Система оплати праці

    Максимальні оклади встановлюються працівникам, які  володіють необхідною для них, для  даної посади, кваліфікацією, досвідом роботи, самостійністю у виконанні  робіт у межах даної функції, ініціативних і з творчим ставленням до роботи.

    Посадові  оклади службовцям установлює власник  або уповноважений ним орган, відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестацій  власник має право змінювати  посадові оклади службовців у межах  затверджених мінімальних та максимальних розмірів окладів на відповідній  посаді. [9]

    В переході ранкової економіки на деяких підручниках почали використовувати  безтарифну систему праці, яка виникла  перш за все через ускладнення  роботи підприємств яка впливає  на те що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантованою тарифною системою заробітку плату. Оскільки кожен варіант застосовування безтарифної моделі оплати праці  є унікальною розробкою керівництва  конкретного підприємства, то можна  дати характеристику спільних для них  рис.

    Отже  спільним для безтарифних систем оплати праці є такі :

    -   працівникам гарантуєшся лише  мінімальний обов’язковий рівень  заробітної плати, існування якого  обумовлене законодавством про  мінімальну заробітну платню;

    -   спочатку визначається загальна  сума заробленої колективом заробітної  плати, потім з неї вираховуються  сума гарантованої мінімальної  оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити  більшу частину) розподіляється  між членами колективу за певними  встановленими заздалегідь правилами.  В цьому плані безтарифні системи  організації оплати належать  до групи колективних систем  організації праці, і всі члени  колективу зацікавлені в покращенні  кінцевих результатів спільної  роботи;

    -   у рівні умови щодо можливості  впливу на розмір своєї заробітної  плати становляться усі працівники  підприємства, незалежно від категорії  і посади. Правила розподілу колективного  заробітку складаються так щоб  зацікавлювати кожного працівника  в покращенні саме тих показників  роботи, які важливі для досягнення  бажаного спільного кінцевого  результату. Оскільки таке покращення  в принципі необмежене, то і  можливості зростання індивідуального  заробітку теж не обмежені;

    -   найважливішою проблемою є розробка  розподілу колективного заробітку  саме таким чином, щоб максимально  націлювати працівників на покращення  показників роботи, що важливі  для досягнення кінцевого результату. В цьому випадку питання соціальної  справедливості стоять дуже високо. Тому умовою ефективного застосування  безтарифних систем організації  оплати праці є наявність такого  колективу, члени якого добре  знають один одного, бачать і можуть оцінити роботу інших і цілком довіряють своїм керівникам.

    Конкретні розробки безтарифної системи можуть бути різними. Наприклад однією з  них, яка може застосовуватись на промисловому підприємстві, інша може застосовуватись на будь-якому невеликому підприємстві, передусім у невиробничій сфері. 
 

    2.2 Відрядна система  оплати праці

    Як  уже зазначалося, сутність відрядної  форми заробітної плати полягає  в тому, що її розмір залежить від  кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на основі попередньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням  складності та умов праці. Все це регулюється Кодексом законів про працю , а саме ст. 97, Законом України «Про оплату праці».[10]

    Правильно організована відрядна оплата праці  створює у робітників заінтересованість  у збільшенні випуску продукції  установленої якості, підвищенні кваліфікації, застосуванні передових методів  і прийомів праці.

    Ефективне застосування відрядної форми оплати праці можливе за певних умов: наявності  кількісних показників виробітку, з  допомогою яких установлюють норми  й розцінки та визначають заробіток  відповідно до результатів праці; можливості й необхідності! підвищення індивідуальної або групової продуктивності праці  на даному робочому місці; забезпечення науково обґрунтованого нормування праці і правильного обліку виконаної  роботи, чіткого контролю за якістю продукції.

    Основою відрядної оплати праці є норма  виробітку (часу) і тарифна ставка.  

    За  індивідуальної прямої відрядної системи  розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного  робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними  розцінками.

    Індивідуальна відрядна розцінка визначається двояко: для тих виробництв, в яких за характером виробничого процесу  застосовуються норми виробітку  — діленням погодинної або денної тарифної ставки, яка відповідає певному  розряду виконаної роботи, на погодинну  або денну норму виробітку, а  там, де застосовуються норми часу, — множенням погодинної тарифної ставки на норму часу.

    Для розрахунку відрядної розцінки застосовується тарифна ставка, яка відповідає розряду  роботи, а не розряду, присвоєному  робітникові. Відрядна розцінка визначається за формулами:

    1) для виробництв, де застосовуються  норми виробітку:

    Рв = ТНвир

    де  Т –– погодинна або денна тарифна  ставка, яка відповідає розряду даної  роботи;

    Нвир  — норма виробітку за одиницю  часу;

    2) для виробництв, де застосовуються  норми часу:

    Рв=Т  Нч60

    де  Нч — норма часу, хв.

    Можуть  бути випадки, коли норма часу на певну  операцію або на виготовлення якогось  виробу однакова, а розряд робіт  на їх виконання різний, тоді розцінка буде тим вищою, чим вищий розряд роботи. Отже, на підприємстві має бути правильна, науково обгрунтована тарифікація  робіт.

    Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає  в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною  системою, премія за виконання і  перевиконання певних кількісних і  якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

    Конкретні показники й умови преміювання, а також розміри премій установлюються керівником підприємства за згодою комітету профспілки.

    Відрядно-прогресивна  система. За цієї системи оплати праці  виробіток робітників у межах  завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад  завдання — за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно  зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання. Вихідною базою, тобто межею виконання  норм виробітку, понад яку оплата за виконану роботу здійснюється вже за підвищеними розцінками, є фактичне виконання норм за останні три місяці. Проте ця вихідна база не може бути нижчою від діючих норм виробітку. Ступінь збільшення розцінок визначається спеціальною шкалою. Шкали підвищення розцінок можуть бути одно- й двоступінчасті. За одноступінчастої шкали у разі перевиконання вихідної бази відрядна розцінка може підвищуватися на 50%, тобто коефіцієнт збільшення дорівнює 0,5, за двоступінчастої шкали за перевиконання вихідної бази від 1 до 10%, коефіцієнт збільшення — 0,5, за перевиконання понад 10% — 1.

    Необхідно враховувати, що за відрядно-прогресивної системи заробіток підвищується такою самою мірою (а в деяких випадках і більшою), якою збільшується виробіток. Тому ця система має обмежену сферу застосування — лише на тих  ділянках виробництва, які лімітують  випуск продукції на підприємстві (тобто  на “вузьких місцях” виробництва).[11]

    Непряма відрядна система заробітної плати, її застосовують для оплати праці  допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням  основних робітників-відрядників. При  цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Ця система заінтересовує допоміжних робітників у поліпшенні обслуговування верстатів, агрегатів автоматичних ліній для безперебійної і  ритмічної їх роботи. За цією системою у промисловості можуть оплачуватися слюсарі-ремонтники, електрики, наладчики  устаткування, кранівники та ін.

    Акордна система  застосовується для окремих груп робітників, її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. Порівняно з прямою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг робіт і строк їх виконання, відома сума заробітної плати за нарядом залежно від виконання завдання.

    Дана  система заінтересовує робітників у скороченні строків роботи проти  установлених норм. Вона застосовується, наприклад, у галузях промисловості  з тривалим виробничим циклом (суднобудування, важке машинобудування), а також  для оплати праці робітникові  у разі виконання ним робіт  у стислі строки (наприклад, під час  ремонту великих агрегатів —  мартенівських або цементних  печей та ін.).

    Найбільшого поширення ця система набула у  будівництві у зв'язку зі специфікою будівельних робіт і найчастіше застосовується разом з преміюванням робітників за якісне виконання завдань  у строк або достроково.

    За  акордної системи найбільше виявляється  зв'язок оплати праці з кінцевими  результатами. 

    2.3 Почасова форма  оплати праці

    На  підприємствах, окрім відрядної  оплати, застосовується почасова оплата, тобто оплата за працю певної тривалості (годину, день, місяць). В умовах переходу до ринку на деяких підприємствах  може з'явитися тенденція до заміни відрядної оплати на почасову. У  цьому разі необхідно дотримуватися  певних вимог до організації почасової  оплати, з тим щоб її застосування не спричинило зниження ефективності роботи, що не бажано в умовах конкуренції  на ринку праці.(ст. 97 КЗпП).[12]

    Застосування  почасової оплати праці потребує:

    • точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

    • правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням  кваліфікаційного рівня виконуваних  робіт;

    • розроблення й правильного застосування обгрунтованих норм виробітку, (часу) нормованих завдань, норм обслуговування і нормативів чисельності.

    Зауважимо, що на сучасних підприємствах праця  робітників з почасовою оплатою  має нормуватися й оцінюватися  на основі показників, які враховують результати їхньої праці.

    Такими  показниками можуть бути:

    • нормовані (виробничі) завдання, які  визначають кожному почасовику обсяг  роботи за зміну, тиждень або місяць;

    • планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою, дільницею, цехом;

    • норми праці, які можуть бути установлені  як ступінь виконання технологічних  параметрів, режимів, норм витрат сировини, матеріалів та інших виробничих ресурсів, строків виконання певних видів  робіт тощо.

    Почасова  форма оплати праці застосовується:

    1. За умови, коли у робітника  відсутня реальна можливість  для збільшення випуску продукції,  наприклад, якщо його виробіток  обумовлений режимом роботи устаткування, продуктивністю машин і агрегатів.  Це характерно для автоматичних  ліній, конвеєрів і потокових  ліній з безперервним і точно  регламентованим режимом, для  робіт на високомеханізованому  устаткуванні й апаратурних процесах.

    2. Якщо результати праці робітника  не можуть бути конкретно виміряні  і кількісно виражені (налагодження  верстатів, інструктаж).

    3. Коли економічно недоцільно стимулювати  зростання виробітку понад оптимально  передбачений технологічними параметрами,  а також коли перевиконання  цих норм може досягатися через  порушення технологічних режимів  і відповідно погіршення якості  робіт, а відтак і продукції.  До таких робіт належить випробування  продукції, остаточне доведення  і здавання ВТК, термічне оброблення  і металопокриття виробів. Від  робітника вимагається старанне  дотримання параметрів, а також  виконання кількісного завдання, установленого на рівні, за  якого забезпечується відповідна  якість робіт.