Методичне забезпечення оцінки ефективності управління підприємством

Діючі або запроектовані  системи управління можна оцінити  за такою формулою:

де Е_в — ефективність виробництва, яку визначають як відношення фактичної маси прибутку до планової;

Е_А — економічність апарату управління, яку визначають як відношення фактичної чисельності працівників апарату управління до нормативної.

Оцінюючи ефективність заходів  удосконалення організації управління виробництвом, слід врахувати, що фактичний  ефект від такого удосконалення  значно вищий суми економії витрат на управління. Удосконалення системи  управління не тільки призводить до підвищення продуктивності праці управлінського персоналу, а й сприяє кращій організації  і підвищенню результативності праці  всіх працівників підприємства, зростанню  виробітку, скороченню простоїв людей, техніки тощо. Крім того, підвищується загальна культура виробництва і  управління, зміцнюється дисципліна праці, поліпшуються умови, за яких людина в повній мірі може розвивати свої здібності.

Ефективність окремих  заходів, пов'язаних з раціоналізацією  системи управління (зміна структури  управління, норм управління і обслуговування, забезпеченості кваліфікованими кадрами  тощо), можна оцінити за допомогою  факторного аналізу. При цьому треба  обов'язково забезпечити елімінування впливу інших факторів на формування кінцевих результатів виробничо-фінансової діяльності підприємств (якість земель, забезпеченість основними фондами, робочою силою, характер спеціалізації  тощо).

На ефективність управління впливають рівень підготовки кадрів, використання спеціалістів згідно з  їхньою кваліфікацією, наукова організація  праці та інші фактори.

До показників соціальної ефективності управління належать:

1) стан трудової дисципліни;

2) оперативність і якість  виконання рішень;

3) виконання апаратом  управління завдань, пов'язаних  з підвищенням культури спілкування  з працівниками підприємства.

Деякі з цих показників можуть бути розраховані кількісно. Наприклад, стан трудової дисципліни можна  визначити коефіцієнтом трудової дисципліни, який розраховують як відношення робочого часу до загального фонду корисного  часу.

Виконання рішень оцінюють за співвідношенням кількості фактично виконаних рішень за певний період і загальної кількості прийнятих. Слід зазначити, що цей показник значною  мірою умовний, оскільки кількість  рішень, ефективність, своєчасність він  не характеризує. Оперативність виконання  рішень визначають за строком їхньої реалізації.

Для оцінки таких аспектів ефективності управління, як виконання  системою соціальних завдань, необхідний комплексний підхід. По-перше, мають враховуватись основні показники виробничо-господарської і фінансової діяльності. По-друге, слід брати до уваги обсяг виробничо-господарської діяльності. По-третє, однією з важливих складових частин соціального аспекту управління є оцінка якості праці, а також діючих комплексних систем управління якістю продукції, праці та послуг. Підвищення ефективності управління забезпечується за рахунок удосконалення систем управління на усіх рівнях.

Напрямками підвищення ефективності управління є наступні:

• ефективність застосування на практиці різних методів управлінського впливу, передусім економічних;
• підвищення кваліфікації управлінських кадрів;
• широке впровадження наукової організації праці управлінських працівників;
• механізація і автоматизація управління праці;
• впровадження прогресивної технології управління.

 

 

1.2. Види ефективності управління підприємством.

Об’єктами системи управління потенційними можливостями підприємства є динаміка і стратегія використання, структура і види потенційних можливостей. Суб’єктами системи управління потенційними можливостями підприємства виступають керівництво підприємства, менеджери різних служб та підрозділів підприємства, а також безпосередньо робітники-виробничники.

 

Для забезпечення ефективного  функціонування системи управління потенційними можливостями використовується наступний інструментарій: кількісні  методи оцінки динаміки використання резервів, економіко-математичні, евристичні, розрахунково-аналітичні методи, методи оперативної та стратегічної діагностики, нормативне регулювання бюджетування, програмно-цільові методи моделювання  документообігу.

 

Управління потенційними можливостями підприємства потребує виділення всіх функцій які відносяться до управління, таких як планування, координація, регулювання, мотивація, стимулювання, організація, облік, аналіз та контроль. У дослідженні було розроблено конкретні функції управління потенційними можливостями підприємства в системі стратегічного розвитку підприємства. Їх подано у взаємозв'язку зі структурними підрозділами підприємства, що здійснюють їхню реалізацію.

 

Механізм оцінки потенційних  можливостей  це комплекс заходів, методик, аналіз чинників та умов, накопичення, систематизація інформації, моніторинг динаміки, спрямований на виявлення, використання і реалізацію потенційних  можливостей фармацевтичних підприємств. Стратегічні зміни здійснюються на підставі моніторингових досліджень, які відповідно до концептуальної моделі функціонування системи управління потенціалом підприємства проводяться протягом циклу й є організаційним елементом процесу управління потенційними можливостями. Цей механізм дає змогу здійснити взаємозв'язок, а також інформаційне, методичне, методологічне й аналітичне забезпечення інших складових процесу управління потенційними можливостями. Водночас здійснюється загальний моніторинг усієї виробничої системи і процесів, що відбуваються як усередині її, так і за її межами.

 

Джерелами інформації при  цьому виступають: первинні документи, інформація про відхилення, планово-регламентуюча  інформація, бізнес-план, облікова інформація, яка підрозділяється на бухгалтерський облік, податковий облік та звітність, управлінський облік а також позаоблікова інформація, яка включає в себе матеріали контролю, внутрішні документи, перепису та безпосередні відомості від виконавця.

 

Розроблена оптимізаційна  модель стратегії ринкового розвитку підприємств фармацевтичної промисловості в умовах ринку дає можливість якісного виконання заходів, пов’язаний із етапами трансформації та реалізацію стратегічних рішень, по-перше, встановити асортимент продукції, яка виробляється, а по-друге – робити та реалізовувати інноваційні та технологічні процеси на підприємствах. Що стосується асортименту, то при побудові оптимізаційної стратегічної моделі необхідно користуватися структурою і наявністю препаратних груп і на основі оцінки сучасного стану фармацевтичної промисловості знайти проблеми і необхідний клас задач для переведення галузі в інший етап. Завдяки аналізу даних щодо наявних препаратних груп, на цьому етапі стратегічного моделювання з'являється можливість одержати препарати з новими характеристиками, котрі більше відповідають потребам сучасного і перспективного ринку. Стратегічне моделювання асортиментної групи пов'язано з урахуванням потенціалу початкових і кінцевих ресурсів, що може бути виявлено завдяки проведенню системного аналізу стану та розвитку фармацевтичних підприємств.

 

За допомогою розрахунків та методу експертних оцінок встановлено ступінь відповідності основних елементів вимогам якісного здійснення вибору потенційних можливостей базової стратегії управління. Кількісну оцінку стану системи управління отримано за допомогою системи показників, які відображають кожний елемент (функцію) системи управління.

 

Комплекс показників характеристик  системи ефективності управління підприємством з урахуванням оптимальності використання потенційних можливостей містить у собі такі групи показників: фінансові, що впливають на ступінь виробничого потенціалу фармацевтичних підприємств до яких відноситься ліквідність, чистий оборотний капітал, оборотність власного капіталу, ступінь відволікання активів, коефіцієнти фінансової автономності, фінансового лівериджу, фінансової стабільності; показники потенціальних можливостей управління підприємством  коефіцієнт ефективності управління, коефіцієнт ефективності управлінських рішень, коефіцієнт управлінської активності; показники інформаційних резервів  підвищення інформатизації бізнес процесів підприємства, інтеграцію інформаційної системи підприємства в інформаційну систему зовнішнього середовища, збільшення частки аналітичної інформації в загальній інформаційній сукупності і підвищення рівня її обробки; показники логістичних резервів зменшення збитків від реалізації продукції, скорочення невиправданих витрат від позареалізаційних операцій, скорочення штрафів (штрафних санкцій унаслідок перевірки податкових інспекцій); показники кадрового потенціалу – рівень кваліфікації співробітників, плинність кадрів, прогули, управлінський персонал; показників виробничого процесу – коефіцієнт зносу основних засобів; рентабельність виробництва, оборотних активів та реалізації; коефіцієнт ринкової ліквідності продукції тощо. За результатами кількісної оцінки розроблені та запропоновані основні заходи по забезпеченню оптимальної системи управління виробництвом.

 

Плани по реалізації заходів  розробляються для кожного стратегічного напрямку. Основні аспекти управління по вертикальним схемам управління частково дублюються для забезпечення реалізації використання потенціалу як з маркетингу так і з власного виробництва.

Cхеми узгоджень стратегічних рішень дають можливість реалізувати чіткість, черговість у часовому періоді здійснення основних заходів щодо виявлення факторів та умов які впливають на ефективність управління підприємством.

Економічна ефективність видів економічної діяльності як предмет статистичного дослідження

Визначено, що теоретичними засадами застосування методології статистичного аналізу є те, що процеси, які формують певний вид економічної діяльності, за своєю природою являються імовірнисними та стохастичними, які можна відобразити з допомогою частинних та узагальнюючих показників з метою виявлення відповідних причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей та тенденцій.

Економіка країни розглядається як система взаємодіючих компонентів. Вид економічної діяльності являє собою підсистему, тобто частину системи суспільного виробництва. Певний вид діяльності включає в себе різного роду компоненти та елементи: секції, підсекції, розділи, групи, класи, підкласи. Система суспільного виробництва формується під дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. До внутрішніх відносяться структура взаємозв’язків між певними видами економічної діяльності, відносини всередині їх компонентів. В свою чергу, сукупність видів економічної діяльності утворює суспільне виробництво, а сукупність виробничих, трудових, соціальних та фінансових факторів, що впливають на нього, - зовнішнє середовище.

Дослідження взаємозв’язків видів економічної діяльності повинно супроводжуватись аналізом взаємозв’язку як між ними, так і їх структурними елементами. Його результатами є виявлення кількісних характеристик взаємодії цих процесів на основі моделювання, що дозволяє визначити вплив окремих факторів та створити базу для розробки управлінських рішень.

В роботі сформульована сутність економічної ефективності виду діяльності, як рівня доцільності і раціональності розвитку в певних економічних умовах, який забезпечує переробку ресурсів при найменших виробничих витратах і мінімізації навантажень на природно-ресурсний потенціал та навколишнє середовище, а також задоволення потреб суспільства у матеріальних та нематеріальних продуктах.

Для її оцінки визначений критерій ефективності видів економічної діяльності як максимально можливий обсяг продукції, що може бути вироблений на одиницю трудових та матеріальних витрат.

Як відомо, розвиток економіки країни обумовлюється дією двох груп факторів: екстенсивних (залучення більшої кількості ресурсів) та інтенсивних (кращого використання існуючих ресурсів завдяки науково-технічному прогресу, організаційним та економічним факторами.

Проблема підвищення економічної ефективності видів економічної діяльності є  одним з головних завдань економіки. Все більшого розвитку повинні набути фактори, пов’язані з підвищенням інтенсифікації виробництва. Хоча поряд з цим повинні продовжувати діяти й фактори екстенсивного розвитку, але їх значення має зменшуватися.

Для кількісної оцінки економічної ефективності видів діяльності в сучасних умовах в роботі запропонована відповідна система показників.

Основними методологічними принципами побудови системи показників є адекватність цілям розвитку, комплексність оцінки, діалектичність аналітичних оцінок, співставність на різних рівнях управління.

Вона характеризує рівень ефективності виду діяльності, дозволяє виявити резерви її підвищення, напрямки інтенсифікації розвитку,  дослідити її збалансованість та пропорційність.

Використання запропонованої системи показників також дозволить провести комплексну оцінку ефективності видів економічної діяльності, що буде слугувати базою для розробки і прогнозування державних та регіональних програм розвитку, спрямованих на вирішення конкретних економічних та соціальних проблем, дасть можливість порівнювати ефективності різних видів економічної діяльності.

З використанням цих підходів може бути здійснена економічна характеристика ефективності функціонування видів економічної діяльності для користувачів на різних рівнях управління.

До теперішнього часу наявна інформація не диференціювалася за ознакою потреб користувачів, що обумовило незначне використання інформаційних ресурсів. Існуючі  інформаційні потоки не мали конкретного спрямування, не були адаптовані до завдань та функцій органів управління.

У зв’язку з цим особливого значення набуває створення необхідного інформаційного забезпечення окремо для кожної ланки державного  управління.

 

3. . Фактори впливу на ефективність управління підприємством.

Досліджуючи особливості  чинної системи показників ефективності використання основних засобів ми встановили про відсутність єдності щодо обґрунтування та методології системи  показників ефективності використання основних засобів. На нашу думку, перш ніж розробляти методологію оцінки ефективності використання основних засобів, слід розглянути основний критерій ефективності, сформувати основні принципи та виявити основні чинники, що впливають на ефективність використання основних засобів на підприємстві. Ми вважаємо, що в умовах жорсткої конкуренції та змінного зовнішнього середовища основним критерієм ефективності використання основних засобів є отримання максимального результату при оптимальних затратах. Вибір критерію оптимальності ґрунтується на широкому впровадженні в практиці господарювання більшості вітчизняних підприємств економетричних моделей оптимізації складу і структури витрат ресурсів. Головними принципами при цьому виступають: