Інтерактивні методи навчання математики

Кожен з учнів, одержавши свою роль, має підготувати свій виступ, використовуючи рекомендовану літературу. Кожен має знати, що перед початком свого виступу він повинен представитися, хто він є, в захист кого він виступає і чому. Свідчення мають бути доказовими й обґрунтованими. В кінці суддя має винести вирок і обґрунтувати його.

 

КОМПЛЕКСНО-ТВОРЧИЙ УРОК

 

Уроки цього типу мають таку структуру: вступне слово вчителя, творча робота груп, обговорення діяльності груп, висновки, підбиття підсумків.

Клас поділяється на 5 груп. Кожна група одержує завдання. Перша група – скласти кросворд за темою уроку, друга і третя групи готують аукціони, четверта і п'ята – розв'язують задачі. Кожній групі видаються картки із завданнями.

Для оцінки роботи кожної групи на початку уроку обирається журі із 3 чоловік. Поки групи готують завдання, члени журі разом з учителем можуть обдумати критерії оцінювання виконання завдання кожною групою. Після закінчення роботи представники груп у межах 5 хв. доповідають про результати і демонструють їх. Журі оцінює і підбиває підсумки.

 

УРОК-ТВОРЧИЙ ЗВІТ

 

На такому уроці учні показують і захищають перед спеціальною комісією свої роботи. У комісію входять члени батьківського комітету, шкільного наукового товариства, учні паралельних класів.

За 2-3 місяці до проведення цього уроку учням пропонується створити творчі групи за інтересами й вибрати проблему для розробки. У групу можуть входити консультанти із числа дорослих. Звіт включає аргументацію теми, суть роботи, пояснення одержаних результатів, ілюстрацію практичного застосування одержаних результатів.

Всі роботи оцінюються. Критерії оцінювання оголошуються ще до початку уроку.

Цей урок може бути проведений за такою структурою:

1. Вступне слово вчителя.
2. Проведення звіту (розповідь про виконану роботу, відповіді на запитання опонентів членів комісії, оголошення результатів роботи). 
3. Вільний обмін думками.
4. Підбиття підсумків звіту.

Можуть проводитися конкурси.

Конкурс „Пошук”. Ще до конкурсу групи одержують доручення знайти в журналах, газетах, книгах матеріал, який стосується конкурсної теми.

Конкурс „Знайди помилку”, Групам учнів показуються виконані роботи, але з помилками, учасник будь-якої творчої групи може вказати на помилку. Перемагає та команда, яка знаходить більше помилок. 

 

УРОК-ТУРНІР

 

Мета цього уроку – закріплення знань, умінь і навичок. За два тижні до уроку вивішується плакат із запитаннями й завданнями. В класах створюються групи учнів, які одержують різні завдання. Консультанти готують слабших учнів, працюють з ними, ерудити роблять повідомлення на запропоновані теми.

Готуються картки-завдання. В уроці-турнірі беруть участь дві команди або навіть два класи. Тривалість – 40 хв. Столи розміщують так, щоб учні двох команд сиділи навпроти один одного. Можлива постановка проблемного запитання.

Другий етап розпочинається із фронтального опитування з усіх перелічених питань (учні команд відповідають почергово). Наступний етап – міні-демонстрація. До дошки запрошуються по два учні від класу. Всі останні – журі. Дітям пропонується продемонструвати, наприклад, способи множення і ділення багатоцифрових чисел.

На другому уроці роботу розпочинають ерудити. Заслуховуються підготовлені повідомлення (по одному, від команди). Це можуть бути історичні дані про виникнення римських чи арабських цифр тощо.

Підраховується загальна кількість балів, набрана за кожен вид турніру кожною командою. Переможці нагороджуються грамотою, а ті, що програли – заохочувальним призом.

 

УРОК-ТЕЛЕПЕРЕДАЧА

 

Це урок вивчення нового матеріалу з попередньою підготовкою учнів. Він будується в формі інформаційно-розважальної телепередачі. Його структура являє собою послідовність фрагментів із найбільш популярних телепрограм: „Поле чудес”, „Що? Де? Коли?”, „П'ятий кут” та інших, побудованих на предметному навчальному матеріалі. Матеріал розробляється аспектно, під кутом зору тієї чи іншої передачі, її спрямування. Вибір тих чи інших телепередач, послідовність їх фрагментів, трансформованих змістом навчального матеріалу, визначаються можливостями навчальної теми уроку.

Для підготовки уроку вчитель створює ініціативну учнівську групу, визначає ведучого всієї телепередачі. Спільно з учителем ця група визначає, які конкретно телепередачі будуть копіюватися на уроці, яким змістом наповнити кожен фрагмент. Створюються мікроколективи учнів, на чолі яких стоять члени ініціативної групи. Кожен мікроколектив готує свій фрагмент, свій вихід в „ефір”, свою частину „телепрограми”.

Перед уроком класна кімната відповідно оформляється. Зміст оформлення, зрозуміло, відповідає темі „телепередачі”.

Учитель спільно з ініціативною групою чітко розподіляють час уроку, виділяючи кожній „телепрограмі” свій час, встановлюють послідовність цих програм.

Урок може бути розпочатий із музичної заставки, характерної для даної телепередачі. Два диктори оголошують тему, мету і структуру передачі, далі може йти демонстрування фільму, після цього – виступи.

 

2. Забезпечення оволодіння школярами змісту освіти за допомогою інтерактивних технологій

Дидактична система потребує щоб методи навчання забезпечували оволодіння школярами елементами змісту освіти. Вирішення цієї проблеми, зокрема в початкових класах вимагає застосування інтерактивних методів навчання.

Інтерактивні підходи до навчання – це щось зовсім нове в сучасній освіті, чи ні? Виявляється, що ні. Ще в перші десятиліття минулого століття в педагогіці та практиці української школи використовувалися інтерактивні підходи до навчання. І тоді практикувалися бригадний метод, проектний метод, робота в парах змінного складу, виробничі і трудові екскурсії, практики. І не лише в радянській, а і в світовій педагогіці, інтерактивні методи вважалися передовими.

Використання цих методів і форм навчання ва деяких школах давали непогані результати. Наприклад, у 1918 році у школі, організованій А.Рівним учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювали програму трьох-чотирьох років навчання. Ці методи знайшли підтримку у вчителів, але не було належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. Більше того, при застосуванні більшості цих методів дещо знизилась роль учителя в навчальному процесі, неекономно витрачався навчальний час.

З часом, на початку 30-х років XX ст., українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з панівною стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання. Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання знаходимо в працях В.Сухомлинського. В 70-х-80-х роках XX ст. вчителі новатори Амонашвілі, Шаталов, Ільїна, Лисенкова та інші повернулися до інтерактивного навчання, але творчість їх була скоріше винятком, ніж правилом.

Наприкінці XX ст. інтерактивні теорії набули поширення в теорії та практиці американської школи. В останні роки зацікавилися цим методом і взяли його на озброєння педагоги України. Маючи практичний досвід роботи з молодшими школярами і оцінивши переваги інтерактивних методів навчання, вчителі знову повертаються у своїх пошуках до теорії та наукового обґрунтування того чи іншого методу. Підкреслю ще раз, що на сучасному етапі значна кількість методичних інновацій у математиці пов'язана сьогодні із застосуванням інтерактивних методів навчання.

Інтерактивний – означає можливість взаємодіяти, або знаходитись у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь або ким-небудь. Отже, інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учнів.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, щоб навчальний процес організований таким чином, що практично всі учні беруть участь у процесі пізнання, вони мають змогу розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають і думають. Інтерактивне навчання – спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактив виключає домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою.

 

Методики колективного взаємонавчання „Взаємообмін темами” і 

„Взаємообмін завданнями”

Першу методику краще застосовувати під час вивчення нового матеріалу, а другу – під час закріплення. Ці методики дають змогу відпрацьовувати як теоретичний, так і практичний матеріали. Кожен учень уже на уроці не тільки отримує певні теоретичні знання (означення, формулювання, алгоритми розв'язку, тощо), а й запам'ятовує їх і передає ці знання іншому учню.

Використовуючи методику „Взаємообмін завданнями”, вибирається невелика тема або підтема. Весь її матеріал розбивається на порції і кожна оформляється на окрему картку. Набір карток, що містить усю тему, називається блоком завдань. У блоці – від 3 до 9 карток, кожна підпорядкована певній ідеї. При чому учень повинен мати можливість почати роботу з будь-якою карткою і виконувати завдання у будь-якій послідовності. Іншими словами, кожна картка повинна бути самостійним входом у тему.

Методику „Взаємообмін темами” добре використовувати, вивчаючи новий матеріал. Теми обираються таким чином, щоб учень міг їх вивчати у будь-якій послідовності. Теми діляться на дві, три, чотири частини, кожна з яких має деяку змістову самостійність і закінченість. Після кожної частини даються завдання для виконання яких потрібні відомості, викладені в ній. Це завдання першого рівня. Вони спрямовані на відпрацювання певних умінь і навичок. Для виконання завдань другого рівня потрібно добре розуміти всю тему. Це можуть бути завдання на творче застосування вивченого матеріалу, на встановлення зв'язків з іншими темами. До таких завдань обов'язково даються відповіді.

Під час вивчення в класі одночасно кількох тем можна організувати малі групи. Спочатку пояснюється порядок роботи самостійно і в парі, за мету ставиться вивчення теми, вказується на який час розраховано вивчення всього матеріалу, на який результат може або повинен вийти кожен учень: уяснити поняття, навчитися відтворювати тему, щось вивчити напам'ять, відповісти на запитання, розв'язати задачу вказаного типу, порівняти з раніше вивченим, навести приклади, задавати питання та ін. Дається інформація про додаткову літературу, про завдання підвищеної складності, пояснюється формула контролю.

Організація інтерактивного навчання інколи передбачає використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогам стати справжніми лідерами учнівського колективу.

Використання наочності під час уроку збільшує запам'ятовування матеріалу від 14% до 38%, а використання візуальних засобів поліпшує результат на 200%. Крім того, така подача матеріалу забирає на 40% менше   часу.   Наочність   варта   не   тільки   сотень   слів,   а   й   утричі ефективніша за одні лише слова.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу і обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю, я набуваю знань та навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій необхідно:

• дати завдання учням для попередньої підготовки: продумати, виконати самостійно підготовчі завдання;
• відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які були б пропедевтичними для освоєння нової теми;
• дати   учням   час   подумати   над   завданнями,   щоб   вони «граючись» виконали його;
• на одному занятті можна використати одну, максимум дві інтерактивні задачі, а не їх калейдоскоп;
• важливо провести спокійне, глибоке обговорення за підсумками виконання інтерактивного завдання, зокрема акцентуючи увагу на іншому матеріалі теми прямо не порушеному в задачі; проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

Щоб забезпечити ефективний контроль за процесом навчання за умов використання інтерактивних технологій, учитель повинен ретельно попередньо підготуватися:

• підібрати та продумати задачі, зокрема додаткові, наприклад різноманітні рівняння, зразки їх розв'язання, завдання для груп;
• старанно    спланувати    і    розбити    заняття:    підготувати запитання   і   можливі   відповіді,   виробити   критерії  оцінки ефективності заняття;
• мотивувати учнів до вивчення  шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків; оголошувати очікувані результати заняття і критерії оцінки роботи учнів;
• передбачити різноманітні форми  і методи для привернення уваги   учнів,   налаштування   їх   на   роботу,   підтримання дисципліни;  цьому,  зокрема  можуть  сприяти  різноманітні задачі-розминки, задачі-жарти.