Грошові реформи: світовий досвід

Водночас золотий червінець 20-х років задумувався й реалізовувався не паралельною валютою, а засобом  боротьби із знеціненими грошима  тих років. Тобто червінець з'явився не для доповнення, а для заміни діючих грошей і цілком справився  з такою роллю.

Грошова реформа 1947 р.

"Сталінська" реформа  1947 р. включала чотири компоненти:

• деноміналізацію старих грошей, їх обмін у пропорції 10 : 1 на нові;
• відповідне коригування граничного рівня роздрібних цін;
• пільговий обмін вкладів в ощадкасах;
• скасування карткової системи та ліквідацію подвійної системи торгівлі, суть якої полягала в діяльності звичайних магазинів та "комісійних", де товари продавалися без обмежень, але за підвищеними цінами.

Головне завдання реформи - вилучити значну масу грошей з обігу. Частина їх навіть не були фальшивими, бо були захоплені фашистами в  підвалах банків, де зберігалися до початку війни і не були вивезені. Цих грошей було так багато, що порівняно  з ними особисті збереження населення  становили невелику суму. Так, у 1940 р. вони дорівнювали лише 17,3 млн. крб., тобто в середньому по 42 крб. на вклад, або лише 27% середньомісячної зарплати.

При таких збереженнях  держава вигравала двояко з одного боку, можна було просто нехтувати  офіційними особистими збереженнями і  надати їм пільговий режим, а з  іншого - населення мало зрозуміти, що ощадкаса - надійне сховище збереження готівкових грошей. Пільговий обмін  заощаджень сприяв швидкому зростанню  вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад  став у 3 рази більшим за середньомісячну  зарплату [24, с. 28-30].

Розпочалося періодичне зниження цін, і це благодійно впливало на настрої  населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності.

Якщо ж глибше глянути  на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва  внаслідок відбудови народного  господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло  придбати населення, тому що не мало відповідної  кількості готівкових грошей. Щоб цього в майбутньому не трапилося, Сталін запропонували здійснити обмін грошей на нові купюри у відношенні 10:1.

Не був також об'єктивним чи зваженим валютний курс по відношенню до долара. При деномінації карбованця в нинішніх умовах особисті нагромадження  готівкою постраждали б насамперед.

Отже, досвід "сталінської" реформи не прийнятний в сучасних умовах.

Переважаючим напрямом у  численних реформах радянської економіки  було пограбування не лише споживача, а й самого виробника. Цю ж мету переслідувала й напівреформа 1960 р., якою було проведено конфіскаційний обмін грошей. Це проявилося у конфіскації  доходів народу (до 50%), девальвації  карбованця, що приховувалося зміною масштабу цін і зменшенням золотого вмісту карбованця. Звичайно, така велика ін'єкція в економіку дещо пожвавила  її темпи зростання. Але ненадовго, тому й постала потреба у відході  від деяких ідеологічних догматів і  реабілітації окремих ринкових елементів, прибутку й рентабельності як найважливіших  оціночних показників ефективності економіки.

Водночас половинчатість реформи 1965 р. дала змогу деяким господарникам  формувати фіктивну рентабельність, через яку вдавалося отримувати кошти на утворення часто незароблених фондів матеріального заохочення, що в кінцевому рахунку не тільки не дало можливості досягти бажаної  мети реформи, а й поклало початок  руйнуванню економіки та зародженню загальної кризи тогочасної системи. Це проявилося в падінні темпів зростання  продуктивності праці, порушенні закону відтворення робочої сили, витісненні з ринку і виробництва дешевих  товарів, маніпулюванні з собівартістю заради високого прибутку і гальмуванні  науково-технічного прогресу на виробництві. Як наслідок у обігу швидко зростала надлишкова маса грошей, а нестача  товарів на кінець 80-х років перетворила  дефіцит товарів у один з провідних  чинників зростаючої інфляції.

Отже, з огляду на історію України, можна зауважити, що наша країна має великий досвід проведення грошових реформ, хоча вони не завжди були позитивними і призводили до вагомих зрушень в економіці.

Макроекономічна ситуація в Україні напередодні грошової реформи

Якщо розглядати Україну  в першій половині 1991 р., то інфляція поставила за межу бідності понад 30 млн. чоловік, а в 1993 р. в такому становищі опинилося понад 90% населення. Тому грошову реформу було проведено з позицій захисту інтересів та нагромаджень населення, вона супроводжувалася диверсифікацією народного господарства, введенням в обіг української грошової одиниці, митниці та розширенням взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу.

Таким чином, із прийняттям грошової реформи здійснилась і вже стала надбанням української історії одна з найважливіших для нашої молодої держави подій. На п¢ятому році незалежності Україна отримала чи не найсуттєвіший атрибут незалежності - постійну, повноцінну грошову одиницю - гривню.

Національні гроші - це міра вартості національного продукту. Так можна сформулювати мету реформи, яка відбулася в нашій країні. Гроші - це той стандарт, крізь який пропускається ціна праці. І ціна цього стандарту має бути високою.

Назва нової валюти вибрана  не випадково. Україна має не лише давні й сталі традиції грошового  обігу, а й не один раз за багатовікову історію виготовляла свої гроші. За часів Київської Русі наші пращури  створили першу власну грошову систему, в якій основною одиницею, що виконувала функції обмінної валюти, була гривня, відлита зі срібла або золота. Вдруге нові паперові гроші - гривні - були випущені в обіг 17 жовтня 1918 року. В обігу з¢явилися гривні шести номіналів. Отож наша сучасниця знатного роду - одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.

Фінансова стабільність - це аксіома. Якщо на цю аксіому гармонійно накладається система структурних змін, якщо досягається гармонія між монетарними, фінансовими і економічними діями, то йде процес реформації.

Національний пріоритет  найвищої якості - тверда валюта. Її здоров¢я і стабільність можна забезпечити тільки жорсткими економічними заходами. Але саме вони - надійний важіль для підйому виробництва.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює  актуальність проведення економічних  реформ. Політика України, яка проводилась  у 1995 році і першій половині 1996 року, забезпечила посилення стабілізаційних  процесів в економіці, зокрема:

• суттєво уповільнилась інфляція;
• відсутність так званого “грошового нависання”, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
• зміцнів курс національної валюти;
• уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
• зросла активність домогосподарств як суб’єктів економіки;
• зросли доходи та заощадження населення;
• поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і  набуло стабільного характеру. У  червні і липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, у серпні ¾ 105,7% до попереднього місяця при 109,4% у січні. Деяке зростання інфляції в серпні є наслідком подальшої лібералізації цін на платні послуги. Ціни на продовольчі товари за серпень знизилися на 1,7%, а на непродовольчі зросли лише на 0,8%. Індекс оптових цін за січень-серпень становив 113,6%, що значно нижче за індекс цін споживчого ринку (132,2%), і свідчить про зниження тиску інфляції витрат на рівень споживчих цін[3,с.44-47].

Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших  іноземних валют. Практично він  був зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.

Суттєво призупинено спад виробництва у порівнянні з попереднім роком (з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 року). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за зазначений період знизилось  з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення  в липні 1996 року в порівнянні з  червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію  українського карбванця протягом першого  півріччя 1996 року експорт товарів  та послуг у порівнянні з відповідним  періодом 1995 року зріс на 30,6%, що при  меншому темпі зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою  подальшого розвитку зовнішнього сектора  економіки [29].

Поліпшення напередодні  реформи макроекономічної ситуації в Україні досягнуто більш  послідовним і активним застосуванням  ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

В цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи різко відрізнялась від  ситуації в таких країнах як Естонія, Молдова, Німеччина (1948р.), в яких була висока інфляція і навіть гіперінфляція, і близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи  і методи її проведення відрізняються  від грошових реформ у першій групі  країн і співпадають з реформами, які проводилися другою групою країн. Це цілком природно і витікає з  існуючих умов та розвитку економічних  перетворень в Україні.

Таким чином, аналіз економічної  ситуації напередодні реформи дає  нам змогу стверджувати, що в Україні  були створені належні умови для  запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею України.

Головними завданнями грошової реформи були:

- заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на національну валюту - гривню;

-    зміна масштабу цін;

- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Це передбачало закріплення  фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення  розрахуків, залучення до банківської  системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Вибір прозорового варіанту та безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

- забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як результат - довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;

- утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення:

-   запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні;

- створення прийнятного соціального клімату, недопущення великої психологічної і соціальної напруги у суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.

При цьому Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи у готівковому  обігу знаходилась значна маса грошей ¾ 366 трлн. крб., яка при одночасному пред’явленні населенням не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, обсяги яких недостатні. За розрахунками спеціалістів конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме ¾ зростання інфляції до 50% на місяць при повному спустошенні прилавків магазинів, а разом з цим і відчутне знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівеі наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому [28, с. 24-25].

Підготовка  до грошової реформи та механізм її проведення

Відповідно до Указу Президента України “Про грошову реформу  в Україні”, рішень Державної комісії  з проведення в Україні грошової реформи з метою своєчасної підготовки до проведення в Україні грошової реформи Національним банком України:

1. Створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків у кількості понад 10 тисяч, в тому числі 1,8 тисячі ¾ на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тисяч підприємств зв’язку, в тому числі в сільській місцевості ¾ більш як 11 тисяч. Створено близько 92 тисяч комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. В цілому це було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.