Управління процесом впровадження інновацій на суб’єкті ЗЕД – підприємстві сільгоспмашинобудування

З іншого боку конкуренція у сфері НТП виявила деякі проблеми, які не можуть бути розв'язаними без участі держави. Високі витрати на наукові дослідження та розробки, значний ризик при виборі пріоритетних напрямів, необхідність координації діяльності учасників наукових досліджень (університетів, приватних фірм, державних інститутів та лабораторій, фондів), завдання підтримки національних учасників міжнародної конкуренції, розв'язання соціальних та екологічних проблем тощо — усе це вимагає державного фінансування, гарантій, розподілу ризику, організаційної та інформаційної допомоги. Велику роль держава відіграє у створенні виробничих, інформаційних та соціальних інфраструктур, сприяючи широкому та динамічному розвиткові інноваційного процесу.

Роль держави визначає також міжнародний фактор. На сучасному етапі переваги в конкурентній боротьбі вже не визначаються ні розмірами країни, ні багатими природними ресурсами або могутністю фінансового капіталу. Тепер вирішальними факторами є рівень освіти, обсяг нагромаджених знань, здатність до науково-технічних проривів, що надають переваги, першопроходця. Це вимагає вироблення єдиної довгострокової загальнонаціональної інноваційної політики.

Збільшилася роль держави в організації та підтримці кооперації на всіх стадіях інноваційного процесу, і особливо на доконкурентній. Держава не тільки заохочує міжфірмову кооперацію, міжнародну інтеграцію, співробітництво університетів з промисловістю, а й сама входить до складу таких об'єднань. Усі вищевказані фактори визначають міру втручання держави в управління інноваціями, конкретні форми та методи цього втручання.

У світовій практиці прийнято виділяти основні зони державного впливу на інноваційну сферу:

1) "Пропозиція" інновацій, тобто здійснення технічної та фінансової допомоги, включаючи формування науково-дослідної інфраструктури;

2) "Попит", тобто створення попиту на результат інновацій центральними та місцевими органами влади (державні контракти на виконання дослідницьких робіт та закупку нових технологічних процесів, продуктів, послуг);

3) "Середовище", тобто вплив на умови, стимулюючі нововведення (податкова, патентна політика та інші заходи непрямого державного регулювання).

Унаслідок проведення таких заходів в інноваційній сфері утворюється, зокрема, державний ринок, що є досить вагомим фактором створення та розповсюдження нововведень. По-перше, він забезпечує державний попит на інновації. По-друге, для виробників інновацій важливо те, що для більшої частини контрактів уряду технічні та експлуатаційні характеристики замовлених товарів мають значний пріоритет над ціною. Гарантований державою ринок збуту звільняє більшу частину ризику комерціалізації нової технології. По-третє, наявність значного державного ринку збуту дозволяє фірмам-виробникам понижувати витрати за рахунок економії на досвіді та на

масштабах виробництва. По-четверте, конкурентний характер багатьох державних контрактів сприяє створенню відразу декількох різних нововведень. З одного боку, уряд уникає покладання тільки на одного постачальника. З іншого боку, державне відомство вимагає від свого основного постачальника обов'язкової видачі ліцензії на виробництво продукції другим фірмам. Але при цьому новаторам владою держави на певний час забезпечуються монопольні умови підприємницької діяльності. Держава гарантує фірмам-новаторам в піонерних областях НТП значні пільги в порівнянні з можливими послідовниками.

Ураховуючи міжнародний досвід з метою стимулювання інноваційної діяльності українській державі необхідно реалізувати деякі заходи в таких напрямах:

- запровадження фінансово-економічних та податкових інструментів;

- створення системи фондів для фінансування інноваційної діяльності;

- створення механізмів кредитування та інноваційних банків;

- вдосконалення правового та нормативного забезпечення інноваційної діяльності;

- формування науково-дослідної інфраструктури, ефективних механізмів концентрації науково-технічних ресурсів, інформаційної бази та систем консультацій;

- удосконалення інституційної структури.

Міжнародний досвід свідчить про велику роль інституту фондів, зокрема венчурних, у розвитку інновацій. Цікавим є прийняття у США закону, що дозволяє пенсійним фондам брати участь у ризикованих фінансових операціях. Структура венчурних фондів включає такі джерела формування: пенсійні фонди - близько 35%, корпорації та фізичні особи - 15%, іноземні інвестори - 18%, страхові компанії - 13%. інші - 19%. Неоднорідний склад учасників дозволяє розподілити високий рівень ризику інновацій. Інвестиційна форма має фінансувати інновації на тривалий період без виплати відсотків та погашення кредиту. У розвинених країнах суспільні фонди фінансують майже 50% витрат на науку. В Україні ж основним джерелом фондів залишається бюджет. Крім того, проявляється обернена тенденція - кошти Державною інноваційного фонду України, що формується за рахунок відрахувань підприємств (у розмірі 1% від доходів без ПДВ) переважно спрямовуються в бюджет. Інноваційним фондам України необхідно надати право поповнювати кошти шляхом залучення ощадних вкладів населення, організації спеціальних лотерей, випуску цінних паперів.

Таким чином, інноваційний розвиток України вимагає вдосконалення державної інноваційної політики та її фінансового забезпечення з урахуванням передового міжнародного досвіду. Інноваційна політика має стати базовою серед інших напрямів загальної економічної політики держави.

3.3 Визначення необхідних інновацій для успішного експорту продукції

Нестабільне економічне становище промислових підприємств України негативно впливає на інноваційні процеси За даними Держкомстату України, у 1998 р. інновації здійснювали 1738 промислових підприємств, що становить 18,7% їх загальної кількості, в тому числі: підприємства нафтопереробної промисловості - 44,4%, медичної-41,9%, газової та мікробіологічної - 37,5%, чорної металургії - 31,5%, машинобудування - 27,6%. Аналіз інноваційної діяльності показав, що у 1996 р. її проводили 65%, а у 1997 р. - 59% обстежених підприємств. Найактивнішою вона є на великих промислових підприємствах, де чисельність працюючих становить від 10 до 25 тис. і є достатня матеріально-технічна база.

В останні роки пріоритетним напрямом інноваційної діяльності в промисловості було придбання засобів виробництва (нового технологічного устаткування та засобів механізації). У 1998 р. на це було витрачено 868,5 млн. грн. (майже 75% загального обсягу витрат на інноваційну діяльність), причому понад 60% цієї суми витрачено підприємствами чорної металургії.

Другим важливим напрямом інноваційної діяльності стали маркетингові дослідження та рекламна робота (у 1998 р. витрати становили 42,1 млн. грн., тобто 3,6%).

Щодо науково-дослідних та експериментальних робіт, то у 1998 р. їх виконували лише 378 промислових підприємств, або кожне 8-ме з обстежених; безпосередньо займалися створенням нових видів продукції та технологій 42,9 тис. осіб, або 2,5% загальної кількості працівників; на виконання НДДКР підрозділами заводської науки витрачено 141,1 млн. грн., з них підприємствами машинобудування - 103 млн. грн. (73% загальної суми). Спеціалізованими підрозділами заводської науки виконано 1,4 тис. розробок (3,4% загальної кількості в цілому у наукових організаціях України), в тому числі 1,2 тис. - із створення нових видів техніки і технологій. Проте технічний рівень цих розробок не відповідає сучасним вимогам. Принципово нові технічні рішення, захищені патентами на винаходи, містяться лише у 3,4% загальної кількості розробок, і жодна з них не перевершує кращі світові аналоги.

У 1998 р. частка підприємств, що користувалися послугами сторонніх науково-дослідних організацій, становила 17,8% від загальної кількості підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, 9,7% з них придбали результати закінчених НДДКР, 8% - розробки нових технологій. Витрати на це дорівнювали 38,7 млн. грн. (3,3% загальної суми інноваційних витрат). Найактивніше придбанням нових технологій займалися підприємства сільськогосподарського і тракторного машинобудування, промисловості будматеріалів, хімічної та нафтохімічної, харчової промисловості

Основним джерелом фінансування інновацій для більшості підприємств були власні кошти (70% у 1998 р.). За рахунок держбюджету (19,8 млн. грн.) виконувались інноваційні роботи на підприємствах Мінпромполітики (41,6% загальних бюджетних витрат), Мінвуглепрому (майже 40%), Мінагропрому (12,6%). За рахунок коштів Держіннофонду фінансувалися інноваційні проекти підприємств, в основному, харчової, легкої, оборонної, хімічної та нафтохімічної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, чорної металургії (у 1998 р. - 4,2% підприємств). Тільки 2% загальної кількості промислових підприємств здійснювали нововведення за рахунок банківських кредитів (це переважно підприємства харчової, медичної, авіаційної промисловості, тракторного машинобудування, промисловості будматеріалів).

Українська інноваційна сфера ще не стала привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Так. у 1998р. у розвиток інновацій вкладено 150 млн. грн. (лише 12,8% загальної суми фінансування). Іноземні інвестори вкладали кошти головним чином у чорну металургію (101,7 млн. грн.), харчову промисловість (38,7 млн. грн.), промисловість будматеріалів (3,6 млн. грн.).

Частка промислових підприємств, що впроваджували нововведення та освоювали нову продукцію, у 1998 р. становила 15,1%. Освоєно виробництво понад 10 тис. найменувань нової продукції, кожне 10-те підприємство оновило до 10% загального обсягу продукції. В машинобудівній галузі 266 підприємств (21,5% загальної кількості) освоїли випуск нових машин, устаткування, апаратів, приладів, 165 з них випустили продукцію вперше в Україні. Створенню принципово нової та модернізації традиційної продукції найбільшу увагу приділяли підприємства, що виробляють електротехнічне обладнання, сільськогосподарські й електричні машини, устаткування та рухомий склад залізниць.

Однією з ефективних форм інноваційної діяльності є використання світових науково-технічних досягнень шляхом придбання за рубежем ліцензій. Протягом 1996-1999 рр. промислові підприємства виготовляли та освоювали виробництво нової продукції за ліцензіями на об'єкти інтелектуальної власності - винаходи, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі, "ноу-хау", послуги типу "інжиніринг". Найбільше ліцензій придбано в Німеччині, Росії, Сполучених Штатах Америки. В результаті використання ліцензій у 1998 р. на 19 підприємствах України вироблено продукції на суму 236 млн. грн., що в 3,6 раза більше, ніж у 1997 р. Переважну частину її становлять тютюнові вироби (36,5%), телекомунікаційне обладнання (31%), кокс валовий (7,5%), поліетилен промислово-технічного призначення (7%). Проте частка продукції, виготовленої за ліцензіями, в загальному обсягу промислового виробництва у 1998 р. становила лише 0,3%.

Стримують розвиток інноваційної діяльності відсутність фінансування та коштів у замовників, високі кредитні ставки. Аналіз показує, що роздержавлення підприємств не поліпшує стан справ: недержавні підприємства відмовляються впроваджувати дорогі прогресивні технології та обладнання, віддаючи перевагу негайній вигоді.

Незважаючи на незначні масштаби інноваційної діяльності, позитивний вплив її на економічні показники виробництва є безперечним. Більшість підприємств, що впроваджували інновації, одержали приріст продукції, підвищили її конкурентоспроможність, розширили ринки збуту, оновили асортимент виробів, знизили матеріало- й енергомісткість виробництва.

Підвищення експортного потенціалу більшості галузей промисловості значною мірою залежить від освоєння нової конкурентоспроможної продукції машинобудування. Проте складний фінансовий стан підприємств та наукових організацій призводить до помітного скорочення робіт із створення та освоєння нової техніки. Так, у 1998 р. виконано 10,2 тис. таких розробок проти 33,7 тис. у 1991 р., причому тільки кожна 8-ма розробка містила нові технічні рішення, захищені охоронними документами на винаходи.

Зменшується кількість створених уперше в Україні зразків нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів. У 1956 р. серед 268 зразків нової техніки переважало електротехнічне, хімічне та компресорне, нафтопромислове і технологічне устаткування для харчової промисловості

На жаль, технічний рівень новостворених зразків не відповідає сучасним вимогам. Частка зразків, при створенні яких використовуються принципово нові рішення, в останні роки не перевищує 7%. В результаті лише 2,6% створених у 1998 р. зразків нової техніки (7 од.) за своїми характеристиками перевершили кращі світові аналоги. Технічний рівень кожного 3-го зразка не визначено через відсутність відповідної інформації. Без урахування цього створено 60% зразків устаткування для чорної та кольорової металургії, харчової промисловості, підйомно-транспортного устаткування, понад 30% зразків апаратури й устаткування засобів зв'язку, електротехнічного устаткування, землерийних машин, устаткування культурно-побутового призначення.

У 1998 р. уперше в Україні випущено 393 найменування нової продукції, що на 16% менше, ніж у попередньому році. Активніше оновлювались електротехнічне обладнання, сільськогосподарські й електричні машини, устаткування та рухомий склад залізниць. Було знято з виробництва 35 найменувань застарілої продукції, у тому числі 23 - через відсутність попиту (половина з них - це електронна техніка), 8-у результаті заміни новою продукцією.

Машинобудівні підприємства реалізували свою нову продукцію в основному на внутрішньому ринку. Поставки нової продукції на експорт збільшилися, але частка її в загальному обсягу виробництва незначна: у 1998 р. - 4%. У поставках на експорт переважають судна (253 млн. грн.), електротехнічне устаткування (25,4 млн. грн.).