Шпаргалка по "Менеджменту"

•власні оборотні кошти;

•короткострокові  кредити та позики банків під товарні  запа-си;

•кредиторська заборгованість за отримані сировину, матеріали.

Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточ-ний фінансовий стан підприємства вважають нестійким. Логіка розрахунку коефіцієнта покриття запасів полягає в тому, щоб пе-ревірити, які джерела коштів і в якому обсязі використані для по-криття виробничих запасів. Залежно від того, яке із джерел кош-тів використовують для формування запасів, можна з певною часткою впевненості судити про рівень платоспроможності гос-подарюючого суб’єкта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Аналіз прибутковості підприємства.

Прибуток —  це додаткова вартість, яка утворюється  в проце-сі виробництва понад вартість спожитих виробничих ресурсів і робочої сили. Прибуток — це частина чистого доходу, створеного у процесі виробництва і реалізованого у сфері обігу, який безпосередньо отримують підприємства. Тільки після продажу продукції чистий дохід набуває форми прибутку.

Величина прибутку і рівень рентабельності залежать від  обся-гу операційної, інвестиційної  та фінансової діяльності. Показни-ки прибутковості характеризують всі  напрями господарювання підприємства.

Прибуток є  джерелом нарощування власного капіталу підпри-ємства, виплат дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів підприємства тощо. За величиною прибутку підприємства та ефективністю використання визначається його рейтинг. Разом з тим прибуток є інструментом управління діяльністю підприєм-ства.

Головними завданнями аналізу фінансових результатів  пі-дприємства є:

•вивчення обсягів, складу і динаміки фінансових результатів  діяльності підприємства;

•перевірка  обґрунтованості й напруженості планового прибу-тку;

•загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;

•визначення відхилення фактичного прибутку від передбаче-ного планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних періодів;

•виявлення  чинників впливу на формування прибутку оцінка їх динаміки та розрахунки їх впливу;

•вивчення напрямів і тенденцій розподілу прибутку;

•виявлення  резервів збільшення прибутку;

•розробка заходів, спрямованих на реалізацію виявлених  ре-зервів.

В процесі діяльності підприємства використовують такі пока-зники  прибутку: валовий прибуток; загальна сума прибутку; при-буток від іншої звичайної діяльності; прибуток від надзвичайних подій; неоподаткований прибуток (цільовий); чистий прибуток; нерозподілений прибуток.

1. Фінансові  результати

1.1. Дохід (виручка)  від реалізації продукції (робіт, послуг)

1.2. Податок на  додану вартість

1.3. Акцизний  збір

1.4. Інші вирахування  з доходу

1.5. Чистий дохід  (п. 1.1 – п. 1.2 – п. 1.3 – п. 1.4)

2. Собівартість  реалізованої продукції

3. Валовий (п. 1.5 – п. 2):

3.1. Прибуток

3.2. Збиток

4. Інші операційні  доходи

5. Адміністративні  витрати

6. Витрати на  збут

7. Інші операційні  витрати

8. Фінансові  результати від операційної діяльності

(п. 3 + п. 4 – п. 5 – п. 6)

9. Дохід від  участі в капіталі

10. Інші фінансові  доходи

11. Фінансові витрати

12. Втрати від  участі в капіталі 

13. Фінансові  результати від звичайної діяльності

до оподаткування (п. 8 + п. 9 + п. 10 – п. 11 – п. 12)

13.1. Прибуток

13.2. Збиток

14. Податок на  прибуток від звичайної діяльності

15. Фінансові  результати від звичайної діяльності:

15.1. Прибуток (п. 13.1 – п. 14)

15.2. Збиток (п. 13.2 – п. 14)

Основним показником, що характеризує валовий прибуток, є коефіцієнт валового прибутку, який визначається за такою фор-мулою

Кв.п.=Валовий  прибуток*100/Обсяг реалізованої продукції

Коефіцієнт валового прибутку характеризує рівень, за якого  підприємство може збільшити прибуток, знижуючи накладні ви-трати. Так, якщо коефіцієнт валового прибутку 50 %, це означає, що продажна ціна у два рази більша, ніж виробництва.

Аналіз прибутку проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з фактичними даними за попередній пе-ріод.

Вплив факторних  показників на прибуток (результативний показник) можна подати у вигляді  аддитивної моделі

П = В – С  – АВ – ВЗ – ІОВ + ФД – ФВ – ПНП,

де В —  виручка від реалізації продукції; С — собівартість реалі-зованої  продукції; АВ — адміністративні  витрати; ВЗ — витрати на збут; IОВ — інші операційні витрати; ФД —  фінансові дохо-ди; ФВ — фінансові  витрати; ПНП — податок на прибуток; ЧП — чистий прибуток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Аналіз ринкової активності підприємства.

Показники ринкової активності підприємства є одним  із основних аспектів, який цікавить власників  підприємств и потенційних інвесторів.Головний інтерес для власників – прибуток. Для того, щоб ефективно здійснювати господ.діяльність, крім ефективного управління необхідно постійно удосконалювати технології, використовувати сучасні засоби виробництва і нарощувати ОА. Ринкова активність підприєм.забезпечується стабільним ростом прибутку і власного капіталу для власників. Ціль аналізу ринкової активності підприємства є визначення рівня прибутковості корпоративних прав, їх ліквідності і динаміки зміни ринкової ціни акцій.

Предметом аналізу  ринкової активності являються процеси, які характеризують відношення всіх учасників фінансового ринку до цінних паперів підприємства, а також ефективність діяльності господарського суб’єкта в аспекті отримуваної власниками  віддачі від вкладення своїх засобів в конкретне підприємство.

Обєктом аналізу  ринков.актив.є взаємопов’язаний комплекс заходів, які проводяться менеджментом підприємства, направлених на досягнення і підтримання високого рівня дохідності і ліквідності ємітованих їм цінних паперів.

Основними задачами аналізу ринкової активності є :

- оцінка степені  ліквідності корпоративних прав  підприємства емітента- якісна і  кількісна оцінка емісії акцій

- визначення  степені інвестиційної привабливості  цінних паперів шляхом аналізу  їх дохідності і зміни ринкової ціни.- оцінка прибутковості акцій підприємства.- виявлення  внутрішнії факторів підприємства, негативно впливаючих на відносини суб’єктів фінансового ринку до його цінних паперів- аналіз дивідендної політики підприємства- виявлення резервів, які забезпечуватимуть активізації операцій з цінними паперами.

Необхідний рівень прибутку являється основою стійкого розвитку підприємства в довгостроковому  плані.Кількісно це може бути оцінено  за допомогою показника темпа  стійкого приросту ВК:

1.Тс.п.вк=(ЧП -ЧПд):ВК, де

ЧПд – прибуток, направлений на виплату дивідендів

ЧП – ЧПд  – частина чистого прибутку, реінвестованого  в розвиток підприємства.

Показник Тс.п.вк характеризує, якими темпами в  середньому збільшиться ВК підприємства тільки за рахуноки реінвестованого прибутку, тобто без залучення позикових засобів.

На етапі проведення механізму розподілу прибутку, який

відповідає стратегії  фірми визначається рівень дивідендних  виплат на 1 просту акцію:

2.Рдпа=ФДВ-ФВП/КПА

Р дпа- рівень дивідендних  виплат на 1 просту акцію

ФДВ – фонд див.виплат

ФВП – фонд виплат див. власникам привілейованих акцій

КПА – кількість  простих акцій, емітованих акціонерним  складом.

3.Показник прибутку  на 1 акцію(Пча)

Пча=ЧП-Дпа/середнєКПА

Дпа- сума дивід. виплачена в аналізованому періоді по привілейованим акціям.

Сер.КПА- середньорічна  кількість простих акцій в  обороті.

Показник характеризує інвестиційну привабливість підприєм. на первинному ринку цінних паперів

4. Показник надходження  грошей на 1 акцію

Пда=Ппа+Ам/сер.КПА

Ппа- прибуток для власників простих акцій

Ам- амортиз.відр.

Показник характеризує інвестиційну привабливість підприєм. на вторинному ринку цінних паперів.

Зміну ринкової ціни акцій характеризує

5. Капіталізований  дохід

КД=САРк-САРп/САРп

САРп- ринкова  ціна акцій на поч.року

САРк. – на кін. року.

6. Дивідендний  дохід представляє собою один  із компонентів дохода інвестора  – власника простих акцій

ДД=Дк/САРп

Дк- величина дивідендів за рік.

7. Загальна дохідність  звичайних акцій:

ДВ=САРк-САРп/САРп+Дк/САРп=КД+ДД

ДВ – сумарна дохідність вкладення грошей в ВК.

8. Базовий прибуток  на акцію 

Пчба=Пчб/сер.КПА

Пчб- базовий  ЧП звітного періоду

Сер.КПА-середньозважена  кількість звичайних акцій, які  знаходь. В обороті протягом звітного періоду. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10.Бюджетний дефіцит: поняття і причини виникнення.

У фінансовій системі  кожної країни центральне місце належить бюджету, який є одним із найважливіших  інструментів фінансової політики та невід’ємним елементом ринкових відносин, оскільки за допомогою бюджету  держава концентрує певну частину валового внутрішнього продукту і централізовано її перерозподіляє.

Дефіцит бюджету  означає перевищення видаткової частини над доходною.

Досвід використання дефіцитів бюджету в антикризових та стимулюючих заходах у різних країнах і у різні періоди є досить суперечливим для того, щоб беззастережно використовувати цей інструмент як гарантію покращення економічного становища країни [2].

Основними причинами  виникнення бюджетного дефіциту є надзвичайні  події; кризові явища в економіці, її розвал; неефективність фінансово-кредитних зв’язків; нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні; недосконалість фінансового законодавства тощо [3].

Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

1.  Зменшення  приросту національного доходу.

2.  Збільшення  бюджетних витрат.

3.  Зменшення  надходжень до бюджетів усіх  рівнів порівняно з  видатками.

4.  Відсутність  чіткої фінансової стратегії.

5.  Інфляційні  процеси.

Бюджетний дефіцит  сам по собі не може бути надзвичайно  негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення і напрямів використання коштів.

Виходячи із визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджету  необхідно певним чином збільшити  дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись  за умов проведення ефективної та оптимальної  податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов’язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).

Слідуючий напрям зменшення дефіциту бюджету –  скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.

Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок  внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної  емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.

При наявності  в населення вільних коштів і  недостатності попиту на капітал  з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті [4].

Фінансування  бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання  та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.

Як окремий  напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто  пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11.Бюджетний  устрій та бюджетна система.

Вертикальна структура  бюджету за рівнями влади характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система. Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-територіального поділу країни. Бюджетна система — відображає складові бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою:— виділення видів бюджетів;— установлення принципів побудови бюджетної системи;— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;— організація взаємовідносин між бюджетами. Виділення видів  бюджетів ґрунтується на політичному  устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів — центральні та місцеві.   У країнах з федеральним устроєм існують два різновиди центральних бюджетів: загальнодержавний та центральні для членів федерації. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) — обласні, районні, міські та бюджети базового рівня — сіл, селищ, міст, районів у містах. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної  системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів: — єдності всіх бюджетів; — автономності кожного бюджету. Принцип єдності  означає, що всі ланки бюджету  в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить  до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно. Бюджетна система, що побудована на засадах автономності кожного бюджету, значно ефективніша, ніж заснована на принципі єдності. Розмежування  доходів і видатків між бюджетами  є важливим елементом бюджетного устрою. Воно починається з розмежування видатків, яке ґрунтується на розмежуванні функцій держави між різними рівнями влади і, відповідно, на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцезнаходженням об’єкта фінансування), та розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому підпорядкований даний об’єкт фінансування). Розмежування  доходів є похідним відносно розмежування видатків і може проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі. Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення  їх напрямів, видів та форм. За напрямами  взаємовідносини між бюджетами  поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: бюджетне субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички. Субсидіювання — це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Вилучення коштів — передання коштів із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки — передання коштів із одного бюджету до іншого у зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички — запозичення коштів у зв’язку з виникненням тимчасового касового розриву — незбігання у часі фінансування видатків і надходження доходів. Можуть надаватись або з бюджету вищого рівня, або установами банківської системи (на даний час в Україні позички можна отримати тільки в банках).