Шпаргалка по "Менеджменту"

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстежен-ня та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були ви-знані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із вико-ристанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифак-торну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства.

модель  Альтмана має такий вигляд:

Z=1.2A+1.4B+3.3C+0.6D+1.0E

A=Роб.капітал/заг.вартість активів

B=ЧП/ заг.вартість активів

C= Чистий дохід/ заг.вартість активів

D=Рин.капіталіз.підприємства/Сума заборгованості

E=Обсяг продажу/заг.вартість активів

Z < 1,8-імовірність  банкрутства дуже висока

1,8 < Z < 2,70- висока

2,71 < Z < 2,99- можлива

Z > 3,00 –дуже  низька.

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального пока-з¬ника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності ви-знання підприємства банкрутом, за такою формулою: Z=1,03A+3,07B+0,66C+0,4D

A=Роб.капітал/заг.вартість  активів

B=прибуток до  сплати податків і %/ заг.вартість  активів 

С=прибуток до сплати податків / КЗ

D=Обсяг продажу/заг.вартість активів

Інтервал значень  результуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера і Тішоу

Z=0,53A+0,13B+0,18C+0,16D

А= операц. Прибуток/КЗ

В=ОА/заг.сума зобов’язань

С=КЗ/ВБ

D=виручка від реаліз./ВБ

Z=0, 25.Якщо  більше 0,3-у фірми не погані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2 – банкрутство ймовірне.

Коефіцієнт  Бівера=ЧП+А/ПК

0,4-0,45 – стійкий  фінансовий стан

0,17- за 5 років  до банкрутства

0,15- за рік  до банкрутства

 

84. Оцінки фінансового важеля.

Фінансовий  важіль (леверидж) — це використання підприємством позикового капіталу, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

фінансовий  леверидж — це один із ос¬новних механізмів реалізації такого завдання фінансового мене¬джменту, як максимізація рівня рентабельності при заданому рі¬вні фінансового ризику. Ефектом фінансового левериджу він називає показник, який відображає рівень додатково генеровано¬го прибутку і власним капіталом при різній структурі залучення позикового капіталу.

Ефект фінансового  левериджу — це приріст рентабельності власного капіталу, який отримано завдяки використання кредитних ресурсів, незважаючи на платність останнього.Ефект фінансового левериджу може бути величиною як позитивною, так і від'ємною. Крім того, цей ефект виникає завдяки використанню не лише платного кредиту, але і безоплатних позикових ресурсів (кредиторської заборгованості). І чим вищою є частка останніх у загальній сумі позикових кош¬тів, тим вищим є значення ефекту фінансового левериджу. Тому ефект фінансового левериджу— це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів в обороті підприємства.Позитивний ефект фінансового левериджу виникав у тих випадках, коли позиковий капітал, який отримано під фіксований відсоток, використовується підприємством у процесі діяльності таким чином, що приносить більш високий прибуток, ніж фінан¬сові витрати, тобто доходність сукупного капіталу вища за сере¬дньозважену ціну позикових ресурсів.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу можна  проводити двома способами:

•в умовах стабільності цін

ЕФЛ = (Рск - Цпк) * (1- Коп) * ПК/ВК ,

де ЕФЛ —  ефект фінансового левериджу;

Рск — рентабельність сукупного капіталу, %;

Цпк — середньозважена ціна позикового капіталу (витрати, пов'язані з позиковим капіталом / середній розмір позикового ка¬піталу) %;

Коп — коефіцієнт оподаткування;

ПК — середній розмір позикового капіталу, тис грн;

ВК — середній розмір яезикового капіталу, тис грн.

•в умовах інфляції   

ЕФЛ = (Рск –  Цпк/1+Іінф.)*(1-Коп)*ПК/ВК + Іінф.*ПК/ВК(1+Іінф)*100      

У наведених  формулах розрахунку ефекту фінансового  леве¬риджу виділяють три складові:♦диференціал фінансового левериджу (Рск - Цпк), який характеризує різницю між рентабельністю сукупних активів та се¬редньою ціною позикового капіталу;♦податковий коректор фінансового левериджу (1 - Коп) — це рівень прибутку, який залишається у підприємства пі¬сля сплати податків та свідчить про залежність ефекту фінансо¬вого левериджу від рівню оподаткування прибутку;♦плече фінансового важеля — характеризує силу впливу фінансового важеля (ПК/ВК). Цей показник свідчить про фінан¬сову стійкість підприємства та показує, яка величина позикового капіталу припадає на 1 грн власного капіталу.

Позитивний ефект  фінансового левериджу виникає  тоді, коли (Рск - Цпк) * (1 - Коп) > 0. За таких  умов підприємству вигідно збільшувати  плече фінансового важеля. Якщо (Рск - Цпк) * (1 - Коп) < 0, то ефект фінансового  левериджу має від'ємне значен¬ня, в результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу підприємства, що може стати причиною банкрутства підприємства. Наслідки цього явища можуть бути руйнівними. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, яка формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект ви¬являється тільки в тому випадку, якщо рівень прибутку переви¬щує середній розмір відсотка за використаний кредит. Чим вище позитивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вищим за інших рівних умов буде його ефект. У зв'язку з висо¬кою динамічністю цього показника він вимагає постійного моні¬торингу у процесі керування ефектом фінансового левериджу.

 

85. Погашення  державного боргу та політика  його реструктуризації.

Погашення боргу — це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Сучасна світова  практика виробила такі способи коригування  політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація — це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов’язань.

Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація — це переоформлення зобов’язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов’язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація — це об’єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення  погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація  боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково. При реструктуризації боргу умови його обслуговування ( процент, сума, строки сплати) переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризького клубу». Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного із варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об’єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни.

 

 

 

86. Податкові доходи бюджету та податкова політика держави.

Держава фінансує свої видатки  насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки — це частина  доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Податки впливають на економіку через використовуваний доход економічних агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення. Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогоспо-дарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку) (див. част. І, тема 16). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові. У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня т супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат — джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від т до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних аґентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів.

      До загальнодержавних належать  такі податки та збори:  1. податок на прибуток підприємств;

     2. податок на доходи фізичних  осіб; 3. податок на додану вартість;     4. акцизний податок;

     5. збір за першу реєстрацію транспортного  засобу;      6. екологічний податок;

     7. рентна плата за транспортування  нафти і нафтопродуктів магістральними  нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування   трубопроводами   природного   газу   та   аміаку територією України; 8. рентна  плата за  нафту,  природний газ і   газовий конденсат, що видобуваються в Україні;    9. плата за користування надрами;     10. плата за землю;   11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;     12. збір за спеціальне використання води;      13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;      14. фіксований сільськогосподарський податок;     15. збір   на   розвиток  виноградарства,  садівництва  і хмелярства;      16. мито;      17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну  та  теплову енергію,  крім електроенергії,  виробленої кваліфікованими когенераційними установками;      18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

     Місцеві  податки та збори  До місцевих податків належать:    1. податок на нерухоме  майно,  відмінне  від земельної ділянки;    2. єдиний податок.

      До місцевих зборів належать:   1. збір  за  провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

   .2. збір за місця для паркування транспортних засобів;     3. туристичний збір.

 

87. Позичковий  капітал підприємства, його складові  частини та порядок формування

ПК підпр може формувя за рах зовнх та внутрх джер. Враховуючи теорію фінансув серед зовн джер найб частка має припадати на банк кред і менша – облігац позики. В Укр. для більшості підпр за умов діючої сист розрах більша част ПК належ комерц поз, далі банк кред (переважно до 1 року), незначна кільк підпр здійсн фінансув за рах облігац позик

У бал ПК підпр  відобража у складі зобов'яз за умови, що оцінка цих зобов'яз може бути достовірно визнач та існує ймовірн зменш  економ вигід у майб внаслідок  їх погаш. Серед ПК можна виділити певні групи:

Термін залуч: довго, коротко строк Мета залуч: пот діяльн, інвес проекти;Форма  залуч: грош, тов;Забезпеч: забезп, незабезп; Валюта надання: нац, іноз; Порядок погаш: одноразові, багаторазові. В нац  станд ПК поділ за такими групами:

Довго строк зоб, які м бути погаш в термін, що перевищ 12 міс або опер цикл, що більше 12 міс:

• Різні позики, що перевищ 12 міс;         Відстроч под зоб; Зоб по обліг позикам; Зоб з фін оренди; Довго строк векселі видані