Зародження та розвиток підприємницької діяльності в Україні

      Підприємництво - це особливий вид економічної  активності (під якою ми розуміємо  доцільну діяльність, спрямовану на отримання  прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

      Економічна  активність являє собою форму  участі індивіда в суспільному виробництві  і спосіб отримання фінансових засобів  для забезпечення життєдіяльності  його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок або їхня комбінація:

• власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований дохід (власник підприємства або будинку, що здається в оренду, і т.д.);
• найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);
• індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх робіт, або водій, що використовує автомобіль у якості таксі і живе на доходи від такої діяльності, і т.д.);
• державного або муніципального службовця;
• менеджера (керуючий чужим підприємством);
• пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);
• учня або студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);
• безробітного (як змушена форма неучасті або припинення участі в суспільному виробництві);
• зайнятого оборонно-охоронною діяльністю (армія, міліція, держбезпека);
• залученого в економічно злочинну діяльність (рекет, злодійство й ін.).

      Підприємництво  виступає як особливий вид економічної  активності, тому що його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю - результатом розумової діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.

      Підприємництво  характеризується обов'язковою наявністю  інноваційного моменту - будь то виробництво  нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, упровадження нових методів організації виробництва або нових технологій - це теж інноваційні моменти. (Рис.1.1)

      Рис.1.1 Схема підприємництва 

      Основним  суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець - не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічника або супротивника. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (Рис.1.2).

      Рис. 1.2 Суб'єкти підприємницької діяльності. 

      У взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься  до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива насамперед пасивна роль. При аналізі сторони  цих взаємин споживач виконує  роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати настроїв, бажань, інтересів, очікувань, оцінки споживача.

      У підприємця в умовах ринкової системи  відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби.

      Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

      Основними засобами впливу підприємця на споживача  виступають наступні фактори:

• новизна товару і його відповідність інтересові споживача;
• якість;
• ціна, приступність товару;
• ступінь універсальності товару;
• зовнішній вигляд і упакування;
• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;
• можливість скористатися послугами після продажного сервісу;
• відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;
• престижність і привабливість реклами товару і т.д.

      Висновок, який можна було б зробити з  розглянутої проблеми, зводиться  до наступного: якщо з погляду суспільного  виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

      Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу  може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

      В залежності від конкретної ситуації держава може бути:

• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
• стороннім спостерігачем, коли держава прямі не протидіє розвиткові підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвиткові;
• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).

      Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

      По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній  підготовці і вихованню підприємницьких  кадрів. При цьому в увагу приймається  той факт, що здійснення підприємницької  діяльності в сучасній ситуації можливо лише за умови вмілого сполучення принаймні трьох основних елементів і їхнього ефективного використання в практичній діяльності:

а) загальноекономічної  теорії;

б) конкретних економічних (підприємницьких) знань;

в) кількісних методів у підприємництві, тобто уміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої планованої угоди або операції, а також уміння передбачити рух коштів на рахунках свого підприємства при плануванні і здійсненні якої-небудь угоди.

      По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, що тільки що вступили або вступають у сферу ділової активності підприємців. Звичайно з цією метою державою розробляються спеціальні програми підтримки підприємців, у яких враховуються заходи для пільгового кредитування. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію яких-небудь підприємницьких проектів.

      По-третє, держава звичайно також бере на себе функції створення для підприємців  необхідної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих допоміжних (з погляду основного змісту підприємницьких проектів) структур, що могли б зробити підприємцеві послуги, необхідні для ефективної реалізації проектів. Держава звичайно постачає підприємця необхідною (найчастіше маркетинговою) інформацією, бере на себе також витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектно-дослідницьких і інших робіт з наданням їхніх результатів підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава також прагне до установи консультаційних, юридичних і інших фірм, що полегшують діяльність підприємців, а також бере на себе функції по підготовці кадрів потрібної кваліфікації для підприємницьких структур.

      Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також  відноситься до групи суб'єктів  підприємницького процесу. Саме від  нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

      Відомо, що кожному економічному суб'єктові властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна  плата, до прикладу), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що взагалі ж і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

      Форма залучення найманого робітника  в інтерес підприємницької структури  залежить від використовуваної підприємцем  системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:

• тверда гарантована заробітна плата;
• тверда гарантована заробітна плата з щомісячної (щоквартальною або щорічної) премією;
• відрядна заробітна плата;
• з використанням коефіцієнта ефективності;
• відрядно-преміальна заробітна плата;
• тарифна заробітна плата;
• погодинна заробітна плата.

      Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес  фірми. Для працівника в такій  ситуації головне - виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

      Для залучення працівника в комерційний  інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно  буде зацікавлений як у своїх особистих  результатах, так і в результатах  колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом - установленням прийнятного рівня заробітної плати.

      В умовах ринку від підприємця потрібне уміння - і навіть схильність - діяти  в союзі з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків, у ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

      Вибір партнерських зв'язків залежить від  цілого ряду факторів. Партнерські  зв'язки можна класифікувати в  такий спосіб.

      1. Довгострокові (або постійні).

      2. Короткочасні (або на певний строк).

      3. Випадкові. 

      Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємин з  яким залежить рівень ефективності його діяльності.

      Підприємницька  діяльність – це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством, направлена на отримання доходу і ведеться за рахунок коштів власника. Існують такі види підприємницької діяльності:

• виробнича;
• комерційна;
• фінансова;
• посередницька;
• страхова.

      Виробнича діяльність – це діяльність у сфері  виробництва товарів та послуг; комерційна – у сфері реалізації товарів  та послуг; фінансова – у банківській  та кредитній сферах; посередницька  – по наданню юридичних, економічних  та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова – по страхуванню життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо.

      В Україні поки що найбільш вигідні  фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове – виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так як ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсім принести збиток.

      Крім  того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферу виробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідніше тому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.