існують  такі не досить вивчені питання, як загально-філософські проблеми особистості,

 особистість вчителя  як ідеал і реальність, модернізація  підготовки сучасного вчителя  в педагогічному університеті, напрямки  та фактори формування особистісних  характеристик педагога в сучасних  умовах.

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, узагальнюючих  висновків та списку використаних джерел

РОЗДІЛ 1.                                                                                                                                                                          Українська родина складова частина суспільства та головний соціальний інститут виховання дитини                                                                                                                                                           1.1 Історико педагогічне осмислення системи народного виховання

 Дослідження проблеми  народного виховання сучасними  вченими дають право стверджувати, що в педагогічній науці склалася  концепція народної педагогіки, встановлено її предмет, визначено  джерела, принципи, методи, характерні  особливості. Але необхідність  отримання обгрунтованих даних педагогічного дослідження вимагає вивчення підходів до даної проблеми в минулому і сьогоденні [21,9].

 Перші ідеї народного  виховання узагальнені в творах  давньоруської культури.

 У "Повчанні" київського  князя Володимира Мономаха багато  уваги приділяється розвитку  в підростаючому поколінні кращих  рис національного характеру:  доброти, милосердя, працьовитості,  гостинності та інше. Так, закликаючи до доброти, В. Мономах учив: "Старих шануйте, як батька, а молодих , як братів "[1,166]. У повсякденному житті князь наставляв творити добро: "Хворого відвідайте, покійника проводите ..." Не пропустіть людини, не привітавши його, і добре слово йому молвіте[1,167].

 Автор "Повчання" закликав боротися з лінню  як основний негативним якістю  людини, що призводить до багатьох  бід. 

 Наведені педагогічні  думки великого київського князя  запозичені ним з народної  педагогіки і призначалися молодим  батькам у сімейному вихованні. 

 Питання народного  виховання знайшли відображення  і у відомому повчальному творі  Стародавньої Русі XII століття "Моління"  Данила  Заточника, і в складеному в Візантії збірнику афоризмів мислителів минулого "Бджола", перекладеного на Русі наприкінці XI століття. Обидві ці книги є пам'ятками педагогічної думки цього періоду.

 Систематичні дослідження  вітчизняної народної педагогіки  були розпочаті завдяки зусиллям  основоположника російської народної  школи К. Д. Ушинського. Видатний  російський педагог глибоко цінував  виховний потенціал народної  педагогіки. Обгрунтувавши ідею народності, він відповідав: "Виховання, створене самим народом, засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях"

 Знаючи народні звичай, обряди, традиції, вчений виступав  за народне виховання, так як  воно, на його думку, є живим  взірцем у процесі народного  розвитку. Використання народної  педагогіки у громадському і  сімейному вихованні зміцнює  і розвиває в людині, за словами  К.Д. Ушинського, народність, народна  самосвідомість і народний характер.

 Великий російський  письменник і педагог Л.М. Толстой  вказував на високу значимість  народного виховання, відзначаючи,  що життєве освіта є набагато  більш потрібним, ніж шкільна. 

 Спираючись на традиції  народної педагогіки, Л.М. Толстой  закликав до поваги особистості  дитини, розвитку його активності, творчості, рекомендував ставитися  до дитини як до особистості,  яка має серйозні справи, думки,  запити, працювати разом з ним  над спільною справою, передавати  йому знання та вміння за  потребою.

 Л.М. Толстой не тільки  узагальнював постулати народної  педагогіки, а й реалізував їх  на практиці: уроки в Яснопольський школі більше були схожі на сімейне навчання селянських дітей.

 Великий внесок у  вивченні - народної педагогіки вніс  відомий етнограф і педагог  Г.С.  Виноградов, що дав опис  сутності цього явища як складової  частини педагогічної культури  народу. Він дав характеристику  народної педагогіки як сукупності  навичок і прийомів, застосовуваних  народом з метою формування  особистості у певному напрямку.

 А.С. Макаренко, маючи  багаторічний особистий досвід  вчителя і вихователя, прийшов  до переконання, що педагогіка  народжується в живих руху  людей, в традиціях певного  колективу. Він вважав, що сімейна  трудова підготовка має найважливіше  значення для майбутньої кваліфікації  людини [11,398].

 Один з видних дослідників  питань народного виховання А.Е.  Ізмайлов відзначає, що народна  педагогіка розглядає педагогічні  погляди народу як вираз практичної  народної філософії, як систему  накопиченого століттями колективного  досвіду народних мас по вихованню  молодого покоління, втіленого  у різноманітних пам'ятках усної  народної творчості [21,14].

 У сучасній науці  питання звернення до народної  педагогіки не новий. В останні  роки її проблемами зацікавилися  такі вчені, як: Д.І. Латишіна, В.А.  Миколаїв, І.П. Малютін і ін Вивчаючи досвід народної педагогіки, вони відзначають, що російський народ має багаті традиції в галузі виховання, які розвивалися і удосконалювалися протягом багатьох століть. Різноманіття прийомів і засобів народного виховання забезпечувало успішну підготовку дітей до праці, сімейного життя, захисту Батьківщини, виховувати підростаюче покоління на кращих зразках народної моралі.

 Вивчення та освоєння  традиційного етнокультурної спадщини - це можливість в сучасному  житті створити оптимальну систему  передачі трудових, естетичних, інтелектуальних  цінностей, знань, умінь, навичок.  Тоді освітня система, що складається  дошкільних, шкільних, позашкільних  установ, стане дійсно виконувати  свої прямі функції - передавати  народне педагогічну спадщину  від покоління до покоління  [4,67].

1.2 Зміст і завдання сімейного виховання

Метод виховання (від грецького "методос" - "шлях") - шлях досягнення заданої мети виховання. Стосовно шкільній практиці можна сказати навіть, що методи - це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, визнані виробити в них задані метою виховання якості.

 У педагогічній літературі  дається опис великої кількості  методів. В даний час найбільш  об'єктивною і зручною визнана  класифікація методів виховання  Г.І. Щукіної на основі спрямованості - інтегративної характеристики, що включає в себе в єдності цільову, змістовну та процесуальну сторони методів виховання. 

Це загальні методи виховання. Вони визначаються цілями, змістом, засобами виховання .

 У єтнопедагогіки виділені наступні засоби виховання: слово, справа, релігія, природа, традиції,.  гра, громадську думку. У відповідності з названими засобами методи народного виховання можна

 Роз'яснення і переконання  застосовуються з метою формування  у дітей позитивного ставлення  до праці, гідної поведінки  в сім'ї, школі, суспільстві.  Для народної педагогіки особливе  значення має показ способів  виконання різних видів праці.  Після роз'яснення і показу  вступають в силу вправи, які  повинні виробити необхідні навички  та прийоми праці. 

 Повчання - один з найпоширеніших прийомів у сімейній педагогіці: батька - сина, старшого - молодшому, вчителя - учня.

 Привчання як метод  народної педагогіки типовий  для раннього дитинства. Привчають  дітей вчасно лягати спати  і рано вранці вставати, містити  іграшки та одяг у порядку,  робити вчасно уроки, бути ввічливими  з батьками, дорослими, однолітками  і т.д. 

 Переконання містить  в собі роз'яснення і доказ,  тобто показ конкретних зразків,  з тим, щоб дитина не сумнівався  в розумності певних понять, дій,  вчинків, поступово накопичував  моральний досвід і потреба  керуватися ним [8,45].

 Заохочення, схвалення, похвала - найважливіші методи народного виховання, що надає велике стимулююче вплив на дітей. Діти завжди відчувають потребу в оцінці своєї праці, поведінки, ігри. У дні сімейних свят, особливо в день народження дитини, заохочення може бути виражене в подачі недорогих подарунків. Але заохочення має бути об'єктивним, обгрунтованим, справедливим, воно повинно відповідати схвалюваної діяльності дитини, щоб не породжувати зазнайства, а навпаки - стимулювати на подальші успіхи.

 Ми вважаємо, що особистий  приклад - найдієвіший метод народного виховання. Моральний вигляд батьків, старших, вчителів, їх праця, громадська діяльність, взаємини в сім'ї, ставлення.

 Підводячи підсумок  сказаному, хочеться зауважити,  що методи дуже тісно взаємопов'язані  з коштами під засобами виховання народної педагогіки розуміються канали впливу на свідомість і поведінку дитини з метою повідомлення необхідних корисних відомостей, формування практичних умінь і навичок, розвитку мотивів звичок моральної поведінки [15,456].

 Серед дослідників  народної педагогіки немає єдиної  думки про засоби виховання.  Не ставлячи перед собою мети  проаналізувати всі точки зору  вчених на цю проблему, зупинимося  на найбільш ефективних засобах  виховання сучасних школярів, взявши  за основу положення, висловлене  К.Д. Ушинського у відомій роботі "Про народність у громадському  вихованні": "Релігія, природа,  перекази, закони, промисловість, література  і т.д. - це все з чого складається  історичне життя народу ..." [19,110].