Методичне забезпечення оцінки ефективності управління підприємством

• принцип відповідності, який полягає в забезпеченні взаємозв’язку між критерієм та системою показників ефективності використання основних засобів;
• принцип плановості, який полягає в тому, що кожне підприємство повинно враховувати і планувати показники ефективно ті з метою досягнення його поточних і стратегічних ціле;
• принцип єдності, що відображає взаємоузгодженність між загальними і частковими показниками ефективності використання основних засобів;
• принцип зацікавленості, який полягає в стимулюванні до покращення ефективності використання факторів виробництва з метою пошуку і забезпечення резервів економічного і соціального розвитку підприємства.

В наукових працях сучасності можна виокремити три основних концепції (погляди) стосовно критерію ефективності. Прихильники першої концепції, відштовхуючись від сутності економічної ефективності та єдності затрачених ресурсів –  засобів виробництва та робочої  сили, зазначають, що критерій економічної  ефективності використання основних засобів  є тотожним критерію ефективності суспільного  виробництва – зростання продуктивності праці суспільної праці, що супроводжується зростанням виробництва продукції та прибутку. Даний підхід містить деякі неточності щодо формулювання, оскільки: по-перше, показник продуктивності суспільної праці передбачає співставлення доходу до затрат, а якщо ми в якості результативної ознаки обираємо прибуток, то це вже показник загальної рентабельності виробництва і, відповідно не один критерій (як у автора), а два. По-друге, даний критерій є узагальненим і його доцільно вживати на макрорівні, а для конкретно взятого підприємства він не показує, наскільки підприємства ефективно використовували наявні основні засоби.

Другий підхід представлений  в працях вчених, які стверджують, що головним критерієм ефективності використання основних засобів є  збільшення обсягу створених споживчих  вартостей за тих самих чи навіть менших сукупних затратах, тобто збільшення результативного фактора із одночасним зменшенням витратного. За ринкових умов господарювання таке трактування критерію ефективності використання основних засобів  не збігається із головною метою функціонування підприємств – отримання прибутку, оскільки не враховує доцільність збільшення обсягу даного виду продукції в галузевому та народногосподарському розрізах, а також не враховує часового фактору.

Прибічники третьої концепції  вказують, що основним критерієм ефективності використання основних засобів на підприємствах  є рентабельність, тобто розмір прибутку на одиницю основних засобів. Дана позиція  ґрунтується на стимулюючій функції  будь-якого підприємця щодо отримання  прибутку, проте необхідно наголосити на тому, що автор не вказує на тому, яку саме вартість основних засобів  слід використовувати. В цілому показник рентабельності основних засобів має  багато переваг, оскільки він відображає як кількісну (обсяг виготовленої продукції, наданих робіт, послуг), так і якісну (за рахунок зниження собівартості виготовленої продукції, наданих робіт, послуг) сторони використання наявних засобів праці.

Узагальнюючи вище вказані  підходи і виходячи з самої  сутності ефективності: відношення результатів  до затрат, можна сказати одностайно, що критерієм економічної ефективності повинна бути відносна величина, яка  б характеризувала як якісну, так  і кількісну сторони використання наявних засобів праці. Ми пропонуємо в якості критерію використовувати  прирістний показник, а саме: приріст  прибутку на одиницю використаних основних засобів за їх середньорічною вартістю.

К =

,        К > 0

Де К – критерій ефективності використання основних засобів;

ΔП осн. – прибуток від  основної діяльності підприємства, гр. од.;

ОЗ_ср – середньорічна вартість основних засобів, що визначається як середньоарифметична величина їх залишкової вартості, гр. од.

Якщо підприємство ефективно  використовує наявні основні засоби, то відповідно спостерігається збільшення прибутку, за рахунок чого К>0. І, навпаки, якщо підприємство неефективно працює, то даний критерій допомагає визначити, за рахунок чого відбулися такі зміни.

Ефективність використання діючих основних засобів залежить значною  мірою від багатьох факторів, які  можна виокремити як екзогенні та ендогенні, що перебувають в тісному  взаємозв’язку (рис. 1). Екзогенні фактори  – це фактори зовнішнього середовища, які безпосередньо впливають  та визначають внутрішню політику підприємства, проте врахувати або передбачити  їх дуже важко. Під економічними факторами  слід розуміти стан національного виробництва  в цілому, рівень розвитку конкуренції, рівень інфляції; стійкість національної валюти; стан та розвиток вітчизняного виробництва, транспорту, будівництва; розвиток економічних міжнародних  зв’язків; податкова система тощо. Під соціальними екзогенними  факторами слід розуміти рівень життя  населення, рівень та зміни реальних та номінальних доходів населення; розмір заробітної плати, пенсій, допомоги, їх зміни.

Стосовно правових чинників впливу слід наголосити на нестабільності існуючого законодавства, що фактично визначає правила гри всіх вітчизняних  підприємств і відповідно впливає  на формування результату та затрат підприємства, а отже – на ефективність використання наявних ресурсів.

Ендогенні фактори можна  назвати факторами внутрішнього середовища підприємства. Серед них  нами було виділено такі основні групи:

1. економічні. До них відносять конкурентні позиції підприємства на ринку, збут продукції, амортизаційна політика, політика формування та розподілу прибутку підприємства, маркетингова політика, включаючи рекламну діяльність підприємства.
2. трудові. Під даною групою факторів ми розуміємо ефективність кадрової політики, кваліфікаційні характеристики персоналу, їх соціальна забезпеченість, методи мотивації.
3. адміністративно-управлінські, що першочергово визначаються наявністю розробленої стратегії підприємства, використовуваними методами планування, організаційним типом та методами управління.
4. техніко-технологічні фактори ми розподілили за екстенсивним та інтенсивним напрямками. Перший напрямок спрямований на вдосконалення існуючих засобів праці і характеризується тривалістю роботи протягом всього календарного періоду та максимальним їх використанням. Другий напрямок спрямований на покращення використання основних засобів за одиницю часу і пов’язане з підвищенням продуктивності обладнання, рухомого складу тощо.

Рис. 1. Взаємозв’язок факторів впливу на ефективність використання основних засобів на підприємствах

 

Таким чином, сформовані нами принципи, фактори та критеріальна ознака ефективності використання основних засобів підприємства дозволяють всебічно розглянути та врахувати особливості  кругообігу засобів праці і є  підґрунтям для узагальнення та формування системи показників ефективності використання та відтворення основних засобів. Оскільки за сучасних умов господарювання забезпечення відповідних темпів розвитку та підвищення ефективності виробництва можливе як за умови кращого використання основних засобів, так і за рахунок інтенсифікації відтворювальних процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Методичне  забезпечення оцінки ефективності управління підприємством.

2.1. Концепції оцінки  ефективності управління підприємством.

Визначення рівня ефективності управління організацією є проблемою, що пов'язана з істотними об'єктивними труднощами, характеризується значною кількістю методологічних підходів та викликає чи не найбільш активну дискусію серед дослідників та фахівців-практиків. Досить зауважити, що у більшості визнаних підручників з менеджменту ця тема відсутня взагалі, а основну інформацію щодо ефективності управління можна знайти лише у спеціалізованих виданнях. 
Вивчення даної теми доцільно розпочати з розгляду сутнісно-го змісту категорії «організаційна ефективність» та усвідомлення ролі менеджерів у підвищенні ефективності функціонування організацій. Найповніше ці питання висвітлені у роботах Дж. Л. Іїб-сона, Д. М. Іванцевича, Д. X. Доннеллі та Б.Мільнера. 
На будь-якому рівні організації менеджери намагаються досягати високих результатів. Однак загальна згода щодо змісту категорії «ефективність управління» відсутня. Відмінності у визначенні управлінської ефективності відбивають прихильність різних авторів до однієї з наступних концепцій організаційної ефективності. 
Цільова концепція відображає погляд на ефективність діяльності організації, що підкреслює центральну роль досягнення мети як критерію для оцінки ефективності. Численні управлінські методи ґрунтуються на цільовій концепції. Проте, незважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування цільової концепції пов'язане із низкою проблем: 
1) досягнення мети не завжди є легко вимірюваним; 
2) організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом або гальмує виконання інших задач; 
3) спірним є саме існування загального набору «офіційних» цілей для усіх членів організації. 
Згідно з цільовою концепцією організаційної ефективності розроблена цільова концепція ефективності управління організацією. Вона грунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей її основної діяльності найбільш раціональним (економічним) способом . Відповідно до неї ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності. У деяких авторів визначена за цією концепцією ефективність управління має специфічну назву: широка ефективність управління або результативність управління. 
Системна концепція організаційної ефективності передбачає визначення основних елементів в організації («входи — процес — виходи») і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища). Системна концепція пояснює, чому ресурси повинні використовуватись для діяльності, яка безпосередньо не пов'язана із досягненням мети організації. Головною передумовою ефективного управління є усвідомлення менеджерами аксіоми, що організації, якими вони керують, — це складні відкриті системи. Тому концентрація уваги тільки на продуктах (товарах та послугах) прирікає організації на невдачі в умовах конкурентної боротьби. 
Системна концепція ефективності управління організацією передбачає, що ефективність управління характеризує ступінь адаптації організації до свого зовнішнього середовища. 
Концепція організаційної ефективності на основі досягнення балансу інтересів акцентує увагу на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільова концепція підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню загальноорганізаційних цілей). Організація є ефективною настільки, наскільки вона задовольняє інтереси групи, що контролює найбільш важливий на даний момент ресурс. Цю концепцію можна використовувати для комбінування двох попередніх із метою більш достовірного визначення організаційної ефективності. 
Оцінка ефективності управління за концепцією досягнення балансу інтересів (у деяких авторів має назву поведінкової) ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення потреб усіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації. У складі таких груп інтересів вирізняють зовнішні щодо організації (споживачі, постачальники, акціонери, держава тощо) та внутрішні (підрозділи, групи, індивіди). Щодо останньої групи велика увага в процесі оцінки ефективності управління надається якості життя, під яким розуміється ступінь задоволення важливих особистих потреб працівників організації шляхом виконання роботи у ній. Головним критерієм оцінки ефективності управління за цією концепцією є досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у результатах діяльності організації груп. 
Окрім зазначених концепцій, що відбивають сутність двох категорій («ефективність організації» та «ефективність управління організацією»), існують системи поглядів, що стосуються тільки ефективності управління. 
Функціональна концепція дозволяє визначити ефективність управління з позиції організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто спирається на результати та витрати самої управлінської системи. Результат (ефект) управлінської праці в межах функціональної концепції вимірюють, зокрема, такими показниками: 
—зменшення трудомісткості управлінських робіт; 
—скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; 
—скорочення втрат робочого часу; 
—зменшення плинності управлінських кадрів тощо. 
Композиційна концепція ефективності управління ґрунтується на визначенні ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому. Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються такі: 
—розмір зниження собівартості продукту; 
—обсяги приросту прибутку; 
—обсяги реалізації продукту тощо. 

2.2. Підходи до  оцінки ефективності управління  підприємством.

Поряд із наведеними концепціями  в теорії і практиці менеджменту  склались три найбільш поширені підходи до оцінки ефективності управління: інтегральний, рівневий та часовий.  
  Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька часткових (безпосередньо не співставних) показників ефективності управління.  
Інтегральний підхід з’явився як один із варіантів подолання головного недоліку переважної більшості показників ефективності управління – неспроможності відобразити багатогранну ефективність управління в цілому. Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють декілька найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації  
Необхідно зауважити, що в умовах ринкових відносин та конкуренції важливим узагальнюючим критерієм оцінки ефективності управління організацією є її конкурентноздатність.  
Конкурентноздатність організації може визначатись рейтингом, тобто оцінкою, що характеризує її місце серед інших організацій, які постачають аналогічні продукти на ринок. Високий рейтинг (його зростання) відбиває високий рівень (зростання) ефективності управління організацією.  
На сьогоднішній день опрацьовані та реалізуються численні методики визначення рейтингу конкурентноздатності організацій, результати яких використовуються в якості однієї із характеристик ефективності управління. Зокрема, великі західні компанії активно використовують в процесі оцінки ефективності власного менеджменту періодично поновлювані рейтинги, що оприлюднюються журналом “Forbs”. З недавнього часу проводиться аналогічна робота і в Україні – публікуються списки 100 найкращих компаній країни, оголошуються конкурси і визначаються претенденти та переможці в тому числі і серед організацій у значній кількості номінацій.  
Рівневий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі оцінки три рівні ефективності: 1) індивідуальний; 2) груповий; 3) організаційний та відповідні фактори, що на них впливають. Ефективність управління при цьому формується як інтегрований результат індивідуальної, групової та організаційної ефективності з урахуванням синергічного ефекту.  
На базовому рівні знаходиться індивідуальна ефективність, яка відбиває рівень виконання завдань конкретними працівниками.  
Як правило, співробітники організації працюють у групах, що викликає необхідність врахування ще одного поняття – групова ефективність. В деяких випадках групова ефективність являє собою просту суму внесків усіх членів групи (наприклад, група фахівців, що працює над непов’язаними проектами). В інших випадках внаслідок синергічного ефекту групова ефективність є дещо більше за суму окремих внесків (наприклад, складальна лінія, на якій виробляються готові вироби).  
Третій вид – організаційна ефективність. Організації складаються із співробітників і груп; отже організаційна ефективність включає індивідуальну й групову ефективність. Однак за рахунок синергічного ефекту організаційна ефективність перевищує суму індивідуальної й групової ефективності.  
Задача менеджменту полягає у виявленні можливостей підвищення організаційної, групової та індивідуальної ефективності. Кожний рівень (вид) ефективності знаходиться під впливом певних факторів.  
  Часовий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі оцінки коротко-, середньо- та довгострокові періоди, для кожного з яких можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності управління.  
Кінцевим критерієм організаційної ефективності є здатність організації зберігати своє становище в межах середовища. Отже, виживання організації являє собою довготермінове мірило організаційної ефективності.  
Існує п’ять критеріїв короткотермінової ефективності:  
- продуктивність;  
- якість;  
- ефективність;  
- гнучкість;  
- задоволеність.  
Критерії конкурентноздатності та розвитку відображають середньотермінову ефективність.  
Продуктивність – це здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища.  
Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг. Фахівці, що досліджують питання якості, вважають її кінцевим критерієм індивідуальної, групової та організаційної ефективності, необхідною умовою виживання.  
Ефективність організації – це співвідношення “виходів” до введених факторів. Показники ефективності обов’язково обчислюються у вигляді співвідношень (співвідношення прибутку до витрат, обсягу виробництва або часу – найбільш типові приклади таких показників).  
Гнучкість означає здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту на запити споживачів. На організаційну ефективність впливають три аспекти гнучкості:  
- здатність реагувати на зміни зовнішнього середовища (споживачів, конкурентів, урядових настанов);  
- здатність індивідів та груп організації реагувати на зміни індивідів та груп у самій організації;  
- здатність організації адаптувати свої методи управління у відповідності до таких змін.  
Задоволеність - рівень задоволення організацією потреб своїх працівників. Показниками задоволеності можуть бути: ставлення працівників до доручень, плинність кадрів, запізнення та скарги.  
Середньострокові критерії ефективності охоплюють більш тривалий часовий горизонт у порівнянні із короткотерміновими критеріями. Організація здатна функціонувати певний час, ігноруючи середньострокові критерії, тоді як невідповідність короткотерміновим критеріям відразу може створити проблеми.  
Конкурентноздатність характеризує становище організації в галузі, її здатність конкурувати у боротьбі за споживача. Конкурентноздатність організації знижується, коли погіршуються показники виробництва, якості та гнучкості, і вона не спроможна виробляти продукт, якого вимагає споживач.  
Розвиток – спосіб забезпечення ефективності, що полягає в інвестуванні коштів у задоволення майбутнього попиту зовнішнього середовища. Не зважаючи на те, що таке використання ресурсів зменшує продуктивність та ефективність у короткостроковому періоді, розвиток, що управляється належним чином, є запорукою виживання.  
Часовий підхід до оцінки ефективності дозволяє краще усвідомити обов’язки менеджерів в організації – виявляти фактори індивідуальної, групової та організаційної ефективності і впливати на них у