Малі підприємства в Україні

     В 1994, 1995 і 1996 р.р. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році – 146%. Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше (майже 65%) складали колективні, 31% – приватні та 0,9% – державні малі підприємства [54; 120].

     На  початок 2001 року в країні налічувалося 217,9 тис.  малих підприємств, в  порівнянні з 2000 роком їх кількість  збільшилась на 10,6%. В середньому по Україні, з розрахунку на 10 тис. чоловік  населення, припадає 44 малих підприємств, що на 4 підприємства більше в порівнянні з 2000 роком.

     Питома  вага малих підприємств майже  в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 2001 році у цих трьох сферах діяло  майже 52% усіх малих підприємств. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато малих підприємств одночасно займається кількома видами діяльності.

     В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили, що змушені приховувати частину доходів від державних органів. До речі, за даними міністерства внутрішніх справ чесно сплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону ,самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивілізованому рівні.

     На  кінець 2007р. в Україні налічувалось близько 220 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення). Майже 1 млн. підприємців без створення юридичної особи, 40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

     Аналіз  стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком.

     Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, потрібно зауважити, що Україна значно відстає навіть від  країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих підприємств, у Чехії – 12,4, в Україні – лише 4,4. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5%.

     В США спостерігається тенденція :в  перший рік роботи свого існування  банкрутує половина новостворених  малих підприємств, а через 5 років  залишається тільки 25% від початкової кількості.

     В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція ,нестача початкового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою.

     Як  свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта 60% - «ледве зводять кінці з кінцями».

     Звичайно, якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутими країнами, то в нашій країні вони досить низькі. Так кількість суб’єктів малого бізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії - 68, Японії - 50, Великобританії - 46, в країнах ЄС - 45.

     Частка  зайнятого населення в таких  підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.

     У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

     Незважаючи  на ту велику роль, яка відводиться  малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в  цілому, так і в нашому регіоні  не відповідає вимогам часу.

     Як  стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:

• Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.
• Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.
• Переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.
• Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.
• Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)
• Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.
• Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.
• Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв’язків, каналів збуту.
• Слабкість інфраструктури малого підприємництва.
• Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

     Однією  з найвагоміших перепон на шляху  розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання .

     В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки.

     З метою заохочення виконання таких  програм держава формує систему  мотивацій-виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитора. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. Банки видають мікрокредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умов обмеженості кредитних ресурсів, високих ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу.

     В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств - це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

     Державна  фінансова допомога реалізується через  Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки  фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

     Міжнародна  донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації-Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

     В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерною.

     Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні  робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної  підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового – виділення кредитів, грантів; інформаційно-консультативного консультування з різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального – навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії [35; 123].

     Сьогодні  в Україні діє кілька кредитних  ліній. Умови позичання коштів є  досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та відрізняються за процентами і розмірами кредитів. Проте, незважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних малих підприємств може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

     Інвестиції  міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країни Центральної та Східної  Європи. Така ситуація зумовлена високим  ступенем інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

     Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують малі підприємства з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них – Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнес, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS.

     Міжнародна  підтримка малого підприємництва в  Україні є вагомим чинником зростання  приватного сектору в країні, утвердження  засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не всі  малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають. Це виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.

     Намагаючись якось вирішити проблему відсутності  інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації - кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці.

     Звуження  вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.

     Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка  малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств ,приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів.