Шпаргалка по "Менеджменту"

У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату акцій, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції. У разі, якщо акціонер не здійснив доплату за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається шляхом ділення загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій.

Конвертація обліг-цій є методом упр-ня кап-лом. Конвертувати в акції можна лише ті облігації, в яких така можливість була передбачена при їх емісії. Шляхом цієї операції п-во: залучає додаткові довгостр кошти; отримує можлив-ть конвертувати строкові та платні позикові рес-си у безстроковий кап-л п-ва; зберігти обор кошти п-ва; погасити кред зоборг-ть за обліг-ми; збільшити власний кап-л; покращити стр-ру кап-лу п-ва з метою підвищ-ня його кредитоспром-ті.

Оскільки збільшення капіталу на основі обміну облігацій  на акції призводить до змін курсу акцій та «розмивання» прав акціонерів, вони мають переважні права на купівлю конверсійних облігацій такі самі, як і на купівлю нових акцій. 

Конверсію доцільно здійснювати, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижчою за біржовий курс акцій. Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони повинні бути встановлені таким чином, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

65.Необхідність, завдання та принципи оцінки  вартості підприємства

Необх-ть оцінки вартості під-ва виникає в осн  у таких випадках:

-під час інвест.аналізу  у ході прийн.рішень про доцільність  інвестування коштів у те чи інше підприємство, у т.ч. при здійсненні операцій M&A (поглинання і приєднання)

-при реорганізації  п-ва (для визнач.бази для склад.передавал  чи розподільного балансу) 

-при банкрутстві  та ліквідації п-ва (з метою  визнач.вартості ліквідаційної маси.)

-при продажу  п-ва як цілісного майн.комплексу  (визнач.реальн.ціни продажу) 

-у разі застави  майна (визнач.реальну вартість  кредитного забезпечення)

-у процесі  санаційного аудиту (з метою розрахунку  ефектив санації) 

-під час приватизації  держ.п-в (для визн.початк ціни продажу об’єкту приватизації)

Принципи: -заміщення-покупець не заплатить за об’єкт >, ніж існуюча мін.ціна за майно з аналогіч корисністю

-корисності-об’єкт  має вартість лише тоді, коли  є корисним для потенц власника;

-очікування-інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грош доходи  від об’єкта в майб.

-зміни вартості-вартість  об’єкта оцінки постійно змін-ся  в рез-ті зміни внутріш стану  та дії зовніш факторів.

-ефектив викор-ня-з  усіх можлив варіантів експлуатації об’єкта обирається той, що забезп-є найефект викор-ня його функк-х хар-ик

-розумної обережності  оцінок-під час оцінки повинні  критично відноситися до всієї  відомої інф-ції, перевіряти її.

–альтер-сті  оцінок-використ. різних методів оцінки та порівняння пок-ків вартості.

 

66.Неподаткові  надходження бюджету, їх класифікація

Неподаткові надходження.

Доходи від  власності та підприємницької діяльності: надходження від перевищення  валових доходів над видатками  Національного банку України; рентна плата.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу: плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого державного майна; державне мито; митні збори.

Надходження від  штрафів та фінансових санкцій.

Власні надходження  бюджетних установ.

Інші неподаткові  надходження: надходження сум кредиторської  та депонентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких минув  строк позовної давності; надходження  коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно з законодавством військових формувань тощо.

3. Доходи від  операцій з капіталом: надходження  від продажу основного капіталу; надходження від реалізації державних  запасів товарів; надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

4. Міжбюджетні  трансферти, тобто кошти, що надходять  з місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів становлять основу фінансів місцевого самоврядування. За своїм  змістом доходи бюджетів локального рівня формуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони є підсистемою державних доходів і поділяються відповідно до ланок бюджетної системи, зокрема, на доходи:

— бюджету Автономної Республіки Крим;

— обласних бюджетів;

— бюджетів міст Києва та Севастополя;

— районних бюджетів;

— бюджетів міст обласного підпорядкування;

— бюджетів місцевого  самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний характер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджуються кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні державні цільові фонди, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

67.Обов’язкове  страхування від нещасних випадків

Страхування від  нещасних випадків – це ризикове страхування, яке передбачає виплату страх. суми лише при настанні страх. випадку. Обов’язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страх. платежів поділяється на державне обов’язкове та обов’язкове. Метою обов’язкової форми є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а і всього суспільства.

Державне обов. страх. охоплює: військовослужбовців, військовозобо-них, призваних на збори, осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ працівники митних органів, прокуратури, державних податкових інспекцій, суддів. Джерелом сплати страх. платежів є держ. бюджет і якщо страховик неплатоспроможний, держава гарантує сплату зобов’язань.

Обовяз. особ. страх-ня від нещасних випадків охоплює страх-ня на транспорті, працівників пожежної охорони, ризикових професій н_г, спеціалістів ветеринарної медицини. До страх випадків належать: загибель або смерть застрахованого в наслідок нещасного випадку, одержання травм, тимчасова втрата працездатності. Розмір виплати страх виплати залежить від ступеню втрати праце-ті чи смерті застрахованого. Щодо видів державного страх, то його проведення покладене на НАСК “Оранту”.

Отже, при укладанні  договору обов'язкового страхування  ні у   страховика,   ні   у страхувальника   практично  не  лишається «свободи маневру», адже всі суттєві моменти будь-якого  виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому. Право на здійснення обов'язкових видів страхування   може   отримати   будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. У Законі України «Про страхування» наведений перелік 27 видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон.

 

68. Організація  навчання з охорони праці.

Відповідальність  за організацію навчання з питань охорони праці покладається на роботодавця, а в структурних підрозділах  – на керівників цих підрозділів. Контроль за своєчасним проведенням  навчання здійснює служба охорони праці.

Навчання  і перевірка знань з питань охорони праці проводиться для всіх працівників, які наймаються на роботу і періодично в процесі трудової діяльності.

Формою перевірки  знань працівників з питань безпеки  є іспит за екзаменаційними білетами.

Відповідно до типових правил внутрішнього трудового розпорядку робітники, що наймаються на роботу зобов’язані ознайомитися з порядком виконання трудових обов’язків, правилами трудової і технологічної дисципліни, техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки. З цією метою на підприємствах проводяться різні види інструктажів. За характером і часом їх проведення вони поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж працівники або службовці проходять  до початку трудової діяльності при прийнятті їх на роботу.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст служби охорони  праці або особа, на яку за наказом  покладено ці обов’язки.

Програму та тривалість інструктажу затверджує роботодавець.

Під час інструктажу  робітникам пояснюють особливості  і характер виробничої діяльності, основні вимоги безпечної організації робочих місць, порядок користування санітарно-побутовими приміщеннями й надання першої допомоги в разі нещасних випадків, а також види відповідальності за невиконання вимог охорони праці, правил загальної та особистої гігієни та інше.

Запис про проведення вступного інструктажу здійснюють у спеціальному журналі, а також  документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж на робочому місці проводить виконавець робіт або майстер не тільки з тими, хто вперше наймається на роботу, але і кожного разу якщо працівник переводиться з одного виду робіт на інший.

Під час цього  виду інструктажу виконавець робіт  знайомить працівника з технікою даного виду трудової діяльності, інструкцією  для даної професії, безпечними методами роботи, правилами експлуатації інструментів, захисними засобами та іншим, що стосується його майбутньої роботи.

Залежно від  характеру роботи, після проходження  первинного інструктажу на робочому місці, працівник протягом 2 – 15 змін має пройти стажування під керівництвом спеціаліста, який призначається наказом по підприємстві.

Проведення інструктажу  реєструється виконавцем робіт у  журналі первинного інструктажу  на робочому місці.

Повторний інструктаж періодично на робочому місці проводиться у строки відповідно до затвердженого головним інженером графіка, але проміжок між ними не може перевищувати трьох місяців для працівників на роботах з підвищеною небезпекою та шести місяців для інших працівників.

Цей вид інструктажу має на меті закріплення знань з техніки безпеки, бо з часом набуті знання забуваються, що є властивістю людської пам’яті, крім цього постійно змінюються та вдосконалюються нормативно-правові акти з охорони праці.

Позаплановий  інструктаж на робочому місці проводиться з працівниками за таких обставин:

• при зміні технологічного процесу або введені у дію нових нормативних актів, чи їх порушення працюючими;
• при перерві у роботі понад 30 календарних днів – для робіт підвищеної небезпеки, а для решти робіт понад 60 днів;
• при виявленні органами державного нагляду незнання працюючими безпечних методів праці чи нормативних актів з охорони праці.

Позаплановий  інструктаж завершується перевіркою знань  та набутих навичок щодо безпечних  методів праці.

Цільовий інструктаж проводить курівник робіт у таких випадках:

• при виконанні разових робіт, що не пов’язані з фаховими обов’язками;
• при ліквідації аварій, стихійних лих або інших негативних наслідків;
• при проведенні робіт, на які оформляються наряди-допуски, дозвіл або інші документи.

Цільовий інструктаж включає відомості про призначення  і характер завдання, виробничі обставини, можливі небезпеки, нестандартні ситуації при виконанні трудових операцій і фіксується в наряді-допуску, що дозволяє проведення даного виду робіт.

Рівень знань отриманих працівниками в процесі навчання з питань охорони праці є одним з основних принципів державної політики у сфері охорони праці. Від ефективності навчання великою мірою залежить рівень травматизму та профзахворювань в умовах виробництва.

 

69.Основи бюджетного фінансування загальної освіти.

Фінансово-господарська діяльність середнього загальноосвітнього навчального закладу здійснюється на основі його єдиного кошторису доходів і видатків.

Джерелами формування кошторису є:

— кошти місцевого (державного) бюджету, що надходять у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти для забезпечення вивчення предметів в обсязі державних стандартів освіти;— кошти, отримані від надання зазначеним закладом додаткових освітніх послуг;— прибутки від реалізації продукції навчальчо-виробничих майстерень, цехів і господарств, від здачі в оренду приміщень, споруд, обладнання;— кредити банків;— добровільні грошові внески і пожертвування підприємств, установ, організацій та окремих громадян, іноземних юридичних та фізичних осіб.

Кошти фонду  зберігаються на рахунку в установах  банків і витрачаються відповідно до кошторису, що затверджується директором навчального закладу. Не використані  за звітний період кошти фонду  вилученню не підлягають і використовуються за призначенням у наступному році.