Удосконалення системи обліку, контролю та аналізу ефективного використання виробничих запасів підприємства

Крім того матеріали можуть класифікуватися за температурними умовами (тепло- і холодостійкі, кріогенні, жаростійкі), за поведінкою в умовах тертя (фрикційні та антифрикційні), за впливом навколишнього середовища (корозієстійкі, радіаційно стійкі) і за технологічним використанням (ливарні, зварювані).

Наведена класифікація запасів забезпечує виконання основних завдань обліку, аналізу та контролю виробничих запасів, серед яких:

-                          забезпечення своєчасного документального оформлення руху виробничих запасів;

-                          контроль за повним і своєчасним оприбуткуванням виробничих запасів та їх збереженням у місцях зберігання і на всіх стадіях обробки;

-                          забезпечення відповідності складських виробничих запасів нормативам;

-                          достовірна оцінка виробничих запасів;

-                          розрахунок фактичної собівартості витрачених матеріалів та їх залишків;

-                          відображення операцій з оприбуткування та витрачання виробничих запасів у системі бухгалтерського обліку тощо.

    Усі перераховані завдання сприяють формуванню інформації для управління виробничими запасами.

У питанні управління запасами важливою є інформація щодо формування необхідного обсягу та складу виробничих запасів з метою забезпечення безперервного процесу виробництва з одночасною мінімізацією поточних витрат з обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Облікова інформація використовується в цілях управління для:

1)      визначення принципових підходів до формування виробничих запасів підприємства;

2)      щоденного отримання інформації про надходження та витрачання виробничих запасів у розрізі їх кількості, якості та матеріально – відповідальних осіб;

3)      аналізу наявності та руху виробничих запасів у попередніх періодах;

4)      безперервної оцінки реальної вартості виробничих запасів на складі та проведення аналізу ефективного використання виробничих запасів;

5)      оптимізації обсягу закупівлі виробничих запасів, виявлення резервів зниження витрат, пов’язаних із заготівлею виробничих запасів;

6)      оптимізація обсягу основних груп виробничих запасів;

7)      вибору методу оцінки виробничих запасів при їх вибутті, який найкраще підходить для підприємства;

8)      створення ефективної системи контролю за рухом виробничих запасів на підприємстві;

9)      контролю за дотриманням встановлених підприємством норм виробничих запасів, що забезпечує безперервний процес виконання робіт, надання послуг;

10) підвищення достовірності відображення на рахунках аналітичного обліку господарських операцій з надходження та витрачання виробничих запасів;

11) своєчасного складання та подання звітності про рух виробничих запасів.

Одиницею бухгалтерського обліку виробничих запасів є їх найменування або однорідна група (вид). На підприємствах кожна група матеріалів може складатися із сотень і тисяч назв, сортів, розмірів. Для раціонального обліку матеріалів, який би сприяв оперативній роботі, плану­ванню та бухгалтерському обліку, необхідно розробити дета­лізоване групування матеріалів. З цією метою на підприємс­твах перелік найменувань окремих видів матеріалів класифі­кується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на групи (наприклад, кольорові метали, чорні метали тощо). Кожна група поділяється на підгрупи (наприклад, група чорних металів на прокат, вуглецева сталь, мартенівська, легована сталь тощо). У межах кожної підгрупи матері­али в cвою чергу групуються за профілем, маркою, сортом, й потім за розміром та ін.

За кожною назвою, сортом, розміром матеріалів закріплю­ється постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов'язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.

Перелік матеріалів, згрупованих за характерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих із зазначенням одиниці виміру, називається номенк­латурою матеріалів.

На кожному документі на надходження або витрату матеріалів мають бути вказані не лише назва матеріалу, а и його номенклатурний номер.

Однією з важливих умов правильної організації обліку матеріалів є попередня розробка норми запасу матеріалів по кожному номенклатурному номеру і норм витрат кожного виду матеріалів на кожний вид вироблюваної продукції, що необхідно для контролю за станом залишків матеріалів на складах підприємства в межах потреб, а також за правильним їх використанням у виробництві.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування, інші матеріальні ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю, давальницька сировина відображається по балансу за цінами, зазначеними у договорі. Поточний облік матеріалів здійснюють частіше не за фактичною собівартістю, а за раніше встановленими цінами (наприклад, за минулий місяць). Обліковими цінами можуть бути оптові ціни промис­ловості, договірні тощо.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визна­чається, виходячи з витрат на їх придбання, включаючи оплату процентів за придбання в кредит, наданий постачаль­ником цих ресурсів, націнку (надбавку), комісійну винагороду, сплачену постачальником і зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

1.2.           Економіко – правовий аналіз та огляд нормативної бази і спеціальної літератури

Фінансовий облік на підприємствах з різною формою власності базується виключно на основі нормативних документів, а саме: в-першу чергу Законів, прийнятих вищим законодавчим органом Верховною Радою України, Указів Президента України, Постанов та директив Кабінету міністрів України, наказів та інструкцій Міністерства фінансів України та Головної податкової адміністрації України. Нормативні документи, які приймаються вищевказаними законодавчими та виконавчими органами є основою роботи бухгалтерської служби підприємства, обов`язковими до виконання.

Тому перед початком розробки удосконалення системи фінансового та управлінського обліку  і  контролю виробничих запасів на підприємстві доцільно було б розглянути нормативну базу, яка регулює питання обліку виробничих запасів на будівельному підприємстві.

Нові суспільні і господарські відносини, обумовлені ринковою економікою, переходом системи обліку України на міжнародні стандарти, знайшли відображення в нормативній базі та в економічній літературі. Огляд нормативно- правової бази наведений в додатку 9.

Нормативно – правові акти регламентують порядок організації і методику бухгалтерського обліку взагалі і зокрема виробничих запасів. В них відображені зміни в господарській практиці та формах звітності, враховано розширення прав підприємств і необхідність переходу до прийнятої в міжнародній практиці системи обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виробничі запаси і розкриття їх у фінансовій звітності визначає П(С)БО 9 “Запаси” [11], структура якого наведена на рис.1.1. і національного Плану рахунків   бухгалтерського  обліку  активів,  капіталу, зобов'язань і  господарських   операцій підприємств  і організацій [8], законодавчих і нормативних активів з урахуванням  специфіки діяльності  підприємств будівельної галузі.

З проведеного огляду нормативних документів можна зробити висновок, що на сьогоднішній день бухгалтерський облік набув значних змін. Це стосується того, що з введенням змін до Закону про оподаткування прибутку підприємств[6], Закону про податок на додану вартість [7], підприємства зобов’язані вести з метою оподаткування податковий облік.

Рис. 1.1. Структура П(С)БО 9[11]

Що стосується обліку товарно-матеріальних цінностей, то їх бухгалтерський облік здійснюється без податку на додану вартість,  і підприємства в цілях оподаткування повинні додатково вести облік приросту - убутку балансової вартості запасів.

Огляд нормативних документів свідчить про те, що виробничим запасам надається важливе значення, законодавчі акти дають можливість належним чином організувати облік та правильно документально оформити його, а потім провести аналіз, узагальнити та реалізувати результати аналізу виробничих запасів на будівельних підприємствах.

Перехід до міжнародних стандартів обліку сприяв поділу єдиної системи бухгалтерського обліку на дві – фінансовий та внутрішньогосподарський облік.

При написанні магістерської роботи була використана спеціальна економічна література, в тому числі підручники, посібники, періодичні видання (додаток 10).

Огляд спеціальної літератури дає можливість побачити, що в Україні є необхідна база для вивчення обліку та аналізу в сфері будівництва, і спонукає до слідуючих висновків:

- управління виробничими запасами вітчизняних будівельних підприємств має бути спрямоване на визначення оптимального їх обсягу та зниження витрат, пов’язаних з їх утриманням;

- основні моделі управління виробничими запасами базуються на певних припущеннях, а тому вимагають постійного вдосконаленя;

- у процесі управління виробничими запасами важливо враховувати всі витрати пов’язані з їх  утриманням: витрати, пов’язані з розміщенням та одержанням замовлень, поточні витрати, витрати, пов’язані з дефіцитом виробничих запасів;

- українським підприємствам для вирішення проблем їх платоспроможності надзвичайно важливо якнайшвидше оволодівати технікою управління виробничими запасами, яка вже давно та ефективно використовується підприємствами ринкової економіки. Для цього необхідно, по-перше, відповідне навчання фінансових менеджерів, а по-друге, комп’ютеризація процесів управління.

1.3.           Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку

Будівництво — це спорудження нового об'єкта; реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів; виконання монтажних робіт. Об'єкт будівництва — це сукупність будівель і споруд або окремі будівлі й споруди, будівництво яких здійсню­ють за єдиним проектом.

Виробничий процес у будівництві відбувається на нерухомих об'єктах за рухливого характеру роботи працівників, будівельних машин і механізмів. Процес будівництва є довготривалим, що в обліку відображено поступовим нагромадженням витрат за об'єк­тами через незавершене будівництво до здачі об'єкта замовникові.

Для забезпечення необхідних побутових умов і належного рів­ня техніки безпеки під час будівництва виникає потреба викорис­тання тимчасових будівель і споруд, до яких належать: огорожі, майстерні, розчинні вузли, тимчасові інженерні мережі й спору­ди, приоб’єктні склади тощо.

Замовник (забудовник) веде будівництво господарським спо­собом (власними силами) або підрядним способом (роботи вико­нує спеціалізована будівельна організація). За змішаного способу будівництво здійснюють господарським способом із залученням до певної частини робіт підрядних організацій.

Підрядник — це юридична особа, яка укладає будівельний кон­тракт, виконує передбачені будівельним контрактом роботи і пе­редає їх замовникові. Генеральний підрядник несе відповідаль­ність за своєчасне введення потужностей та об'єктів за контрак­том, а субпідрядник виконує окремі види робіт на об'єкті та передає їх генпідрядникові.

Облік будівництва ґрунтується на тих самих принципах, що й облік виробництва промислової продукції. За характером будів­ництво можна віднести до типу виробництва, в якому застосову­ють позамовний метод обліку витрат. При цьому зважають на особливості технології, організації та управління будівельним виробництвом, контролю за виробничими процесами та якістю будівництва.

Організаційно-технічною особливістю будівництва є наяв­ність безцехової структури, тому загальновиробничі витрати об­ліковують як накладні на одному рахунку.

Єдині методичні засади формування собівартості будівельно-монтажних робіт можуть застосовуватися з метою планування, бухгалтерського обліку й калькулювання собівартості будівель­но-монтажних робіт як будівельними організаціями та їх струк­турними підрозділами (незалежно від форм власності й підпо­рядкування), так і структурними підрозділами підприємств і ор­ганізацій, які належать до інших видів економічної діяльності, що виконують загальнобудівельні, спеціальні, монтажні, пуско­налагоджувальні та ремонтно-будівельні роботи під час спору­дження нових об'єктів, розширення, реконструкції й технічного переоснащення підприємств, ремонту будівель і споруд, рестав­рації пам'яток архітектури.

Забудовник і підрядник укладають будівельний контракт (угоду) про будівництво. За будівельним контрактом на капіталь­не будівництво підрядник зобов'язується власними силами та коштами побудувати й у встановлений термін здати замовникові передбачений планом об'єкт відповідно до затвердженої проект­но-кошторисної документації, а замовник зобов'язаний надати підрядникові будівельний майданчик, передати йому затвердже­ну проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти завершені об'єкти й провес­ти оплату виконаних робіт. Обов'язком підрядника є ведення всі­єї виконавчої документації, передбаченої чинними нормами та правилами.