Зародження та розвиток підприємницької діяльності в Україні

     Звичайно, якщо порівняти вище наведені показники  з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так  кількість суб’єктів малого бізнесу  на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії - 50, Великобританії - 46, в країнах ЄС - 45.Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.

     У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з  боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них  встановлені сприятливі законодавчі  умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

      Число малих підприємств (МП) в Україні  на кінець 2003р. збільшилося на 18,5% (порівняно  з 2002 р) і дорівнює близько 301 тис. При цьому на 10 тис. наявного населення припадатиме 62 малих підприємства. Кількість підприємців-фізичних осіб становить близько 1,7 млн., тобто зросло на 17%.

      В Україні існує близько 6,7 тис. спільних підприємств із прямими іноземними інвестиціями, у яких працює близько 115 тис. чол., 37,5 тис. фермерських господарств  із 67 тис. працюючих. У цілому частка виробництва малих підприємств  у ВВП складає біля 11%.

      Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1991 р. частка малих підприємств із державною формою власності скоротилася з 14% до 2%. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 70%.

      По  галузевих ознаках малі підприємства переважно зосереджені в торгівлі, суспільному харчуванні – 46%, промисловість – 14%, будівництво – 16%, побутове обслуговування – 5%, інші галузі – 19%. (Рис.2.1). У 2003р. підприємствами малого бізнесу усіх форм власності зроблено продукції на 21,5 млрд. грн.  

      Рис.2.1 Галузеві ознаки підприємництва.

      Успадкована від СРСР економіка України усе  ще залишається монополізованою. У  її структурі підприємництво займає незначне місце. У дійсності ми маємо показник, значно менше цього. Весь можливий потенціал розвитку підприємництва не вичерпаний, оскільки маються необхідні ресурси в достатньому розмірі. Однак підприємництво на сьогоднішній день зіштовхується з безліччю проблем і труднощів.

      Початок економічної кризи наприкінці 2008 року справив негативний вплив на підприємства в Україні. Так, за даними зведеної інформації по Департаменту з питань банкрутства, станом на 01.02.2010 року загальна кількість підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства становила 14642, що на 3304 одиниці більше, ніж в 2008 році. При цьому з них кількість державних підприємств складає 443 одиниці, що на 292 підприємства більше, ніж в 2008 році. Переважна кількість підприємств-банкрутів зазнає ліквідації. Так, впродовж січня 2010 року було ліквідовано 452 підприємства, тоді як відновлення платоспроможності відбулося тільки на 9 підприємствах (з них одне державне). Лише на шести підприємствах було укладено мирову угоду, і на двох – виконано боржником всі зобов’язання перед його кредиторами. Водночас протягом січня було порушено 527 нових справ про банкрутство, з яких 5 – стосовно державних підприємств.

      Банкрутство підприємства безпосередньо пов’язане  з погіршенням його фінансового  стану і отриманням збитків. За даними аналізу, в 2002-2009 роках чисельність збиткових підприємств скорочувалася, починаючи з 2003 року, і суттєво зростала, починаючи з 2008 року. Найнижча чисельність збиткових підприємств спостерігалася в 2007 році – 32,5 %.  В  наступному  році  їх кількість зросла до 38,9 %, а в 2009 році – до 47,2 %. Тобто, негативний вплив фінансової кризи на фінансовий результат діяльності підприємств почав здійснюватися ще в 2008 році, що і призвело до різкого зростання банкрутств у 2009 році.

      Чисельність підприємств, що отримали збиток від господарської діяльності, відрізняється за видами економічної діяльності та за регіонами країни. Так, найбільше збитків отримали підприємства, що займаються торгівлею автомобілями та мотоциклами, технічним обслуговуванням та ремонтом – 60,7 % всіх таких підприємств, а також підприємства будівельної сфери – 57,7 %, промисловості – 52 %, а також комунального господарства, надання індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури і спорту – 51,3 %. Найменша питома вага збиткових підприємств в 2009 році була в сільському господарстві – 18,1 %. Тому можна передбачити, що саме підприємства тих галузей, де отримуються найвищі збитки, мають надалі найвищий ризик банкрутства.

      Водночас  погіршення ситуації з кількістю  підприємств-банкрутів спостерігається і в інших країнах світу. Аналогічні процеси відбуваються також і в інших країнах світу – США, Японії, країнах ЄС тощо.

      Отже  можна зробити висновок, що динаміка банкрутств в Україні істотно  збільшилася в період кризи. Характерною особливістю є зростання чисельності державних підприємств-банкрутів. Одночасно збільшується кількість підприємств, що отримують збитки від своєї діяльності, а отже мають передумови для банкрутства в майбутньому.

      Але підприємництво – вільний вибір основних принципів діяльності за якими воно здійснюється. Це вабить дуже велику масу людей.

      Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

• інтенсивне розширення підприємництва, що виявляється у територіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості  юридичних осіб та індивідуальних підприємців.
• Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В результаті таких процесів з’являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій.
• Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм
• Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стриманому розвитку виробничого підприємництва
• Розширення сфери послуг (юридичні, страхові, рекламні, мобільний зв’язок)
• Співробітництво великого та малого бізнесу.

      За  інформацією Управління реєстрації та обліку платників податків ДПА  України, в Україні кількість  підприємств та організацій (ЄДРПОУ) станом на 1 листопада 2010 р. становить 1 млн. 288 тис. 478 од., у тому числі із статусом юридичної особи - 1 млн. 232 тис. 172 од., без статусу юридичної особи - 56 тис. 306 од., повідомляє Державний комітет статистики України. Найбільша кількість суб'єктів ЄДРПОУ зареєстрована у м. Києві - 247 тис. 463 од., Дніпропетровській обл.. - 103 тис. 360 од., Донецькій - 94 тис. 181 од., Одеській - 77 тис. 007 од.

      За  галузями економіки: сільське господарство, мисливство, лісове господарство - 85 тис. 312 од., промисловість - 127 тис. 099 од., будівництво - 91 тис. 361 од., торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 322 тис. 308 од., діяльність транспорту та зв'язку - 42 тис. 337 од., операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 175 тис. 522 од., надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту - 177 тис. 416 од.

      За станом 1 жовтня 2010 р. в Україні кількість підприємств та організацій (ЄДРПОУ) становила 1 млн. 285 тис. 150 од.

      Тобто це говорить про привабливість самостійного господарювання.

2.2. Основні труднощі становлення вітчизняного підприємництва, ризики, правове забезпечення 

      Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним бізнесом, діставати прибуток і розпоряджатися ним за своїм розсудом. Прихід у  малий бізнес став більш масовим  і підприємці зштовхнулися із серйозними проблемами, що характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті придбали гіпертрофований характер. Набір цих труднощів відомий: у пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує список приблизно з двох десятків причин, що перешкоджають розвитку бізнесу, в тому числі малого.

      Незважаючи  на наявні позитивні тенденції, які  набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні  свідчить про те, що суттєвих зрушень  у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі:

• відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
• неймовірно важкий тягар оподаткування;
• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому;
• обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;
• недосконалість механізмів обліку та статистичної звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

      Найболючішою  проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими  ресурсами. Приватні благодійні фонди  відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; засобу місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела вкрай не діючі. Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, у якості їхніх клієнтів можуть виступати торгові і посередницькі організації, що мають майно для застави. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

      Потрібно  виділити окремо проблему недостатності  кваліфікованого персоналу.

      Підприємці  мають обмежений доступ до альтернативних джерел фінансування (бюджетного чи кредитного). Для здійснення виробничого процесу  вони змушені купувати ресурси (паливо, електроенергію тощо) за високими цінами, продаючи свою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможність споживача. Тож невипадково, що з часом малі підприємства стають неконкурентоспроможними і зникають.

      Слід  зазначити, що основним джерелом інвестування для малих підприємств поки що залишаються власні фінансові ресурси  та сімейні позики. Звернімо увагу  на те, що навіть у найрозвинутіших  країнах самофінансування фірм є  найпотужнішим джерелом інвестицій, і тільки відносно невелика їх частина (10-20%) проходить через систему інвестиційно-фінансової інфраструктури. Але саме ця частка, що є дуже динамічною та здатна на миттєву реакцію, забезпечує гнучкість економіки. Важелем, що зумовлює зрушення, виступає конкуренція. Однак за умов самофінансування її вплив є неоднозначним. Слабкість або відсутність конкуренції знижує стимули до ризикованих вкладень, а за умов інсайдерської власності (що, безумовно, актуально для України) - також до пошуку зовнішніх інвесторів. Натомість надто сильна конкуренція зменшує прибуток, позбавляючи таким чином фірми власних інвестиційних ресурсів та знижуючи їх інвестиційну привабливість. Отже, зв'язок може бути як позитивним, так і негативним. Причому знак цього зв'язку опосередковано вказує на переважну роль обмежень, пов'язаних зі стимулами чи ресурсами. Іншими словами, зв'язок між конкуренцією та інвестуванням не завжди міцний, але в жодному разі не негативний. Це опосередковано свідчить на користь того, що в Україні брак стимулів для ефективного інвестування є більш вагомим, аніж брак ресурсів.

      Труднощі  з реєстрацією відкриття власної  справи займають зі списках проблем  не останнє місце. Багато бажаючі  почати бізнес уже мають необхідну  інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих формах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль, що діє в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвитих країнах.

      Діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції  і доступу до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме: ціновому і якісному. Підприємці виділяють ще дві проблеми, що на їхню думку мають чисто місцеве походження. Це відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів службовців, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння сутності того, який повинен бути характер взаємин з підприємцями. Через це вони вступають у конфлікти.