Зародження та розвиток підприємницької діяльності в Україні

      Другою  умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхнього наслідку і пов'язаний з цим ризик. Ризик завжди пов'язаний з невизначеністю, непередбачуваністю. Навіть самий ретельний розрахунок і прогноз не можуть усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

      Третьою ознакою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення  до збільшення прибутку. Але така установка  не є самодостатньою в сучасному  бізнесі. Діяльність багатьох підприємницьких  структур виходить за рамки чисто економічних задач, вони беруть участь у рішенні соціальних проблем суспільства, жертвують свої засоби на розвиток культури, утворення, охорони здоров'я, охорону навколишнього середовища і т.д.

      Підприємництво  як особливий тип економічного мислення характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Центральну роль тут грає особистість підприємця. Підприємництво - це не рід занять, а склад розуму і властивість натури. Бути підприємцем - виходить, робити не те, що роблять інші, - вважав І. Шумпетер. «Потрібно мати особливе уявлення, дар передбачення, постійно протистояти тискові рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти не в залежності від процесів, що відбуваються - самому ці процеси визначати»

      Підприємцем у його діяльності керує воля до перемоги, бажання боротьби, особливий  творчий характер його праці.

      Що  стосується інтелекту підприємця, то він, на думку І. Шумпетера, сильно обмежений. Він спрямований на досить вузьке коло явищ, що підприємець вивчає досконально. Обмеженість кругозору не дозволяє підприємцеві порівнювати багато різних варіантів досягнення своєї мети і віддаватися довгим коливанням.

      Якісно  нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842-1924), виділивши організацію  виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом з працею, землею і капіталом).

      Ф.Хаєк пов’язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

      За  американським економістом Полем  Самуельсоном (1915), підприємництво пов’язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей.

      У нашій вітчизняній літературі підприємництво також розглядається через призму господарського мистецтва, економічної й організаційної творчості, вільного прояву ініціативи, новаторства, готовності до ризику і т.д. заради одержання прибутку. І це цілком природно: адже управління є свого роду «мистецтво можливого». Тим більше, що мова йде про управління й організацію виробництва в умовах відродження ринкового, конкурентного господарства, де індивідуальні схильності, навичка, кмітливість грають не останню роль.  
 
 
 

     1.2.Функції, сутність, види та суб’єкти підприємницької діяльності  

      Сучасне розуміння сутності підприємництва значною мірою розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, яке, на їх думку, повинно прийти на зміну сучасному капіталістичному. Так, американський соціолог Вільям Ростоу (1916) зазначав, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Раймон Арон (1905-1983) стверджував, що притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії.

      Враховуючи це, а також характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції: новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

      Новаторська функція — сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських та ін.), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

      Організаційна функція — впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

      Господарська  функція — найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

      Соціальна функція — виготовлення товарів і послуг, необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

      Особистісна функція — самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних компаній Великобританії з’ясувалося, що переважна більшість їх (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.

      Звичайно, ці дані потребують уточнення, оскільки відчути себе незалежним у підприємницькій  діяльності можна за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

      На  основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

      Підприємництво — самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

      Поняття “підприємництво” не слід ототожнювати з поняттям “бізнес”, яке є більш ємким і передбачає будь-який вид діяльності (навіть афери), що приносить дохід або особисту користь.

      Виходячи  з цього, підприємцю мають бути притаманні певні риси, пов’язані з його відповідними функціями. Він повинен:

      1) вбачати в людині головне джерело  підвищення ефективності роботи  підприємства, нових ідей; сприяти  формуванню лідерів і новаторів,  стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним та ін.;

      2) вміти об’єднати людей для  досягнення спільної мети; надихати співробітників, приділяти значну увагу прагненням людей, їх духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти переконувати їх;

      3) бути професійно підготовленим  для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності; постійно орієнтуватися на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом та ін.;

      4) постійно орієнтуватися на потреби  споживачів, підвищення якості продукції  та послуг, які надають згідно з чинним законодавством; сплачувати податки; не забруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивіду альні, колективні й суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;

      5) діяти цілеспрямовано, енергійно,  вірити в успіх справи, бути  наполегливим і гнучким, розвивати  свої творчі, організаторські здібності  тощо.

      У Господарському кодексі зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

      1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

      2) залучення до підприємницької  діяльності майна і коштів  юридичних осіб і громадян;

      3) самостійне формування програми  діяльності, вибір постачальників  і споживачів виробленої продукції,  встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

      4) вільне наймання працівників;

      5) залучення й використання матеріально-технічних,  фінансових, трудових, природних та  інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

      6) вільний розподіл прибутку, який  залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

      7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

      8) використання будь-яким підприємцем  належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

      Підприємницька  діяльність — праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

      Підприємництвом не вважають виконання будь-якого  завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

      Особистісні чинники підприємництва — особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві. Основними завданнями, які необхідно вирішити на початку підприємницької діяльності, є:

• вибір сфери та масштабів діяльності;
• вибір місця розташування підприємства, компанії;
• вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;
• фінансування та інвестування.

      Підприємництво  — один з важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах:

      1) надання свободи підприємницької діяльності;

      2) надання підприємцю статусу комерсанта;

      3) створення умов для відкриття  і реєстрації підприємства.

        За вибору форми підприємництва беруть до уваги масштаб діяльності, форму відповідальності підприємця, можливості отримання кредитів, рівні оподаткування, можливий обсяг реалізації продукції та ін. Основними суб’єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

      Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

      Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він випробує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства.

      В даний час у теоретичних дослідженнях приділяється увага не тільки підприємництву як способові ведення справ на самостійній, незалежній основі, але  і внутріфірмовому підприємництву, або інтрапартнерству. Термін "інтрапартнер" був введений в обіг американським дослідником Г. Піншо. Він же вперше використовував і інший термін, похідний від першого, - "інтракапітал".

      Поява інтерпартнерства пов'язана з тим  фактором, що багато великих виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво припускає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на волю дій, що має на увазі і наявність інтракапіталу - капіталу, необхідного для реалізації ідей, що лежать в основі внутріфірмового підприємництва.