Інтерактивні методи навчання математики

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов інтерактивних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коригування неточних,  неправильних відповідей та дій  можливе тільки у формі пропозицій діяти інакше: „Можлива інша відповідь...”, „Існує інша точка зору...”, „Можна сказати інакше...”.

Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Отже, педагогічна технологія відповідає на запитання: як, яким чином (методами, прийомами і засобами) досягти поставленої мети, встановлюючи порядок використання різних моделей навчання.

Використання інтерактивних технологій дає педагогові можливість для фахового зросту, для зміни себе, для навчання разом з учнями. Після кількох старанно підготовлених уроків можна відчути, як змінилось ставлення учнів до тебе, а також сама атмосфера у класі - і це слугує додатковим стимулом для роботи.

Практика свідчить, що починати потрібно з поступового використання новітніх технологій. Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних уроків у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені „ігри”. Спочатку потрібно використовувати прості інтерактивні технології: роботу в парах, у малих групах, мозковий штурм та інші.

Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише спосіб створення атмосфери в класі, яка сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості. Коли в учнів з'явиться досвід такої роботи, то ці заняття проходитимуть значно легше, а підготовка не забиратиме багато часу.

Під час викладу нового матеріалу варто використовувати інтерактивну технологію „Карусель”. Цей варіант включає найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників а активну роботу під час обговорення дискусійних питань, для збирання інформації з будь-якої теми, для перевірки усвідомлення набутих знань, для розвитку вмінь аргументувати власну позицію. Потрібно учнів не „розподіляти” на групи, а навпаки, „об'єднувати” їх. З об'єднаних учнів виростають дорослі, здатні працювати разом; виростає об'єднана країна, держава або нація.

Коли учні працюють у групах, то обов'язково створюється експертна група, яка працює за комп'ютером. Позмагатися з комп'ютером у правильності розв'язання, в точності та швидкості прагнуть усі учні.

Під час розв'язування вправ можна використати таку технологію як „Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, а також „Мозковий штурм”, яка використовується під час вироблення кількох вирішень конкретної проблеми, спонукає учнів проявити уяву та творчість (наприклад, розв'язати одну вправу кількома способами).

Узагальнюючи та повторюючи вивчене використовуються методичні схеми, які дають можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Метод „ПРЕС” використовується під час обговорення дискусійних питань, в яких потрібно зайняти чітку, визначену позицію з проблеми, що обговорюється.

Досягти результату в інтерактивній моделі можна тільки залучивши учнів до діяльності. Отже, вони теж повинні розуміти, для чого вони прийшли на урок, до чого їм треба прагнути, як будуть перевірятися їхні досягнення. Еталонною є ситуація, коли після уроку учень не тільки знає, розуміє чого він досяг, а і чого він хотів би, мав би досягти на наступному уроці з предмета, чого він хоче від курсу математики для свого життя.

2.2. Методика організації інтерактивної вправи.

Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.

Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% часу на уроці.

Обов'язковою є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

• інструктування – вчитель розповідає учасникам про мету вправи, 
  правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; 
  запитує чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.);
• об'єднання в групи і (або) розподіл ролей (1-2 хв.);
• виконання завдання, за якого вчитель виступає як організатор, 
  помічник,    ведучий   дискусії,    намагаючись    надати    учасникам 
  максимум   можливостей  для  самостійної  роботи   і  навчання  у 
  співпраці один з одним (5-15 хв.);
• презентація результатів виконання вправи ( 3-15 хв.);
• рефлексія      результатів     учнями:      усвідомлення     отриманих 
  результатів, що досягається шляхом їх спеціального, колективного 
  обговорення або за допомогою інших прийомів ( 5-15 хв.).

Рефлексія є природним, невід'ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці.

Вона дає можливість учням і вчителю усвідомити чого вони навчились, оцінити власний рівень засвоєння та розуміння навчального матеріалу і спланувати чіткі, реальні кроки його подальшого опрацювання, порівняти свої думки з почуттями та поглядами інших і інколи скоригувати певні позиції, як постійний елемент навчання привчати дитину рефлектувати в реальному житті, усвідомлюючи свої дії, прогнозуючи подальші кроки.

Підбиття підсумків – це дуже важливий етап інтерактивного заняття.

Заняття доходить кінця. На цьому етапі багато вчителів схильні розслабитись і провести коротке, нечітке обговорення: усі погоджуються, що все було цікаво, рольова гра удалася, вправу виконали просто чудово і цим справа закінчується. Учитель йде з почуттям виконаного обов'язку, учні розходяться з почуттям, що спробували щось новеньке. На жаль, вони не врахували, що підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут прояснюється зміст проробленого, підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться їм у майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

• пояснити зміст опрацьованого;
• порівняти реальні результати з очікуваними;
• проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;
• зробити висновок;
• закріпити чи відкоригувати засвоєння;
• намітити нові теми для обміркування;

• встановити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно 
  засвоїти, навчитись у майбутньому;

• скласти план подальших дій.

В інтерактивному навчанні необхідні нові підходи до оцінювання, оскільки важливими є такі уміння, як здатність відстоювати свою думку чи аргументувати свою позицію під час дискусії або дебатів. Отже, оцінювання повинно базуватися саме на цих важливих уміннях, а не лише на оцінюванні здатності учня запам'ятовувати та відтворювати фрагменти інформації. Бажано оцінювати також те, як учень бере участь у навчальній діяльності – його активність на уроці, спосіб спілкування з товаришами, готовність до співпраці і прийняття відповідальності, дотримання правил обміну думками та інших норм поведінки на уроках. При цьому важливо, щоб учні з початку занять могли ознайомитися з правилами поведінки на уроках. Для цього на одному з перших уроків клас разом із учителем може опрацювати „міні-статут”. Спільне створення такого переліку правил учнями значно підвищує імовірність того, що вони будуть прийняті і учні будуть їх дотримуватись.

Робота в малих групах

Роботу в малих групах доцільно використовувати для розв'язання складних проблем, що потребують колективного обговорення. Якщо докладені зусилля й час не гарантують бажаного результату, краще обрати парну роботу або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. Малі групи слід використовувати тільки тоді, коли завдання потребує спільної, а не індивідуальної роботи. Організовуючи роботу в малих групах, треба пам'ятати, що учні мають володіти знаннями і навичками для виконання завдання, якщо робота виявиться надто складною, вони не докладатимуть зусиль для її виконання.

Об'єднуємо учнів у групи. Можна почати із груп, що складаються з трьох учнів. П'ять-шість учнів – це оптимальна верхня межа для проведення обговорення в малих групах, в процесі формування груп слід уникати навішування жодних „ярликів” на учнів.

Пропонуємо їм пересісти по групах. Переконайтесь, що учні сидять по колу: „пліч-о-пліч”, ”око-в-око”. Всі члени групи мають добре бачити один одного.

Повідомте (нагадайте) учнів про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи:

Спікер, головуючий (керівник групи): зачитує завдання групи; організовує порядок виконання; пропонує учасникам групи висловитися по черзі; заохочує групу до роботи; підбиває підсумки роботи; визначає доповідача.

Секретар:  веде записи результатів роботи групи стисло і 
розбірливо; як член групи має бути готовий висловити думки 
групи під час підбиття підсумків чи допомогти доповідачу.

Посередник: стежить за часом, заохочує групу до роботи.

Доповідач:   чітко   висловлює   думку   групи; доповідає   про результати роботи групи.

Вчитель повинен поставити кожній групу конкретне завдання і дати інструкцію щодо організації групової роботи. Ці інструкції повинні бути максимально чіткими і короткими, навряд чи група сприйме більше двох інструкцій за один раз. Необхідно стежити за часом, надати групам достатньо часу для виконання завдання, продумати, чим зайняти групи, які виконають завдання раніше за інших. Використовуючи роботу в групах, вчитель повинен бути готовим й до підвищеного галасу, характерного для спільного навчання. Підводячи підсумки, слід прокоментувати роботу груп з точки зору їх навчальних результатів і питань організації процедури групової діяльності.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і презентації групами результатів колективної діяльності Залежно від змісту й мети навчання можливі варіанти організації роботи груп.

1. „Діалог”. Сутність його полягає у спільному пошуку групами 
узгодженого рішення. Діалог виключає критику, протистояння тієї 
чи іншої групи. Всю увагу слід зосередити на сильних моментах у 
позиції Інших.

Клас об'єднують у 5-6 робочих груп і групу експертів із сильних учнів. Робочі групи отримують 5-10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час, По завершенні роботи представники від кожної групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі» надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання, групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів занотовують остаточний варіант.

2. „Синтез  думок”.   За  метою та  початковою  фазою  нагадує попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам. Ті доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші   передаються  експертам,   котрі   зіставляють   написане  з власним варіантом, роблять загальний звіт, який обговорює весь клас.

3. „Карусель”. Дана інноваційна технологія дуже корисна для повторення теоретичного матеріалу з кожної конкретної теми. Цей варіант кооперативного навчання найефективніший для одночасного залучення всіх учасників до активної роботи з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Цю технологію застосовують для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій; для збирання інформації з певної теми; для інтенсивної перевірки обсягу і глибини наявних знань (наприклад, термінів); для розвитку умінь аргументувати власну позицію. Для організації роботи стільці для учнів потрібно розставити у два кола. Учні, які сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а ті, які сидять у зовнішньому - обличчям до нього. Таким чином, кожен сидить напроти іншого.

Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє - рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Мета - пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

І варіант – учасники внутрішнього кола є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього – протилежної. Спочатку триває обмін думками у перших парах, наводяться відповідні аргументи, відомості. Учні фіксують у своїх записниках усе, що повідомляє протилежна сторона. За сигналом ведучого відбувається зміна партнерів, дискусія триває, однак учні намагаються наводити нові контраргументи. До кінця кола учні, як правило, відточують свої аргументи, а також набувають досвіду спілкування з різними партнерами.

П варіант – кожен учень, який сидить у зовнішньому колі, має аркуш із конкретним питанням (темою) і під час пересування збирає максимум інформації, аспектів, поглядів із зазначеної проблеми. Наприкінці заслуховуються окремі відповіді, обговорюються питання, які виявились найскладнішими, як працювали партнери, У цьому разі застосування методу сприяє узагальненню наявних в учнів знань, активізації їх і перетворенню на загально групове надбання.

ІІІ варіант - учні заздалегідь готують питання або поняття і записують його на маленьких аркушах, а на звороті пишуть своє ім'я. Під час роботи партнери ставлять одне одному запитання і у разі правильної відповіді учень одержує від автора запитання цю картку. Наприкінці вправи підраховують кількість зароблених карток.